🚚 🚁 Збираємо на пікап та ремонт дрона аутел

⛑ 🛡 🥾 Шоломи, форма, взуття

§ 1 7. Техніка, наука, філософія, література і мистецтво XIX ст (підручник)

§17. Техніка, наука, філософія, література і мистецтво першої половини XIX ст.

1. Досягнення техніки та їхнє прикладне значення

Перехід від мануфактурного до фабричного виробництва та винахід наприкінці XVIII ст. парового двигуна уможливили розвиток технічного прогресу в промисловості. Зміст нового етапу технічного прогресу, що розгорнувся в першій половині XIX ст,, полягав у створенні машин за допомогою машин. Отож, у промисловості однією з головних галузей стало машинобудування.

Для виготовлення машин потрібно було багато металу, тому почала вдосконалюватися металургійна промисловість. Англійський інженер Генрі Бєссемер винайшов для виробництва чавуну, заліза та сталі обертову піч - конвертер, а французький інженер П'єр Мартен - піч для виготовлення сталі високої якості. На машинобудівних заводах використовували 50-тонний паровий молот, яким розплющували брили металу. Як самостійна галузь виникла хімічна промисловість. Значні досягнення мала текстильна промисловість. Завдяки механізованому нанесенню малюнка на тканину замість п'ятдесяти робітників цю працю виконували два. Прикладом технічного прогресу у першій половині XIX ст. стали зміни у друкарстві. На початку століття для Друку використовували ручний верстат. Згодом він поступився місцем механічному, який також постійно вдосконалювали. У 1816 р. в Лондоні друкували 1100 примірників газети "Таймс" на годину, а 1850 р. - вже 10 тис.

Значні зміни стались у засобах транспорту і зв'язку. Основним засобом пересування на суходолі зробилися залізниці. На морських шляхах вітрильники поступово витіснялися пароплавами. У 1807 р. відбулося випробування першого пароплава Роберта Фултона. На початку століття у США та Англії з'явилися перші автомобілі з паровим двигуном. Швидкість їх руху в ' Англії обмежувалася 4 км/год.

Р.Фултон

Парові машини знайшли застосування в сільському господарстві. У 40-х pp. в Англії з'явилися перші парові молотарки, а через деякий час і парові плуги. Звідси вони стали поширюватися ' в інші країни.

Вдосконалювалися засоби зв'язку. Дуже швидко поширився винайдений 1844 р. американським винахідником Самюелом Морзе телеграфний апарат.

Самюел Морзе

Необхідність розвитку світової торгівлі спричинила будівництво каналів. Найбільшим із них став Суеідький канал, будівництво якого 1859 р. розпочав французький інженер Фердинанд Лессепс. Через 10 років воно було закінчено. Свідченням успіхів нової техніки стало будівництво залізничних тунелів. У 1843 р. було завершено будівництво такого тунелю під Темзою. Вдосконалювалися конструкції мостів. У 1818-1826 рр. в Англії інженер Телфорд спорудив перший залізничний навісний міст. Йоган Реблінг побудував у США п'ять славнозвісних ланцюгових мостів. Найвідоміший з-поміж них - Бруклінський міст у Нью - Йорку, ширина середнього прогону якого становить 486 м.

Суецький канал

 

 

Отже, перша половина XIX ст. стала періодом швидкого розгортання технічного прогресу, який суттєво змінив середовище життя людини.

2. Розвиток науки

Перша половина XIX ст. стала періодом швидкого розвитку природничо-математичних наук. Пов'язано це було з новими потребами суспільства. Розгортання технічного прогресу вимагало розуміння законів механіки, властивостей матеріалів, що використовувалися в виробництві, знайти засоби обчислення швидкості, тиску тощо. Ці та багато Інших завдань були вирішені вченими різних країн.

Чимало зробив для розвитку хімії французький вчений Антуан-Лоран де Лавуазьє. Він вивчав юриспруденцію та природничі науки. Завдяки його працям хімія стала самостійним науковим напрямом. За дорученням Паризької академії наук Лавуазьє брав участь у розробленні суто технічних проблем, зокрема повітроплавання, громадської гігієни. За винайдення способу найкращого освітлення міських вулиць учений отримав золоту медаль академії. Вагомим був внесок Лавуазьє у зростання виробництва та поліпшення якості пороху у Франції. Свої великі прибутки він частково витрачав на відкриття наукових лабораторій і проведення досліджень. У роки революції у Франції виступав за встановлення конституційної монархії. У 1794 р. за вироком революційного трибуналу Лавуазьє було страчено.

