§ 20. Німеччина
Ви дізнаєтеся
· Як постала священна Римська імперія?
· Якими були наймогутніші імператори?
· Чому розпочалась і які наслідки мала боротьба пап і імператорів?
· Як виникла Швейцарія?
1. Виникнення німецького королівства
За Верденською угодою 843 р. “землі східних франків” отримав Людвіг Німецький. Саме на цих землях згодом постало Німецьке королівство. Але на той час ті землі мало нагадували державу. На них існували п’ять герцогств, володарі яких майже не підкорялися королям із династії Каролінгів. Знатні роди постійно боролися за владу. Це протистояння феодалів, герцогів і королів часто мало збройний характер і тому дістало назву міжусобних війн.
Разом із міжусобними війнами землі Східного Франкського королівства потерпали від нападів чужоземців. Східнофранкські королі та місцеві герцоги зуміли захистити свої землі від вікінгів. Одначе наприкінці X т. з’явився новий небезпечний ворог, який прийшов зі сходу, — угорці, або мадяри. Після переселення з Приуралля в Європу ці племена кочових скотарів осіли на рівнині в середній течії Дунаю і почали нападати на сусідні землі. Першою від угорської навали загинула слов’янська держава Велика Моравія. Потім мадяри розпочали спустошувати німецькі землі, що спонукало герцогів до об’єднання в єдине королівство.
У 919 р. місцева знать проголосила королем Східного Франкського королівства саксонського герцога Генріха Птахолова. З тієї події бере початок історія нової європейської держави — Німецького королівства.
Генріх I посилив владу і поклав край постійним чварам і суперечкам німецької знаті. Для боротьби проти угорців і захисту населення він наказав будувати невеликі фортеці — бурги. Як і в інших країнах тогочасної Європи, у Німеччині було створено численну важку кінноту — рицарів. Саме з її допомогою 955 р. син Генріха I Оттон I (936 – 973 рр.) завдав такої нищівної поразки угорцям у вирішальній битві на річці Лех у Баварії, що вони назавжди припинили напади.
Оттон I
2. Поява нової імперії. Італійська політика німецьких імператорів
На відміну від свого батька Генріха I, який після обрання королем відмовився від коронації та помазання на царство, його син, урочисто коронований в Ахені, всіляко підкреслював перевагу короля над усією знаттю. Він уважав себе тією людиною, яка відновить Римську імперію Карла Великого, хотів подібно до Карла Великого коронуватися в Римі та одержати імператорський титул від Папи Римського.
У 961 р. Оттон I здійснив похід до Італії, підтримав 22-річного папу Іоанна ХІІ в боротьбі проти непокірних васалів і повернув йому втрачений престол. 2 лютого 962 р. в соборі св. Петра в Римі вдячний папа коронував Оттона І як римського імператора. Відтоді німецька королівська і римська імператорська корони стали неподільними. Так було вдруге відновлено Римську імперію на Заході. Одначе це вже була інша імперія, в інших кордонах та історичних умовах.
По коронації Оттон I подарував Іоанну XII документ про підтвердження права папи римського володіти Папською областю, підкресливши цим залежність папи і церкви від імператора. Проте Іоанн ХІІ вважав, що його влада вище імператорської, бо вона від Бога, а імператор, своєю чергою, отримує владу від папи. У майбутньому ці суперечки призвели до жорстокої боротьби між імперією та папством.
Протистояння церковної та імператорської верхівок досягло піку в другій половині XI ст., коли римським папою став Григорій VII (1073 – 1085), який провів низку реформ у католицькій церкві. Серед них було і скасування інвеститури — права імператора чи короля затверджувати духовних осіб на церковні посади.
