§ 11. Посилення великокнязівської влади за Володимира Мономаха та Мстислава Великого
Опрацювавши цей параграф, ви дізнаєтесь:
· яким був життєвий шлях Володимира Мономаха;
· чим уславив себе Володимир Мономах;
· яку внутрішню і зовнішню політику проводив Володимир Мономах, посідаючи великокнязівський престол;
· чому великий князь Мстислав Володимирович дістав прізвисько Великий.
Завдання на повторення
1. Яка система престолонаслідування була запроваджена Ярославом Мудрим? Чому і як вона була змінена?
2. Що таке віче і снем?
3. Які нові кочові племена з’явилися на кордонах Русі в середині ХІ ст.?
1. Володимир Мономах. Велике значення для історії Русі мало правління онука Ярослава Мудрого Володимира Мономаха (1053—1125). Його називали так за родовим ім’ям матері. Існує також легенда, що Костянтин Мономах прислав йому символи царської влади — барми і корону, так звану шапку Мономаха, якою згодом коронувалися московські великі князі й царі. Хоча насправді шапка Мономаха була виготовлена значно пізніше.
Своє дитинство Володимир провів при дворі батька в Переяславі. Коли Всеволод Ярославич у 1078 р. став князем київським, Володимир отримав в уділ Чернігів, де правив шістнадцять років (1078—1094 рр.). Це був період розквіту Чернігівської землі, зростання міст і будівництва храмів. Після смерті батька в 1094 р. Володимир добровільно поступився чернігівським уділом на користь Олега Святославича, який мав переважні права на ці землі, а сам повернувся до Переяслава. Володимир також не намагався захопити київський престол, хоча мав можливість це зробити, уступивши його Святополкові, сину старшого брата Всеволода Ізяслава, який за тогочасними законами заміщення князівських престолів мав переважні права на Київ. Історики вважають, що, поступаючись чернігівським і київським уділами на користь своїх родичів, Володимир керувався повагою до законів, установлених його дідом Ярославом Мудрим, і небажанням розпочинати нову хвилю міжкнязівських чвар.
Володимир Мономах після полювання.
Переяславський період життя Володимира Мономаха (1094—1113 рр.) пов’язаний із постійною боротьбою князя проти нападів половців на руські землі. Йому вдалося організувати декілька спільних походів руських князів проти половців — у 1103, 1109, 1110, 1111 рр.
А.Жаский. На половецькі степи
Від кінця ХІ — на початку ХІІ ст. Володимир Мономах був однією з найбільш шановних постатей. Це спричиняло, насамперед, те, що він був єдиним серед руських князів, хто зумів організувати дієву відсіч набігам половців й постійно перемагав їх. Талант полководця поєднувався у Володимира з неабиякою особистою хоробрістю, яка сформувалася в дитячі роки.
«Змійовик» Володимира Мономаха.
Хлопчиком Володимир разом із батьком, князем Всеволодом, брав участь у небезпечних полюваннях на дикого звіра. Змалку він також звик виконувати складні, недитячі доручення. У свій перший похід на чолі невеликої дружини до далекого Ростова батько відправив Володимира у віці 13 років.
У бурхливі часи міжкнязівських усобиць Ярославичів і майже безперервних набігів половецьких ханів Володимир мужнів та із запального юнака поступово перетворювався на зрілого мужа. Прикметною рисою характеру Мономаха стало те, що він поважав закон, не мав великої жаги до влади й не бажав устрявати в міжкнязівські чвари та усобиці. Увесь час Мономах турбувався про захист рідної землі від половців. Із його ім’ям пов’язана перша серйозна перемога руських дружин над великою половецькою ордою в 1094 р. за річкою Сула.
Тогочасні літописці не згадують про жодну поразку Володимира Мономаха. Сам князь наприкінці життя твердив, що лише великих походів проти половців, у яких брав участь, пам’ятає 83. «Я уклав з половцями 19 мирних угод,— писав Мономах у «Повчанні дітям»,— взяв у полон понад 100 кращих їхніх князів і відпустив їх, а понад 200 стратив і втопив у річках».
Перемагати половецькі орди, які завжди мали кількісну перевагу, князеві допомагав неабиякий військовий талант і знайомство з тактикою бою західноєвропейського рицарства. Історики вважають, що Володимир Мономах першим серед руських князів зрозумів переваги використання в боротьбі з кочовиками блискавичних атак важкоозброєної кінноти. Руське рицарство, як і західноєвропейське, відігравало вирішальну роль у битвах. Воно збивало на землю, затоптувало й долало легкоозброєних половців. Спираючись на бойову дружину, Володимир майже щорічно здійснював походи й урешті-решт примусив половців майже на сорок років залишити південноруські степи.
