🚚 🚁 Збираємо на пікап та ремонт дрона аутел

⛑ 🛡 🥾 Шоломи, форма, взуття

ТЕМА 7. УКРАЇНА В РОКИ СТОЛИПІНСЬКОЇ РЕФОРМИ І ПРОМИСЛОВОГО ПІДНЕСЕННЯ (підручник)

ТЕМА 7. УКРАЇНА В РОКИ СТОЛИПІНСЬКОЇ РЕФОРМИ І ПРОМИСЛОВОГО ПІДНЕСЕННЯ

• Причини і суть аграрної реформи
• Особливості проведення аграрної реформи в українських землях та її результати
• Піднесення промислового виробництва 1910-1914 рр.

 

• Основні терміни та поняття теми

репресії, відруб, хутір

• Основні дати теми

1906 р., 1910 р.,1911 р.,1910 - 1914 рр.

• Яка аграрна реформа у Російській імперії вам відома? У чому полягала її сутність та основні заходи?
• Чому вона не розв’язала аграрного питання?
• Які кроки у розв’язанні цього питання були зроблені під час революції 1905-1907 рр.?
• Які проблеми в аграрних відносинах залишались нерозв’язаними?
• Як можна характеризувати стан промисловості у 1900-1903 рр.? Чому?

 

1.Причини і суть аграрної реформи

• Працюючи з текстом, складіть таблицю «Знаємо - Хочемо дізнатись – Дізнались»

Таблиця «Знаємо – Хочемо дізнатись – Дізнались» – один із способів організації навчального матеріалу. Вона з трьох частин Знаємо Хочемо дізнатись Дізнались Заповнюйте її, послідовно виконавши такі кроки: до початку читання заповніть 1-шу колонку: коротко запишіть, що знаєте з теми заповніть 2-гу колонку: задайте запитання щодо того, чого б хотіли дізнатись з тексту читаючи текст, заповнюйте колонку «Дізнались» підведіть підсумки роботи, співставляючи зміст колонок

Під враженням революційних подій 1905-1907 рр. правляча верхівка Російської імперії усвідомила необхідність проведення економічних та соціальних змін. Великі сподівання покладались на аграрну реформу, що пов’язувалась з ім’ям голови Ради міністрів П.Столипіним. Її планувалось здійснити за 15-20 років.
Головною причиною аграрної реформи було існування феодальних пережитків на селі, які гальмували розвиток сільського господарства. Основні серед них - поміщицьке землеволодіння та сільська община. Сільські общини були юридичними власниками землі, без їх дозволу селяни не мали права вільно розпоряджатися своїми наділами. Всередині общини між її членами періодично відбувався перерозподіл земельних ділянок. До того ж, селянський наділ складався з декількох смуг (відрізків), розташованих у різних місцях общинної землі. Отже, селянин не був зацікавлений у застосуванні сільськогосподарських машин чи аграрних нововведеннях, бо після чергового перерозподілу він міг отримати землю набагато гіршої якості. Багато селян, не маючи робочої худоби і знарядь праці, здавали свої наділи в оренду, але продовжували вважатися платниками податків. Кругова порука прикріплювала селян до общині. Наслідками такого порядку було зубожіння селянства та посилення його протестних настроїв.
Окрім того, більшість селянських господарств мали натуральний характер, а не орієнтувались на ринок. Майже усе, що вирощувалось селянами йшло на власні потреби. З іншого боку, попит на сільськогосподарську продукцію зростав у зв’язку із швидким розвитком промисловості та урбанізацією. Нерозв’язаність проблем села, де проживало близько 80% населення Наддніпрянщини, породжувало соціальну напругу, наслідком якої стали революційні події 1905-1907 рр.

Реформа розпочалася у листопаді 1906 року указом прем'єр-міністра П.Столипіна «Про виділення селян з общини». Остаточно вона була юридично оформлена двома законами 1910 і 1911 років.

