На думку вчених, Земля як планета виникла близько 4,5 млрд років тому. Однак довгий час, майже мільярд років, вона залишалася мертвою. Живі істоти містять у собі білки, тому життя могло зародитися лише тоді, коли склалися умови, за яких білок не руйнувався. Такі умови сформувалися на морському мілководді внаслідок простих фізико-хімічних процесів, близько 3,5 млрд років тому. Перші живі організми відрізнялися граничною простотою будови. Вони ще не поділялися на рослин і тварин і живилися виключно органічною речовиною. Лише згодом, у процесі еволюції, деякі організми набули здатності поглинати сонячну енергію, переробляти вуглекислий газ на вуглеводи і будувати органічні речовини у своєму тілі, при цьому виділяючи кисень. Цей процес називається фотосинтезом, без нього подальший розвиток життя на Землі був би неможливим. Поступово живі організми вдосконалювались і 450 млн років тому деякі з них вийшли на суходіл, внаслідок чого утворилася цілісна оболонка існування живої матерії на планеті – біосфера. Організми, що впливали на середовище поступово пристосовувалися до його змін. Одні групи рослин і тварин змінювалися іншими. Біосфера, живі організми, що складають її, зробили можливою появу людини.
Біосфера – дуже тонка і вразлива оболонка. Вона проникає на 11 тис. м вглиб океану, на декілька сотень метрів у земну кору та не виходить за озоновий шар в атмосфері. Таким чином біосфера розміщується у нижній частині атмосфери, усій гідросфері та верхній частині літосфери. У цьому просторі живуть, розвиваються і відтворюються, постійно змінюючись, понад 2 млн. видів живих організмів, які об'єднуються в чотири царства живої природи: рослини (близько 500 тис. видів), тварини (1,5 млн видів), гриби (понад 100 тис. видів) та мікроорганізми.
До появи життя на Землі її єдину оболонку складали літосфера, гідросфера та атмосфера. За час свого існування біосфера суттєво вплинула на зміну газового балансу атмосфери, сольовий склад гідросфери та утворення з материнської породи (верхнього шару літосфери) ґрунтів. Завдяки живим організмам стало можливим існування географічної оболонки, яка охоплює простір, доступний живим організмам. Межі географічної оболонки повністю збігаються з межами біосфери. Незважаючи на цілісність географічної оболонки, природні умови в ній є досить різноманітними. Географічну оболонку можна поділити на досить однорідні за природними умовами території – природні комплекси.
Розрізняють зональні та азональні природні комплекси. Найбільшими зональними природними комплексами є географічні пояси, що найчастіше простягаються в широтному напрямі від екватора до полюсів. Позаяк клімат є головним чинником формування географічних поясів, їх кількість і назви відповідають поясам кліматичним. Однак через те, що крім клімату визначальними характеристиками географічних поясів є ще й ґрунтово-рослинний покрив, внутрішні води, рельєф, межі географічних і кліматичних поясів не завжди збігаються. У той же час кожному географічному поясові притаманні однакові температурні умови та циркуляція атмосфери.
Меншим за розміром природним комплексом, який характеризується подібністю температурних умов, зволоженості, ґрунтів, рослинності та тваринного світу є природна зона. Оскільки основні характеристики природних умов природної зони суттєво залежать від надходження сонячної енергії та, в кінцевому рахунку, від кліматичних умов, то природні зони змінюються від екватора до полюсів. Однак, подібно до кліматичних умов, природні зони не розподіляються ідеально до географічної широти місцевості: на їх розміщення суттєво впливають і ряд інших факторів, серед яких важливе значення відіграє рельєф місцевості. Для високогірних районів характерна висотна поясність – зміна природних комплексів у залежності від висоти місцевості.
Природні зони змінюються в певній послідовності. Біля полюсів, де цілий рік зберігаються низькі температури, сформувалися зони полярних пустель. Розвиток рослинності тут унеможливлений і тваринам доводиться живитися мохами, лишайниками та тваринами, що мешкають у холодних водах приполярних частин океанів.
Південніше зони арктичних пустель лежить зона тундри.
Вона займає величезні простори, вкриті болотами на поверхні вічної мерзлоти. Із рослин з'являються карликові дерева, але основною ознакою тундри є її безлісся. Взимку тундра перетворюється на снігову пустелю. Поступово на південь тундра переходить у лісотундру.
Ще ближче до екватора простягається зона лісів.
Значна кількість опадів, більш високі температури повітря сприяють розвитку деревної рослинності. Тут зростають хвойні (ялина, модрина), а південніше і широколисті (береза, осика) породи дерев. Мішані ліси займають північну частину України.
Південніше зони лісів вузькою смугою простяглася зона лісостепів та степів. Улітку клімат тут сухий і жаркий. Узимку випадає мало снігу. Рослинність переважно трав'яниста, оскільки для розвитку дерев недостатньо вологи. Нині степи практично повністю розорані, оскільки в цій зоні утворились одні з найродючіших ґрунтів – чорноземи.
У тропічних широтах розкинулися обширі зони напівпустель та пустель. Клімат тут є найпосушливішим і найжаркішим. Іноді влітку температура сягає +50°С. Рослинний покрив, через недостачу вологи дуже бідний, або взагалі відсутній. Від пекучих променів сонця невеликі тварини ховаються глибоко в норах.
Чим ближче до екватора, тим більше дощів. Переважно вони випадають улітку. Це сприяє зростанню високих трав, наявність яких є характерною для зони саван та рідколісся. Дерева зростають поодиноко, або окремими невеликими групами. В сухий сезон трави засихають, а дерева скидають листя. Наявність буйної трав'яної рослинності сприяє мешканню багатьох видів великих тварин.
По обидва боки від екватора сформувалася зона вологих лісів. Клімат тут вологий і жаркий. Рослинний світ дуже різноманітний, утворює практично непрохідні хащі. Багатим та різноманітним є і тваринний світ. Екваторіальні ліси часто називають легенями нашої планети, оскільки вони виділяють велику кількість кисню. Це викликає необхідність збереження екваторіальних лісів у первозданному вигляді.
ОБОЛОНКИ ЗЕМЛІ
Українська