Карта Освіта і наука дає уяву про витрати на освіту в державах світу (у відсотках до ВНП країни), а також про частку школярів і студентів у населенні окремих країн. Більш показовою є частка людей із вищою (університетською) освітою. В промислово розвинутих країнах цей показник складає в середньому 19%, а в країнах, що розвиваються, – 1%. У промислово розвинутих країнах на тисячу жителів приходиться в середньому 85 вчених і техніків, у Швеції – 262, а в країнах, що розвиваються, – тільки 9.
Високий освітній рівень населення визначає потенційні можливості країни в розвитку наукоємних виробництв, які в свою чергу визначають місце держави в міжнародному поділі праці. Так, Бразилія за темпами росту чисельності студентів посідає одне з перших місць серед країн, що розвиваються. Науково-технічний потенціал країни постійно зростає. Зараз Бразилія експортує свої технології за кордон, надає технічні і консультативні послуги багатьом іншим країнам.
Масштаби наукових досліджень і розміщення науково-конструкторських закладів впливають на територіальну структуру господарства країн і регіонів. За останні десятиліття з’явилась ціла мережа міст, для яких наукові дослідження і конструкторські розробки є основною функцією, це так звані науково-технологічні і науково-дослідницькі парки, інноваційні центри, технополіси. Наукові парки – це розміщені на університетській території комплекси, де є умови для розвитку наукових досліджень і розробок із передових технологій, які об’єднують лабораторії та дослідницькі групи університетів і промислових компаній, що спеціалізуються в наукоємних галузях. Прикладом наукових парків є антіполіс Софія у Франції, Оксфорд у Великій Британії, Берклі, Окленд в США.
Технополіси стали в багатьох країнах своєрідними полюсами наукового росту, де формуються великі регіональні інноваційні комплекси, наприклад, в Японії район Цукуба, в Росії – Дубна, Силіконова долина в США, Кембріджський науковий парк, навколо якого виник найбільший у Великій Британії технополіс.
ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЛЮДСТВА
Українська