Саме ця реформа викликала обурення у 26-річного німецького імператора Генріха IV (1056 – 1106), який не бажав втрачати свою владу над єпископами. Розпочалася довга і виснажлива боротьба. Спершу імператор зібрав у Вормсі німецьких єпископів і домігся від них ухвали рішення про позбавлення сану Григорія VII. Тоді папа зібрав у Римі єпископів Франції та Італії, відлучив від церкви Генріха IV і звільнив його підданих від присяги імператорові. Цим скористалися невдоволені Генріхом IV німецькі феодали і розпочали повстання проти імператора. За такої ситуації Генріхові IV не залишилося іншого виходу, як шукати примирення з папою. Холодної зими 1077 р. імператор з невеликим почтом прибув до резиденції папи в замку Каносса на півночі Італії. Протягом трьох діб Генріх IV змушений був стояти босоніж, в одязі спокутного грішника, перед ворітьми замку, допоки Григорій VII пробачив свого супротивника. Відтоді слово “Каносса” стало символом підкорення світської влади духовній, а вислів “ходіння у Каноссу” означає глибоке приниження переможцем переможеного.
Одначе Генріх IV не забув приниження і не змирився. У 1084 р. він, зібрав велику армію, рушив на Рим і захопив його. Григорій VII ледь урятувався від полону і змушений був утекти на південь Італії. Наступного року Григорій VII помер, заповідаючи своїм наступникам продовжувати боротьбу проти імператорів.
Боротьба проти папської влади призвела до ослаблення Німецької імперії. Німецька знать зміцніла, перетворившись на спадкових володарів земель, кількість герцогств та інших світських і духовних володінь значно збільшилась. Адже під час боротьби між імператорами і папством обидві сторони надавали землі й різноманітні привілеї своїм прихильникам. Імператор залишився верховним сеньйором, але характер його влади змінився. Німецька знать закріпила право обирати імператора. Він міг іще за життя примусити обрати своїм наступником сина, але все одно принцип виборності, а не успадкування, був важливим.
Німеччина та Італія в XI-XIII ст. Монгольська навала на Центральну Європу
Відновити втрачену могутність Німеччини поталанило трьом імператорам із династії Штауфенів: Фрідріху I (1155 – 1190 рр.), його синові Генріху VI (1191 – 1197 рр.) та онукові Фрідріху II (1212 – 1250 рр.).
Імператор Фрідріх I залишився в історії під ім’ям Барбаросса (Рудобородий), яке дали йому італійці. За його часів імперію стали називати Священною. Це, на думку імператора, повинно було підкреслити його незалежність від папи. Мовляв, його імперія освячена Богом, а не папою. Здійснюючи свій задум, Фрідріх I користувався тим, що папству було в той час не до нього. У Римі різні угруповання обрали одночасно кілька пап, кожен з яких уважав інших самозванцями. Проте, коли боротьба за папський престол завершилася, Рим знову висунув претензії на вищу владу у християнському світі. У 1157 р. представники папи за його ж дорученням оголосили, що Фрідріх отримав корону лише як “бенефіцій” від папи і повинен йому підкорятися.
Фрідріх Барбаросса - хрестоносець. Малюнок XІІ ст.
Зі звернення Фрідріха І Барбаросси до римлян
Рим більше не у Римі. Хочете знову побачити колишню римську славу, мистецький стрій таборів, доблесть і дисципліну? Все це перейшло до нас разом з імператорською владою. Я ваш законний господар.
Як аргументував імператор свою владу над Римом?
У відповідь Фрідріх I пішов війною на Італію. Він хотів не лише покарати папу, й під цим приводом підкорити заможні італійські міста. Фактично похід 1158 р. був завойовницьким. За допомогою величезної для тих часів 100-тисячної армії Італія була приєднана до володінь імператора. Одначе волелюбні мешканці міст не хотіли підкорятися Фрідріхові I. Для боротьби проти імператора вони об’єднались у союз 15 міст — Ломбардську лігу.
Назву союзові дала місцевість Ломбардія, мешканці якої найболісніше відчули на собі діяльність імператора. У 1162 р. вони повстали проти Фрідріха I. У відповідь імператор спустошив головне ломбардське місто Мілан так, як не спустошували італійських міст варвари. Він зруйнував його стіни та будинки, наказав мешканцям у восьмиденний строк залишити місто. Центральний майдан, за давнім звичаєм, переорали плугом і посипали сіллю на знак того, що місто стане пустелею. Ватажків повстання стратили.
