§ 10. Християнська церква у XII – XV ст.
Християнська церква в Європі VI-XIII ст.
Ви дізнаєтеся
1. Чому з часом хрестоносці спрямували свої походи не в Палестину?
2. Яке значення хрестових походів в історичному розвитку Європи?
3. Що таке єресі? Чому вони ширилися у християнській Європі і як з ними 4. боролася церква?
5. Чому колись могутня влада Пап Римських з ХІV ст. занепадає?
1. Другий, третій і четвертий хрестові походи
Незважаючи на постійне перебування у бойовій готовності, становище хрестоносців на Сході не було міцним. У середині XII ст. сельджуки перейшли в наступ. Вони проголосили джихад — священну війну ісламу проти християн, розгромили війська графа Триполітанського і захопили Едессу. Єрусалимський король, втративши більшу частину своїх володінь, звернувся по допомогу до Папи, який у відповідь оголосив другий хрестовий похід (1147 – 1149 рр.). Незважаючи на значні військові сили (50 тис. вояків), що вели з собою німецький імператор Конрад ІІІ і французький король Людовік II, похід закінчився повною поразкою. Місто Дамаск — мета походу — витримало облогу хрестоносців.
У другій половині XII ст. становище хрестоносців на Сході ще більше погіршилося через походи єгипетського султана Салах ад-Діна, або Саладіна, як його називали європейці. Саладін завоював значні території, створив велику державу, центром якої став Єгипет, і намагався знищити держави хрестоносців. Він захопив Єрусалим і взяв за життя мешканців величезний викуп.
Єгипетський султан Аладін
Захід організував третій хрестовий похід (1189 – 1192 рр.). Для підготовки армії все населення повинно було сплачувати особливий податок — “саладінову десятину”. Очолили похід три європейські королі: французький, англійський і німецький. Та від самого початку учасників походу переслідували неуспіхи. Під час переправи через гірську річку в Сирії втопився німецький імператор Фрідріх І Барбаросса, після чого більшість німецьких рицарів повернулася додому. Французький король Філіпп ІІ Август і англійський король Річард І Левине серце були давніми ворогами і замість того, щоб діяти разом, лише чинили перешкоди один одному.
Імператор Фрідріх Барбаросса
Висадившись 1191 р. в Сирії, англійські та французькі війська оточили фортецю Акра і після тривалої облоги захопили її. Однак після цього Філіпп ІІ Август і Річард І Левине серце посварилися остаточно, і французи, покинувши англійців напризволяще, повернулися додому.
Річард І Левове Серце тричі намагався взяти Єрусалим, але не зміг. Він лише уклав 1192 р. угоду з Саладіном, за якою християнським паломникам султан гарантував безперешкодне відвідування святих міст — Єрусалима, Назарета і Віфлеєма протягом трьох років.
Другий і третій хрестові походи показали, що західний християнський світ уже не мав того релігійного піднесення, як раніше. Суперечки між державами Європи посіли чільне місце, і католицька церква була неспроможна подолати їх величною ідеєю служіння християнству.
2. Четвертий хрестовий похід
На початку XIII ст. стало зрозумілим, що вирішальне значення для долі Святої Землі має Єгипет, султан якого постійно загрожував володінням хрестоносців. Папа Інокентій ІІІ почав готуватися до нового хрестового походу. Одначе до Єгипту хрестоносці так і не дійшли.
Щоби потрапити в Єгипет, керівники походу звернулися до Венеції, яка мала найкращий флот, із проханням переправити їхні війська. Дож Енріко Дандоло — голова Венеціанської республіки — погодився перевезти хрестоносців за велику суму грошей — 85 тис. марок сріблом. У червні 1202 р., коли кораблі були вже готові, на острові Лідо зібралася тільки третина хрестоносців. Керівники походу змогли зібрати лише частину необхідної суми. Тоді дож запропонував відкласти платіж за умови, що хрестоносці допоможуть йому знищити торгового суперника — місто Задар на східному узбережжі Адріатичного моря. Незважаючи на заборону папи воювати проти християн, керівники походу пристали на таку пропозицію. У листопаді 1202 р. вони захопили і пограбували Задар. Інокентій ІІІ відлучив Венецію і хрестоносців від церкви, але, бажаючи знищити єгиптян, пообіцяв зняти відлучення, якщо похід відбудеться.
