§ 37. Культура України в другій половині ХVІІІ ст.
1. Якими були особливості розвитку культури України другої половини ХVІІ ст. — першої половини ХVІІІ ст.? 2. Які здобутки і досягнення української культури другої половини ХVІІ ст. — першої половини ХVІІІ ст.?
1. Особливості розвитку культури.
В історії культури Української козацької держави XVIII ст. було складною і багатогранною добою. Це був період, коли продовжувався, започаткований у попередні часи, розквіт українського мистецтва і літератури. Однак у той самий час створювалися умови, за яких українська культура поступово втрачала свою самобутність.
Життєдайним підґрунтям, на якому квітло дерево української культури, була козацька державність. Курс російського царизму на ліквідацію Гетьманщини і Запорозької Січі й перетворення Лівобережної України на звичайну російську провінцію позбавляли українську культуру основи її розвитку, прирікали на занепад.
Особливістю культурних процесів на українських землях було також те, що до кінця XVIII ст. у Гетьманщині, з одного боку, і Правобережжі й західноукраїнських землях, з іншого, вони розвивалися у різних умовах. Але це не вплинуло на єдність національної культури українців.
Прикметною рисою української культури Гетьманщини XVIII ст. був вищий за сусідів рівень розвитку. Імперські кордони значно обмежили звичні раніші культурні контакти із Західною Європою. Одночасно з цим Російська імперія отримала можливість використовувати інтелектуальний потенціал Гетьманщини. Процес «вимивання» високоосвічених українців з національного середовища став характерним явищем тогочасної української культури. Українці обіймали високі посади в Російській імперії: від вищих державних адміністраторів і церковних ієрархів до ректорів вищих навчальних закладів і вихователів царської родини. Вагомий внесок у розвиток російського мистецтва XVIII ст. зробили українські митці.
2. Освіта і книгодрукування. На середину ХVІІІ ст. загальний рівень грамотності населення України був досить високим. Його забезпечував, перш за все, найпоширеніший тип початкових шкіл — українські народні школи. Утримувалася школа коштом парафіяльного братства. У другій половині ХVІІІ ст. в переважній більшості населених пунктів семи полків Гетьманщини працювало 866 українських народних шкіл. Існували подібні школи й на Слобідській Україні. Навчання здійснювалося українською мовою, учнями могли стати і найнезаможніші прошарки населення.
Наступ російського царизму на українську державність зруйнував одночасно народну школу. Закріпачене українське селянство було не в змозі утримувати власним коштом школи. На початок ХІХ ст. від цих шкіл не залишилося і сліду.
В останній чверті ХVІІІ ст. на Лівобережжя і Слобожанщину було поширено дію загальноросійської освітньої реформи. Для дітей дворян створювалися головні чотирирічні народні училища, для дітей купців, міщан і урядовців — малі дворічні училища. Освіта набувала станового характеру і перетворювалася на привілей вищих верств населення.
Упродовж другої половини ХVІІІ ст. початкові народні школи існували й на Правобережжі та західноукраїнських землях. Утиски і переслідування з боку влади призвели до поступового зменшення їхньої кількості. Більшість початкових шкіл Правобережжя контролювали єзуїти, а польська початкова освіта для українських селян була фактично недоступною.
Середню освіту давали засновані в першій половині ХVІІІ ст. Чернігівський, Харківський, Переяслівський колегіуми. Це були всестанові навчальні заклади, створені за зразком Києво-Могилянської академії. Наприкінці ХVІІІ ст. Чернігівський і Переяславський колегіуми були перетворені на духовні навчальні заклади — семінарії, а Харківський — у казенне училище.
На Правобережжі й західноукраїнських землях іноземне панування також уповільнювало розвиток середньої освіти. На Правобережжі існували гімназії для дітей польської шляхти, навчання в яких велося польською або німецькою мовами. Надзвичайно обмеженим був доступ українців у католицькі й протестантські навчальні заклади на Закарпатті.
Величезне значення для розвитку освіти і науки Україні мала Києво-Могилянська академія. У ХVІІ—ХVІІІ ст. із нею пов’язана більшість здобутків українського народу в освіті, філософії, богослов’ї, мовознавстві, літературі, публіцистиці, історії. У стінах академії формувалася українська літературна мова, розвивалися літературні жанри, закладалися основи національного театру.
Однак у 60-х рр. ХVІІІ ст. період розквіту академії змінюється занепадом. Поступово погіршується матеріальне становище академії.
Падінню престижу академії сприяло й те, що українська шляхта, прагнучи урівнятися з російським дворянством, віддавала своїх дітей на навчання до російської столиці. В академії здійснюються русифікаторські заходи — від студентів і викладачів під загрозою виключення і звільнення з посад вимагали дотримання «російського правопису і московської вимови».