Ломбардська ліга об’єднала сили італійських міст для боротьби проти імператора. 29 травня 1176 р. у битві під Леньяно війська Ломбардської ліги розбили армію Фрідріха I. Характерним було те, що з німецькими рицарями билась і перемогла їх армія, більшість якої становили ремісники міст Ломбардії. Після поразки імператор примирився з італійськими містами. Проте італійці змушені були визнати Фрідріха I своїм правителем.
Боротьбу за подальше підкорення Італії продовжив син Фрідріха I — Генріх VI. Він підкорив Сицилійське королівство і став володарем одразу чотирьох корон: німецької, італійської, сицилійської та імперської. Генріх VІ був імператором найвпливовішої європейської країни того часу. Залежність від нього визнавали король Арагону, що на Піренейському півострові, і навіть англійський король Річард I Левине серце.
Синові Генріха VI Фрідріху ІІ (1220-1250 рр.) було лише три роки, коли помер його батько. Попри те, що його вихователем був папа римський Інокентій ІІІ, він став завзятим противником папства.
Фрідріх ІІ
Фрідріх ІІ вважав себе світським главою всього християнського світу і що правителі повинні визнавати його зверхність. Більше того, він вважав. Що імперія освячена Богом і що сам імператор не тільки наступник давньоримських імператорів, а і намісник Бога на землі. Під час урочистих церемоній імператор дозволяв собі роздавати народу благословення, наче він служитель церкви чи посланник Бога.
Приводом до нового зіткнення між імператором і папою став Шостий хрестовий похід (1228-1229 рр.). Імператор тривалий час зволікав з відправкою у похід, за що папа римський відлучив його від церкви. Але Фрідріх ІІ навіть і не спробував зняти з себе відлучення, а відправився у Святу Землю і без жодної битви домовився з султаном Єгипту про передачу Єрусалима та інших святих місць на п’ять років під владу християн. Папа був настільки розлючений. Що навіть відлучив від церкви і Єрусалим.
Досить прохолодне ставлення Фрідріха II до християнської віри стало ще одним приводом до протистояння. Папа римський Григорій IX вдруге відлучив імператора від церкви. Одначе від “ходіння у Каноссу” вже сплинуло багато часу. Відлучення від церкви нікого не злякало. До самої своєї смерті у 1250 р. Фрідріх II був відлученим від церкви і вів боротьбу проти папи, який називав його антихристом і сином диявола. Хоча сам Фрідріх у своїх володіннях жорстоко переслідував усіх єретиків. Раптова смерть імператора дала можливість церкві зітхнути з полегшенням: кожен день життя цього “безбожника” зменшував її авторитет.
Фрідріх ІІ не люби Німеччину і майже все своє життя провів у Сицилійському королівстві, яке перетворив на могутню централізовану державу. Спираючись на його ресурси після повернення з хрестового походу, він розгорнув боротьбу за контроль над Центральною Італією, що була під владою пап. Він намагався таким чином підкорити пап своїй влади і одночасно об`єднати в одне ціле свої італійські і німецькі володіння. Але ця безперервна боротьба не дала бажаного результату. Німеччина по смерті Фрідріха ІІ стала занепадати, імперська влада вже ніколи до кінця середньовіччя не була такою, як за часів Штауфенів.
