§ 15. Візантійська імперія
Ви дізнаєтеся
· Як виникла Візантійська імперія?
· Про наймогутніших імператорів.
· Яка роль Візантії в історії людства?
· Чому занепала і як загинула імперія?
1. Народження Візантії
Значення історії Візантійської імперії для світової історії є величезним. “Золотим містком” між стародавньою історією та новим часом називають її історики. Візантійці зберегли у “темні століття” раннього середньовіччя досягнення античної культури та, поєднавши їх з ідеалами християнства, передали їх сусіднім народам.
На місці давньої грецької колонії Візантія римський імператор Константин І Великий заснував 330 р. Константинополь — нову столицю Римської імперії. За назвою Візантія і дали згодом історики назву Східній Римській імперії. Проте самі візантійці називали себе ромеями (римлянами), а свою державу ромейською — спадкоємицею традицій Римської імперії.
Часом появи Східної Римської імперії, або Візантії, вважають 395 р., коли імператор Феодосій Великий переділив імперію між своїми синами. Під час варварських завоювань хитрі константинопольські імператори зуміли врятувати свої володіння і спрямувати варварів на землі Західної Римської імперії. Тоді, коли Західна Європа лежала в руїнах, Візантійська імперія міцніла і розквітала.
Візантія була багатонаціональною державою. Її населення становили греки, сирійці, євреї, єгиптяни, вірмени, грузини та інші народи. Візантію називали “країною міст”, що їх у період розквіту імперії нараховувалися сотні. Найбільшими містами були Константинополь, Александрія, Антіохія, де мешкало по 200 – 300 тис. душ. Столиця імперії — Константинополь — була розташована на березі протоки Босфор, де перетиналися найважливіші торговельні шляхи: морський — з Чорного моря до Середземного та суходільний — з Європи до Азії. Візантія вела торгівлю з Китаєм, Іраном, Індією, країнами Західної та Східної Європи.
За своїм державним устроєм Візантія була монархією. Вся повнота влади належала василевсу (грецька назва імператора), який був “нижче Бога і наступним після Бога”. Християнська церква підтримувала владу імператора, вважала його захисником церкви і вимагала від підданих віддавати йому богорівні почесті. Для звертання до імператора належало стати на коліна, царським статуям слід було віддавати шану, як іконам. Але важливою особливістю було те, що священною вважалася лише посада імператора, а не його особа. Імператор не успадковував трону, а обирався армією, синклітом (грецька назва сенату) і народом.
За роки існування Візантії на її престолі були і солдати, і діти селян, і конюхи. Для того, щоб зробити свого сина наступником престолу, імператори вимушені були хитрувати і проголошувати його за свого життя співправителем. Однак і це не гарантувало того, що син успадкує престол. Будь-який заколотник, якому таланило захопити трон і якого підтримувала армія, вважався законним правителем. Відсутність усталеного порядку наступництва престолу призвела до того, що зі 109 осіб, які займали престол Візантійської імперії з 395 р. по 1453 р., лише 34 померли своєю смертю. Решта втрачала владу або через примусове зречення, або через насильницьку смерть.
Водночас влада імператора була абсолютною і необмеженою. Він був понад законом, розпоряджався життям і майном своїх підданих. Імператор правив країною за допомогою великої кількості чиновників, а також синкліту, що був дорадчим органом при імператорі. Він був і главою держави, і вищим законодавцем, і керівником уряду, і вищим суддею, і головнокомандувачем армії.
Періодизація історії Візантійської імперії
|
Період |
Характеристика |
|
395 р. – середина VІІ ст. |
Виникнення Візантійської імперії на основі Східної Римської імперії і перетворення її на велику багатонаціональну державу, що не мала подібних до себе. Наймогутнішим імператором цього періоду був Юстиніан І. У наслідок його завоювань Середземне море знову перетворилось у “Римське озеро”. |
|
Друга половина VІІ – перша половина ІХ ст. |
Погіршення становище імперії через арабські завоювання і початок вторгнення слов’ян. Територія імперії скоротилася майже вдвічі, занепали міста. Відбулася “варваризація” імперії — “варвари-слов’яни” оселялися на землях Візантії та ставали підданими імператора. Значну роль у той тяжкий для імперії час відіграли імператори нової Ісаврійської династії. Засновник династії Лев ІІІ Ісавр зумів зупинити загарбання арабами земель імперії та фактично врятував її від загибелі. |
|
Друга половина ІХ – середина ХІ ст. |
Час правління імператорів Македонської династії. “Золотий час” Візантії. Це була доба відродження імперії. Знову зростали міста, розвивалися торговельні зв’язки із Заходом і Сходом, а Константинополь став найбагатшим містом Європи. Піком розвитку Візантії тієї доби вважають правління імператора Василія ІІ. Майже безперервні війни, що вів імператор, перетворили Візантію в найсильнішу державу Європи, але водночас і виснажили її сили, що стало причиною її наступного занепаду. У 1071 р. турки-сельджуки завдали імперії нищівної поразки і захопили її територію в Малій Азії. |
|
1081 – 1204 рр. |
Час нового піднесення Візантії. Його можна назвати “епохою Комнінів”: імператори цієї династії на наступні сто років знову відродили славу і силу імперії. Найвидатнішою особистістю того часу став Олексій І Комнін. Саме він зумів, у часи, коли загибель Візантії здавалася неминучою, уникнути її. Століття Комнінів закінчилося смутою, що 1204 р. призвела до захоплення Константинополя хрестоносцями і утворення на місці імперії цілої низки держав. |
|
1261-1453 рр. |
Визволення Константинополя 1261 р. імператором Михаїлом Палеологом з-під влади хрестоносців. Імперія нагадувала стару і втомлену життям людину. Ослаблена від внутрішніх чвар і турецьких нападів Візантія дедалі більше занепадала. Проте її культура досягла вершини розвитку, і тому цей час називали “палеологівським відродженням”. У 1453 р. Константинополь був захоплений турками-османами. |
2. Візантія за правління Юстиніана І Великого
Європа у другій половині VІ ст. Візантія за правління Юстиніана
За роки правління Юстиніана І (527 – 565 рр.) Візантійська імперія досягла вершини могутності. Цей імператор намагався відновити Римську імперію в колишніх межах.
