Площа 824,8 кв. км.
Київ – столиця України, місто, що має спеціальний статус, адміністративний центр Київської області та Києво-Святошинського району
Місто поділяється на 10 районів: Голосіївський, Дарницький, Деснянський, Дніпровський, Оболонський, Печерський, Подільський, Святошинський, Солом'янський та Шевченківський
Кількість населення - 2 767,2 тис. жителів (на 1.08.09 р.)
Густота населення – 3 200 жителів на 1 кв. км
Національний склад: українці – 82,2%, росіяни – 13,1%, євреї – 0,7%, білоруси – 0,6%
Київ лежить на півночі України у середній течії Дніпра, на межі лісової та лісостепової фізико-географічних зон. Дніпро поділяє місто навпіл. Північна частина київського правобережжя розлягається на Поліській низовині, південь правобережжя – на Придніпровській височині, і являє собою підвищену платоподібну рівнину, розчленовану ярами, балками та долинами невеликих річок. Відносні висоти тут 100-150 м. Характерними рисами рельєфу Правобережжя є гори-останці (Старокиївська, Щекавиця, Хоревиця, Лиса, Чорна, Батиєва) та яри (Бабин, Протасів, Кмитів, Смородинський тощо). Лівобережна частина міста лежить на Придніпровській низовині. Це терасована, слаборозчленована рівнина з відносними висотами до 35 м. Клімат Києва помірно-континентальний з відносно м'якою зимою та теплим літом. Пересічні температури січня -6°, липня +19,2°. Кількість опадів – 550-628 мм на рік. Вплив Київського та Канівського водосховищ зумовлює посилення бризової циркуляції, зміни швидкості вітру і сум атмосферних опадів. Головна водна артерія міста – Дніпро. Ширина річки у межах міста – 400-600 м, глибина 6-12 м. На берегах Дніпра простягаються піщані пляжі. Річка утворює численні затоки (Матвіївська, Старик, Гавань), протоки (Русанівська, Деснянська тощо), заплавні озера (Тельбин, Радунка). В межах Києва протікають і невеликі річки: Либідь, Сирець, Нивка, Віта, Горенка. Значні ділянки Либеді закуто у підземні колектори, а Сирець та Нивка утворюють ставки. Київ оточений майже суцільним кільцем лісів. На півночі та північному заході переважають хвойні та широколисті ліси (дубово-соснові, грабово-дубово-соснові) на дерново-підзолистих ґрунтах. У лісостеповій зоні під широколистими лісами – переважно темно-сірі та сірі опідзолені ґрунти. В місті дуже багато парків, лісопарків, скверів, гідропарк та дендропарк, а також ботанічні сади. В межах Києва – 82 території та об'єкти природно-заповідного фонду, з них державного значення: заказник "Лісники", пам'ятка природи "Романівське болото", 3 ботанічні сади, зоопарк, Сирецький дендропарк, 9 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, 3 ландшафтні парки. Багато киян і гостей столиці вподобали відпочинок у курортних місцевостях (Конча-Заспа, Пуща-Водиця та ін.).
Місцевість, у якій виник Київ, з прадавніх часів була привабливою для оселення людей. Археологи дослідили стоянки стародавніх мисливців, серед яких найбільш відома Кирилівська. Згодом, завдяки унікальному географічному положенню, територія Києва стала місцем поселень різних племен та значним торговельним центром. У межиріччі Дніпра та Либеді досліджені залишки поселень та городищ мало не всіх археологічних культур, відомих у Середньому Подніпров'ї. Втім справжніми засновниками Києва були слов'янські племена, що входили до об'єднання полян. Загальновідома легенда (про заснування Києва полянським князем Києм та його братами) записана у недатованій частині літопису. Більшість науковців датують цю подію кінцем V - початком VI ст. Власне, мова йде про заснування укріпленої резиденції князя (залишки "городища Кия" археологи досліджували на північному мисі Старокиївської гори). Проте існує не менш обґрунтоване припущення, що Київ як адміністративний центр Подніпров'я виник одночасно з Руською державою на межі VIII-IX ст.