Цікаві факти
У 1111 р. відбувся грандіозний похід руських дружин проти половців. Натхненник походу, Володимир Мономах надав йому характеру хрестового походу за зразком західноєвропейських хрестових походів, спрямованих на мусульманський Схід.
Звістки про перший хрестовий похід 1096—1099 рр. західноєвропейського рицарства до Святої Землі й звільнення Єрусалима поширилися в усьому християнському світі. Одним із тих, хто повідомив про нього русичів, став ігумен Даніїл, який відвідав Єрусалим на початку ХІІ ст. У майбутньому він став одним із прибічників Мономаха. Можливо, саме Даніїлу належала ідея надати походу руських рицарів проти половців характер хрестового походу. Із цим пов’язана роль духовенства, яке супроводжувало руське військо, та хрестова символіка походу.
Перед вступом до половецького степу на річці Ворскла духовенство встановило на пагорбі великий дерев’яний хрест, прикрашений золотом та сріблом. Князі цілували його на очах усієї дружини, а руські рицарі, отримавши благословення, рухалися вперед. Перед штурмом половецького міста Шарукань духовенство, на прохання Мономаха, знову освятило руські дружини.
Похід завершився перемогою русичів. Близько десяти тисяч половців загинуло у вирішальній битві на річці Сольниці. Решта половецьких орд переселилися на схід, за Волгу.
Повідомлення про хрестовий похід русичів до половецького степу були надіслані у Візантію, Польщу, Чехію, Угорщину, Рим. Таким чином, на початку ХІІ ст. боротьба руських князів із половцями стала складовою наступу європейського християнського світу на Схід.
2. Київське повстання 1113 р. Коли навесні 1113 р. помер великий князь Святополк ІІ Ізяславич, його побожна дружина, за давньою традицією, улаштувала роздачу добра князя. Роздачі з княжої скарбниці виявилися досить щедрими: удова намагалася якось залагодити досить неприємну історію із сіллю, якою князь спекулював у змові з лихварями. Утім, щедрість мала протилежний результат. Кияни розцінили це як слабкість влади і, зібравшись на віче, вирішили запросити на київський престол Володимира Мономаха. Але той відмовився, пославшись на рішення Любецького з’їзду. Тим часом озброєні кияни погромили двір святополкового тисяцького Путяти, а слідом почали нищити квартали іноземців, особливо єврейських купців і лихварів. Налякані подіями, бояри і купці вдруге звернулися до Володимира Мономаха із проханням.
Повстання в Києві 1113 р.
Документи розповідають
Зі звернення бояр і купців до Володимира Мономаха
«Іди, князю, у Київ, а як не підеш, то знай, що багато лиха вчиниться, це не тільки двір чи соцьких... пограбують, а ще й нападуть... і на бояр, і на монастирі, і будеш ти відповідати, князю, коли пограбують і монастирі».
Запитання до документа
1. Чим аргументували своє звернення до князя бояри і купці?
2. Як ви вважаєте, чому кияни звернулися саме до Володимира Мономаха.
3. Володимир Мономах — великий київський князь. Великим князем Мономах став у 1113 р., коли йому вже виповнилося 60 років. На початку правління він зініціював прийняття нового збірника законів «Статуту Володимира Всеволодовича», який доповнив «Руську Правду». У «Статуті» було здійснено спробу вирішити найболючіші проблеми суспільного розвитку — обмеження лихварства, скасування перетворення вільних людей на холопів за борги тощо. Уперше було визначено права та обов’язки селян, які потрапляли в кабалу через невідпрацьований борг (закупи).
Упродовж 12 років свого князювання, незважаючи на поважний вік, Володимир зберігав енергійність, гострий розум і здатність до рішучих дій. Він зміг приборкати міжкнязівські чвари, зміцнити одноосібну владу й відновити єдність Русі. Володимир востаннє об’єднав під своєю владою більшу частину Русі — Київську, Переяславську, Смоленську, Волинську, Турово-Пінську, Мінську, Новгородську, Ростово-Суздальську землі. Верховну владу київського князя визнавали навіть чернігівські та галицькі князі.
У перші роки свого правління Володимир завершив розгром половців і відігнав їх від кордонів Русі. У 1116 р. руські полки під проводом його сина Мстислава здійснили успішний похід місцями зимових стоянок половців на Дону, відігнали їх углиб степів і захопили велику здобич. Цей удар був настільки відчутним для половців, що 1120 р., коли руські дружини знову рушили в степ, половців вони вже не знайшли. У подальші роки половці не турбували Русь.
Успіхи політики Володимира Мономаха позитивно вплинули на внутрішній розвиток Русі. Пожвавилися існуючі та виникли нові торговельні й господарські зв’язки. Величними будовами прикрасилися міста. Під Києвом було споруджено дерев’яний міст через Дніпро.