Одначе дож Венеції намовив хрестоносців на похід проти ще одного свого суперника — християнського Константинополя. Приводом до війни стало бажання сина імператора Ісака ІІ Ангела відібрати у дядька Олексія престол, якого він захопив, осліпивши брата. Імператорський син пообіцяв за це щедру винагороду, вкрай необхідну хрестоносцям, — 200 тис. марок сріблом.
Що ж штовхнуло старого дожа Венеції на шлях боротьби проти Візантії? Це яскравий приклад, наскільки сильним може бути бажання помсти.
Венеція перебувала під владою Візантійської імперії, а потім відокремилася і перетворилася на її торговельного суперника. Конкуренція швидко переросла у ворожнечу. У 1171 р. за наказом візантійського імператора тисячі венеціанських купців було кинуто до в’язниць, а посла Венеції Енріко Дандоло осліпили. Впродовж 30 років дож плекав ненависть до імперії. Мрія про помсту зігрівала його і давала сили до життя. І ось, нарешті, 94-річний дож здійснив своє бажання і знищив Візантійську імперію руками хрестоносців. Людська ненависть — жахлива сила…
Влітку 1203 р. хрестоносці розпочали облогу Константинополя. Невдовзі вони захопили місто і повернули престол Ісаку ІІ. Далі належало розрахуватися з “визволителями”, але в імператорській скарбниці не знайшлося такої кількості грошей. Коли їх почали силою стягувати з населення, вибухнуло повстання, внаслідок якого новим імператором проголосили ворога хрестоносців Олексія Дуку. Він спробував захистити місто від “визволителів”. Хрестоносці розпочали новий штурм Константинополя і 13 квітня 1204 р. взяли місто, по-варварськи його пограбували, повбивали тисячі мешканців.
Вступ хрестоносців до Константинополя
Після перемоги хрестоносці поділили між собою землі імперії. Латиняни (так називали хрестоносців візантійці) утворили на руїнах імперії свої володіння, що їх на Заході називали Латинською Романією, а історики згодом назвали Латинською імперією. Про продовження походу, ясна річ, годі було й казати.
Четвертий хрестовий похід і, зокрема, знищення центру східного християнства — Візантійської імперії — засвідчили глибоку кризу руху хрестоносців. Всі наступні чотири хрестові походи вже не спрямовувалися в Палестину.
Кораблі хрестоносців
У XIII ст. на Заході намагалися повернутися до ідеї хрестових походів. Поширилася думка, що лише безгрішні діти можуть здійснити диво і звільнити Єрусалим. У 1212 р. тисячі підлітків із Західної Європи рушили в похід визволяти Святу Землю. Частину дітей, що прибули до порту Марсель, власники кораблів захопили і продали мусульманам, а решта просто зникли. Дитячий хрестовий похід закінчився повним провалом.
Після припинення хрестових походів держави хрестоносців були приречені. Одне за одним падали міста-фортеці хрестоносців — Триполі, Тір, Сідон. У 1291 р. єгиптяни завоювали Акру — останню столицю Єрусалимського королівства. Епоха хрестових походів завершилася.
Хрестові походи 1202-1291 рр.
3. Значення і наслідки хрестових походів
Хрестові походи як військові експедиції з метою визволення Святої Землі зазнали краху. Вони спричинили значні людські втрати як серед населення країн Сходу, так і серед їхніх учасників. Під час походів було знищено багато пам’яток культури, бібліотек, палаців. Унаслідок четвертого хрестового походу було зруйновано Константинополь — центр східної християнської культури. Хрестові походи спричинили погіршення відносин між Європою і країнами Сходу, християнським та ісламським світами.
Проте епоха хрестових походів не минула безслідно для Європи. Значно пожвавилася торгівля на Середземному морі. Особливо великі переваги отримали італійські міста-держави — Венеція, Генуя, Піза, до яких перейшла першість у торгівлі з країнами Сходу. Візантія як торговельний суперник італійських міст-держав після четвертого хрестового походу зникла. Торговельні зв’язки Сходу і Заходу за час хрестових походів набули регулярного характеру. Кількість товарів, що їх привозили європейські купці зі Сходу, збільшилась у десятки разів.