Антуан-Лоран де Лавуазьє.

 

Тогочасна Франція дала світові ще одного талановитого хіміка. Клод-Луї Бертоле встановив, що особливості хімічних реакцій залежать від маси і властивостей речовин, які взаємодіють, та від умов реакції. Праці Бертоле знайшли застосування у промисловому виробництві. Так, для виготовлення вибухових речовин, сірників досі використовують відкриту ним так звану бертолетову сіль. Він же розробив спосіб білення полотна хлором, чим скористалася легка промисловість.

Клод-Луї Бертоле

 

З ім'ям чеського природознавця Грегора Менделя (1822-1884) пов'язують виникнення науки про спадковість. Мендель вивів закономірності передавання спадкових ознак і цим започаткував розвиток генетики, яка вивчає спадковість і мінливість організмів. Ідеї Менделя використовуються в селекції рослин, тварин і мікроорганізмів.

Грегор Мендель

 

У другій половині XIX ст. природознавство поглибилося завдяки розвиткові мікробіології, імунології, ембріології, бактеріології. Чільними представниками цих наукових напрямів були: Роберт Кох у Німеччині, Ілля Мечников у Росії, Луї Пастер у Франції.

Своєрідним підсумком діяльності природознавців різних країн і винагородою за наполегливу працю стало відкриття у другій половині XIX ст. Дмитром Менделєєвим (1834-1907) одного з фундаментальних законів природи, який, дістав назву періодичного закону Менделєєва.

 

Д. Менделєєв і чорновик таблиці періодичної системи

 

Визначними центрами природознавчих досліджень у XIX ст. стали університети Берліна, Відня, Парижа, Петербурга. Основоположники нових наукових напрямів мали сподвижників і однодумців. Вони утворили наукові школи, до яких належало чимало талановитих вчених.

3. Основні тенденції розвитку філософії

Найяскравіше основні тенденції розвитку філософії кінця XVIII - першої половини XIX ст. втілились у працях німецьких учених - Іммануїла Канта (1724-1804), Г.-В.-Ф. Гегеля (1770- 1831) і Л. Фейєрбаха (1804-1872). Праці Канта і Гегеля піднесли тогочасну філософську думку на новий щабель, створили передумови для подальшого розвитку вчення про будову всесвіту, причини руху й занепаду живої природи, методи й завдання пізнання, призначення й межі людської діяльності.

  

І. Канта                                            Г.-В.-Ф. Гегеля                         Л. Фейербах

 

Зачинателем німецької класичної філософії був Кант, Його погляди сформувалися напередодні французької революції 1789 р. та увібрали всю суперечливість тієї епохи. Кант намагався примирити непримиренне, поєднати в одній системі різнорідні філософські напрями. До матеріалістичного вчення, яке не визнає вищої духовної інстанції, віл додав твердження про непізнаванність світу, який існує лише в свідомості людини. Найбільше його "...вражали дві речі: зоряне небо над нами та моральний закон усередині нас". Отож, у працях Канта поєднувалися два напрями розвитку філософії - матеріалізм та ідеалізм. Він зазнав критики як з одного, так і з іншого боку, проте його наступники значною мірою продовжили розроблення його вчення.

Ідеалізм Канта досяг свого завершення у філософії Гегеля Гегель вітав революцію у Франції, був прихильником республіки. Ідеалом для нього стала антична демократія. Він заперечував феодально-абсолютистські порядки в Німеччині. За основу всіх явищ природи й суспільства Гегель приймав начало, що його він визначав як "світовий розум", "світовий дух", "абсолютну ідею". Шукав зв'язків між логікою та історією, обожнював державу. Дійшов висновку про шкідливість революційних перетворень у Німеччині та необхідність підтримки конституційної монархії як найкращої форми державного правління.