Ставши великим князем, Володимир Мономах розгорнув активну і зовнішньополітичну діяльність. Як і внутрішня діяльність, вона була спрямована на зміцнення його особистої влади.
У 1116 р. Володимир утрутився в боротьбу різних придворних угруповань за імператорський трон Візантії. Це призвело до конфлікту, і руські полки рушили на Дунай. Суперечку вдалося владнати мирним шляхом. У наступні роки відносини з Візантією покращилися, і в 1122 р. онука Володимира вийшла заміж за імператора Візантії. Підтримувалися династичні зв’язки і з іншими правителями Європи: Угорщини, Швеції, Польщі, Данії, Норвегії. Ці зв’язки мали засвідчити, що на Русі немає рівних цій родині, тому їй повинна належати одноосібна влада.
4. «Повчання» Володимира Мономаха. Володимир Мономах залишив по собі пам’ять не лише як талановитий полководець і далекоглядний державний діяч, але й як видатний письменник свого часу. Його перу належить високохудожній літературно-публіцистичний твір «Повчання».
Під однією назвою в «Повчанні» об’єднані чотири окремі літературні твори: «Повчання дітям» Мономаха, його життєпис, лист до князя Олега Святославича (Гориславича) та молитва. Але останній, як нещодавно з’ясували історики, не належить перу Мономаха.
Найцікавішим у зібранні є «Повчання дітям». У цьому творі старий князь пригадує минулі роки, описує військові походи та не приховує при цьому помилок, яких припустився на довгому життєвому шляху. Твір написаний у дещо скорботному тоні. Це, імовірно, спричинило те, що Мономах відчував недосяжність того морального й політичного ідеалу, до якого прагнув. Тогочасні реалії примушували князя брати участь у міжкнязівських усобицях, поступатися своїми принципами. Однак Мономах намагався застерігати нащадків від повторення його помилок.
Розуміючи, що синам доведеться управляти князівствами, він намагався дати цінні поради, які, на його думку, допомогли б їм уникнути серйозних помилок. Насамперед він радив їм дотримуватися християнських чеснот: «не давайте сильним погубити людину». Він хотів бачити синів добрими, співчутливими до людського горя, привітними, людяними. Закликав проявляти милосердя й особливо цінувати людське життя.
Володимир застерігав синів від порушення клятви, брехні, пияцтва і розпусти, учив шанувати старших і духовенство, кохати дружину, але при цьому не дозволяти їй керувати чоловіком.
У його повчаннях синам важливим було піклуватися про рідну землю та підданих, не завдавати їм прикрощів. Як мудра людина Володимир Мономах прагнув переконати синів у тому, як важливо навчатися: «А коли добре щось умієш — того не забувайте, а чого не вмієте — то того навчайтеся... Лінощі ж — усьому (лихому) мати: що (людина) вміє — те забуде, а чого ж не вміє — то того не навчиться».
Документи розповідають
Із «Повчання дітям» Володимира Мономаха
«...А се — мізерного слабого ума мойого поучення. Послухайте мене, якщо не все прийміте, то хоч половину. ...Усього ж паче — убогих не забувайте, але, наскільки є змога, по силі годуйте й подавайте сироті, і за вдовицю вступитесь самі, а не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте (і) не повелівайте вбити його; якщо хто і буде достоїн (навіть) смерті, то не погубляйте ніякої душі християнської.
...Паче всього — гордості не майте в серці і в умі.
...Старих шануй, як отця, а молодих — як братів. У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться... На війну вийшовши не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод. Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню.
...Бережися брехні, і пияцтва, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло.
...недужого одвідайте, за мерцем ідіте, тому що всі ми смертні єсмо. І чоловіка не миніть, не привітавши, добре слово йому подайте».
Запитання до документа
1. Із якою метою написано цей твір?
2. Чого навчав своїх дітей Володимир Мономах?
3. Чому саме такими хотів бачити своїх дітей Володимир?
4. Які думки князя є актуальними й зараз?
5. Правління Мстислава Великого. Перед смертю Мономах поділив землі Русі між своїми синами, які посіли провідні міста Русі: Новгород, Смоленськ, Переяслав, Туров, Володимир та Ростов. Коли Володимир помер, великокнязівський престол перейшов до його старшого сина Мстислава (1125—1132 рр.). Новий великий київський князь швидко домігся підпорядкування своїй владі всіх руських князів. Усі Мономаховичі під його твердою рукою діяли разом і згуртовано. За межами родини були лише Чернігів, Полоцьк та дрібні волості майбутньої Галицької землі. Але місцеві князі не наважувалися чинити опір Мономаховичам. Мстислав продовжував політику батька щодо збереження єдності Русі. Він приборкав полоцьких князів, яких відправив як заручників до Константинополя.
