Античні міста-колонії у Північному Причорномор’ї

План викладу

1. Причини грецької колонізації.
2. Найголовніші міста-колонії. Духовне життя.
3. Державне життя. Господарство.
4. Боспорське царство.
5. Занепад грецьких міст-держав Північного Причорномор’я.

Хронологія

Основні поняття та терміни

Колонізація – заселення та освоєння вільної території; а також: загарбання якоїсь країни або краю, що супроводжується визиском, підкоренням, а часом і винищенням місцевого населення.

1. Причини грецької колонізації

• Появу перших грецьких поселень у Північному Причорномор’ї історики відносять до середини 7 ст. до н. е.
• Отож, грецькі колонії на узбережжі Чорного моря – то, власне, міста переселенців-греків на вільних, незайманих землях. До переселення на чужину греків спонукали різні причини:
• прагнення до збагачення через розвиток торгівлі: на нових землях переселенці сподівалися закладати міста – своєрідні торговельні бази, через які прагнули збувати у віддалені землі вироби грецьких майстрів;
• пошук джерел сировини для ремісничої діяльності греків, адже Греція – гірська країна, тож їй притаманні малоземелля та обмеженість корисних копалин, інших природних багатств;
• втеча від злиднів на батьківщині.
• У колонізації Північного Причорномор’я велику роль відіграло грецьке місто Мілет.

2. Найголовніші міста-колонії

• Першою грецькою колонією на півдні України вважають поселення на острові Березань неподалік сучасного міста Очакова Миколаївської області. Мілетяни почали облаштовувати його в середині 7 ст. до н. е. Історики припускають, що те поселення називалося Борисфенідою (від грецької назви Дніпра – Борисфен).
• Протягом 6–5 ст. до н. е. грецькі переселенці опанували всім північним узбережжям Чорного моря. Їхні міста скупчувалися в основному в чотирьох регіонах – у Південному Побужжі, Подністров’ї, на Керченському півострові та на Південно-західному березі Криму.
• Тіра – біля гирла річки Тірас (Дністер), на місці сучасного Білгорода-Дністровського;
• Ольвія – на правому березі Буго-Дніпровського лиману (біля сучасного села Парутине Миколаївської області);
• Пантікапей – на Керченському півострові, на місці нинішньої Керчі;
• Херсонес – в околицях сучасного Севастополя;
• Керкінітида –  на березі Каламітської затоки, на місці сучасної Євпаторії.

Забудова грецьких колоній

• Кожне грецьке місто на узбережжі Чорного моря забудовувалося за планом і відповідало законам містобудування материкової Греції.
• Усі великі міста були оточені міцними оборонними мурами з вежами та мали укріплені гавані.
• Усередині вони поділялися на квартали.
• У центрі міста розташовувалася головна площа – агора, поряд із нею – священне місце із храмами – теменос.
• Навколо агори споруджували важливі громадські споруди. У деяких містах їх розташовували на укріпленому пагорбі – акрополі.
• Будинки зводили з каменю, стіни тинькували, дах накривали черепицею. Місцевою особливістю північночорноморських міст були підвальні житлові приміщення.
• Уздовж вулиць прокладали каналізаційні труби. Були в грецьких містах і водогони.
• Кожне місто мало сільськогосподарську округу – хору. Хори складалися з невеличких поселень або й містечок, мешканці яких жили з городництва та садівництва, вирощуючи сільськогосподарську продукцію на спродаж.

3. Державне життя

• Державне життя античних міст Північного Причорномор’я було таким самим, як і в Греції.
• Разом із хорою кожне місто являло собою окрему державу-поліс. Чорноморські міста-колонії зберігали цілковиту незалежність щодо тих грецьких міст, переселенці з яких їх закладали.
• При цьому зв’язки із батьківщиною ніколи не розривалися: саме з нею переселенці торгували, брали участь у культурному житті Греції тощо.
• За устроєм грецькі поліси в Північному Причорномор’ї були рабовласницькими демократичними чи аристократичними республіками.
• Отож, найвищу владу в них зазвичай мали народні збори і ради, до складу яких входили найповажніші громадяни. Рада готувала проекти різних постанов.
• Народні збори їх схвалювали, а втілювати в життя були покликані обрані на певний термін службовці – архонти, стратеги тощо.

Господарство

• Самостійне існування грецьких полісів Північного Причорномор’я ґрунтувалося на тому, що кожен із них сам себе забезпечував усім необхідним для життя.
• Провідними заняттями колоністів були вирощування зерна, винограду, городини, рибальство й переробка риби, скотарство.
• Високого рівня досягло ремісниче виробництво – металообробка, гончарство, ткацтво, виготовлення виробів зі скла, дерева, кістки.
• Великої слави зажили грецькі майстри-ювеліри: це вони виготовляли дивовижної краси прикраси на замовлення скіфських вельмож, зокрема й славнозвісну пектораль скіфського царя.
• У грецьких містах вирувала торгівля. Основними товарами, що вивозилися до Грецiї, були збіжжя, худоба, шкури, хутро, солона риба, сіль, раби.
• Натомість із Греції завозилися металеві вироби, зброя, тканини, коштовні прикраси, посуд, прянощі, оливкова олія та вина.
• Греки підтримували постійні контакти із місцевим населенням, торгуючи також i з ним. У кожному грецькому мiстi-колонiї карбували власну монету.