Під впливом Гегеля формувалися погляди Людвіга Фейєрбаха. Навчаючись на теологічному факультеті університету в Гейдельберзі, він переїхав до Берліна, щоби слухати лекції Гегеля. Незабаром він уже сам читав курс "гегелівської філософії". Одначе, відкинувши ідеалізм свого вчителя, Фейєрбах рішуче перейшов на позиції войовничого атеїзму. Анонімно опублікував працю, спрямовану проти віри у безсмертя душі, але був викритий і вигнаний з університету. Після одруження протягом 25 років жив у селі, помер у злиднях.

В історії філософії праці Фейербаха дістали неоднозначну оцінку. Безбожники вбачали його заслуги у відродженні й поглибленні матеріалізму, обґрунтуванні атеїзму. Інші трактували погляди Фейєрбаха на користь своєрідної віри, такого собі сатанізму. Підстави для цього давали споглядальність і непослідовність не тільки його праць, а й вчинків: Фейєрбах вітав революцію 1848- 1849 PP- в країнах Європи, 1870 р. вступив до соціал-демократичної партії, але ніколи не провадив активної політичної діяльності.

4. Напрями розвитку літератури

У XVIІІ ст. розвиток літератури відбувався під безпосереднім впливом просвітителів. То був час визрівання в Європі економічних, політичних і духовних передумов для суттєвих змін у соціально-політичному житті. їхнє наближення тонко відчували майстри художнього слова. Аналізуючи проникливим розумом епоху, вони за допомогою художніх засобів та образів передавали її сутність І місце в Історії.

Глибокодумну поезію творили значні представники німецького народу доби Просвітительства Йоган-Врльфганг фон Гете (1749-1832) і Фрщріх фон Шіллер (1759-1805). Обидва виступали як гуманісти, борці за прогрес і свободу народу, хоч і розуміли свою мету абстрактно.

Пам’ятник Й.Гете і Ф.Шіллеру у Веймарі (Німеччина)

 

Поет і мислитель Гете замолоду брав участь у літературному русі "Буря й натиск". Головним для його учасників було виховання вільної людської особистості та розквіт національної культури, а не перманентні політичні незгоди. Гете вивчав історію культури, природничі науки, вів наукові дослідження. Людину сприймав цілісно і тільки в контексті епохи, а суспільні явища пов'язував із духовним станом людини. Він заперечував революційне насильство. Сенс буття Гете вбачав у свободі людської особистості. Світове визнання письменникові приніс роман у листах "Страждання молодого Вертера". Філософські Ідеї Гете окреслені у трагедії "Фауст". В уста головного героя вкладено віщі слова: "Лиш той життя і волі гідний, хто б'ється день у день за них".

Шіллер, як і Гете, палко вірив у незворотність прогресу та необмежені можливості людини, в її розум, духовні та фізичні сили. Перші твори Шіллера засвідчили формування республіканських поглядів автора. Конвент навіть удостоїв його почесного звання громадянина Французької Республіки. Подальший розвиток подій привів поета до переконання, що свободи можна досягнути лише завдяки естетичному вихованню. Шіллер залишив багату спадщину як поет, драматург, історик. Ставлячи в центр усіх подій людину, він уважав основними причинами перипетій зіткнення інтересів окремих особистостей. Твори присвячував переломним етапам в історії європейських країн. До таких належать історичні драми і трагедії, зокрема трилогія "Валленштейн", "Марія Стюарт", "Орлеанська діва", "Вільгельм Телль".

Гете і Шіллер зробили вагомий внесок у зростання німецької свідомості й подолання роздробленості Німеччини. Вони надали світового рівня авторитетові німецької літератури та визначили напрями її подальшого розвитку.

Прагнення до нового, незвичайного породило новий літературний метод - романтизм. Головними жанрами художнього твору стали лірика, лірична драма і ліро-епічна поема. Словами і діями своїх героїв автори розкривали власне світобачення, ставлення до навколишньої дійсності, вели пошуки кращого устрою суспільства. Соковита, барвиста мова, виразність характерів, драматизм сюжету, яскраві епітети, метафори, порівняння вирізняють твори письменників і поетів-романтиків з-поміж інших творів. Одні з них приязно змальовували середньовіччя і заперечували необхідність революційних потрясінь, інші пробуджували бунтарський дух та оспівували принади свободи. Але представників обох напрямів нерідко єднало неприйняття революційних методів боротьби, невдоволення кривавими наслідками революційного втручання в історичні процеси.