Майбутній імператор народився 482 р. в родині бідного селянина. Його дядько Юстин вислужився із солдата до полководця, захопив престол і наблизив свого небожа до імператорського двору. Не маючи нащадків, імператор зробив Юстиніана співправителем.
Юстиніан був колоритною особистістю. Він поєднував у собі, неначе давній бог Янус, два обличчя. Здобув добру освіту, був працелюбним, рішучим, наполегливим і талановитим до керівництва. Дозволяв будь-якій людині висловити власну думку і ніколи не показував свого незадоволення зовні. Водночас Юстиніан, за свідченнями сучасників, був хитрим і підступним, уміло приховував свій гнів. Небезпечний і дволикий, він проливав сльози не зі справжніх своїх почуттів радості чи смутку, а награно у потрібний час. Він постійно обдурював: скріпивши угоду найстрашнішими клятвами, міг швидко забути про них. Його вважали невірним другом і найжорстокішим ворогом. Ніколи він не відчував зніяковілості перед тими, кого планував знищити. Своєю поведінкою, мовою, зовнішнім виглядом Юстиніан нагадував швидше варвара, ніж імператора. Ним володіла єдина жага — відновити під своєю владою давню велич Римської імперії.
Відповідала Юстиніану за розумом і підступністю його дружина Феодора — донька наглядача звірів у цирку і сама циркова акторка. Прекрасна і чарівна Феодора мала залізну волю і в разі скрути завжди підтримувала свого чоловіка. У 527 р., по смерті дядька, Юстиніан і Феодора були проголошені імператором та імператрицею Візантійської імперії.
Імператор Юстиніан з почтом. Мозаїка VI ст.
За наказом імператора Юстиніана І в 528 – 534 рр. було укладено зібрання законів “Звід громадського права”, де поєдналися давні римські правові норми і духовні цінності християнства. “Звід...” проголошував рівність усіх громадян перед законом. Хоча рабство не скасовувалось, але заборонялося вбивати рабів і вони отримували змогу звільнитися. Закони Юстиніана урівнювали у правах чоловіка і жінку, забороняли розлучення, засуджене християнською церквою. У “Зводі” проголошувалась ідея необмеженої та абсолютної влади імператора: “воля імператора — джерело законів”. Було закріплено право недоторканності приватної власності. “Звід...” став зразком для розроблення законів більшості країн Західної Європи у ХІІ – ХІV ст.
Перетворення, розпочаті Юстиніаном, вимагали значних коштів. Зростання податків, зловживання і хабарництво імператорських чиновників викликали повстання 532 р. у Константинополі. Повстання отримало назву “Ніка” через гасло повстанців (Ніка! — “Перемагай!”). Вісім днів панували повстанці у місті. Юстиніан навіть надумав утекти, але за порадою Феодори залишився, оголосивши, що краще загине, ніж утратить владу. Імператор підкупив вождів повстання, і за допомогою загонів варварів-найманців придушив повстання, перебивши близько 35 тис. людей.
Придушивши повстання, Юстиніан приступив до реалізації головної мети свого життя — відновлення Римської імперії у колишніх кордонах. Сприяло реалізації його задумів те, що варварські королівства на Заході переживали в той час глибоку кризу.
