Слов’янські народи вийшли на шлях християнізації й державотворення в ІХ–ХІ ст. Але ще наприкінці VII ст. у північно-східній частині Балканського півострова виникло Перше Болгарське царство – держава, що об’єднала місцевих південних слов’ян і переселенців-болгар. Упродовж VIII–IX ст. відбувалося поступове поєднання тюркомовних болгар і слов’ян у єдиний народ. Остаточно воно завершилося із прийняттям 864 р. населенням Болгарії християнства від візантійців. За правління Симеона Великого (893-927 рр.) Болгарія зросла мало не до розмірів Візантії. А далі постійні війни виснажили Болгарію і спричинили її занепад. У 1018 р. Перше Болгарське царство було завойоване Візантійською імперією.
У 818 р. на річці Мораві, де жило плем’я моравів, виникла одна з найдавніших слов’янських держав – Велика Моравія. Рим і Константинополь розгорнули жорстоке суперництво, намагаючись залучити моравів до своєї віри. Спочатку морави прийняли хрещення за римським зразком од франків. Пізніше, у 863 р., на прохання князя Ростислава візантійський імператор надіслав у Моравію братів-проповідників Кирила та Мефодія. Для того, щоб зробити нову віру зрозумілою слов’янам, вони створили перший слов’янський алфавіт (глаголицю) і переклали Євангеліє. Після смерті братів їхні учні через переслідування німецького духовенства залишили країну. Наприкінці IX ст. Велика Моравія розпалася і через деякий час значну частину її території захопили угорці.