Архітектура та образотворче мистецтво Київської Русі та Галицько-Волинської держави

 План викладу

1. Будівництво фортець і міських укріплень.
2. Забудова міст.
3. Кам’яне храмове будівництво Київської Русі.
4. Особливості архітектури Галицько-Волинського князівства.
5. Образотворче мистецтво.
6. Книжкова мініатюра.
7. Золотарство.

Хронологія

989– 996 рр.	Спорудження Десятинної церкви.
1017–1037 рр.	Спорудження Софійського собору, будівництво укріплень навколо «міста Ярослава», «Золотих воріт» у Києві.
1073–1078 рр.	Будівництво Успенського собору Печерського монастиря в Києві.
1108 – 1113 рр.	Будівництво Михайлівського Золотоверхого собору Михайлівського монастиря в Києві.
1157 р.	Будівництво Успенського собору в Галичі.

Основні поняття та терміни

Ікони — у перекладі з грецької “зображення, образ” – зображення Ісуса Христа, Богоматері, святих, подій Святого Письма. Ікони творили за певними правилами – канонами, які не можна було змінювати. У цьому одна з головних відмінностей ікони від картини.

Молитва – усталений текст, який промовляється віруючими при звертанні до Бога, Ісуса Христа, Святого Духа, Пресвятої Богородиці, святих. Спілкування людини з Богом.

Оранта – ікона Богоматері, котра молиться, звівши руки вгору.

Мозаїка – техніка прикрашення підлоги та стін, за якою на цементну основу у визначеному порядку викладаються невеликі кольорові шматочки каменю або скла – смальти.

Фреска – картина, намальована спеціальними фарбами на сирому тиньку.

Книжкові мініатюри – ілюстрації, якими оздоблювали рукописні книги.

Панікадило – люстра у православному храмі з багатьма свічками або лампадами.

Фібула – металева застібка одягу, яка є одночасно прикрасою.

Основний виклад

1. Будівництво фортець і міських укріплень

• Для давньої Русі характерними були дерев’яні та земляні оборонні укріплення.
• Такі укріплення надійністю не поступалися кам’яним, їх було важко зруйнувати і легко полагодити.
• Головною частиною міських фортець за тих часів були зруби – городні.
• Всередині їх засипали землею, а з боків скріплювали земляними укосами з допоміжними зрубами.
• Для надання укосу більшої стрімкості його іноді укріплювали зі зовнішнього боку сирцевою кладкою.
• Власне, укоси й утворювали земляні вали. Неприступності укріпленням надавали та рови.
• Зразком давньоруських оборонних укріплень, що збереглися до наших днів, можуть служити вали Білгорода (нині село Білгородка Київської області) – могутньої фортеці, закладеної Володимиром Великим.
• Кільце міських укріплень мало кілька воріт. Ворота розміщували в дерев’яних вежах або між двома вежами.
• Надворотні вежі іноді були кам’яними (Софійські ворота «міста Володимира» в Києві), в особливих випадках над брамами будувалися відворотні церкви.
• Перед воротами через рови були перекинуті дерев’яні мости (Овруч), що іноді підіймалися спеціальними пристроями.

2. Забудова міст

• Великі міста складалися переважно із трьох частин. Перша – це дитинець, найстаріша частина міста, фортеця, укріплена стінами, валами й ровами.
• Дитинець міста споруджали на погорбі, тому за давніх часів його ще називали Горою.
• На дитинці, або Горі споруджали князівські та боярські двори, найважливіші церкви та собори.
• Розміри дитинця були різними: від 10 гектарів у найбільших містах (Києві, Переяславі) до 0,5–1 гектара у менш важливих центрах.
• Другу частину міста становив окольний "город" (інша назва – поділ).
• Найчастіше його будували з напільної сторони дитинця і теж оточували укріпленнями.
• Ця частина тогочасного міста сягала у великих містах 50–100 гектарів.
• Саме тут мешкали ремісники та купці, тут був торговий майдан, численні церкви й монастирі.
• Поза міськими укріпленнями були передмістя – сторони, або кінці.
• Їх заселяли ремісники певної спеціальності: кожум’яки селилися біля води, гончарі – біля виходу глин тощо.
• Забудова давньоруських міст була менш щільною, ніж забудова міст Західної Європи та Візантії. Зате залишалася земля для присадибних садків.
• Будівлі розташовували рядами, між якими лишали проїзд – вулицю.
• Напрям вулиць давньоруського міста нерідко залежав від рельєфу місцевості.
• Сходилися вони до торгової площі, біля міських брам чи дитинця.
• Головна вулиця, здебільшого, пролягала від головної брами окольного "города" до дитинця.
• Вулиці вимощували дерев’яними настилами. Втім, траплялося мощення великими кам’яними брилами, обтесаними з лицевого боку, або битою цеглою.
• Основним матеріалом для міського будівництва було дерево.

