Азія – найбільша частина світу. Тут проживає більше половини людства. На її безкрайніх просторах виникли древні цивілізації з високою матеріальною та духовною культурою, тут зародились три світові релігії, а зараз формуються специфічні моделі соціально-економічного розвитку: японська, китайська, модель розвитку країн-експортерів нафти тощо.
За рівнем економічного розвитку більшість держав входить до групи країн, що розвиваються, а Японія й Ізраїль є високорозвинутими. Північну Корею, В’єтнам і Китай відносять до групи країн з централізовано керованою економікою. Країни Закавказзя та Центральної Азії – держави перехідної економіки.
Для господарства більшості країн Азії характерними є переважання сільського господарства над промисловістю, а в сільському господарстві домінує рослинництво.
Для промисловості (за винятком Японії, Китаю, Казахстану, НІК) характерним є домінування добувної галузі над обробною.
У міжнародному поділі праці країни Азії, за винятком розвинутих, залишаються постачальниками сільськогосподарської продукції (чаю, натурального каучуку, бавовни, спецій, тропічних і субтропічних фруктів), а також продукції гірничо-добувної промисловості (нафти, газу, марганцю, олова, хромітів, залізної руди тощо).
Південно-Західна Азія – більша частина Близького і Середнього Сходу (від Туреччини до Афганістану і острівний Кіпр), сюди відносять 16 незалежних держав і Палестинські території. Цей регіон називають перехрестям, тому що розташований він на стику Європи, Азії, Африки, на перехресті важливих морських шляхів. Таке положення і наявність великих покладів нафти (2/3 світових запасів) і газу (1/4 світових запасів) надають регіону важливого економічного та стратегічного значення.
Економіка регіону має, переважно, аграрно-сировинний характер. У головних нафтовидобувних країнах стан і характер економіки залежить від видобутку і збуту нафти та газу (Ірак, Іран, Бахрейн, Кувейт, Катар, Оман, ОАЕ, Саудівська Аравія). У деяких державах значного розвитку набули нафтопереробна промисловість, окремі галузі машинобудування і металообробки (Ізраїль, Ірак, Йорданія, Кувейт, Туреччина). Проблемами Південно-Західної Азії є дефіцит води і політична нестабільність.
Західна Азія (Закавказзя) – розташована в південній частині Кавказького перешийку (Азербайджан, Вірменія, Грузія). За своїм географічним положенням ці країни відносяться до Азії, але за історією розвитку і культурними традиціями (Грузія і Вірменія – християнські країни) деякі вчені відносять їх до європейських країн. Ці держави підтримують тісні зв’язки як з Центральною та Східною Європою, так і з країнами Південно-Західної Азії. Закавказзя багате на паливно-енергетичні ресурси (Азербайджан), залізні руди (Азербайджан, Вірменія), марганцеві руди (Грузія), мідні руди (Вірменія та Грузія). Цей регіон відомий як курортний і такий, що спеціалізується на вирощуванні овочів, фруктів, цитрусових, винограду та чаю.
Центральна Азія. До цього регіону відносяться Монголія, Казахстан і країни Середньої Азії – Туркменістан, Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан. Ці країни розташовані в безстічній області Євразії, в зоні пустель і напівпустель. Однією з основних проблем регіону є значний дефіцит води. Країни регіону добре забезпечені деякими видами мінеральної сировини: кам’яне вугілля (Казахстан), нафта і природний газ (Казахстан, Туркменістан, Узбекистан), руди кольорових металів (Казахстан, Узбекистан) і хімічна сировина. Видобувна галузь є провідною в промисловості більшості країн. У господарському комплексі Казахстану виділяються металургія, хімічна промисловість, машинобудування, легка і харчова промисловість. Сільське господарство регіону спеціалізується на вирощуванні зерна і бавовнику, молочно-м’ясному скотарстві, конярстві (Монголія).
До Південно-Східної Азії відносять півострів Індокитай, Малайський архіпелаг та Філіппінські острови. У цьому регіоні – 11 країн: М’янма, В’єтнам, Лаос, Східний Тімор, Таїланд, Філіппіни, Камбоджа, Малайзія, Бруней, Індонезія, Сінґапур. Через Південно-Східну Азію проходять шляхи з Європи і Близького Сходу до Східної Азії та Австралії. Країни регіону добре забезпечені природними ресурсами, мають потужну експортну базу і стали найбільшими, а інколи і монопольними експортерами окремих товарів (побутової електроніки, телекомунікаційного обладнання, інтегральних схем тощо).
Південно-Східна Азія продовжує виступати у МГПП як важливий постачальник сільськогосподарської сировини (рис, натуральний каучук, прянощі, кокосові горіхи, пальмова олія тощо). Країни регіону (особливо Індонезія, Малайзія, Сінґапур, Філіппіни) – серед світових лідерів за осбсягами залучених інвестицій.
Південна і Східна Азія представлені на окремих картах. Окремою групою в Азії виступають Нові Індустріальні Країни (НІК) Південно-Східної і Східної Азії. До них відносяться чотири азіатські тигри, що піднялись на першій хвилі індустріалізації 80 рр. ХХ ст. (Південна Корея, Сінґапур, Сянґан, Тайвань), і країни другої хвилі індустріалізації 90 рр. ХХ ст. (Малайзія, Таїланд, Бруней, Індонезія, Філіппіни). Ще в середині ХХ ст. роль цих країн у світовій економіці була другорядною, але згодом вони почали активно і послідовно здійснювати політику індустріалізації за японським зразком і фінансовою допомогою Японії та США. У НІК була створена економіка відкритого типу з вільними економічними зонами та експортно-орієнтованими виробництвами. За останні десятиріччя значно зросла частка промисловості у ВНП країн, продовжує збільшуватися частка сфери послуг, що свідчить про наближення цих країн до категорії розвинутих. Таким чином, причиною економічного злету НІК Південно-Східної і Східної Азії стали структурна перебудова господарства зі широким впровадженням досягнень науково-технічного прогресу.