§ 20. Українська гетьманська держава в системі міжнародних відносин
1. Якими були особливості міжнародних відносин у Західній Європі на середину XVII ст.? 2. Схарактеризуйте релігійну ситуацію в тогочасній Європі. 3. Назвіть європейські країни, які належали до католицького і протестантського таборів.
1. Місце Гетьманщини в міжнародних відносинах тогочасної Європи. Події, які з 1648 р. розгорталися на українських землях у складі Речі Посполитої, викликали велику зацікавленість урядів тогочасних країн Західної і Центральної Європи. Проте у Європі, де в рік початку Національновизвольної війни українського народу завершилася перша загальноєвропейська Тридцятилітня війна, залишався визначальним релігійний чинник. Саме тому ставлення до подій в Україні суттєво різнилося, залежно від приналежності держав до католицького або протестантського таборів.
Більшість держав католицького табору — Франція, Іспанське королівство, австрійські Габсбурґи, Папська держава, князівства Південної Німеччини — одразу зайняли негативну позицію щодо національновизвольної боротьби українського народу й підтримали свого союзника Річ Посполиту. Особливо активно висловлювали своє несприйняття подій в Україні представники папського Риму. Так, папській нунцій Іоанн Торрес у 1648—1652 рр., повідомляючи Рим про події в Україні й характеризуючи дії польських військ, писав, що це «наші перемоги» або «наші невдачі», а справу, за яку веде боротьбу на цих землях король Речі Посполитої, вважав справою католицької церкви.
Терміни і поняття
Нунцій — представник Папи Римського при уряді якої-небудь держави.
Папа Римський Іннокентій Х закликав католицькі держави надати допомогу Речі Посполитій у боротьбі з українськими козаками й застерігав польський уряд від найменших поступок козакам. Так, Іннокентій Х надіслав королю й сейму Речі Посполитої такий різкий протест проти укладення Зборівської угоди, що Ян Казимир не наважувався оголосити цей документ сейму. Папа заспокоївся лише тоді, коли польський уряд пояснив йому, що Зборівська угода є вимушеним кроком і дотримуватися її Річ Посполита не збирається.
Австрійські Габсбурґи, ослаблені Тридцятилітньою війною і протистоянням із протестантською Швецією, не мали можливості надати збройну допомогу Речі Посполитій, але дозволили їй набирати вояківнайманців у своїх володіннях.
Серед католицьких держав позитивним було ставлення до подій в Україні Венеціанської республіки, яка вбачала в українському козацтві вагому й корисну для себе антитурецьку силу. Після укладення Зборівської угоди венеціанці спробували створити антитурецький союз із козаками. Улітку 1650 р. із цією пропозицією до Хмельницького прибуло венеціанське посольство Альберто Віміні. Однак у тогочасній ситуації виступ козаків проти турецького султана був би самогубством, і гетьман відмовився.
Серед держав протестантського табору — Швеції, Англії, Голландії та князівств Північної Німеччини — переважало позитивне ставлення до боротьби українців проти Речі Посполитої. Вони були зацікавлені в ослабленні останньої як однієї з найбільших католицьких країн. Швеція, унаслідок перемоги у Тридцятилітній війні, набула великого впливу на європейську політику. Саме позиція Швеції перешкодила австрійським Габсбурґам надати збройну допомогу Речі Посполитій. Шведський уряд уважно стежив за подіями в Україні і стягував війська до польського кордону, розраховуючи вторгнутися в ослаблену війною країну. У 1655 р. Швеція розпочала війну з Річчю Посполитою, більшість армії якої була зайнята в Україні.
Скористатися послабленням Речі Посполитої зумів курфюрст Бранденбурзький ФрідріхВільгельм, який у цей час правив об’єднаною БранденбурзькоПрусською державою. Пруссія була васалом короля Речі Посполитої. Він відмовився виконувати свої васальні обов’язки, виступати на боці короля у війнах і домігся звільнення Пруссії зпід польської залежності.
