Утворена 27 лютого 1932 року
Площа - 31,4 тис. кв. км, 5,2 % території України, 4 місце серед її областей
Адміністративний центр - м. Харків
Територія - 304,7 кв. км
Населення міста – 1 452,6 тис. жителів
Кількість адміністративних районів - 27
Міст - 17, у тому числі міст обласного підпорядкування - 7
Найбільші міста області: Харків, Лозова, Ізюм, Чугуїв, Красноград, Первомайський, Балаклія, Куп'янськ
Селищ міського типу - 61
Сільських поселень -1 682
Кількість населення - 2 768,5 тис. жителів (на 1.08.09 р.)
Густота населення – 88,2 жителів на 1 кв. км
Міське: 2 210,3 тис. жителів
Сільське: 558,2 тис. жителів
Національний склад: українці – 70,7%, росіяни – 25,6%, білоруси – 0,5%, євреї – 0,4%, вірмени – 0,4%
Лежить у північно-східній частині України. Поверхня – хвилястя рівнина, з невеликим нахилом на південь, розчленована долинами річок, балками та ярами. Є кучугури (1-5 м заввишки) на терасах Сіверського Дінця і солянокупольні структури. Північна частина області – відроги Середньоруської височини. Із заходу на південь Полтавська рівнина переходить у Придніпровську низовину, а далі на південний схід – у Донецьку височину. Область багата на паливні ресурси: природний газ та нафту (Дніпровсько-Донецька нафтогазоносна область), кам'яне вугілля. Є кам'яна сіль, фосфорити, охра, нерудна сировина для металургії (вогнетривкі глини, формувальні піски) та сировина для будівельних матеріалів (глина, піски, крейда, вапняки, унікальні піски на виготовлення оптичного скла тощо). Є джерела мінеральних вод. Клімат помірно-континентальний з порівняно м'якою зимою (-6,6°, -8° у січні) та теплим посушливим літом (+19,5°, + 21,5° у липні). Опадів на рік 495-570 мм. Річок завдовжки понад 10 км – 156, головна з них Сіверський Донець з притоками (Уда, Мож, Берека (праві), Вовча, Великий Бурлук, Оскіл (ліві)). Річки Самара, Оріль та притоки Ворскли (Мерло, Коломак) належать басейну Дніпра. На території області 50 водосховищ, близько 1 960 ставків і озер, частина каналу Дніпро-Донбас. Серед типів ґрунтів переважають чорноземи типові середньогумусні і чорноземи звичайні, глибокі мало- і середньогумусні. На правому березі Сіверського Дінця – ясно-сірі під дубовими лісами та сірі лісові ґрунти. На північному заході – темно-сірі опідзолені, на борових терасах дерново-підзолисті та дерново-піщані; на річкових терасах – чорноземи солонцюваті та солонці, у заплавах – лучні та болотні ґрунти. У лісостеповій (північній) частині області характерними є мішані ліси (липа, дуб, клен, ясен) та лучні степи; у степовій частині – типчаково-ковилові степи з байрачними лісами на схилах балок. Є соснові, дубово-соснові та заплавні ліси й ділянки з болотною рослинністю. Тваринний світ налічує 330 видів, у тому числі: ссавців – 61, земноводних – 11, птахів – 211. Несприятливі природні процеси: інтенсивний площинний змив, на крутосхилах – зсуви, вітрова та лінійна водна ерозія; засолення, заболочування та замулювання водойм. Меліорації: регулювання стоку, протиерозійні та лісомеліоративні заходи. На території області 191 територія та об'єкт природно-заповідного фонду, з них державного значення: 3 заказники, ботанічний сад, зоологічний парк, дендрологічний парк, 4 парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, 2 регіональні ландшафтні парки, 6 заповідних урочищ.
Харківська земля лежить на межі лісостепової та степової зон. Це наклало відбиток на всю ранню історію краю. За часів Геродота тут жили скіфи-землероби. У середні віки в долині Сіверського Донця панували кочовики. Землеробське населення, у тому числі й слов'яни, що спочатку почали освоювати ці землі, змушені були відступити на північ. Лише в окремі періоди на цей край поширювалася влада переяславських, чернігівських або київських князів. На початку XVI ст. територія сучасної Харківщини являла собою безлюдні простори. Поволі вона підпадає під контроль московських царів, владу яких уособлював бєлгородський воєвода. Знелюднені землі почали заселяти українські селяни й козаки. У 1638-1639 рр. вони заснували Чугуїв та Ізюм, у 1655-1656 рр. – Харків, а до кінця XVII ст. – решту значних міст Харківщини. Край став називатися Слобожанщиною. Козацькі полки, що виникли тут, були підпорядковані бєлгородському воєводі. У 1765 р. полковий устрій було скасовано, натомість утворено Слобідсько-Українську губернію, яку згодом перейменували на Харківську. Наприкінці XIX ст. Харків стає одним з найбільших міст України – більшим за Київ. З перемогою більшовиків у громадянській війні в Україні у 1920 р. Харків стає столицею УСРР і залишається нею до 1934 р. На сьогодні Харків – один з найважливіших промислових і культурних центрів України. Через це й Харківський регіон посідає особливе місце у державі.
Українська