§ 26. Рельєф дна Світового океану
Пригадайте, чим земна кора океанічного типу відрізняється від материкової.
Рельєф дна океанів. Рельєф дна Світового океану похований під товщею води. Розрізнити нерівності на ньому можна за глибинами. Вимірюють їх ехолотом. Цей прилад із судна посилає у воду звукові сигнали. Вони досягають дна, відбиваються від нього і повертаються назад. Дослідники фіксують час, протягом якого звук пройшов до дна і назад. Знаючи швидкість поширення звуку у воді (1 500 м/с), можна визначити глибину океану. Нині на допомогу прийшли космічні й підводні апарати, здатні фотографувати дно океанів.
Це дало змогу скласти карти рельєфу дна морів і океанів. Вони дають можливість бачити, що рельєф океанічного дна не менш складний, ніж на суходолі. На кожній фізичній карті разом зі шкалою висот вміщують і шкалу глибин. Користуючись нею, можна визначити глибини морів і океанів. З’ясувалося, що на дні, як і на суходолі, найбільшими формами рельєфу є підводні рівнини й гори. Крім того, чітко простежуються частини океанічного дна: підводна окраїна материків, ложе і серединно-океанічні хребти.
Мал. Рельєф дна океану
Підводна окраїна материків. Межа між материками й океанами проходить не береговою лінією, а під водою. Частина материкової земної кори продовжується під водами океанів. Тому ця частина дна й отримала назву підводної окраїни материків. Уздовж узбережжя материків тягнеться шельф (материкова обмілина). Ця ділянка справді мілководна: до 200 м завглибшки. Шельф є підводною слабо нахиленою рівниною. Його ширина різна. Шельф вкритий осадовими уламковими породами, принесеними річками з суходолу.
Глибше, до 3000 м, розташовується материковий схил. Це досить крутий уступ. У багатьох місцях він порізаний глибокими долинами. Нижня частина схилу має вигляд хвилястої нахиленої рівнини.
Там, де материковий схил переходить до ложа океану, розташовуються глибоководні моря. З боку океану їх обрамляють ланцюги островів. Такі острови є величезними підводними хребтами, вершини яких здіймаються над водою. До островів прилягають глибоководні жолоби. Це довгі й вузькі западини з крутими схилами, що мають значні глибини (понад 6 000 м). Яскравим прикладом такого поєднання є Охотське море, Курильські острови і Курило-Камчатський жолоб. Перехідні зони є поясами високої сейсмічності. Там часто бувають землетруси й виверження вулканів. І тільки за жолобами починається ложе океану.
Ложе океану. Ложе океану – це центральна найбільша частина дна Світового океану. Його глибин сягають 4 000–6 000 м. Ложе має земну кору океанічного типу.
Рельєф ложа є поєднанням гігантських рівнин – улоговин. У їх центральних частинах шар осадових порід дуже тонкий. Він утворений вулканічним пилом, скелетами морських організмів. Нагромаджується він дуже повільно: 1 мм за тисячу років. Іноді в улоговинах височать конуси підводних вулканів. Діючі – вивергають лаву, що осідає на дні. Згаслі вулкани мають плоскі вершини, їх вирівнюють морські течії. Улоговини розділені гірськими хребтами. Наприклад, на дні Північного Льодовитого океану здіймаються хребти Ломоносова і Менделєєва.
Серединно-океанічні хребти. Майже посередині океанів проходять валоподібні підняття океанічної кори. Їх називають серединно-океанічними хребтами. Це грандіозні гірські споруди. Вони безперервною широкою смугою простягаються дном усіх океанів, утворюючи ланцюг завдовжки майже 70 000 км. Висота хребтів відносно дна перевищує 3 000 м. Серединноатлантичний хребет поділяє ложе Атлантичного океану на дві частини.
Серединно-океанічні хребти розсічені уздовж глибокою ущелиною з крутими схилами. Її дно перетинають тріщини, з яких виливається лава. На схилах скупчуються вулкани. Вершини вулканічних гір іноді досягають поверхні океану й утворюють острови із застиглої лави (наприклад, о. Ісландія). Це свідчення того, що серединно-океанічні хребти є зонами вулканізму й землетрусів.
Зміни рельєфу дна Океану. Рельєф дна океанів, як суходолу, формують внутрішні і зовнішні процеси. Внутрішні процеси утворюють підводні хребти, вулкани, глибоководні жолоби. Найбільші зміни поверхні дна пов’язані із землетрусами і виверженнями вулканів.
Зовнішні процеси забезпечують знесення і нагромадження осадових порід на дні. Це призводить до вирівнювання підводних форм рельєфу. Найбільше осадових порід нагромаджується біля материкового схилу. У центральних частинах Океану вони нагромаджуються дуже повільно: шар в 1 мм – за тисячу років.
Запитання і завдання
1. Як можна визначити нерівності океанічного дна?
2. На які частини ділять дно Світового океану?
3. Назвіть основні форми рельєфу дна океанів.
4. У чому подібність рівнин суходолу і дна Світового океану?
5. Розкажіть про серединно-океанічні хребти.
6. Швидкість звуку у воді складає приблизно 1 500 м за секунду. Визначте глибину дна, якщо звук ехолота йшов до дна 2,5 секунди.
7. Охарактеризуйте рельєф дна Індійського океану по 200 пд. ш.
8. Встановіть, які планетарні (найбільші) форми рельєфу відповідають земній корі материкового, а які – океанічного типу.
9. Які основні форми рельєфу суходолу відповідають стійким ділянкам земної кори – платформам, а які – рухомим сейсмічним поясам?
10. Які частини дна океанів збігаються з рухомими сейсмічними поясами?
Українська