Італійська політика імператорів була згубною як для Італії, так і для Німеччини та імператорів. Італія Німеччина заплатили за це роздробленістю, а імператори фактичною втратою владою. А папи римські у свою чергу не змогли створити велику християнську державу під своєю зверхністю.
|
У книзі „Історія Європи”, написаній дванадцятьма європейськими істориками зазначається: „У другій половині ХІІІ ст. у Німеччині з’являється дещо нове... Монархічна влада. З якою теоретично пов’язана імператорська корона, позбавляється свого змісту і поступається містом небаченій кількості регіональних і місцевих властей, духовних і світських, що згодом призводить до заплутування ситуації. Це протиріччя між існуючою роздробленістю Німеччини і теоретичними зазіханнями на загальне панування стає все більш очевидним і, звісно, відіб’ється на її майбутній історії”. |
3. Німецький „наступ на Схід”
Поглинені боротьбою з папами і князями імператори приділяли відносно мало уваги східним кордонам імперії, прагнучи лише до того, щоб Польща, Чехія та Угорщина визнавали свою васальну залежність. На той час у межиріччі Ельби та Одера і на узбережжі Балтійського моря, ще зберігали свою незалежність західнослов’янські племена. Власної держави у них не склалося. Також вони чинили опір і проникненню християнства. У Х ст. землі полабських і поморських слов`ян намагалися завоювати Генрії І і Оттон І. Але повстання слов’ян перекреслило їх зусилля. Перший „наступ на Схід” потерпів поразку.
З середини ХІІ ст. церква і німецькі князі починають знову спрямовувати свої погляди на Схід. Під час Другого хрестового походу папа римський дозволив німецьким хрестоносцям під керівництвом герцога Саксонії і Баварії Генріха Лева здійснити свій похід не в Палестину, а в землі слов’ян (1147 р.). Хрестоносці мечем пройшлися по землях полабських слов’ян, які завзято захищалися. Але сили були не рівні. На завойованих землях постало маркграфство Бранденбург, центром якого у ХІІІ ст. стало місто Берлін.
У слід за рицарями і місіонерами на схід рушили німецькі селяни, ремісники, яких феодали заохочували всілякими пільгами. Місцеве слов’янське населення винищувалося або витіснялося у глухі місця.
У ХІІІ ст. починається німецька колонізація і Прибалтійських земель, що були заселені балтськими племенами. Першими у ці земля шлях проклали німецькі купці, за ними рушили місіонери, а згодом і рицарі. У 1201 р. у землях ливів була заснована Рига. Яка згодом стала центром нової німецької землі – Лівонії. Проте організувати переселення значної частини німецького населення сюди не вдалося. Крім того Лівонія не мала політичної єдності. Ризькі єпископи ворогували з заснованим у 1202 р. на цих землях орденом мечоносців, а згодом у міською громадою Риги. Не просто склалися і відносини з сусідніми руськими князівствами – Новгородом, Псковом та Полоцьком. Пік протистояння припадає на 30 – початок 40-х років ХІІІ ст. Після поразки у битві на Чудському озері („Льодове побоїще” 1242 р.) на тривалий час було укладено мир.
У 1231 р. почалось і підкорення слов’янського племені прусів. Головну роль у їх завоюванні відіграв Тевтонський орден, який був запрошений у Прибалтику польським герцогом Конрадом Мазовецьким, володіння якого найбільш страждали від набігів прусів. Тевтонці вміло скористалися наданою їм можливістю. На місці підкорених ними земель прусів вони створили сильну державу, яка незабаром стала загрозою як для Польщі, так і для руських князівств. У 1238 р. у битві під Дорогочином Данило Галицький завдав їм першої серйозної поразки. Після цього тевтонці зосередили свою головну увагу на боротьбі проти литовців. Проте „литовські походи” ордену так і не дали бажаного результату. Литовські племена об`єдналися у єдине князівство, яке не тільки дало відсіч німецькій агресії, а і стало вагомим чинником у подальшій історії Східної Європи. Крім того орден попостив відносини і з Польщею, захопивши у неї приморські землі. Згодом у 1410 р. об`єднань військо Польщі та Литви завдало поразки ордену у битві під Ґрюнвальдом, а землі ордену стали васальними польського короля.
Ґрюнвальдська битва 15 липня 1410 р.
Німецька колонізація відбувалася не лише за допомогою сили зброї. Багато правителів країн Східної Європи запрошували німецьких поселенців у свої володіння, сподіваючись використати їх досвід для освоєння значних територій, заснування міст і розвитку ремесла. Згодом це зумовило існування у містах на сході Європи значного прошарку німецького населення.