Яким чином у заходах, що передбачала реформа, реалізувались її завдання?

За умовами реформи кожен домогосподар одержував право закріпити за собою у приватну власність частину общинних земель, які попередньо були в його постійному користуванні. Селянин міг викупити у общини і «надлишки» землі. Окрім того, закріпивши за собою землю, він мав право вимагати від общини зведення його землі в один наділ в межах хутору або відрубу. Селяни, які вийшли з общини, могли переселитися із села на виділену ділянку землі - хутір, де будували собі житло та обзаводились господарством. Або вони могли зберегти садибу в селі, розгорнувши своє господарство на відведеному індивідуальному наділі - відрубі.

Відруб – об’єднання розпорошених смуг (відрізків) общинної земля в один наділ, що передавався у приватну власність окремого селянина.
Хутір – самостійне селянське господарство, яке утворювалося за рахунок виділення державної землі за межами села.

У тих регіонах, де протягом останніх 24 років не було перерозподілів общинної землі, селяни ставали власниками своїх наділів автоматично. Тільки угіддя - ліс, сіножаті - залишалися у спільному володінні. Поміщицькі землі, як і раніше, залишалися за їх власниками. Для успішного забезпечення аграрної реформи уряд створив спеціальний фонд з державних та викуплених Селянським банком у поміщиків земель, які мали продаватися селянам на виплату протягом 55,5 років. На цих землях створювались хутірські і відрубні господарства.

2.Особливості проведення аграрної реформи в українських землях та її результати

• проводилась аграрна реформа в українських землях?
• У чому вона була успішною, в чому – ні?

За своєю суттю пропозиції П.Столипіна були новою аграрною програмою держави, що спрямовувалась на подолання відставання Російської імперії від передових країн. Здійснити її планувалося через широке впровадження ринкових відносин на селі та підвищення товарності сільського господарства, зміцнення господарств заможних селян. Українське селянство сприйняло заходи П.Столипіна як позбавлення від розпорошеності земельних смуг (відрізків) і поміщицького землеволодіння. Але імперська влада, пристосовуючи сільське господарство до капіталістичних умов, водночас намагалась зберегти поміщицьке землеволодіння. Така політика була особливо актуальна для центральних районів Росії, де феодальні пережитки відчувались сильніше. В Україні ж сільське господарство було вже «просякнуто» капіталістичними елементами і реформа П.Столипіна мала найбільший успіх. Напередодні реформи у Наддніпрянщині селянам належало 96,4 млн. десятин землі, а поміщикам 63,9 млн. десятин. Тому подальший перерозподіл поміщицької землі з прийняттям реформи тільки прискорився. Вже за перші три роки реформи поміщицьке землеволодіння в Україні скоротилось на 8,2%, а площа панських посівів напередодні Першої світової війни становила лише 18% від загальної.

Однак строкатість у формах землеволодіння в Україні обумовила різні результати реформи у різних районах. Так, руйнування общини було важливим наприклад, для Лівобережжя, де общинні землі складали 51,6% всіх земель або для Харківської губернії (93,1% общинних земель). Водночас у Полтавській губернії общини володіли лише 17,9% земель, а на Правобережжі взагалі 3,5%. Зрозуміло, що вихід селян з общини активно здійснювався саме на Лівобережжі і Харківській губернії.

Реформа П.Столипіна мала в Україні успіх. Це пояснювалась зокрема і психологічними та історичними особливостями українського селянства. Сприятливі природні умови надавали змогу ефективно розвиватися індивідуальному, подвірному господарству, що закладало традиції приватного землеволодіння. Хутори були типові для господарського устрою України ще з другої половини XVIII століття. Відносно не тривалий, порівняно з Росією, період існування кріпацтва у Наддніпрянщині не зруйнував тягу українського селянства до приватного господарювання. Протягом 1907-1915 pр. на Правобережжі вийшли із общини 48% селян, на Півдні – 42%, на Лівобережжі – 16,5%. На 1916 р. утворилося 440 тис. хуторів, що становило 14% селянських дворів. Ці показники були значно вищими, ніж у європейській Росії, де з общини виділилося 24% селянських господарств, а переселилось на хутори 10,3%.