У 534 р. візантійська армія на чолі з видатним полководцем Велизарієм розгромила вандалів і захопила Північну Африку. Далі армія Велизарія, захопивши о. Сицилію, вдерлася до Італії. Значну роль відіграла підтримка візантійців християнською церквою і населенням Італії. У 536 р. армія Велизарія вступила без бою до Рима, а за три роки візантійці захопили столицю варварів — Равенну. Здавалося, що Юстиніан вже майже досяг заповітної мети, але тут на Візантію, скориставшись перебуванням її війська в Італії, почали нападати слов’яни і перси. Імператор відкликав Велизарія і послав його з армією на захист східних кордонів. Полководець впоравсь і з цим завданням. До завоювання земель на Заході Юстиніан повернувся лише 552 р. І хоча відновити межі Римської імперії часів імператора Константина не зумів, проте збільшив територію своєї держави майже вдвічі.
За часів Юстиніана І в Константинополі було побудовано храм св. Софії. Його зведення, розпочате 532 р., забезпечували 10 тис. людей протягом 5 років. Ззовні храм виглядав звичайно, але всередині вражав розмірами. Гігантське мозаїчне склепіння діаметром 31 метр неначе висіло в повітрі без будь-якої опори. Це досягалося тим, що велика баня трималася на двох півбанях, кожна з яких, своєю чергою, спиралася на три малі півбані. Чотири стовпи, що тримали склепіння, були приховані, а чітко виднілися лише вітрила-трикутники між арками. Хрест на склепінні символізував божу опіку і захист імперії. Коли 537 р. освячувався храм, імператор Юстиніан І, зачудований його величною красою, вигукнув: “Хвала Господу, який надихнув мене здійснити таку справу! Соломоне, я тебе перевершив!”
Мозаїчна ікона з храму св.Софії у Константинополі. ІХ ст.
За правління імператора Юстиніана І Візантійська імперія перетворилася в оазу християнської цивілізації серед варварського світу.
3. Візантія та араби. Правління Лева ІІІ Ісавра. Іконоборство
У першій половині VII ст. біля кордонів Візантії з’явився новий ворог - араби. Під прапором “священної війни в ім’я Аллаха” вони розпочали стрімке завоювання візантійських східних провінцій. У 636 – 642 рр. Візантія втратила Сирію, Палестину, Верхню Месопотамію, а ще через півстоліття — і Північну Африку. Порівняно з добою Юстиніана І територія імперії зменшилася втричі.
Незабаром араби поклали край і пануванню візантійського флоту на морях. Засновник династії Омейядів халіф Муавія створив могутній арабський флот, за допомогою якого відібрав у візантійців острови Крит, Сицилію, території на узбережжі Балканського півострова. Починаючи з 672 р. Муавія кілька разів намагався захопити Константинополь. Однак візантійці відбивали арабів від мурів міста, а їхній флот знищили “грецьким вогнем”.
“Грецький вогонь” — секретну зброю Візантійської імперії — винайшов сирійський архітектор і хімік Каллікон. Це була палаюча суміш, яку під тиском викидали зі спеціальних помп або наливали в раковини і кидали їх із катапульт на ворожі кораблі. Формула цієї суміші настільки ретельно приховувалася, що навіть дотепер усі її складники невідомі. Вірогідно, “грецький вогонь” містив смолу, сірку, селітру, нафту. Наслідки використання “грецького вогню” були жахливими. Палаюча масляна рідина перетворювала все на попіл, її неможливо було загасити і врятуватися від неї вплав: суміш горіла на воді. Вороги мріяли розгадати таємницю “грецького вогню”, але навіть захопивши обладнані ним кораблі візантійців, не могли його використовувати, бо не знали складників суміші. Впродовж століть володіння цією зброєю забезпечувало перемоги візантійцям, особливо на морі.
У 717 р. араби втретє розпочали штурм Константинополя величезною суходільною армією і флотом з 1800 кораблів. Та завдяки рішучим діям візантійського війська на чолі з імператором Львом ІІІ Ісавром (717 – 741 рр.) ворога пощастило зупинити і відкинути від міста. З 1800 кораблів у арабів залишилося лише п’ять; з 200 тис. вояків — врятувалося лише 30 тис.
Значення перемоги Льва ІІІ Ісавра над арабами величезне. Успішна оборона Константинополя зупинила просування арабів на землі Візантійської імперії та врятувала християнську Європу від мусульманської навали.
