ТЕМА 2. ДЖЕРЕЛА ГЕОГРАФІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ
§ 4. Нагромадження та зберігання географічної інформації
1. Пригадайте, з яких джерел можна почерпнути географічну інформацію.
2. Наведіть приклади експедицій, що здійснювалися мандрівниками в далекі краї.
3. Як розрізняють карти за масштабом, змістом і охопленням території?
Для розвитку фізичної географії необхідна величезна кількість даних про природні об'єкти, явища і процеси. Лише вміло опрацювавши за допомогою різних методів дослідження інформацію, науковець-географ може прийти до якогось узагальнюючого висновку про склад, розвиток, закономірності поширення та зміни об'єкта, що досліджується. Наприклад, тільки для того, щоб встановити середньомісячну температуру повітря в якомусь пункті, необхідно скористатися щонайменше 240-а цифровими даними, тобто мати інформацію про температуру, виміряну через кожні 3 год щодоби. А середньомісячна температура січня чи липня, яка подається на кліматичних картах, – це результат опрацювання даних багаторічних спостережень.
Експедиційні дослідження. Основним способом збору інформації, фактичного матеріалу про території були й залишаються експедиції. Експедиції у вигляді тривалих і небезпечних подорожей та мандрівок, здійснених за покликом серця окремими дослідниками, відомі здавна (пригадайте подорожі давньогрецького вченого Геродота до країн Середземномор'я і Причорномор'я в античні часи чи італійця Марко Поло в Китай у XIII ст.). Ви вже знаєте, що в добу Великих географічних відкриттів багато експедицій спрямовувалися на пошуки й дослідження нових земель. Вони організовувалися як грандіозні заходи з великою кількістю учасників. Експедиції мали різноманітні завдання – військово-політичні, комерційні, науково-пізнавальні (плавання Христофора Колумба, Фернана Маґеллана, Джеймса Кука та ін.). А коли з'явилися академії наук та географічні товариства, експедиції стали суто науковими, як, наприклад, подорож нашого земляка Миколи Миклухо-Маклая в Океанію та Австралію. Експедиційні дослідження були тривалими і багатоплановими: вивчалися природні умови і ресурси територій, їх населення, особливості господарського використання. Результатами експедицій були звіти, щоденники учасників, описи спостережень, замальовки, таблиці, карти, колекції мінералів, гербарії тощо. Нерідко вони складали десятки томів і ящиків, а їх опрацювання тривало роками. З часом експедиції стали більш спеціалізованими: окремо досліджувалися ґрунти чи річки, рельєф або клімат, несприятливі природні процеси та ін.
Мал. Микола Миклухо-Маклай
Сучасні експедиційні географічні дослідження, які проводяться в Україні, –це польові дослідження, що здійснюються під час пішохідних або автомобільних маршрутів. Географи вивчають рельєф, ґрунти, річки, озера, болота, рослинність і тваринний світ України, а також загалом природні комплекси (ландшафти).працюючи на місцевості, вони використовують інформацію про нею, отриману внаслідок аерокосмічних спостережень.
Дивовижна Україна
Географія постійно змінюється
Географи мусять прискіпливо вивчати об’єкти, адже вони постійно змінюються. Змінюються навіть їх географічні назви – топоніми. Для населених пунктів вони також бувають «мінливі». Так, місто Білгород-Дністровський за свою більш як 2500-літню історію змінювало назву щонайменше 8 разів, а місто Луганськ лише за час середньої тривалості життя людини – 5 разів.
Рекорди України
Понад 20 років тривала піша мандрівка країнами Балканського півострова і Близького Сходу, яку здійснив у XVIII ст. киянин Василь Григорович-Барський!
Стаціонарні географічні дослідження. Стаціонарні дослідження – це науково-дослідні роботи, що проводяться в спеціально обладнаних установах – географічних стаціонарах. Там здійснюються тривалі багаторічні спостереження за станом і змінами окремих природних процесів і явищ на різних територіях. Є гірські і рівнинні, поліські і степові стаціонари, які спеціалізуються на вивченні метеорологічних явищ, водного поверхневого стоку, змиву і руйнування ґрунтів, рельєфоутворюючих процесів, снігових лавин та ін. З XIX ст. в Україні проводять також комплексні (ландшафтознавчі) стаціонарні дослідження, які розпочалися на Великоанадольському стаціонарі у степовому Приазов'ї. Нині польові географічні дослідження (експедиційні та стаціонарні) здійснюються Інститутом географії НАН України, університетами та іншими установами країни.
Польові дослідження географів не вичерпуються експедиціями і на стаціонарах. В окремих випадках для збору потрібного матеріалу здійснюються наукові екскурсії – своєрідні міні-експедиції. Особливо часто їх організовують під час краєзнавчих пошуків, коли збирають місцевий матеріал. Збір необхідної географічної інформації можна проводити й під час туристських мандрівок. При цьому дослідник поєднує активний відпочинок із своїм науковим збагаченням.