У першій третині IX ст. місто деякий час сплачувало данину Хозарському каганату, але невдовзі звільнилося за допомогою варязької дружини, очолюваної князями Аскольдом і Діром. Відтоді Київ стає місцем, куди з усієї Русі збиралися купецькі флотилії та військові загони, спрямовані на Візантію. Великого міжнародного розголосу набув вже перший напад князя Аскольда на Константинополь у 860 р. Близько 882 р. Київ підступно захопив новгородський князь Олег. Він вперше об'єднав північну та південну Русь в єдиній державі і проголосив Київ її столицею – "матір'ю городів руських". Місто на той час складалося з двох окремих частин – Гори з князівськими та боярськими дворами та Подолу, що був торговельно-ремісничим осередком міста. Міську структуру доповнювала київська околиця з селами, позаміськими дворами можновладців, сільськогосподарськими угіддями городян. Населення Києва від початку було строкатим як за етнічним складом, так і за віросповіданням. До кінця X ст. більшість киян вклонялися слов'янським богам Перуну та Велесу. Але вже у IX ст. тут існувала християнська громада, з X ст. відома іудейська, пізніше – вірменська, німецька тощо. Хрещення Русі князем Володимиром у 988 р. набуло значення епохального суспільного і державного акту. Київ стає столицею однієї з найбільших християнських держав Європи, центром руської митрополії. Побудова мурованої Десятинної церкви (990-996 рр.) започаткувала розвиток давньоруського монументального мистецтва.
Найбільшого розквіту давній Київ досяг під час князювання Ярослава Мудрого (1019-1054 рр.) та його синів. Ярослав споруджує грандіозну систему міських укріплень з парадними Золотими воротами та величний Софійський собор, уславлений своїми мозаїками та фресками. Починають стрімко розвиватися література, різні види мистецтв та ремесел. У місті та навколо нього виникають численні монастирі, серед яких особливого релігійного та культурного значення набуває Печерський – один з перших осередків літописання. У давньоруський період десятки монахів уславилися святістю (серед них свв. Антоній, Феодосій, Агапіт, Аліпій, Нестор-Літописець, Ілля Муромець та ін.), із стін монастиря вийшло більше 50 архієреїв. Впродовж XI-XIII ст. Київ стає одним з найбільших міст середньовічної Європи. Його територія сягає 400 га, а населення – 35-50 тисяч чоловік. В той же час місто постійно потерпає від наскоків кочовиків – спочатку печенігів, а пізніше половців.
Після смерті Володимира Мономаха посилилися чвари між удільними князями, і столичний статус Києва протягом XII ст. поступово зводиться до номінального. Місто двічі піддається спустошенню руськими князями: у 1169 р. військом Андрія Боголюбського, у 1203 р. – Рюрика Ростиславича. Одним з найдраматичніших днів в історії міста стало 6 грудня 1240 р., коли монгольська орда хана Батия штурмом здобула місто і майже повністю зруйнувала його. Після цього Київ надовго втратив своє значення. Занепад економічного та політичного життя Києва підсилило перенесення у 1299 р. на Північний Схід Русі резиденції руських митрополитів (які, однак, зберігали титул Київських).
Відроджуватися місто почало тільки у 1360-ті роки, коли потрапило під владу Великого князівства Литовського. Київ стає столицею удільних князів з роду Гедиміна, які здійснюють великі відбудовчі роботи, закладають дерев'яний замок. Деякий час у Києві карбують власну монету. У 1471 р. Київське князівство було скасоване і перетворене на воєводство. Руйнівні напади татарських орд у 1416 та 1482 рр. стали на перешкоді нормальному розвитку міста. Проте вже у 1499 р. київські міщани отримують самоврядування за маґдебурзьким правом, а впродовж першої половини XVI ст. відбудовуються київські монастирі та Печерське містечко навколо Успенського монастиря, якому згодом було дароване найменування і привілеї лаври.
Українська