3. Кам’яне храмове будівництво Київської Русі

• Камінь у будівництві наші предки почали застосовувати в 10 ст.
• Найдавнішу кам’яну споруду – князівський палац, було відкрито археологами на Старокиївській горі.
• У літопису ця споруда згадується пiд 945 р. 
• Протягом 989–996 рр. у Києві з каменю будували храм Богородицi, відомий під назвою Десятинної церкви – перший християнський кам'яний храм Київської Русі.
• Кам’яне будівництво особливо пожвавилося за князювання Ярослава Мудрого.
• У Києвi тоді було збудовано найбільший собор держави – Софiю Київську, Золоті Ворота, храми Георгіївського та Ірининського монастирів.
• Будівництво розгорталося не тільки у стольному місті. У Чернігові князь Мстислав Володимирович 1036 р. заклав Спасо-Преображенський собор.
• Видатною пам'яткою давньоруської архітектури був Успенський собор Печерського монастиря, збудований протягом 1073–1078 рр. 
• Він став своєрідним взірцем храмових споруд. Так, у 1108–1113 рр. великий київський князь Святополк-Михайло Ізяславич збудував Михайлівський Золотоверхий собор, який значною мірою, хоч у дещо зменшеному вигляді, повторював Успенський собор. 
• Прикметно, що більшість відомих нині мурованих архітектурних пам’яток було споруджено за часів роздробленості.
• Тільки в Києві тоді збудували 19 кам’яних споруд. Над містом засяяли, зокрема, бані церкви Спаса на Берестові (1125 р.), Богородицi Пирогощої на Подолi (1136 р.), Кирилівської церкви тощо.
• Багато храмів з’явилося у Чернігові. Досконалістю й майстерністю виконання вражають Борисоглібський собор, Успенський собор Єлецького монастиря, Iллiнська й П’ятницька церкви.
• Споруджуючи храми, руські майстри застосовували візантійські прийоми, успадковані від архітектури Стародавнього Риму.
• Наприклад, від стародавньоримської техніки походить спосіб мурування з тонкої цегли – плінфи – на вапняковому розчині з домішкою товченої цегли.

4. Особливості архітектури Галицько-Волинського князівства

• Якщо на землях Волині будівничі дотримувалися традицій, що склалися на придніпровських теренах, то в Галицькій землі застосовували здобутки романської архітектури, поширеної в Угорщині, Чехії, Польщі.
• Особливостями галицької архітектури є надзвичайна різноманітність типів споруд, для оздоблення яких часто використовували білий камінь та спосіб облицювання стін керамічними рельєфними плитками із зображенням грифонів, орлів, воїнів, з рослинним і геометричним орнаментом тощо.
• Розквіту архітектура Галицької землі досягла у 12 ст. за князювання Ростиславичів. У стольних містах тоді з'явилися муровані князівські палаци, кам'яні храми, оборонні споруди.
• Найвідомішою пам’яткою галицької архітектури є грандіозний Успенський собор у Галичі, збудований в середині 12 ст.
• Величний собор, який був трохи менший за Київську Софію, символізував могутність Галицького князівства та її володаря Ярослава Осмомисла.
• У соборі під час розкопок фундаменту було виявлено саркофаг самого князя.
• Єдиною спорудою давнього Галича, що збереглася до наших часів, є церква св. Пантелеймона, побудована в другій половині 12 ст. (сучасне село Крилос Івано-Франківської області).
• У 13 ст. значним архітектурним центром був Холм, де продовжували розвиватися традиції галицької архітектури.
• На жаль, жодна із пам’яток холмської архітектури не збереглася, але Галицько-Волинський літопис розповідав про собор Іоанна Златоуста, яку князь Данило спорудив і відновив після пожежі Холма 1256 р.
• Серед збережених храмових споруд Волині найстаршим є Успенський собор у Володимирі, збудована за князя Мстислава Ізяславича в 1160 р. 
• У 13 ст. на Західній Волині з’явився новий тип оборонних споруд – великі оборонні вежі-донжони, побудовані з каменю або цегли.