Боротьба проти арабів спонукала Лева ІІІ Ісавра реорганізувати візантійську армію. Імператор вирішив створити кінне військо. Однак озброєння кіннотника дорого коштувало. Візантійці вирішили запозичити досвід арабів: вони роздавали землі з селянами, що їх обробляли, воїнам, які за прибуток від цих земель могли купувати коней і озброєння. Здійснення цієї ідеї вимагало вільних земель для розподілу. Великими земельними ділянками володіла церква. Можливість отримати їх з’явилася в імператора завдяки рухові іконоборців, приводом до якого стали суперечки між прихильниками і супротивниками вшанування ікон, хрестів і святих мощей. Супротивники вшанування ікон твердили, що поклоніння іконам є ідолопоклонством, бо це поклоніння речам, а не Богові. Прихильники вшанування ікон відповідали на це, що в іконах та інших святих предметах присутня божа сила. Лев ІІІ вирішив скористатися з цих суперечок. У 726 р. він видав указ про заборону поклоніння іконам і розпочав відбирати землі в монастирів. Мирянам пояснювали, що вшановувати треба Бога, а не його зображення. Ділянки відібраних монастирських земель надавалися візантійським воїнам-кіннотникам. Населення Візантії розкололося: військова знать підтримувала імператора, а більшість простого народу і духівництва — засуджувала. Боротьба між прихильниками і супротивниками шанування ікон тривала понад століття. Нарешті 843 р. шанувальники ікон перемогли: культ ікон було відновлено, а іконоборців засуджено церквою. У цій боротьби загинула вилика кількість шедеврів візантійського мистецтва. Рух іконоборців дав можливість Льву ІІІ Ісавру створити візантійську кінноту, що перетворилася у суспільну верству на кшталт західноєвропейських рицарів.
4. Правління Македонської династії
Засновником Македонської династії став імператор Василій І (867 – 886 рр.). Він народився в селянській родині, під час одного з болгарських набігів потрапив до полону і тривалий час жив серед своїх поневолювачів. Після повернення до Візантії Василій влаштувався конюхом в імператорських стайнях. Завдяки своїй красі, розумові, силі та іншим здібностям він зробив карколомну кар’єру: з конюха виріс до співправителя імператора Михаїла ІІІ. Імператор швидко став відчувати небезпеку від свого співправителя і наказав його вбити. Проте Василій виявився спритнішим: вбив Михаїла ІІІ і сам став імператором. Щоби не втратити владу, він установив порядок, за яким престол могли успадкувати лише члени правлячої династії. Завдяки цьому представники Македонської династії правили Візантією до 1081 р.
Доба правління імператорів Македонської династії стала часом розквіту Візантії. Константинополь перетворився у найбільший на той час торговельний центр, а візантійські купці підпорядкували собі всю торгівлю між Заходом і Сходом. Саме завдяки розвиткові торгівлі до скарбниці імператора надходили такі прибутки, яких не мав жоден із королів Західної Європи.
Наприкінці ІХ ст. Візантія розгорнула активну діяльність із християнізації сусідніх варварських народів. Посланці константинопольського патріарха відправлялися нести світло християнської віри до сербів, болгар і у Великоморавську державу. Проповідники Кирило і Мефодій створили слов’янську абетку і переклали Біблію слов’янською мовою, що створило умови для поширення християнства серед слов’ян. Саме тоді прийняв християнство київський князь Аскольд.
З другої половини ІХ ст. Візантія перейшла в наступ і розпочала тривалі війни за повернення втрачених територій. Найбільших успіхів досяг імператор Василій ІІ Болгаробійця (976 – 1025 рр.).
Правління Василія ІІ розпочалося за тяжких часів. На землі імперії почалися набіги болгар. Цар Болгарії Самуїл, скориставшись із тривалих візантійських бунтів і заколотів знаті проти імператора, захопив Східну Болгарію і частину Сербії. Коли заколотники 987 р. почали наступ на Константинополь, імператор звернувся по допомогу до князя Київської Русі Володимира. Руська дружина допомогла імператору придушити заколот. Для закріплення союзу з могутнім князем візантійський імператор погодився видати за нього свою доньку Анну за умови, що Володимир прийме християнську віру. Придушивши повстання, Василій ІІ розпочав тривалу війну проти Болгарії. Лише 1014 р. він домігся вирішальної перемоги над болгарами й розгромив військо царя Самуїла. Одначе цього імператорові було замало. Василій ІІ здійснив акт небаченої жорстокості, за що дістав прізвисько Болгаробійці. Він наказав виколоти очі 15 тис. полонених, залишивши на кожну сотню поводиря з одним оком. Коли цар Самуїл побачив армію сліпих, що прийшла до Болгарії, він не витримав цього видовища і помер від жаху. Василій ІІ приєднав ослаблене Болгарське царство до імперії. Одночасно імператор вів успішні війни в Азії та Закавказзі, планував звільнити від арабів Сицилію, але під час підготовки до походу помер.
Облога Константинополя болгарами
Василій ІІ Болгаробійця зробив Візантійську імперію наймогутнішою державою Європи, але і спричинив її занепад, витрачаючи всі сили імперії на завоювання нових земель. Ослаблення Візантії стало однією з причин її поразки у боротьбі з новими ворогами турками-сельджуками.
5. Візантія і турки-сельджуки. Століття Комнінів
Безперервні війни, що вела Візантія на початку XI ст., виснажили її. Імперія ще залишалася сильною і могутньою, але, як втомлена людина, потребувала відпочинку.
