В історії Індії, як і всіх держав Сходу, дуже важко провести межу між стародавньою історією та середньовіччям. Коли в Європі відбувалися серйозні зміни, пов’язані з падінням Західної Римської імперії та становленням феодалізму, Індія продовжувала розвиватися своєю неквапливою ходою. Безліч дрібних держав воювали між собою, тоді як засади життя населення лишалися непорушними. Сільська громада була основою життя суспільства, поділеного за кастовими ознаками. Вищі касти (брахмани і кшатрії) продовжували управляти та воювати, а нижчі (вайші та шудри) – працювати. Траплялося, що одна із багатьох держав виокремлювалася й прагнула підпорядкувати собі інші. Проте, вичерпавши свій потенціал у війнах проти сусідів, така держава гинула і знову розпадалася. Так сталося з державою Гуптів, що постала у 320 р. завдяки діяльності раджі Чандрагупті. Але його наступники не змогли втримати єдності держави, і вона наприкінці VІ ст. припинила існування.
Значніші зміни у житті Індії почалися із ХІІ ст., коли її північні області підкорили мусульмани. Вони нападали на Індію з VІІІ ст., але успіху не мали. Зрештою, правитель сусідньої з Індією держави Ґазневідів, що постала після розпаду Багдадського халіфату, Махмуд Ґазневі (998 – 1030 рр.) почав здійснювати систематичні грабіжницькі походи в Індію. Він 17 разів розорював її, просуваючись чимраз далі вглиб країни. Завдяки награбованим багатствам і захопленим рабам він перетворив свою столицю Ґазні в одне із найкрасивіших міст Сходу.
Українська