Риси консервативного романтизму простежуються у творчості англійського письменника Вальтера Скотта (1771-1832). Він засуджував революцію, ідеалізував монархію. В. Скотт увійшов у світову літературу як засновник жанру соціального та історичного романів ("Пуритани", "Айвенго", "КвентінДорвард та ін.). Представниками революційного романтизму були: Дж. БайроніП.-Б. Шеллі в Англії. В. Гюго і Жорж Санд у Франції, А. Мідкевич і Ю. Словацький у Польщі. На Американському континенті жанр епічної поемі розвинув поет-романтик, учений-філолог і перекладач Генрі Лонгфелло, автор знаменитої "Пісні про Гайявату". У Росії риси романтизму були притаманні творчості поетів-декабристів, О. Пушкіна, М. Лермонтова, В. Жуковського.

Вальтер Скотт

 

Одним із найпослідовніших виразників романтичного світовідчуття був визначний англійський поет Джордж Гордон Байрон (1788-1824). Аристократ з походження, Байрон багато читав, писав вірші. Подолати невпевненість у собі через природну кульгавість йому допомогли заняття стрільбою, плаванням, верховою їздою. У своїх творах він засу- див вузькі рамки аристократичного лаптя. У 1816 р. Байрон оселився у Швейцарії. Тяжкі переживання поета-вигнанця стали основою ліричної драми "Манфред". Як і Фауст - літературний герой Гете, Манфред розчарувався у своїх пошуках. Він страждав од докорів сумління й самотності, але постав перед читачем людиною сильною та несхитною. В Італії поет писав роман у віршах "Дон Жуан", що залишився незавершеним. У цьому творі намітився перехід Байрона від романтизму до іншого творчого методу - реалізму.

Д.Г.Байрон

 

Поет особисто підтримав боротьбу народу Греції проти турецького гніту. До Греції були звернені останні слова Байрона: "Я віддав їй свій час, кошти, здоров'я - тепер віддаю життя. Що міг би я зробити ще?". Серце поета поховали в Греції, а тіло з військовими почестями привезли до Англії.

У XIX ст. у світовій літературі поширився новий творчий метод - реалізм. Досягнення природничих наук, соціальні заворушення ніби закликали письменників і поетів до глибинного дослідження поривів людської душі, критичного пізнання минулого й сучасного та правдивого його зображення. Яскравими представниками нового напряму в західноєвропейській літературі стали німецький поет і публіцист Генріх Гейне (Гайне; 1797- 1856), письменники О. де Бальзак і Ф. Стендаль (Франція), Ч. Діккенс і В.-М. Теккерей (Англія).

Г.Гейне

 

Реалізм у російській літературі став панівним літературним напрямом із другої чверті XIX ст. Основоположник російського реалізму - Олександр Пушкін (1799- 1837). Вірші та поеми визначного поета пронизані любов'ю до Батьківщини та свого народу, вони звеличують добро і засуджують несправедливість. Історичні сюжети використано в драмі Пушкіна "Борис Годунов" і повісті "Капітанська дочка".

О.Пушкін

 

Завдяки поетичному, глибоко виразному змалюванню російської дійсності неповторний вплив на розвиток культури Росії зумів справити, незважаючи на недовге життя, Михайло Лермонтов (1814-1841). Творами "Ревізор", "Мертві душі" Микола Гоголь (1809- 1852) започаткував критичний характер реалізму,

5. Живопис у житті людини і суспільства

Суспільна свідомість і стан душі художника знаходили своєрідне втілення у творах образотворчого мистецтва. Одним із його видів є живопис - художнє відображення на полотні, дереві, папері, стіні зовнішнього та внутрішнього світу людини, природи, реальних чи уявних образів і подій. Художники XIX ст. належали до різних течій, але вони залишили по собі безсмертні творіння, що передають взаємовідносини людини й суспільства, неповторну красу природи, побутові та історичні сцени, портрети сучасників, міфологічні мотиви тощо.

Визначним явищем у світовій культурі стало французьке образотворче мистецтво, славу якого склали Е. Делакруа, О. Дом'є, Г. Курбе, Ж.-Ф. Міле, художники "барбізонської школи".