На облаштування хутірського господарства потрібно було від 250 до 500 крб. Звісно, що не всі селяни мали необхідні кошти, тому переважну більшість таких господарств створювали середняки.

Важливу роль у впровадженні реформи відігравав Селянський поземельний банк. Вже упродовж 1906-1909 рр. поміщики України продали через банки 423 тис. га землі. Послугами банку у придбанні землі скористалося в основному заможне селянство, яке могло сплачувати відсотки за надані кредити. Селяни, які були не спроможні оплатити кредитування, втрачали землю і вона ставала власністю банку. У 1906-1910 рр. селяни України купили у банку 528 тис. га землі, причому майже 83% власників придбаної землі складали господарі хуторів і відрубів. Банки скуповували не тільки поміщицьку землю, а й тих селян, які продавали свої ділянки, переселяючись на схід Російської імперії.

Важливим компонентом столипінської аграрної реформи була переселенська політика. За 1907-1914 роки з Європейської частини Російської імперії на вільні землі за Урал переселилися 3,3 мільйони селян, включаючи 1,2 млн. українців. Основні причини переселення були: селянське малоземелля та безземелля, важкі економічні умови життя більшості селян, неврожай 1908-1909 років в українських губерніях.

Переселенцям надавали по 15 гектарів землі на голову сім'ї і 45 – на решту її членів. Українці заселяли Сибір та Далекий Схід цілими районами. Так, серед поселенців Приморського краю українці складали 75-80%, в Амурській області – 60-65%. Вони відразу утворювали поселення зі своїми рідними назвами, які збереглися й донині: Переяславка, Чернігівка, Верхній Мономах та ін.

Переселялись на нові землі не тільки малоземельні селяни, а й заможні. Продавши в Україні свою землю вони купували реманент, сільськогосподарську техніку і інколи реалізовували свої можливості на нових територіях із більшими для себе економічними перспективами. Проте, так бувало не завжди.

Звернімося до джерел З листа з переселенця Харківської губернії «... Від продажу хати, грунтця тощо я виручив 350 крб. По чугунці їхати було дешево; та як прибув у Омське, то треба було пароходом, їхати по річці, то тут вже біда. Мене з великим майном не взяли, хоч чекав я черги тижнів три, і довелося мені 700 верств їхати кіньми. А прибувши на місце я придбав сяку - таку хатину та пару коней і зосталося в мене грошей тільки 80 крб. Заробітків тут нема...». Який настрій переселенця? Чи покращив він умови життя переселившись до Сибіру? Які, на вашу думку, в нього перспективи на майбутнє?

Матеріальні труднощі, брак робочих рук і знарядь праці, незвичний клімат, хронічний голод, відсутність кваліфікованої медичної допомоги обумовлювали дуже високу смертність, яка сягала 30-40% кількості переселенців. Саме тому близько чверті всіх переселенців повернулися назад до України. В основному це були ті, хто не мав необхідних коштів на розгортання господарської діяльності.

Об’єктивно переселення селян на окраїни було прогресивним для економіки Росії. Однак інтерес імперської влади був не тільки у цій площині. П.Столипін вважав за доцільне переселити в необжиті регіони найбільш небезпечну для поміщицького землеволодіння частину селян і у такий спосіб розрядити революційну ситуацію в державі. Про економічні інтереси переселенців уряд піклувався слабо.