Найбільш приязне ставлення серед протестантських держав до подій в Україні спостерігалося в Англії. Лідер Англійської революції Олівер Кромвель вбачав у визвольній війні «козацького генерала» Б. Хмельницького проти католицької Речі Посполитої важливу ділянку загальноєвропейської боротьби з «латинниками» й «папістами».
Цікаво знати
Зберігся лист, написаний представниками англійського уряду Б. Хмельницькому в роки Національновизвольної війни. Дехто з дослідників вважає, що його автором був О. Кромвель. У ньому гетьман титулувався як «генералісімус війська і стародавньої грецької релігії і церкви, володар всіх запорозьких козаків, страх і знищувач польської шляхти, завойовник фортець, викорінювач римських священників, переслідувач язичників».
Кромвель висував ідею створення «великої антиримської, антигабсбурзької, антиконтрреформаційної коаліції» європейських країн, до якої, крім Англії, повинні були увійти Швеція, Московська держава й Гетьманщина.
2. Зовнішня політика Гетьманщини. У роки Національновизвольної війни Б. Хмельницький здійснював активну зовнішньополітичну діяльність — листувався з урядами інших країн, відправляв послів до інших держав, приймав іноземні посольства тощо. Головне завдання зовнішньої політики гетьмана полягало у створенні умов для успішного завершення війни з Річчю Посполитою і зміцненні становища Гетьманщини. При цьому Хмельницькому необхідно було враховувати ситуацію навколо українських земель на середину XVII ст. Річ Посполита, Московська держава й Османська імперія не були зацікавлені у виникненні Гетьманщини, вважаючи, що це порушить рівновагу сил між ними, і одночасно мали власні претензії на українські землі.
Зовнішньополітичні зв’язки Гетьманщини за часів Б. Хмельницького
|
Кримське ханство |
Османська |
Трансільванське князівство |
Молдавське князівство |
Волоське |
Венеціанська республіка |
|
|
|||||
|
Королівство Швеція |
|
Військо Запорозьке |
|
Курфюрство Бранденбург |
|
|
||||
|
Московське князівство |
Австрійська монархія Габсбурґів |
Польське королівство |
Велике князівство Литовське |
Угорське королівство |
У зовнішній політиці Гетьманщини головними були кілька напрямків:
— Отримання воєнної допомоги для ведення збройної боротьби з Річчю Посполитою. Із цією метою в роки війни гетьман уклав угоди про воєнну допомогу з Кримським ханством, Московською державою і Трансільванським князівством.
— Ослаблення Речі Посполитої та запобігання її спробам утворити антиукраїнські союзи. Так, під час зустрічі в Києві наприкінці 1648 р. із єрусалимським патріархом Паїсієм, що прямував до Москви, Хмельницький докладав зусиль для розриву Поляновського миру між Річчю Посполитою й Московською державою 1634 р. Він просив Паїсія і свого спеціального посла, якого відправив із ним до Москви, зробити для цього все можливе. Гетьман пропонував укласти союз проти Польщі шведському уряду й курфюрсту Бранденбурзькому.
— Здобуття державипротектора (захисника) Гетьманщини. У роки війни Хмельницький вів переговори про можливість прийняття Української гетьманської держави під протекцію турецького султана або московського царя.
— Зміцнення становища Гетьманщини як нової незалежної держави. Для реалізації цієї мети Хмельницький приймав послів, укладав угоди, підтримував дипломатичне листування з іноземними володарями, інформуючи їх про події в Україні. Він домігся від турецького султана укладення угоди, за якою українським купцям дозволялося вільно плавати Чорним морем і на 100 років звільнитися від сплати мита. Сучасники повідомляли, що в гетьманській резиденції в Чигирині одночасно перебували посли: австрійський, два шведські, два трансільванські, турецький, татарський, три з Молдови, три з Волощини, польського короля, польської королеви, литовський і московський. Домогтися визнання іншими державами Гетьманщини і своєї влади Хмельницький хотів шлюбом сина Тимоша з донькою Василя Лупу, з легітимної молдавської правлячої династії. Тим більше, що друга донька В. Лупу була одружена з литовським князем Радзивіллом. Завдяки цьому шлюбові гетьман також розраховував забезпечити принаймні нейтралітет Литви в подальшій боротьбі з Польщею.