Під час війн у Візантії з’явилася могутня знать, яку п’янили здобуті перемоги і яка була переконана, що може управляти державою краще за імператора. Візантійські полководці розгорнули боротьбу за трон. Протягом 30 – початку 80-х рр. XI ст. на візантійському престолі побували 10 імператорів, 6 із яких було зміщено силою. Поки воєначальники вели боротьбу за владу, армія слабшала, а імперія зненацька опинилася в оточенні ворогів. На Балкани з Причорноморських степів вторглися орди печенігів і болгари. Нормандці захопили останні володіння візантійців в Італії. Найнебезпечнішим був, одначе, ворог, який наступав на східні кордони імперії — турки-сельджуки.
Турки-сельджуки належали до тюркських народів, давня Батьківщина яких була в низовині річки Сирдар’ї, поблизу Аральського моря. Звідси одне з тюркських племен на чолі з вождем Сельджуком перекочувало на захід. Поступово турки-сельджуки підкорили інші тюркські й турецькі племена і розпочали завоювання сусідніх народів. Лише за півстоліття вони захопили більшу частину Передньої Азії, Ірак, Іран, Середню Азію. Навіть правитель Арабського халіфату, багдадський халіф, вимушений був підкоритися туркам і визнати їх вождя Торгул-бека султаном і “царем Сходу і Заходу”, залишивши за собою лише титул духовного голови мусульман. Від підкорених іранців турки прийняли іслам і утворили нову велику мусульманську державу Сельджуцький султанат.
Візантійський імператор Роман IV вимушений був розпочати в 1068 р. справжню війну проти турків, які спустошували землі імперії. Три роки тієї війни не дали ніяких наслідків: візантійці не зазнали поразок, але й не здобули жодної перемоги. У новому поході, навесні 1071 р., імператор вирішив будь-якою ціною домогтися перемоги. Але його зіткнення з турками біля вірменського міста Манцикерта призвело до загибелі візантійської армії. Імператор і всі воєначальники потрапили в полон. Султан Альп-Арслан (“Хоробрий Лев”) відпустив імператора лише після його згоди виплачувати сельджукам величезну данину.
Звістка про поразку під Манцикертом приголомшила візантійців — переможений імператор утратив престол, а договір із сельджуками було розірвано.
Турки, не отримавши обіцяного, рушили завойовувати візантійські володіння в Малій Азії. На захоплених землях вони утворили державу Румський султанат, або Рум (Рим) — так завойовники називали Візантію. Тепер зі своїх володінь вони могли дивилися на палаци Константинополя, що розкинувся з протилежного боку затоки.
Загроза неминучої загибелі Візантії викликала нову хвилю боротьби за імператорський престол. Нарешті, в 1081 р. до влади прийшов досвідчений воєначальник Олексій Комнін, який заснував нову династію Комнінів (1081 – 1204 рр.). Ця династія на ціле століття повернули Візантії колишню славу і могутність. Вирішальну роль у відродженні Візантії відіграла діяльність Олексія І Комніна (1081 – 1118 рр.).
Імператор Олексій Комнін. Мозаїка ХІІ ст.
Зі спогадів Анни Комнін про свого батька
“Олексій був не дуже високим, і ширина його плечей відповідала його зросту. Навстоячки він не справляв особливого враження на оточення, але коли, грізно блимаючи очима, сидів на імператорському троні, то був схожий на блискавку: таке велике сяйво йшло від його обличчя і від усього тіла. Дугою вигиналися його чорні брови, з-під яких очі дивилися грізно і, водночас, покірливо. Блиск його очей, сяйво обличчя, шляхетна лінія щік, на яких намічався рум’янець, одночасно і лякали, і підбадьорювали людей. Широкі плечі, міцні руки, випуклі груди — весь його героїчний вигляд вселяв у більшість людей захоплення і здивування. У цьому мужі поєднувалися краса, вишуканість, гідність і неперевершена велич. Якщо він брав участь у бесіді, то здавалося, що його устами мовить полум’яний оратор Демосфен. Потоком аргументів він захоплював слух і душу, був чудовим і неперевершеним у промовах так само, як і в бою, однаково вмів кидати списа і причаровувати слухачів”.
Яке враження справляв Олексій Комнін на оточення?
Коли Олексій І Комнін доступився до влади, то у столиці було лише 300 воїнів. Спираючись на своїх прибічників, він придушив бунтівну константинопольську знать, конфіскував її майно і набрав найману армію. Довелося імператорові навіть, вперше у візантійській історії, звернутися по допомогу до західноєвропейських королівств. (Ви вже знаєте про те, що прохання Візантії про допомогу спонукало римського папу до організації хрестових походів).
Спираючись на новостворену армію, Олексій розпочав війну проти ворогів імперії. Спершу він прогнав від східних кордонів турків, а потім рушив проти норманів. Після чотирирічної війни в 1085 р. Олексій переміг норманів і примусив їх залишити Балканський півострів. За допомогою дипломатії він справився з загрозою з боку печенігів. Завдяки щедрим дарам імператор зробив своїми союзниками інших кочовиків — половців, силами яких і розбив печенігів. Після цих перемог у Візантійській імперії настав спокій. Коли 1096 р. до Константинополя прибули перші загони хрестоносців, то їхньої допомоги Олексій І Комнін уже не потребував.