5. Образотворче мистецтво

• З-поміж пам’яток тогочасного образотворчого мистецтва найбільше вражають монументальні зображення – мозаїки та фрески, якими оздоблювалися храми.
• Шедеврами світового рівня є мозаїки Софійського та Михайлівського соборів у Києві. Техніка виконання мозаїк, а також їхні художні особливості зазнали впливу візантійських традицій, проте дослідники переконані, що їх творили й руські майстри.
• Ще більшою самобутністю відзначалися руські фрески – основний вид тогочасного монументального малярства.
• Як і мозаїки, фрески в руських храмах творилися за візантійськими традиціями.
• Крім мозаїк і фресок, храми оздоблювали іконами.
• Перші ікони привозили на Русь із Візантії. Траплялося таке й пізніше. Так, шанованою на Русі була ікона Вишгородської Богоматері.
• Її привезли в середині 12 ст. із Константинополя.
• Вона прикрашала храм святих Бориса і Гліба у Вишгороді, звідки князь Андрій Боголюбський 1155 р. вивіз її до Владимира-на-Клязьмі.
• У 2000 році на Волині віднайшовся ще один шедевр константинопольського малярства 11–12 ст. – Холмська ікона Богородиці.
• Джерела зберегли відомості про одного із найперших руських iконописцiв – київського майстра Алiпiя.
• Від нього бере свій початок славетна малярська школа Києво-Печерського монастиря.
• Унікальною пам'яткою цього малярського осередку є ікона Богородиці зі святими Антонієм та Феодосієм Печерськими, яку за найсучаснішими дослідженнями датують початком 12 ст.

Традиційність тогочасного образотворчого мистецтва пов’язана із його церковним характером, адже мозаїками, фресками та іконами оздоблювалися храми. Здебільшого на них зображували Ісуса Христа, Богоматір, святих апостолів, мучеників, біблійні сцени тощо. Для кожного з таких зображень існували церковні приписи, виражені у певній іконографічній традиції. Адже головним завданням, поставленим тоді перед мистецтвом, було наочне розкриття мистецькими засобами провідних ідей християнської віри.

• Із часом, особливо за доби роздробленості та монгольського лихоліття, зв’язки руського іконопису з візантійською традицією почали слабнути.
• Руські художники, не відкидаючи візантійських приписів, дедалі впевненіше творили власну іконописну школу.
• Найвидатнішою і найхарактернішою пам’яткою малярської культури княжої України в іконописі є віднайдена в середині 80-х рр. 20 ст. й повернута із забуття завдяки реставрації ікона Богородиці (остання третина 13 ст.) з Успенської церкви в селі Дорогобужі на Волині.
• Відомою іконою українського малярства першої половини 14 ст. є Богородиця з Покровської церкви в Луцьку.

6. Книжкова мініатюра

• Шедевром світового мистецтва є мініатюри «Остромирова Євангелія» (1056–1057 рр.).
• Книгу прикрашено численними ініціалами, заставками й трьома сторінковими мініатюрами зі зображенням євангелістів Іоана, Марка й Луки.
• Цікавим прикладом мистецтва книжкової мініатюри є «Ізборник Святослава» 1073 р.
• На другому аркуші цієї книги, вміщено мініатюру, на якій зображено князя Святослава Ярославича із сім’єю.
• В "Ізборнику" є багато й інших різноманітних малюнків. Так на полях зображено знаки зодіаку: Стрілець, Діва, Єдиноріг, Рак тощо.
• Цінною пам'яткою давньоруського книжкового малярства є сторінкові мініатюри, вшиті у латинський рукопис кінця 10 ст. – Трірський Псалтир.
• Цю книгу привезла на Русь польська принцеса Гертруда, коли виходила заміж за великого київського князя Ізяслава Ярославича.
• Між 1078 – 1087 рр. рукопис було доповнено молитвами за сина Гертруди Ярополка, а також п'ятьма новими мініатюрами із портретами князівської родини.

7. Золотарство

• Одним із найпоширеніших видів металообробного ремесла було художнє литво.
• Давньоруські майстри відливали безліч предметів – від малесеньких ґудзиків до церковних дзвонів.
• Прикладом художнього литва є велике мідне панікадило, знайдене в Києві на Подолі.
• Значного поширення на руських теренах набули кування та карбування міді, срібла й золота.
• Прикладом майстерного карбування є ікона апостола Павла, знайдена у Софійському соборі. Ікону виконано на дуже тонкій мідній платівці та вкрито позолотою.
• Полюбляли руські золотарі оздоблювати свої вироби інкрустацією золотом і сріблом.
• Золотарські вироби прикрашали також черню, сканню, позолотою. Втім, у найкоштовніших речах поєднувалося кілька технік оздоблення.
• З-поміж прикрас найпопулярнішими були браслети, колти, персні.
• Та найдивовижнішим витвором руських золотарів були перегородчасті емалі.
• Техніка емалей прийшла на Русь із Візантії та була дуже складною.
• Про художню довершеність київських емалей свідчать, зокрема, золоті колти.
• Унікальними виробами золотарського мистецтва є дві золоті діадеми з князівського парадного вбрання, знайдені у с. Сахнівці Черкаської області та Києві.

• ← Писемність, освіта, наукові знання, література та музика Київської Русі й Галицько-Волинської держави
• Історичне значення Київської русі та Галицько-Волинської держави →