4. Занепад імператорської влади. Золота булла
У XIII ст. Священна Римська імперія вступила у смугу кризи, а згодом і занепаду. У 1254 р. помер останній король із династії Штауфенів. Імперія припинила свої намагання підкорити Італію і перестала бути суперницею римських пап. В імперії розпочався період міжцарів’я (1254 – 1273 рр.). Німеччина розпалася на багато світських і церковних володінь, міст і окремих рицарських володінь. Із цього найбільше скористалися князі, які округлювали свої володіння і зміцнювали владу. Після формального відновлення влада імператора була настільки ослабленою, що він реально управляв лише своїми родовими володіннями. Імперські князі ревно стежили за посиленням імператорської влади і прагнули обрати імператором слабшого. У період міжцарів’я встановився порядок, коли імператора обирали сім наймогутніших князів імперії, які називалися курфюрстами. На імператорську корону претендували представники з родин Габсбургів і Люксембургів.
Німеччина та Італія в XIV-XV ст.
У середині XIV ст. політичний центр імперії перемістився в Чехію. Імператор Карл IV (1346 – 1378 рр.) з династії Люксембургів був одночасно і королем Чехії. У своїй політиці він основну увагу приділяв власним родовим володінням. Карл IV, розуміючи, що утримувати імперію під своєю владою він не зможе, вирішив закріпити існуючий стан речей, за якого імперія лише об’єднувала окремі самостійні князівства, міста та ін. Так, у 1356 р. він оголосив Золоту буллу, що закріплювала роздробленість Німеччини.
Булла підтверджувала порядок вибору німецького короля курфюрстами більшістю голосів. Король після коронації папою римським ставав одночасно імператором. Булла закріплювала привілеї князів на вищий суд, розроблення копалень, монети, збирання золота. Дозволялося вести “законно оголошені” війни. Проте війни васалів проти сюзерена було заборонено. Золота булла стала основною для законів імперії аж до її ліквідації 1806 р. Від кінця XV ст. імперія стала називатися Священною Римською імперією германської нації.
Курфюрсти
5. Утворення Швейцарського союзу
Ослаблення імперії поклало початок новому політичному утворенню – Швейцарському союзу. У 1291 р. общини трьох альпійських земель (кантонів) – Швіца, Урі і Унтервальдена – об`єдналися проти спроб їх підкорити імператором Рудольфом І Габсбургом (1273-1291 рр.). Імператор та його наступники намагався об`єднати всі свої володіння у єдине ціле, а вільні селяни стали йому на заваді. Крім того через ці землі проходив важливий перевал Готхард, який зв’язував Німеччину з Італією. За народними переказами на боротьбу проти Габсбургів співвітчизників підняв відомий стрілом з лука Вільгельм Телль. У 1315 р. селянська піхота вщент розгромила війська Габсбургів біля гори Моргантен. Після цього до союзу приєдналися ще п`ять міських кантонів. Але знадобилося ще кілька перемог, щоб Союз домоглася автономії від імперії (1499 р.). Остаточно міжнародне визнання незалежності Швейцарія здобула лише у 1648 р. Наприкінці ХV- на початку ХVІ ст. до союзу приєдналося ще 5 кантонів. Населення кантонів говорило на різних мовах – німецькій, французькій, італійській, але їх об’єднувало спільне прагнення жити у вільній державі.
Тривалий час Союз не мав постійних органів влади. Справи кожного Кантона вирішувалися на зібранні чоловіків, а Союзу в цілому на зібранні кантонів. Кожний кантом міг проводити власну внутрішню і зовнішню політику, але давав обіцянку, що не буде шкодити спільним інтересам.
Швейцарців, які проявили себе стійкими і вправними воїнами, стали запрошувати служити за гроші правителі різних європейських держав, а також папа римський. На відміну від інших найманців, швейцарці відзначалися стійкістю і відданістю. По теперішній день з них набирається гвардія, що охороняє папу римського.