За сина Олексія Іоанна І Комніна (1118 – 1143 рр.) Візантія розпочала боротьбу зі своїм торгівельним конкурентом Венецією. За наказом імператора всіх венеціанських купців було кинуто до в’язниць і відібрано в них торгові привілеї. Мабуть, ніхто серед візантійців тоді не міг уявити, до яких наслідків призведе ця подія у майбутньому.
Поки імперія вела наполегливу боротьбу, поряд з її східними кордонами знову посилився Румський султанат. У 1076 р. імператор Мануїл І розпочав грандіозний похід проти турків, однак у битві біля міста Міріонкефала був ущент ними розгромлений. Візантія втратили свої володіння у Малій Азії. Останнє століття слави Візантії минуло: імперія на всіх своїх кордонах перейшла до оборони.
6. Катастрофа 1204 р.
По смерті Мануїла І Візантія остаточно занепала. Розпочалася жорстока і кривава боротьба за владу, в якій угруповання візантійської знаті намагалися вбивствами і підступом прокласти шлях до престолу своїм ставленикам. Останній імператор із династії Комнінів Андронік І (1183 – 1185 рр.) закривавив свої руки вбивством попередника, чотирнадцятирічного Олексія ІІ (1180 – 1183 рр.), встановив у країні справжній терор та був убитий розлюченим натовпом під час повстання в Константинополі. Новим імператором став Ісак Ангел (1185-1195 рр.). Але династія „земних ангелів” виявилась нікчемною.
Імперія розпадалася на очах. Угорці оволоділи Далмацією, нормани знову вторглися на Балкани. Звільнилися від влади візантійців болгари і відродили свою державність, здобули незалежність і серби. Але Ісак Ангел замість того, щоб піклуватися про державу, витрачав величезні кошти на будівництво величних споруд, на придбання східних пахощів і одягу: він ніколи не одягав двічі той самий одяг. Скориставшись невдоволенням народу, брат осліпив імператора і захопив трон, ставши Олексієм ІІІ (1195-1204 рр). Але син Ісака зумів утекти до Італії, де звернувся до рицарів, що готувалися до ІV хрестового походу, з проханням допомогти йому повернути трон батька, обіцяючи за це підкорити візантійську церкву папі й заплатити величезну суму грошей. Що сталося після того, ви вже знаєте. Вперше за весь час існування “місто Константина” було захоплене ворогом. 20 тис. хрестоносців оволоділи містом із півмільйонним населенням і пограбували його скарби.
Землі Візантії, захоплені хрестоносцями, назвали Латинською Романією (Романією називали в Західній Європі Візантію) і поділили на: Латинську імперію (або власне Романію) зі столицею в Константинополі та залежні від неї держави хрестоносців на Балканах, володіння Венеції, Генуї та ордену іоаннітів. 16 травня 1204 р. у соборі св. Софії коронувався перший імператор Романії, один із вождів хрестоносців, фландрський граф Болдуїн.
На завойованих землях латиняни встановили західноєвропейські порядки за французьким зразком. Імператор був лише першим серед інших сеньйорів. По всій Романії з’явилися рицарські замки, селяни втратили особисту свободу. Новим константинопольським патріархом став католик. Повної заміни всього духівництва та зміни церковних обрядів за римським зразком латиняни не проводили, розуміючи, що це викличе опір візантійців.
7. Відродження і загибели Візантії
Латиняни не змогли підкорити всі візантійські провінції— візантійці чинили відчайдушний опір. У непідкорених землях виникли три грецькі держави, що вважалися наступницями імперії — Нікейська імперія, Епірське царство і Трапезундська імперія. Ці держави розгорнули боротьбу за відновлення Візантії, але об’єднати свої сили не зуміли, сперечаючись, хто буде новим імператором. Поступово провідна роль у боротьбі проти латинян перейшла до Нікейської імперії. Новим імператором було обрано представника знатного роду Феодора Ласкаріса, який почав боротьбу за відродження Візантії. Феодор створив міцну армію, з якою розбив турків-сельджуків, і морський флот, за допомогою якого почав повертати втрачені морські володіння імперії.
Вирішальних успіхів у боротьбі за відновлення Візантії досяг нікейський імператор Іоанн ІІІ Ласкаріс (1222 – 1254 рр.). По двох роках після початку свого правління Іоанн ІІІ розбив війська хрестоносців. Потім Іоанн поступово об’єднував під своєю владою більшість колишніх візантійських земель.
За часів його правління імперія досягла розквіту, який нагадував її мешканцям давні часи. Розвивалися сільське господарство, ремесла. Для сприяння розвиткові ремесел Іоанн заборонив своїм підданим носити одяг з іноземних тканин і наказав користуватися лише тим, що зроблено візантійськими майстрами.