3. Відносини між Українською державою й Московією. Розпочавши війну з Річчю Посполитою, Богдан Хмельницький розумів необхідність підтримання добрих стосунків із Московською державою. Поперше, у разі виступу московської армії союзницею поляків у їх боротьбі з українцями, для останніх це мало б катастрофічні наслідки. Подруге, у тогочасному світі визначальне значення мала приналежність до однієї релігії. Українці вважали себе приналежними, разом із московитами, до одного православного народу, очікували від братів по вірі допомоги у війні проти влади католицької Польщі. Унаслідок цього в українському суспільстві в роки Національновизвольної війни поширювалися промосковські настрої.
У 1648—1653 рр. гетьман Б. Хмельницький постійно підтримував зв’язки з правлячими колами Московської держави. Одразу після Корсунської битви гетьман звернувся з листом до московського царя Олексія Михайловича, повідомив про перші перемоги козаків і спробував заручитися його підтримкою у війні з поляками. Ситуація була досить складною. Союзниками Хмельницького були кримські татари, які були ворогами Московської держави. Річ Посполиту й Московію поєднував Поляновський мирний договір 1634 р. Уряд останньої не хотів його порушувати. Після початку повстання на кордоні з Україною зосереджувалися московські війська, які могли в разі прохання польського уряду рушити в наступ проти козаків. Після отримання московським урядом листа Хмельницького запланований похід в Україну було відмінено.
30 грудня 1648 р. гетьман відправив до Москви посольство, очолюване полковником С. Мужиловським клопотатися про надання воєнної допомоги і прийняття Війська Запорозького у складі Чернігівського, Київського, Брацлавського, Подільського, Волинського воєводств і Мозирського повіту московським царем «під свою руку». Це було перше, зафіксоване у виявлених джерелах прохання Хмельницького перейти під протекцію Московської держави. Проте московський уряд, через власну неготовність до війни з Польщею, відмовився обговорювати питання військової допомоги. Було заявлено, що лише після того, як Хмельницький і козаки самостійно звільняться зпід польської влади, вони можуть, якщо побажають, перейти в підданство до московського царя.
У наступні роки гетьман неодноразово повторював своє бажання прийняти протекцію московського царя, але той не поспішав давати відповідь і уважно спостерігав за ситуацією в Україні. У середині 1650 р. московський уряд звинуватив ослаблену війною з козаками Річ Посполиту в систематичних порушеннях Поляновського договору й розірвав його.
Із серпня 1651 до травня 1653 р. в Москві майже безперервно працювали українські посольства, які за наказом гетьмана вели переговори, вимагаючи згоди на прийняття Гетьманщини під «государеву руку». У червні 1653 р. Хмельницький попередив московську сторону, що в разі затягування переговорів прийме протекцію турецького султана.
1 жовтня 1653 р. на скликаному в Москві Земському соборі було ухвалено рішення: «Військо Запорозьке з містами і з землями прийняти під государеву високу руку» та про оголошення війни Речі Посполитій. Для реалізації цього рішення до Гетьманщини вирушило спеціальне московське посольство, очолюване боярином Василем Бутурліним.
4. Україно-московський договір 1654 р. Для вирішення питання про прийняття протекції московського царя за розпорядженням Хмельницького 8 січня 1654 р. в Переяславі було скликано військову раду. У ній брали участь старшина і представники усіх полків. Вислухавши промову гетьмана, рада підтримала його пропозицію прийняти підданство одновірного московського брата.
Гетьман, старшина й московські посли рушили до Успенської соборної церкви Переяслава. Хмельницький планував, що там обидві сторони, за європейською традицією, складуть присягу. Однак трапилося замішання. Бутурлін заявив, що цар своїм підданим не присягає. Хмельницький уладнав конфлікт, заявивши, що Військо Запорозьке згодне скласти присягу.