Хрестові походи сприяли ознайомленню європейців із новими рільницькими рослинами і започаткували їх вирощування в Європі. Саме тоді потрапили до Європи рис, гречка, лимони, абрикоси, кавуни. Хрестоносці познайомилися з виробництвом цукру, шовкових тканин і скляних дзеркал, запозичили зі Сходу голубину пошту і вітряки. Знайомство зі Сходом справило великий вплив і на побут європейців. Рицарі засвоїли східні манери, придворну ввічливість, почали стежити за своїм тілом і обличчям. Саме відтоді на Заході призвичаїлися мити руки перед їжею, приймати ванни і митись у гарячих лазнях. У рицарських замках з’явилася нова захоплююча гра — шахи.
У Західній Європі посилився потяг до вишуканих страв, солодких вин, прянощів. У моду ввійшли гарний одяг, предмети східного побуту, ковдри, рідкісні речі, коштовна зброя. Щоб купувати все це, потрібні були кошти, і феодали почали частіше вимагати від залежних селян платити їм податки грішми, а не давати продуктами, як раніше. Відтак у Європі пожвавилася торгівля, руйнувалося старе натуральне господарство.
Причини невдач та наслідки хрестових походів
|
Причини невдач |
Наслідки |
|
Значні людські втрати, непередбачені труднощі та опір мусульман завойовникам. Падіння популярності ідеї походів у Святу Землю серед населення європейських країн. Утрата рухом хрестоносців свого сенсу через те, що його учасники повернули свою зброю проти християн і стали звичайними грабіжниками |
Зруйновано Константинополь — центр східної християнської культури. Значні людські втрати і знищення пам’яток культури народів Сходу. Погіршення відносин між християнським та мусульманським світами. Зміцнення торговельних зв’язків між Заходом і Сходом через Середземне море. Знайомство європейців з новими рільницькими рослинами, ремеслами, зміни у побуті. Збільшення знань європейців і мусульман один про одного та про оточуючий світ |
|
Видатний французький історик Жак Ле Гофф стверджує, що хрестові походи „для Заходу були швидше за все згубними, ніж сприятливими, але тим не менш вони за своїм психологічним напруженням стали вершиною експансії середньовічного християнського світу”. |
4. Єритики і боротьба з ними. Інквізіція
Церква у Середні віки переймалася не тільки зовнішніми проблемами, а і внутрішніми. Уже в перші століття існування християнської церкви були погляди на природу Христа і Божественної Трійці, що відрізнялися від поглядів, офіційно прийнятих на церковних соборах. Такі погляди називались єретичними, а діячів, що їх висловлювали, засуджували і проклинали як єретиків. Але навіть після усталення християнського вчення єресі неодноразово спалахували в середньовічній Європі.
Спалення єретиків в Італії
Чому ж виникали єресі? У повсякденному житті людей середньовіччя однією з головних була турбота про спасіння душі. Але люди бачили, що церква, проповідуючи покірність і відмову від земних благ, нагромадила великі багатства і прибрала величезну політичну владу. У середовищі ремісників, купців, рицарів, простих священиків і монахів, інколи навіть знаті, час від часу з’являлися люди, які замислювалися над протиріччями між євангельським вченням і тим, що вони спостерігали в житті. Вони приходили до думки, що церква вчить неправильно. Тільки повна відмова від багатств і влади може врятувати душу людини. Отже, єретиками ставали люди, які були охоплені сумнівом, що офіційне вчення церкви спроможне врятувати їхню душу. А також ті, що прагнули більш справедливого соціального устрою. Таким чином єресі були як релігійні, так і соціально-релігійні.
Основними центрами єретичних рухів ставали міста. Це пояснюється тим, що в містах концентрувалося населення, відбувалися контакти між людьми з різних міст і країн, обмін знаннями, ідеями, зосереджувалися грамотні люди, що могли читати і тлумачити Святе Письмо.