Швейцарський союз
6. Ганза
Особливою складовою імперії були імперські міста, що підкорялися лише імператорові. Відсутність сильної центральної влади в імперії зумовлювала розвиток міського самоуправління, але не захищала міста від зазіхань сусідніх князівств. Таке становище імперських міст спонукало їх до об’єднання з метою захисту своєї незалежності. Найбільшим союзом міст стала Ганза — об’єднання купецьких міст, що вели посередницьку торгівлю. Союз було започатковано 1241 р., коли міста Гамбург і Любек уклали між собою союзницький договір. Остаточно союз сформувався у 1356 р. До нього входило майже 80 міст Північної Німеччини, Прибалтики і нижньорейнських земель. Метою союзу було утримання монопольного права на торгівлю з Англією, Нідерландами, Скандинавськими державами і Руссю. Ганзейські факторії (торговельні поселення) розміщалися від Лондона до Новгорода.
Хоча Ганза не була політичним об’єднанням, вона відіграла величезну роль у політичному житті сусідніх держав. Вона вела війни, укладала союзи. Так, у 1367 р. Ганза в союзі зі Швецією і герцогством Мекленбурзьким вела війну проти Данії. Перемога у війні дала їй повний контроль над протоками з Північного в Балтійське море і право брати участь у виборі датського короля.
Будучи могутньою економічною і політичною силою, Ганза не являла собою якогось стрункого утворення, схожого на державу. Кожне місто, що входило до союзу, було повністю незалежним у внутрішньому житті. Єдиним загальним органом був з’їзд представників міст. Рішення, що ухвалювалися на з’їзді, були обов’язковими для всіх, а їх невиконання загрожувало відокремленням від союзу. У разі ведення війни кожне місто споряджало флот і армію для спільних дій.
Від кінця XV ст. Ганза почала занепадати. Це було зумовлено переміщенням головних торговельних шляхів до Атлантичного океану і зростанням морської могутності Нідерландів і Англії. Остаточного удару Ганзі було завдано в роки Тридцятилітньої війни в першій половині XVII ст., коли торгівля в Балтійському морі майже припинилася.
Перевірте, як запам’ятали
1. У результаті яких подій виникло Німецьке королівство?
2. Розкажіть, унаслідок яких подій з’явилася на Заході нова Римська імперія. Хто став імператором нової імперії?
3. Що стало приводом для конфлікту між Папою Римським Григорієм VII та імператором Генріхом IV?
4. Хто і як обирав імператора імперії?
5. Назвіть трьох найвідоміших імператорів з династії Штауфенів?
6. Коли Римська імперія стала Священною?
7. Що таке Золота булла? Які її основні положення і наслідки прийняття?
8. На які території здійснювався німецький „наступ на Схід”?
9. В якому році Швейцарія здобула автономію у складі Священної Римської імперії?
10. Що таке Ганза?
Подумайте і дайте відповідь
1. Чим відрізнялася утворена Оттоном I Римська імперія від імперії Карла Великого?
2. У чому полягали причини боротьби між римськими папами та німецькими імператорами?
3. Що свідчить про відновлення могутності Німецької імперії за часів правління династії Штауфенів?
4. Які були результати і наслідки „наступ на Схід”?
5. Чому і як виникла Швейцарія?
6. Чим відрізнялась Швейцарія від всіх існуючих на той час держав Європи?
7. З якою метою утворився Ганзейський союз?
Виконайте завдання
1. Розкажіть про боротьбу між папою Григорієм VII та імператором Генріхом IV.
2. Складіть таблицю “Німецька імперія у часи правління Штауфенів”.
|
імператори |
Особливості правління |
|
|
|
3. Складіть історичний портрет Фрідріха II Штауфена.
Для допитливих
1. Розкрийте суть вислову: „Ходити в Конносу”.
2. Чому Ганза постала саме в межах Священної Римської імперії?
3. З чим пов’язані зміни у назві імперії: Римська імперія – Священна Римська імперія – Священна Римська імперія німецької нації?
Українська