Візантійську імперію було відновлено за нікейського імператора Михайла VIII Палеолога (1259 – 1282 рр.), засновника останньої династії візантійських імператорів.
Латиняни на той час зазнали від візантійців багатьох відчутних ударів, але ще утримували Константинополь. Щоб оволодіти ним, імператор і зосередив свої зусилля. Впродовж тривалого часу він тримав Константинополь в облозі, але не зміг його взяти, і наказав тоді поставити у фортецях поряд із містом гарнізони, які постійно здійснювали вилазки проти латинян. Наступного року загін нікейського імператора, що рухався повз Константинополь, вирішив у черговий раз налякати латинян. Сталося так, що всі сили хрестоносців брали участь у морському поході проти нікейців, і в місті залишався лише імператор із невеликим загоном. Нікейці легко оволоділи стінами, відкрили ворота міста і впустили інших. Так несподівано візантійці захопили Константинополь. Коли хрестоносці повернулися, то спробували дістатися до міста, але зазнали поразки і змушені були на кораблях повертатися до Західної Європи. Латинська Романія припинила існування.
15 серпня 1261 р. Михайло VIII Палеолог став першим імператором відновленої Візантійської імперії. Проте влада візантійських імператорів поширювалася лише на частину Балканського півострова, невелику територію Малої Азії та кілька островів в Егейському морі.
Відроджена імперія відразу опинилася перед лицем нової загрози – турків-османів, з якою вона не змогла впоратися. 29 травня 1453 р. тисячолітня імперія впала. Цю дату деякі історики вважають кінцем середньовіччя.
|
Радянський дослідник Г.Курбатов стверджував: „Величезний вплив справила Візантія на розвиток культури європейських народів в епоху середньовіччя. Вона зберегла для них багату спадщину античності. У цьому і полягає величезне історичне значення Візантії”. |
8. Побут візантійців
Занепад культури, що відбувався на Заході після варварської навали, не зачепив Візантійської імперії. Життя візантійців за середньовіччя розвивалося на кшталт життя давніх римлян.
Візантія залишалася країною міст, де діяли театри, іподроми, лазні, водогони, збережені ще з античних часів. Згодом, коли Візантія почала занепадати, вигляд міст змінився. Їхня територія зменшилася, замість добре спланованих вулиць з’явилися вузькі, тісно забудовані вулички.
Будинки візантійців були обставлені, залежно від прибутків господаря, різноманітними меблями. Прості візантійці сиділи на стільцях за столами, а відпочивали у високих кріслах — римський звичай вживати їжу лежачи зник. Одяг ховали у скрині. У будинках знаті меблі були прикрашені різьбленням, оздоблені коштовним камінням і слоновою кісткою. Ліжка й підлоги вкривалися килимами і звірячими шкурами. Більшість будинків знаті мала засклені вікна, опалювалася жаровнями з вугіллям і освітлювалася масляними світильниками. Бідняки тулилися в убогих комірках, де з меблів міг бути лише один напханий очеретом матрац.
Їли візантійці зазвичай двічі на день. У будинках знаті влаштовувалися великі бенкети, де гостей пригощали дивовижними стравами. Для більшості простих візантійців звичною їжею були варена риба, боби, хліб, сир, різноманітні овочі та фрукти. У пошанівку були виноградні та фруктові вина, якими вгамовували спрагу, запивали їжу, лікували, настоявши на травах, від недугів.
За одягом візантійця можна було визначити, до якої суспільної верстви він належить. Знать носила одяг, виготовлений із лляних, вовняних, шовкових тканин, прикрашений орнаментом. На учти зверху одягали довгий плащ — хламіду. Звичним одягом простих візантійців був хітон — сорочка з грубої тканини, штани, чобітки і короткий плащ. Жінки візантійських багатіїв користувалися косметикою: фарбою для вій і повік, рум’янами, білилами. Заможні жінки й чоловіки носили багато ювелірних прикрас: перснів, браслетів, застібок на плащах тощо.
Античні римляни приділяли багато уваги громадським справам, а для середньовічних візантійців центром їх життя стала сім’я. Одружувалися дуже рано, в 14 – 15 років, іноді й раніше. Вінчались у церкві. Розлучення траплялися дуже рідко, бо не схвалювалися церквою. Тяжке життя, відсутність доброї медичної допомоги спричиняли те, що більшість візантійців доживала лише до 35 років. Довше жила, завдяки кращим умовам життя, візантійська знать.
Важливе місце в побуті візантійців посідала християнська церква. Усі найважливіші події людського життя пов’язувались із церковними обрядами — хрещення, вінчання, похорон. У кожному будинку були ікони, зображення Христа, розп’ятого на хресті. У містах було багато храмів. Кілька разів на день візантійці молилися: ранкова і вечірня молитва були обов’язковими. Особливо поклонялися Богородиці, вважаючи її захисницею грішників, ближчою до людей, ніж Христос.
