§14. Природні ресурси Світового океану.
Світовий океан упродовж усієї історії людства відіграва’ важливу роль у житті людини. Природні ресурси Світового океану поділяють на чотири групи:
Ресурси Світового океану
В кожному кубічному кілометрі морської води міститься близько 35 млн т твердих речовин, в тому числі близько 20 млн тон кухонної солі, 10 млн тон магнію, 31 тис.т брому, 3 т урану, 0,3 т срібла, 0,04 т золота. Усього в морській воді розчинено більше ніж 70 хімічних елементів, тобто 2/3 відомих у світі. Найбільше у воді натрію, магнію, хлору та кальцію. Проте тільки 16 елементів мають відносно високу концентрацію йі практичне значення. Морська вода – єдине джерело добування брому; у воді його у 8 разів більше, ніж у земній корі.
Морську воду, застосовуючи технології опріснення, можна використовувати для поповнення запасів прісної.
В океані досить широко представлені біологічні ресурси: 180 тис. видів тварин і 20 тис. видів рослин. Значна біомаса морських організмів – 36 млрд тон. Її кількість у десятки разів зростає від екватора до полюсів. Це пояснюється тим, що холодноводні організми більші у розмірах та швидше відтворюються.
У теплих водах Мексиканської затоки
Господарське значення мають чотири групи біологічних ресурсів: риби, морські безхребетні (краби, устриці, гребінці, мідії, кальмари, восьминоги, каракатиці), морські ссавці (кити, моржі) та морські водорості. Найпродуктивніша частина океану – шельф. Величина біологічних ресурсів пов’язана з чистотою води.
Понад 85% біомаси океану, що використовується людиною, припадає на рибу. Найбільші улови у Тихому океані та Норвезькому, Беринговому, Охотському та Японському морях. Вчені вважають, що практично всі морські водорості можна вживати у їжу. Найбільше їх заготовляють Китай, Японія, КНДР. Але на сьогодні Світовий океан дає людству лише 2% продуктів харчування.
Рибалки за роботою. Еквадор
Оскільки використання біологічних ресурсів моря в багатьох країнах перевищує їх природне відтворення, то в багатьох країнах поширеним видом діяльності є штучне розведення риб, молюсків (устриць, мідій), ракоподібних та водоростей, що називається марикультурою. Вона поширена у Японії, Китаї, Індії, Індонезії, Південній Кореї, США, Нідерландах та Франції.
Мінеральні ресурси Світового океану діляться на три групи. Насамперед, це ресурси морських надр (природний газ, нафта, вугілля, залізна руда, олово). Половина світових запасів нафти припадає на морські родовища, які є продовженням материкових. Найбільш відомі шельфові родовища Північного моря, Перської та Мексиканської заток. Перспективним є шельф Баренцового моря й Сахаліну. Вже сьогодні 1/3 нафти отримують з морських родовищ. На шельфі також видобувають вугілля (Великобританія, Канада, Японія, Китай), сірку (США). Крім того, під дією хвиль і течій руйнується прибережна частина морського дна, яка є джерелом прибережних розсипів (розсипних родовищ), що містять алмази, олово, золото, платину, бурштин. Мінеральні ресурси також можна видобувати на морському дні – будівельні матеріали, фосфорити, залізо-марганцеві конкреції. Залізо-марганцеві конкреції мають розміри 5-10 см у діаметрі, їхня форма переважно округла або сплюснута. Залягають вони на глибинах 100-7000 м. Поширені вони у Тихому, Індійському, Атлантичному океанах. Усього рудні поля займають 10 % площі дна океанів. Технології їхнього видобутку вже розроблені, проте ще не мають широкого використання. У районах серединно-океанічних хребтів у місцях виходу гарячих джерел сконцентровані значні запаси руд цинку, свинцю, міді та інших металів.
Родовища розсипних алмазів давно відомі на південно-західному узбережжі Африки. Тут. На відстані 1600 км у піщано-гравійний відкладах шельфу та берегових терас утворились багаті родовища високоякісних алмазів, запаси яких становлять близько 40 млн каратів. Золотоносні піски є на піщаних пляжах Золотого берега Аляски, біля берегів Канади, Панами, Чилі, Бразилії, Туреччини, Єгипту, Індії та Австралії. Платинові піски відомі на узбережжі Аляски, Індії, Австралії, Бразилії. Високоякісні конкреції вміщують до 30 різних елементів, серед яких марганець (25-30 %), залізо (15 %), нікель (12 %), мідь (1,2 %), кобальт (0,3 %). Бурштин (сонячний камінь) виноситься хвилями Балтійського та Північного морів на узбережжя Фінляндії, Швеції, Данії, Норвегії, Нідерландів та східної частини Британських островів.
Значними є ресурси механічної енергії: гідроенергетичний потенціал припливів більше потенціалу всіх річок Землі, а енергія хвиль в 90 разів більше енергії припливів. Термічна енергія виникає у результаті різниці температур поверхневих і глибинних вод. Ця різниця має бути не меншою 20?С. Максимальні значення її в тропічних широтах. Проте, за сучасного рівня розвитку науки й технології поки що економічно невигідно застосовувати механічну та теплову енергію Світового океану, за виключенням енергії припливів і відпливів. Припливні електростанцій побудовані у Франції, США, Китаї та Росії.
Під час відпливу в Північному морі
Використання всіх видів ресурсів Світового океану супроводжується його забрудненням. Особливу загрозу несе забруднення нафтою та нафтопродуктами в результаті скидання відходів з суден, аварій танкерів, втрат при погрузці та розгрузці. Щороку їх потрапляє в океан 5-10 млн т. Нафтова плівка, що утворюються на поверхні океанічної води, гальмує процес біосинтезу, порушує біологічні та енергетичні зв’язки. Крім того, забруднення Світового океану пов’язане із захороненням токсичних та радіоактивних відходів, проведенням випробувань різних видів зброї. Також значні обсяги забруднення надходять із річковими водами. Щороку цим шляхом до океану потрапляє понад 320 млн т солей заліза, 6,5 млн т фосфору. Майже третина мінеральних добрив (30 % калію, 20 % азоту, 2,5 % фосфору) вимиваються дощовими водами та виносяться річками у моря та океани. Морська вода, насичена нітратами, – сприятливе середовище для одноклітинних водоростей, які, утворюючи величезні пласти (до 2 м товщиною), утруднюють доступ кисню в глибинні горизонти. Це зумовлює замор риби та інших організмів. Значна кількість забруднення води океану пов’язана з промисловими та побутовими відходами. Проблема охорони океанічних вод стосується усіх країн, навіть тих, які не мають безпосереднього виходу до моря. Охорона та раціональне використання морського середовища є об’єктом міжнародного співробітництва.
Українська