У цілому реформа П.Столипіна прискорила перехід українського села на ринкові відносини, посилила процес концентрації земель у руках заможних селян (у 1911 р. вони становили в Україні 7%). Збільшилось використання сільськогосподарських машин, підвищилась товарність та врожайність сільського господарства. З 1910 до 1913 року посівні площі в українських губерніях виросли майже на мільйон десятин, а напередодні Першої світової війни тут був зібраний рекордний урожай зернових – 1,2 мільярди пудів. Українська пшениця становила понад 40% загальноросійського експорту.

Переселенська політика сприяла освоєнню східних регіонів Російської імперії. Вона частково послабила перенаселення в українському селі. Таж частина переселенців, що поверталась зі східних регіонів імперії разом з іншими безземельними селянами поповнювали трудові ресурси у промисловості.

Разом з тим, у суспільстві реформа викликала неоднозначну реакцію, оскільки вона не забезпечила створення усталеного буржуазного ладу в українському селі та зберегла поміщицьке землеволодіння. Причому самі великі землевласники ставилися до аграрної реформи вороже, оскільки боялися втратити дешеві робочі руки у зв’язку з виходом селян з общини, зміцненням та збільшенням кількості середняків.

Окрім того, на селі загострився антагонізм між заможними селянами (їх кількість зросла) і біднотою та між селянами і поміщиками, від яких селянство вимагало безкоштовної землі. Свідчення тому селянські протестні виступи, яких у 1907 р. було 804, а в 1910 р. - вже 2434.

Звернімося до джерел Телеграма селян с.Собковки Уманського повіту Київської губернії З повагою просимо Державну раду і всіх панів міністрів не затверджувати законопроект про землеустрій, прийнятий Державною думою. Закон від 9 листопаду погубить селянське землеволодіння. Селяни це бачать, відчувають, заявляють начальству, але воно не слухає, силою примушує підписувати угодовські договори; тих, хто не хоче, кидають за грати і тримають, поки вони не згодяться підписати. Тих, хто відмовляється, ув'язнюють і етапом висилають з губерній на 2 роки… Сльози, горе в кожному селі. Відчуваємо, відруби не збережуться, їх розпродадуть, хто з п'яна, хто з бідності, більшість у зв'язку з сімейними сварками. Скуповуватимуть селянську землю сільські кулаки і різноплемінні чужинці, залишиться селянство безземельним і безробітним, а це не приведе до добра. Рятуйте землеробів і разом з ними православну Русь, поки що не пізно… Про що йдеться в документі?Як згідно документу впроваджувалася реформа? Чому селяни вважають, що аграрна реформа «погубить селянське землеволодіння»?Який на вашу думку прошарок селянства був не задоволений аграрною реформою

Негативно поставились до реформи і політичні партії. Праві політичні сили не були зацікавлені в руйнуванні традиційного укладу, ліві, які готувалися до нової революції, не хотіли послаблювати соціальну напругу у селянському середовищі і розраховували на селян як одну із складових рушійних сил революції.

Україна а 1907 – 1914 р.

Зрештою аграрна реформа залишилась не завершеною у зв’язку з вбивством П.Столипіна у вересні 1911 р. у Києві в оперному театрі (раніше на прем'єра було зроблено 11 замахів). Терористичний акт здійснив член есерівської партії Д.Багров.

3. Піднесення промислового виробництва 1910-1914 рр.

• Подумайте, за якими критеріями можна оцінити промислове піднесення.
• Запишіть 2-3 таких критерії.
• Порівняйте свої думки з думками авторів.

У 1910 р. у Російській імперії та підвладних їй українських землях почалося піднесення промисловості, що тривало до початку Першої світової війни. Цей процес зумовлювався результатами столипінської аграрної реформи. Вона збільшила кількість безземельних селян та поповнила ними лави промислових робітників. Якщо у 1910 р. у промисловості України налічувалося 475,2 тис. робітників, то у 1917 р. – 893 тис. Всього ж 1917 року чисельність українського пролетаріату на всій території України зросла на 10%. Водночас внаслідок земельної реформи зріс попит на сільськогосподарську техніку серед заможних та середнього статку селян. Вони закуповували техніку одноосібно для використання в хутірському та відрубному господарстві, а також кооперативними товариствами, що набирали сили на той час. Окрім того, наслідком реформи стало розширення внутрішнього ринку, що також сприяло піднесенню промисловості.