Однією з найбільш відомих і поширених єресей було вчення катарів (“чистих”), яких ще називали альбігойцями за назвою міста Альбі — центру розповсюдження єресі. Це вчення поширилося на півдні Франції у XII – XIII ст. Катари вчили, що земля і порядки на ній є не божим творінням, а породжені дияволом. Вони вчили, що людина повинна порвати з земним світом і лише тоді зможе врятувати свою душу. Катари створили велику церкву, яка була ворожою Римській. Вони вели суворий спосіб життя і готові були прийняти мученицьку смерть заради своєї віри.
Альбігойська єресь (З анонімного джерела початку XIII ст.)
Група єретиків, що живуть у наших краях, вірять і мають сміливість стверджувати, що існують два божества: перше — добрий Бог і друге — дивне божество… Вони заявляють, що світ і все, що в ньому відчутне на дотик, створено злим богом. Вони відкидають хрещення дітей, тому що в них немає віри, і, цитуючи Євангеліє, кажуть, що той, у кого немає віри, буде засуджений. Вони не вірять у воскресіння плоті й цитують св. Павла, який сказав: “Ні плоть, ні кров не потраплять до царства Божого”. Вони називають обряди католицької церкви пустими і дурними, тому що, говорять вони, ці вчення від людей і не мають опори...
1. Які основні положення вчення альбігойців?
2. Яким є ставлення автора документа до альбігойців?
Приблизно тоді ж виникла інша єресь — вальденсів. Легендарний засновник учення П’єр Вальдо — багатий монський купець, зворушений сторінками Біблії, де йшлося про “святу бідність”, — роздав своє майно бідним і зі своїми учнями став проповідувати Євангеліє. Вальденси поділялися на “досконалих”, які поривали всі зв’язки з зовнішнім світом і вчили своїх прихильників наслідувати Христа, і “братів”, яким дозволялося працювати. Катари і вальденси заперечували необхідність існування церковної ієрархії та закликали до створення релігійних громад, що існували за часів Христа і його учнів-апостолів. Заклик до створення “бідної церкви” був близьким для тих, хто прагнув “дешевої” церкви і незалежності від пап.
Переслідування вальденсів і катарів не могло зупинити поширення єресі Європою. Тоді папа Інокентій ІІІ закликав усіх християн до хрестового походу проти земель, “заражених єрессю”.
Боротьба проти єретиків була вигідна французькому королю, який прагнув, після об’єднання під своєю владою півночі Франції, приєднати до своїх володінь багатий південь. Хрестові походи проти єретиків на півдні Франції дістали назву Альбігойських війн (1209 – 1229 рр.).
Християнське воїнство вогнем і мечем пройшлося багатими провінціями півдня. Одного разу на запитання воїна про те, як відрізнити єретика від правовірного католика, папський легат (представник) відповів: “Бий їх усіх, Бог упізнає своїх!” Альбігойці чинили відчайдушний опір, але зрештою були винищені.
Ця перемога над єрессю сприяла об’єднанню Франції, але водночас призвела до розорення і знищення багатих міст і цілих районів, вбивства тисяч їх мешканців.
Папи розуміли, що переможені єресі можуть легко відновитися. Для боротьби з ними було вжито серйозних заходів.
Усім мирянам було заборонено мати, читати і навіть більше — тлумачити Біблію. Тільки люди, що здобули церковну освіту, могли це робити. Отож, чільна книга християнства стала ще більш недоступною для більшості християн.
У єпископствах створювалися спеціальні постійні комісії, які повинні були розслідувати будь-які прояви єресі, допитувати і засуджувати єретиків. За цими комісіями згодом закріпилася назва інквізиційних трибуналів (лат. inquisitio — розслідування). Інквізиторам дозволялося застосовувати тортури, щоб домогтися від єретиків визнання у найстрашніших гріхах, після чого їх привселюдно спалювали на вогнищі.
Але від багатьох єретиків неможливо було домогтися покаяння навіть під тортурами. Релігійні переконання як католиків, так і єретиків вирізнялися фанатизмом: люди були абсолютно переконані в тому, що тільки їх віра є правильною, тому єретики були готові йти у вогонь, а інквізитори були переконані у правоті вироку.
Попри всі зусилля церкви, викорінити єресі вона не спромоглася. Єретики стали обережнішими і ще більше переконаними у своїй правоті.