Яскравим представником і лідером школи романтизму в мистецтві став французький живописець і графік Ежен Делакруа (1798-1863). Він переймався трагічними подіями в тогочасній Європі, відгукувався на них своїми полотнами. Його мистецтво суперечило канонам офіційного академічного живопису. Делакруа творив картини, сповнені людських емоцій, захоплюючих сюжетів. Його художні засоби - виразність і одухотвореність образів, динамічна композиція, насичений колорит, експресивність - справили вплив на наступні покоління митців. Частину полотен Делакруа присвятив відображенню подій французької революції. Його батальні сцени теж передають певні зрізи національної історії. Окремі ідеї для свого мистецтва Делакруа знаходив у творчості Шекспіра, Гете, Байрона, Скотта. Найвідоміші полотна Делакруа - "Данте і Вергілій", "Свобода на барикадах" («Свобода, що веде народ»), "Битва під Пуатьє". Талант цього митця був різнобічним. Він створював психологічні портрети, оригінальні пейзажі, натюрморти, розписував палаци, галереї та церкви. Творчість художника належить до вершин світового мистецтва XIX ст.

«Свобода, що веде народ» Е.Делакруа

 

Чимало митців використовували свій талант для створення полотен за сюжетами та образами міфології, стародавньої історії, релігії. Академізм сприяв систематизації художньої освіти, одержанню професійних знань у малюнку та композиції. Представники цієї течії наслідували канони античного мистецтва.

На відміну від офіційно визнаних художників, частина живописців Франції закликала вийти з майстерень І зблизитися з природою, яка єдина володіє незрівнянним багатством світла і кольору. Такі митці переїхали з Парижа до села Барбізон, розташованого в лісі. Вони тонко відчували природу і майстерно передавали ЇЇ реальні образи. Роботи барбізонців підкреслено продумані й довершені, вони позбавлені соціальної заангажованості. Так у 30-60-х pp. XIX ст. виникла "барбізонська школа" французьких художників-пейзажистів, до якої належали Т. Руссо, Ж. Дюпре, Д. де ла Пенья та інші відомі митці. Деякі їхні твори зберігаються в музеях Москви і Санкт-Петербурга.

Захоплення природою своєї країни висловлювали німецькі живописці К.-Д. Фрідріх і Г. Тома. Особливістю їхніх картин стало злиття духовного світу людини з природою. Інколи вони навіюють смуток, проте в кожному творі відчувається багатство душі автора. Старанно підібрані фарби надавали картинам святковості, урочистості.

Визнання пейзажистів завоювали британські митці Джон Констебль і Джозеф Тернер. Констебль умів бачити неповторну красу природи і передавати її на своїх полотнах з усім багатством відтінків. Він міг творити картини за різних погодних умов, завжди зберігаючи при цьому одухотвореність, гармонійність і велич природи. Тернер, окрім пейзажів, писав архітектурні Й морські краєвиди, переплітаючи релігійні й міфологічні мотиви.

Джордж Доу останні десять років життя працював у Петербурзі. Написав понад 300 портретів учасників Вітчизняної війни 1812 p., в тому числі полководців М. Кутузова і М. Барклая де Толлі. Майстерно виконані Доу портрети героїв відзначаються точністю характеристик, урочистістю, овіяні романтизмом слави і подвигів.

У Росії виросла ціла плеяда талановитих художників. Рисами класицизму й романтизму вирізнялася творчість К. Брюллова. У картині "Останній день Помпеї" змальовано грандіозні сцени Трагічного минулого. Переконливо передав художник загибель стародавнього міста, мужність і самозреченість людини в мить смертельної небезпеки. Інший російський художник А. Іванов звернувся до біблійної теми. Його знаменита картина "З'явлення Христа народові" уособлює і приреченість, і чекання, І духовне пробудження, І безмежну віру людей у торжество добра і справедливості. У художників реалістичного напряму О. Венеціанова і П- Федотова превалювали соціальні мотиви та образи, побутові сцени, які точно відтворювали російську дійсність.

6. Музичне мистецтво

Різновидом творчої діяльності та спілкування людей є музичне мистецтво, яке відображає дійсність у художніх звукових образах. У XIX ст. в багатьох європейських країнах виникли національні музичні шкоди - норвезька (Е. Гріг), польська (Ф. Шолен), чеська (Б. Сметана, А. Дворжак), угорська (Ф. Ліст), фінська (Я. Сібеліус). Одним із найбільших центрів світової музичної культури була Віденська придворна опера. Австрія вза- галі славилася з XVIII ст. оперними виставами. Якщо попервах переважали італійські опери, то в XIX ст. на сценах Австрії ставилися твори австрійських, італійських, німецьких, французьких композиторів. У Віденській опері виконувалися твори Моцарта, Бетховена, Ватера, Верді, Штрауса, Чайковського.