За часів правління Мстислава у свідомості князів уже настільки укорінилося право на вотчину, що на те чи інше княжіння стала швидко зростати кількість претендентів. Між спадкоємцями неодноразово починають спалахувати конфлікти, але завдяки таланту і політичній майстерності Мстислав вправно їх долав, наводячи лад залізною рукою. Його влада справді була загальноруською. Нащадки згадували його за це, називаючи «Великим». Проте він зробив одну фатальну помилку, яка дала про себе знати вже після його смерті. Так, у суперечці за чернігівський престол Мстислав підтримав Ольговичів (нащадків Олега Святославича), які згодом стали головними конкурентами Мономаховичів у боротьбі за владу на Русі.
Успішною була також відсіч князя спробам половців скористатися смертю Володимира Мономаха й повернутися в південноруські степи. Як писав літописець, Мстислав «багато пота утер за землю Руську». У 1129 р. він загнав їх аж за Волгу і далі.
Мстислав також воював із литовськими племенами, накладав данину на чудь, підтримував династичні зв’язки зі Швецією, Норвегією, Польщею, Чехією та Візантією.
Княжий знак Мстислава Великого
Цікаві факти
Про високий міжнародний авторитет князя свідчить такий випадок. У 1129 р. руські купці, що поверталися з Моравії (Чеське королівство), були пограбовані поляками. Тільки-но про це стало відомо Мстиславу, він негайно відправив посла до польського короля Болеслава з вимогою відшкодувати збитки, завдані купцям. Болеслав негайно дав відповідь, що компенсує всі збитки, а в подальшому буде надавати руським купцям на території своїх володінь охорону.
Мстислав Великий
Влада Мстислава була настільки міцною, що він, нікого не питаючи, заповів Київ братові Ярополку. Проте його наступник не зміг зберегти єдність держави.
Після смерті Мстислава міжкнязівські усобиці спалахнули з новою силою, і дуже швидко Русь розпалася на півтора десятка земель і князівств, володарі яких безперервно змагалися між собою за першість.
Висновки. Володимир Мономах був одним із видатних правителів часів Київської Русі. Уже з молодих років він виявляв здібності державного діяча. Ставши організатором боротьби проти половецької небезпеки, Володимир Мономах здобув собі славу й авторитет, що згодом дало можливість посісти престол великого князя київського. На цей час він набув досвіду політичної боротьби, виявив себе вольовим, розсудливим і рішучим державним діячем, крім того, мав блискучі здібності полководця. Володимир усвідомлював небезпеку розпаду держави й убачав вихід із ситуації в зміцненні одноосібної влади. Уже з перших днів свого князювання він наполегливо йшов до своєї мети, що, зрештою, йому і вдалося. Він зміг передати владу своєму сину Мстиславу, який продовжив справу батька. Мстислав виявився останнім правителем єдиної Київської Русі.
Запам’ятайте дати
1111 р.— хрестовий похід проти половців.
1113—1125 рр.— правління Володимира Мономаха.
1113 р.— прийняття «Статуту Володимира Всеволодовича».
1125—1132 рр.— правління Мстислава Володимировича Великого.
Запитання і завдання
Перевірте себе
1. Чому Володимир Всеволодович дістав прізвисько Мономах?
2. Чим відзначилися молоді роки князя?
3. У яких уділах довелося правити Володимиру до 1113 р.?
4. Завдяки чому Володимир Мономах виділився серед інших князів?
5. Чим примітний похід руських полків проти половців у 1111 р.?
6. Якими були причини повстання киян у 1113 р.?
7. Яка головна мета правління Володимира Мономаха на великокнязівському престолі?
8. Дайте визначення понять і термінів: лихварство, усобиці, повстання, хрестовий похід.
Подумайте і дайте відповідь
1. Охарактеризуйте боротьбу Володимира Мономаха з половцями.
2. Завдяки чому Володимиру Мономаху вдалося відновити єдність Київської Русі?
3. Чи мав право Володимир Мономах посісти київський престол у 1113 р.? Свою відповідь обґрунтуйте.
4. Чому Мстислава Великого вважають останнім князем єдиної Київської Русі?
Виконайте завдання
1. Підготуйте докладну розповідь про життєвий шлях Володимира Мономаха.
2. Складіть план відповіді за темою «Боротьба руських князів із половцями в другій половині ХІ — першій треті ХІІ ст.».
3. Заповніть порівняльну таблицю «Політика Володимира Мономаха і Мстислава Великого».
|
Ім’я князя |
Внутрішня політика |
Зовнішня політика |
|
Володимир Мономах |
|
|
|
Мстислав Великий |
|
|
Для допитливих
Чи можна вважати головною думкою «Повчання» Володимира Мономаха відвернення князівської міжусобиці й збереження єдності Русі? Доведіть чи спростуйте це, спираючись на текст повчання.
Українська