Зібрана в ході досліджень інформація є «сирим» матеріалом, що потребує наукового опрацювання й осмислення. Він зберігається, в основному, у фондах і архівах наукових закладів і може бути використаний вченими, зацікавленими тією чи іншою науковою проблемою.
Джерела географічної інформації. Джерелами географічної інформації, якими при необхідності можуть скористатися всі, хто цікавиться географією, є географічні енциклопедії (наприклад, «Географічна енциклопедія України» у 3-х томах, «Енциклопедія Українознавства»), довідники, словники («Топонімічний словник») тощо. Велика кількість опрацьованої географічної інформації міститься у підручниках і посібниках з географії та наукових працях, які видаються окремими книжками або на сторінках періодичних видань – газет, журналів, часописів.
Цікаву й різноманітну географічну інформацію можна отримати в природничих, геологічних, історичних, етнографічних, краєзнавчих музеях. Їх експозиції містять матеріали, що є результатом копіткої науково-дослідницької діяльності багатьох учених різних поколінь.
Різноманітні географічні новини ми щоденно отримуємо із засобів масової інформації – радіо та телебачення. Дуже часто такі повідомлення є оперативною інформацією про природні явища, що відбуваються в нашій країні та за її межами. Надзвичайно широкі можливості доступу до різноманітної географічної інформації з'явилися з розвитком комп'ютерної телекомунікаційної системи Інтернет.
Дивовижна Україна
Новітні технології – географії
Велике поширення серед школярів набула програма “Googl Earth”, що відображає віртуальний глобус. Завдяки їй в Інтернеті можна ознайомитися з аерофотознімками нашої планети, в тому числі й України.
Географічні карти й атласи. Важливими носіями інформації і джерелами знань про різні території є географічні карти. Географічна карта – це узагальнене зменшене зображення земної поверхні на площині, виконане у певному масштабі за допомогою умовних знаків. Карти є моделлю реальної дійсності.. Вони показують розміщення, властивості і зв'язки різних природних і суспільних об'єктів та явищ. Карти складаються за результатами польових знімань, за іншими картографічними джерелами, аеро- і космічними зйомками, статистичними і літературними даними. Будь-яке географічне дослідження починається з ознайомлення з уже існуючими для даної території картами і закінчуватися створенням нових для неї карт. Як ви вже знаєте, карти бувають різних видів.
Призначення географічних карт таке різноманітне, як різноманітні й сфери людської діяльності. Їх використовуються, наприклад, у наукових дослідженнях, різних галузях господарської діяльності, військовій справі, застосовуються як навчальні посібники у школах, як путівники в туристичних подорожах. За допомогою карт нині вирішують багато практичних завдань: завбачують погоду, прокладають маршрути руху суден і літаків, проектують будівництво об'єктів та освоєння сільськогосподарських земель, здійснюють природоохоронні заходи і роблять розвідку родовищ корисних копали тощо.
Мал. Класифікація географічних карт
Часто карти об'єднують у географічні атласи. Атлас – це систематизоване, цілісне зібрання карт, створене за певною програмою. Такими є, зокрема, науково-довідкові атласи (наприклад, «Атлас природних умов і природних ресурсів України»), навчальні атласи з географії чи історії України, навчально-краєзнавчі атласи окремих областей, атласи туриста та ін.
Нині карти й атласи видаються не тільки на папері, а й на електронних носіях інформації (компакт-дисках). Такі атласи, окрім власне карт, часто наповнені великою кількістю додаткової інформації – текстами, схемами, таблицями, графіками, діаграмами, фотографіями, а також аудіо- та відеоматеріалами (мелодіями гімнів країн і народних пісень окремих регіонів, відеорядом цікавих місць тощо). Вже створено електронні атласи України, які містять десятки карт різного змісту.
Сучасні комп’ютерні технології, які дозволяють поєднувати електронні карти, схеми, аерокосмічні зображення земної поверхні з різноманітною інформацією у таблицях, називаються геоінформаційною системою (ГІС). Вона дає можливість використовувати, аналізувати, зберігати, редагувати відображенні географічні данні. ГІС широко застосовуються при дослідженні проблем забруднення навколишнього середовища.
Запам’ятайте
Основними способами збору географічної інформації та фактичного матеріалу є стаціонарні дослідження, експедиції, екскурсії.
Джерелами географічної інформації слугують географічні енциклопедії, словники, довідники, музейні експозиції, газети та журнали, радіо та телебачення, мережа Інтернету, карти й атласи.
Географічна карта – це зменшене, узагальнене умовно-знакове зображення земної поверхні на площині, виконане у певному масштабі і проекції.
Запитання і завдання
1. Назвіть основні способи збору географічної інформації.
2. Якими джерелами географічної інформації вам доводилося користуватися?
3. За мал. 5 розкажіть про класифікацію географічних карт.
4. Які види карт за масштабом, охопленням території та змістом вміщує ваш навчальний атлас для 8 класу?
Українська