5. Жебрущі ордени ченців
Не всі люди, що задумувалися над спасінням душі, були єретиками. Духовні шукання освічених людей середньовіччя вели їх шляхом власного усвідомлення вчення Ісуса. Частина невдоволених порядками, що існували в церкві, стала на шлях єресі, інша намагалася діяти на межі між єрессю та офіційною церквою.
Найвідомішим у XIII ст. оновлювачем християнства був Франциск Ассизький (1182 – 1226 рр.). Завдяки його діяльності проповідь набула особливого значення. А він став одним із засновників нових, жебрущих орденів.
Франциск народився в сім’ї купця з італійського міста Ассизі. Молодість він провів у бенкетах і всіляких розвагах, але знайомство з Євангелієм вчинило в його душі переворот, що змінив життя Франциска. Вирішивши в усьому наслідувати Христа, він відмовився від майна, залишив дім і, живучи, як жебрак, усі сили віддавав молитвам, постові і проповідям Слова Божого. Не маючи церковної освіти, він звертався до слухачів зрозумілою їм простою мовою. У пристрасних молитвах Франциск доводив себе до такого стану, що у видіннях зустрічався з Ісусом, Богоматір’ю та святими, ба більше — інші люди бачили, як у Франциска відкривались і починали кровоточити рани на зап’ястях і ступнях — у тих місцях, де прибивали тіло Ісуса до хреста.
З часом у Франциска знайшлися послідовники, з яких згодом і утворився чернечий орден францисканців.
Орден францисканців суттєво відрізнявся від усіх чернечих орденів, що існували на той час. Так, вони дійсно жили в євангельській бідності, не усамітнювались у тиші за стінами монастирів, а йшли до народу, несли до нього Слово Боже. Францисканці не були самітниками і з любов’ю ставилися до навколишнього світу, як до прекрасного творіння Бога. В ордені всі були рівними.
Францисканці створили новий вид чернецтва. Монахи-жебраки швидко здобули авторитет серед простого народу. Поява нового ордену поставила проблему перед папою: визнати його чи оголосити монахів єретиками. Папа Інокентій ІІІ збагнув, що новий орден може стати опорою папства і підніме авторитет католицизму. З часом, як і інші ордени, францисканці обзавелися майном, побудували монастирі. В останні роки свого життя Франциск відмовився від керівництва орденом.
Одночасно з францисканцями виник орден святого Домініка. Домінік (1170 – 1221) народився в Іспанії, але тривалий час жив у Південній Франції, де своїми проповідями намагався боротися проти ідей єретиків-альбігойців. Тут, у Франції, у Домініка народилася думка створити братство ченців спеціально для боротьби проти єретичних учень. На відміну від францисканців, домініканці велику увагу приділяли вивченню Святого Письма. Монахи-домініканці славилися своєю вченістю, часто обіймали кафедри в кращих університетах. Найвидатніші богослови середньовіччя Альберт Великий і Фома Аквінський були домініканцями.
Найбільш підготовлені для диспутів з єретиками, домініканці відігравали головну роль у трибуналах, проводячи допит і здійснюючи суд над єретиками. Домініканці називали себе “псами господніми” (лат. Domini canes). Вони повинні були освічувати світ, проповідувати істину і, наче пси, охороняти церкву від єретичних вчень. На емблемі ордену було зображення пса, що несе у щелепах палаючий смолоскип.
Домініканці прагнули якнайдалі рознести католицьку віру. Їх проповідники вже наприкінці XIII ст. читали свої проповіді в Китаї та будували там храми.
6. Церковна криза. Занепад папства
З початком XІV ст. Європа вступила в період, що відзначався всілякими бідами і катастрофами. Вони засвідчили глибоку кризу середньовічного європейського суспільства. Не оминула ця криза і церкву.