Після ради в Переяславі московські посли вирушили до міст і містечок Гетьманщини, де, за їх даними, присягу склали 127 338 осіб. Водночас серед козацької старшини відмовилися присягати Іван Богун, Іван Сірко та деякі інші. Тривалий час не хотіли присягати козаки Запорозької Січі. Незадоволені прийняттям присяги були серед козаків Кропив’янського, Корсунського, Полтавського, Уманського і Брацлавського полків. Із «великою неохотою», небезпідставно побоюючись обмеження своїх прав, приймало присягу вище православне духівництво. Відмовлявся присягати київський митрополит Сильвестр Косов.
У лютому 1654 р. до Москви прибули українські посли й подали царю «Просительні статті про права усього малоросійського народу». Узгоджений у ході переговорів варіант угоди був оприлюднений у березні цього року й здобув назву «Березневих статей», оригінал яких до наших днів не зберігся.
Переяславська рада
Згідно з досягнутими домовленостями, цар обіцяв зберігати й ніколи не порушувати права і привілеї Війська Запорозького, надані польськими королями й великими князями литовськими. Встановлювалася 60-тисячна кількість козацького реєстру. Податки мали збирати українські урядники й передавати їх до царської казни. Гетьман і старшина обиралися козаками на раді. Гетьману дозволялося зноситися з іншими державами лише за умови повідомлення царя. Зносини з польським королем і турецьким султаном заборонялися без царського дозволу. Залишався давній поділ на стани, кожен із яких зберігав свої права і привілеї. Судитися українське населення мало на основі місцевих законів та звичаїв. Посади в адміністративному апараті заміщувалися представниками місцевого населення. Підтверджувалися права київського митрополита і всього православного духівництва на маєтності, якими вони володіли.
Українська сторона визнавала за царем право тримати в Києві воєводу з військовою залогою й розташувати свої війська на кордоні з Річчю Посполитою. У випадку татарських нападів на українські землі передбачалася організація спільних україно-московських походів. Московський уряд зобов’язувався вступити у війну з Річчю Посполитою навесні 1654 р.
Історичне значення україно-московської міждержавної угоди 1654 р. полягало в тому, що вона юридично зафіксувала акт відокремлення й незалежності від Речі Посполитої Війська Запорозького та оформлення над ним протекції московського царя. Вона відкрила перед Україною реальну перспективу за допомогою Московської держави довести війну з Річчю Посполитою до перемоги й об’єднати всі українські землі в межах однієї держави. Угода стала поворотним пунктом в історії України, Росії та всієї Східної Європи.
Висновки
— Утворення Української гетьманської держави стало помітною подією міжнародних відносин, що змінило рівновагу сил між державами ЦентральноСхідної Європи.
— Завдяки гнучкій зовнішній політиці Б. Хмельницького в роки війни Україна змогла утворити і зберегти свою державність.
— Відносини з Московською державою мали важливе значення для Гетьманщини. Допомога московського уряду була необхідна гетьману, щоб довести до перемоги боротьбу за визволення зпід влади Речі Посполитої. Україно-московська міждержавна угода 1654 р. юридично визначила перехід Гетьманщини під протекторат Московської держави.
Запитання і завдання
1. Як ставилися до Гетьманщини країни Європи, приналежні до католицького табору? 2. Яка з країн протестантського табору найбільш приязно ставилася до України? 4. Назвіть держави, із якими підтримувала зовнішньополітичні зв’язки Гетьманщина за часів Б. Хмельницького. 5. Яким було головне завдання зовнішньої політики гетьмана в роки війни? 6. Коли вперше Хмельницький звернувся до московського царя прийняти «під свою руку» Військо Запорозьке? 7. Яке рішення ухвалив Земський собор у Москві 1 жовтня 1653 р.? 8. Коли відбулася Переяславська рада? 9. Що таке «Березневі статті»?
10. Схарактеризуйте ставлення католицьких держав Європи до Гетьманщини. 11. Наведіть приклади підтримки і приязного ставлення до Гетьманщини протестантських держав. 12. Схарактеризуйте основні напрямки зовнішньої політики Гетьманщини в роки війни. 13. Як розвивалися в роки війни стосунки між Гетьманщиною та Московією? 14. Як відбулося оформлення протекторату Московської держави над Гетьманщиною?
15. Складіть розгорнутий план «Українська гетьманська держава в системі міжнародних відносин».
Українська