Передусім піднесення охопило важку і особливо видобувну промисловість. Характерною особливістю української промисловості залишалась її підпорядкованість інтересам Російської імперії. Влада намагалась сповна використовувати українську сировинну базу і всіляко заохочувала розвиток видобувної промисловості. Видобуток вугілля в Донбасі з 1910 по 1913 рр. зріс в 1,5 рази. На стільки ж збільшився й видобуток марганцевої руди в нікопольському регіоні. В той же час видобуток залізної руди у Криворізькому басейні зріс в 1,6 рази. Потужно розвивалась металургія. В 1913 р. Україна виробляла в загальноросійському масштабі 68% чавуну, 58% сталі, 53% виробництва сільськогосподарських машин, 80% цукру тощо. У 1913 р. на українську промисловість припадало майже 70% видобутку сировини та виготовлення напівфабрикатів Російської імперії. В цілому ж у 1913 р. уся українська промисловість давала понад 24% загальноросійського промислового виробництва.

В умовах піднесення виробництва посилився процес концентрації промисловості. З’явились нові монополії “Продаруд”, “Проволока” та ін. Вони зосереджували під своїм контролем до 80% продажу продукції відповідних галузей і встановлювали свою цінову політику. Усе це сприяло подальшому зрощуванню промислового капіталу з банківським.

Активно діяв в Україні й іноземний капітал, особливо у важкій промисловості. У 1913 р. іноземні компанії фінансували та контролювали 90% виплавки чавуну і виробництва коксу, 80% виробництва машин, 70% видобутку вугілля й руди.

У період промислового піднесення розширились економічні зв’язки з іншими промисловими регіонами Російської імперії. У Наддніпрянщину ввозились машини з Петербурга, нафта із Баку і Грозного, деревина з Білорусії, тканини з Росії і Польщі тощо. З України в регіони Російської імперії поставляли вугілля, метал, цукор, сіль, зерно та іншу продукцію.

Водночас, незважаючи на промислове піднесення, українська економіка, в технічному відношенні поступалася розвинутим європейським країнам.

• проводилась аграрна реформа в українських землях?
• У чому вона була успішною, в чому – ні?

1. Які були причини і завдання аграрної реформи П.Столипіна?
2. Які основні заходи вона передбачала?
3. Які цілі вона переслідувала?
4. Чому реформа в Україні мала особливості? У чому вони полягали?
5. Які заходи були більш успішними і в яких районах України?
6. Чому переселенська політика виявилась недостатньо ефективною?
7. Які наслідки мала реформа для Наддніпрянської України?
8. Які факти свідчать про промислове піднесення у 1910-1914 рр.?
9. Чи пов’язана аграрна реформа з модернізаційними процесами у суспільстві? Якщо так, то як саме?
10. Чому реформа в Україні була більш успішною, ніж в інших російських регіонах?
11. Чому різні верстви населення та політичні сили негативно поставились до реформи?
12. Які чинники обумовили промислове піднесення 1910-1914 рр.?
13. Один із сучасників столипінської реформи писав: «Перше, що переносять українці на сибірський грунт, це почитання місцевих в Україні святих. Схороняють мову й звичаї жінки та діти, які ніколи не виходять з українського оточення.» Які явища у житті українців описує автор? Про які етнопсихологічні особливості українців вони свідчать?
14. Як ви думаєте, чому реформа, що проводилась цілою державою, залишилась незавершеною після вбивства П.Столипіна?

• ← ТЕМА 6. ПОДІЇ РОСІЙСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1905—1907 РР. В УКРАЇНІ
• ТЕМА 8. РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ НА ПОЧАТКУ XX СТ. →