Церковну кризу було започатковано ляпасом залізної рукавиці по щоці папи римського Боніфація VIII від канцлера і зберігача королівської печатки Французького королівства Гійома Ногаре. Не витримавши образи, папа через декілька тижнів помер. Його наступник, Климент V, як уже згадувалося, переніс папську резиденцію до міста Авіньйон, яке, хоч і належало Неаполітанському королівству, з усіх боків було оточене володіннями французького короля. Так папська влада потрапила під французький вплив. 70 років тривало авіньйонське полонення пап. Ці події засвідчили, що ідея об’єднання християнського світу під духовною і світською владою пап не відповідала реаліям часу, бо в житті Європи почали відігравати роль інші чинники, зокрема державні, національні інтереси. Ідею універсальної держави, що об’єднувала всіх, заступила ідея національної держави, що об’єднувала людей тільки за певною ознакою: на той час це було підданство якомусь королеві.
На цьому негаразди з папством не скінчилися. Повернення пап до Рима позначилося подією, що дістала назву великої схизми.
Після повернення до Рима папського престолу Григорієм XІ його наступником став Урбан VI. Проте останній настільки зловживав владою, що його скинули кардинали, які обрали новим папою Климента VII. Але Урбан VI відмовився підкоритися, через що на папському престолі опинилося аж два папи: один був у Римі, інший — в Авіньйоні.
Обидва папи відлучили від церкви один одного, а також прихильників протилежної сторони. Почалися непорозуміння і на інших рівнях: на одну церковну посаду претендувало по два священики. Ніхто не знав, який же папа справжній і, відповідно, хто мав претендувати на посади єпископа та ін. Християнська Європа розкололася.
Щоби вгамувати пристрасті, розроблялись і пропонувалися всілякі ідеї та пропозиції. Зрештою, більшість почала схилятися до думки, що проблему церкви треба вирішувати всім — священнослужителям і мирянам, тобто скликати собор. Перша спроба вирішити проблему на соборі в Пізі закінчилася новим розколом: обох пап оголосили єретиками та обрали нового. Папи, оголошені єретиками, не визнали рішення собору, і католики отримали вже трьох пап. І все ж ідея собору залишилася єдиним виходом із ситуації, що склалася. У 1414 р. в Констанці було скликано новий собор, що вирішив цю складну проблему. Загальновизнаним папою став Мартін V.
Розбрат у церкві примусив задуматися, чи правильним шляхом йшло суспільство до Бога. Знову спалахнули рухи єретиків. Найсильніший рух за оновлення церкви вибухнув у Чехії. Ідеологом його став Ян Гус, згодом спалений як єретик за рішенням собору в Констанці. Від його імені рух, що збурював Центральну Європу декілька десятиліть, дістав назву гуситського.
Перевірте, як запам’ятали
1. Яким був результат Другого хрестового походу?
2. Монархи яких держав брали участь у Третьому хрестовому поході?
3. Хто такий Саладін?
4. Яке місто стало кінцевим пунктом Четвертого хрестового походу?
5. У якому році хрестоносці остаточно втратили Єрусалим?
6. Коли держави хрестоносців припинили своє існування на Близькому Сході?
7. Які причини виникнення єретиків?
8. Назвіть основні єретичні рухи середньовіччя.
9. Що таке інквізиція? З якою метою її було створено?
Подумайте і дайте відповідь
1. Чому Папа Римський був змушений закликати до нових хрестових походів після „визволення Гробу Господнього”?
2. Чим відрізнявся четвертий хрестовий похід від попередніх? Якими були його наслідки?
3. Чи досягли Хрестові походи своєї мети? Свою думку обґрунтуйте.
4. Дайте характеристику поглядів катарів і вальденсів. Чим їхні погляди відрізнялися від вчення католицької церкви?
5. Які причини і наслідки Альбігойських війн?
6. Які причини виникнення жебрущих орденів ченців?
7. Які зміни в релігійному житті Європи сталися в ХІV-ХV ст.? Чим вони були зумовлені?
Виконайте завдання
1. Підготуйте розповідь про участь у Другому і Третьому хрестових походах монархів-хрестоносців.
2. Складіть хронологію ключових подій Хрестових походів.
3. Заповніть таблицю: “Жебрущі ордени”.
|
|
Францисканці |
Домініканці |
|
Мета створення |
|
|
|
Особливості діяльності |
|
|
4. Визначте причини поразок Хрестових походів. Зясуйте їх результати і наслідки.
Для допитливих
Чому з часом європейці втратили інтерес до хрестових походів?
Українська