Духовне життя

• Найшанованішим із божеств у Північному Причорномор’ї був Аполлон. Грецькі переселенці вірили, що саме він є заступником колоністів. Тому до нього зверталися, вирушаючи в дорогу, під час тривалої морської подорожі, обираючи місце для майбутньої колонії тощо. Північнопричорноморські греки пошановували Аполлона іменами Лікар (у значенні «Рятівник»), Дельфіній.
• Культи відправлялись у капищах, храмах, на вівтарях та й просто у житлових будинках.
• Про неабияку освіченість колоністів свідчить велика кількість знахідок із різноманітними написами на речах – посвятами, побажаннями, іменами і навіть шкільними вправами, а також листів, вирізьблених на свинцевих пластинках.
• Традиційно греки дбали про фізичну досконалість. Різнобічну освіту надавали, зокрема, гімнасії. Залишки такого навчального закладу пощастило знайти в Ольвії.
• Як і скрізь в Елладі, у причорноморських містах-колоніях відбувалися різноманітні змагання – для спортсменів, поетів, музикантів.
• Багато прихильників мали Ахіллеї – спортивні змагання, що їх проводила Ольвія. У них брали участь не лише колоністи Причорномор’я, а й греки з Еллади.
• В колоніях Північного Причорномор’я відбувалися й театральні вистави.
• Різноманітні писемні джерела засвідчують, що колоністи мали своїх драматургів, але добре знали й літературні надбання материкової Греції.

4. Боспорське царство

• Одним із центрів грецької колонізації в Північному Причорномор’ї був Керченський півострів.
• Обабіч Керченської протоки, яку греки називали Боспором Кіммерійським, від 7 ст. до н. е. існувало багато держав-полісів, як-от: Пантікапей, Німфей, Мірмекій, Тірітака, Фанагорія тощо.
• Близько 480 р. до н. е. там виникло Боспорське царство, що об’єднало більш як 20 грецьких міст.
• До складу Боспорської держави ввійшли також сільськогосподарські райони Криму та Кубані, населені місцевими племенами. Столицею держави став Пантікапей. Боспорською державою правили царі.
• За  часів  найвищого  піднесення Боспорської держави (4 ст. до н. е.) її територія обіймала Керченський і Таманський півострови, Східне Приазов’я, пониззя Кубані, а також дельту Дону. Крім греків-переселенців там жили численні місцеві племена.
• З-поміж причин, що спонукали грецькі міста-поліси до об’єднання, дослідники називають передусім загрозу завоювання войовничими скіфами.
• За часів розквіту Боспорське царство було основним постачальником хліба у міста Причорномор’я та Грецію. Головним торговельним партнером боспоритян стали Афіни.
• Від другої половини 2 ст. до н. е. становище Боспорської держави почало погіршуватись. Зростала загроза з боку скіфської держави у Криму.
• Непевний у своїх силах, боспорський цар Перісад V близько 107 р. до н. е. передав владу понтійському цареві Мітридатові VІ Євпатору (Понт - царство в Малій Азії).
• Під час переговорів про передачу влади на Боспорі спалахнуло повстання скіфів під проводом Савмака.
• Повстанці вбили Перісада, проголосивши царем свого ватажка. Та через рік, покаравши заколотників, Мітридат VІ приєднав Боспор до своїх володінь.
• Щоправда, це не додало сили ні Боспорському, ні Понтійському царствам, на які зазіхали римські володарі. Невдовзі Боспорська держава потрапила під зверхність Риму.
• Проіснувала Боспорська держава до другої половини 4 ст., переживши кілька періодів піднесення. Щоправда, колишньої величі досягнуто не було. Втрачаючи сили в колотнечах, вона, врешті-решт, упала під натиском гунів.

5. Занепад грецьких міст-держав Північного Причорномор’я

• Історія Боспорського царства яскраво засвідчує існування двох періодів в історії античних міст-держав у Північному Причорномор’ї.
• Перший історики називають грецьким (він тривав од 7 до 1 ст. до н. е.), другий – римським (від 1 ст. до н. е. до 3 ст. н. е.).
• Період залежності, як це зазвичай трапляється в історії, не був щасливим для грецьких міст.
• З кожним роком вони втрачали свої сили й багатства, потерпаючи як від наступу варварів, так і від внутрішніх чвар і розбрату.
• За 70-х рр. 4 ст. майже всі античні держави Північного Причорномор’я занепали. Вціліли лише Херсонес і Пантікапей, які, потрапивши під владу Візантійської імперії, опинилися під її захистом.

• ← Ранній залізний вік на українських землях. Світ кочовиків
• Східнослов’янські племена – предки українців – напередодні утворення держави →