9. Культура Візантії
За багатовіковий період існування Візантія створила потужну і своєрідну культуру, що ввібрала в себе давньоримські традиції. Своєю чергою, вона мала великий вплив на розвиток сусідніх народів, особливо південних та східних слов’ян.
Від початку й до кінця існування імперії у візантійському суспільстві існувала велика повага до знань. Славнозвісний вислів “ученому світ, а невченому тьма” належить візантійському мислителеві Іоанну Дамаскіну. Вміння читати і рахувати було вельми поширене серед більшості населення Візантії. Потяг до отримання знань стимулювала постійна потреба держави в освічених людях, необхідних для поновлення кількості державних урядовців. Освічена людина у Візантії мала можливість обійняти високу посаду, що відкривало шлях до влади і багатства.
Кількість освічених людей у Візантії набагато перевищувала країни Західної Європи завдяки розвиненій мережі шкіл, що були як безплатними — церковні, монастирські, міські, де могли навчатися бідняки, так і платними — приватні, для дітей візантійської знаті. Школа поділялася на два ступені: початковий і середній. У початковій школі вивчали три головні цикли наук — “тривіум”: граматику, діалектику і риторику. Середній ступінь передбачав “квадріум”, до якого входили чотири головні предмети: арифметика, геометрія, астрономія і музика. Окрім цих головних наук, у різних школах додатково вивчалися етика, право, політика, філософські науки. Учні обирали для навчання ті школи, де вивчалися предмети, що відповідали їхнім уподобанням. У першій половині IX ст. при імператорському дворі в Константинополі було відкрито вищу школу. У ній викладали, крім духовних, і світські науки (міфологію, історію, літературу). У 1054 р. в Константинополі відкрився навчальний заклад, який за своїм рівнем наближався до університетів, що виникли набагато пізніше у країнах Західної Європи.
Великі досягнення були зроблені візантійцями в розвиткові наукових знань. Учений Лев Математик, один із засновників алгебри (він перший почав використовувати літерні позначення), винайшов у IX ст. світловий телеграф для передачі повідомлень на відстань. За допомогою цього винаходу у столиці дізнавалися про вторгнення арабів на східних кордонах імперії. Він також розробив автоматичні пристрої, що приводилися в дію водою. За їхньою допомогою трон імператора під час учт раптово підіймався вгору. Одночасно статуї левів, що оточували трон, починали ричати і бити хвостами, а металеві птахи — літати й щебетати. Ця невелика “вистава” завжди справляла приголомшливе враження на іноземців.
Імператор Константин Багрянородний (913 – 959 рр.) вирішив зібрати всі знання, що їх накопичило людство від початку свого існування. Сотні вчених за наказом імператора розпочали цю грандіозну працю. Вони написали близько 50 своєрідних “енциклопедій” і окремих трактатів з агрономії, медицини, історії, географії, військового мистецтва, дипломатії та інших наук. Сам імператор також написав кілька творів до цього зібрання наукових знань людства. До нас дійшли праці імператора “Про феми”, “Про керівництво імперією” і “Про церемонії імператорського двору”.
Візантія мала надзвичайно високий для свого часу рівень розвитку будівельної техніки. Ви вже знаєте про храм св. Софії в Константинополі, побудований за наказом імператора Юстиніана І у VI ст. Спорудити його було можливо лише досконало володіючи таємницями будівельної справи: умінням виготовляти міцну цеглу, якісний вапняний розчин, укладати цеглу, створювати монументальні бані та ін.
З архітектурою був тісно пов’язаний живопис. Візантійські майстри прикрашали стіни храмів фресками — розписом водяними фарбами сирої штукатурки та мозаїками — зображеннями, викладеними різнокольоровими камінцями або шматочками смальти (різнокольорового скла). Визначними зразками мистецтва візантійської мозаїки були зображення у храмі св. Софії в Константинополі, зображення імператора Юстиніана та імператриці Феодори в церкві Сан-Вітале в Равенні. Високого рівня розвитку досягло мистецтво ікони — живописних зображень Христа, Богоматері та різних біблійних сюжетів на дерев’яних дошках. Іконами прикрашалися не лише храми, а й оселі візантійців, їх дарували друзям на знак особливої прихильності, брали з собою у військові походи. Візантійці вірили, що ікони, на які немовби перенесено частину божої сили, можуть захистити людину в тяжкий час.
Коли Русь прийняла християнство, візантійська культура почала поширюватися серед східних слов’ян. З’являлися книжки, перекладені з грецької мови на слов’янську. Візантійські майстри будували перші кам’яні храми в руських землях. Вчились у візантійців русичі і таємниць мозаїки та іконопису. Вони виявилися талановитими учнями і невдовзі перевершили вчителів, про що свідчать прекрасні храми — Софійські собори в Києві та Новгороді, храми й собори в інших містах Русі.
Перевірте, як запам’ятали
Подумайте і дайте відповідь
Виконайте завдання
Для допитливих
Українська