Німецький композитор Людвіг ван Бетховен (1770-1827): дитинства відмінно грав на багатьох інструментах. Відзначавсь волелюбністю і войовничим демократизмом. У 22-річному віл: назавжди переїхав з Бонна до Відня, брав уроки у визнаних. композиторів Моцарта і Гайдна. Швидко завоював популярність віртуозного піаніста, а згодом і композитора. Його твори стали неоціненним внеском у світову музичну культуру. Вони зумовили піднесення всіх жанрів музичного мистецтва, розширили його зміст і творчі межі. Бетховен вирізнявся надзвичайною працездатністю Великий композитор поєднував у собі обдарованість, бездоганне знання музики, громадянську позицію мужньої й самовідданої людини. Після 27 років життя у Бетховена прогресувала глухота, але це не могло зупинити творчості геніального композитора. У розквіті сил віт: написав прекрасні сонати - "Місячну", "Крейцерову", "Героїчну", а в зрілі роки - знамениту Дев'яту симфонію.

Л.Бетховен

 

Італійський скрипаль і композитор Нікколо Паганіні (1782-1840) був одним з основоположників музичного романтизму. Дав безліч концертів у багатьох європейських країнах. Його феноменальний талант викликав шалене захоплення у слухачів. Паганіні написав понад 200 п'єс для гітари та низку концертів для скрипки з оркестром і соло. Джузеппе Верді (1813-1901) - видатний італійський композитор. Яскраво виявив свою обдарованість уже в семирічному віці. Опери Верді здобули визнання в середині XIX ст. Романтичні тенденції ранніх опер композитора поступилися яскравим образам простих людей, драма яких пов'язана з суспільно-політичними потрясіннями. Опери "Трубадур", "Травіата", "Аїда" ввійшли до скарбниці світового оперного мистецтва. Водночас Верді уславився в історії музичної культури і як реформатор. Він рішуче змінив структуру і характер італійської опери, наповнив її неповторним вокалом, драматизмом, мелодійністю. Зусиллями Дж. Верді, а також Дж. Россіні, Р. Вагнера, Ш. Гуно, Ж. Бізе та інших в Європі розвивалися різні жанри опери.

Д.Верді

 

Творчість французького композитора й диригента Ектора - Луї Берліоза (1803-1869) належить до течії романтизму. За духом його твори близькі до творів В. Гюго в літературі та £. Делакруа в живопису. Суперечності романтизму - загальнодоступність, близькість до народу, героїка, але й крайній Індивідуалізм - були властиві й творчості Берліоза. Від захоплення революційними подіями в європейських країнах він перейшов до академізму, оспівування сюжетів релігійної та античної історії. У творчості митця відобразилися перипетії епохи, а узагальнені суб'єктивні переживання, покладені на музику, вивищилися до апогею музичної культури.

Л.Берліоз

Елементи музики слов'янських народів, у тому числі українського, увібрала творчість дивовижного польського композитора й піаніста Фредеріка Шопена (1810-1849). Він був творцем нових стилів і жанрів фортепіанної музики, написав десятки творів, що склали осібну епоху у світовому музичному мистецтві.

Ф.Шопен

 

Неперевершеним майстром втілення в музиці російської поезії був Михайло Глинка (1804-1857). Досі виконуються його блискучі романси, героїчна опера "Іван Сусанін" ("Життя за Царя"), опера "Руслан і Людмила", пісні, які постійно входять до репертуару українських митців і виконавських колективів.

Запитання і завдання

1     Схарактеризуйте технічні досягнення першої половини XIX cm. та їхнє значення.

2.    Які наукові відкриття було зроблено у першій половині XIX cm.?

3   Як у розвитку філософії знайшли відображення Історичні реалії тогочасної епохи ?

4.              Яку роль відігравала література, мистецтво, музика в розвиткові суспільства та становленні людської особистості?

5.              Які гуманістичні, загальнолюдські цінності залишили нам у спадок діячі художньої культури першої половини XIX cm. ?