У 1829 р. Києво-Могилянську академію було перетворено на типовий для Російської імперії духовний навчальний заклад.
Важливим осередком вищої освіти на західноукраїнських землях продовжував залишатися Львівський університет. Із приєднанням Галичини до Австрійської імперії у ньому відбулися певні зміни. Австрійський уряд дозволив існування певних кафедр, які увійшли до так званого Українського інституту (Студіям Рутеніум). Діяльність цієї структури суворо регламентувалася. У навчальний процес було запроваджено викладання української мови. Однак викладання інших предметів здійснювалося лише польською і німецькою мовами. Інститут проіснував до 1805 р.
Ситуація в освітньому житті галичан суттєво змінилася із заснуванням імператрицею Марією Терезією в 1776 р. у Відні Греко-католицької генеральної семінарії (Барбарерум). Щорічно в ньому могли навчатися 29 юнаків із Галичини. Згодом частина випускників цього закладу ставали вченими, письменниками, громадськими діячами.
Відкриття у Львові в 1783 р. Греко-католицької семінарії знаменувало початок створення першої вищої теологічної школи для галицьких українців. Дещо раніше подібний заклад був заснований на Закарпатті, у Мукачеві в 1744 р. Пізніше він був перенесений до Ужгорода, де на його основі утворили навчальний заклад для підготовки вчителів.
У другій половині XVIII ст. добре розвивалося книгодрукування. Роль найважливіших видавничих осередків відігравали друкарні Києво-Печерського монастиря та чернігівського Троїце-Іллінського монастиря. Тут друкувалися твори як богословської, так і світської літератури. Посилення утисків російського царизму на українську культуру спричинило появу численних указів і циркулярів імперського уряду з вимогами недопущення «особливого наріччя» і відповідності українських книгодруків московським зразкам.
Незважаючи на постійні обмеження й заборони, українські друкарі в другій половині ХVІІІ ст. істотно збагатили національне духовне життя. Серед тогочасних книгодруків найпомітнішими були Біблія (1759 р.), «Києво-Печерський патерик» (1760, 1762 рр.), «Синопсис» (1755 р.), «Часослов навчальний» (1753, 1758, 1766 рр.), «Буквар» (шість видань) та багато інших.
Кілька друкарень існувало й на західноукраїнських землях. Найбільшою з них була друкарня А. Пілєра. Вона видавала книжки різними мовами. До 1800 р. тут було видано 250 книжок. Також французькою мовою друкувалася «Львівська газета».
Сторінка «Синопсиса»
3. Література. Українська література другої половини ХVІІІ ст. розвивалися на традиціях попереднього періоду. Упродовж багатьох десятиліть домінуючим тут лишався стиль бароко.
Цікавим явищем тогочасної літератури став розвиток української історикомемуарної прози. Чильне місце в ній посідають щоденники Миколи Ханенка (1691—1760) і Якова Марковича (1696—1770). Обидва автори належали до козацької старшини і займали високі посади в Гетьманщині. У своїх щоденниках вони зображували події тогочасного державного, політичного і економічного життя, детально змальовували побут української шляхти.
Важливе місце в літературі другої половини ХVІІІ ст. займають поетичні твори. Тогочасна поезія відображала проблеми, які були в центрі уваги українського суспільства.
До жанру історичних віршів належить написаний Семеном Довговичем віршований діалог «Розмова Великоросії з Малоросією». Автор твору обстоював ідею автономії України і протестував проти централізаторської політики російського царизму в Гетьманщині. У цьому творі також обґрунтовувалися давні права і привілеї, якими користувалася українська шляхта, підкреслювалося право козацької старшини на всі права і привілеї, отримані російським дворянством.
У багатьох історичних віршах знайшла відображення національновизвольна боротьба українського населення Правобережжя, події Коліївщини. Це вірші «Захотіла Смілянщина віру утвердити», «Во шестьдесят восьмому году собиралось народу».
Відгуком на царський указ від 10 квітня 1786 р. про вилучення в українських монастирях земельних маєтків став анонімний сатиричний вірш «Плач київських монахів».
Представником сатиричногумористичної поезії був Іван Некрашевич. Колоритні побутові сцени з народного життя змальовані ним у творах «Ярмарок» та «Сповідь». Він також є автором кількох віршованих листів, духовного вірша «Суперечка між душею і тілом».
4. Розвиток філософських ідей. Г. Сковорода. Друга половина ХVІІІ ст. збагатила новими ідеями українську філософську думку. У Києво-Могилянській академії курс філософії викладав відомий суспільний діяч, письменник Михайло Козачинський (1699—1755). Він знайомив слухачів з ідеями про невід’ємні природні права людини, які з’явилися в тогочасній Західній Європі. Свої філософські погляди Козачинський виклав у книзі «Громадянська політика». Він уперше в українській філософії спробував викласти правове вчення і заклав основи громадянського природного права.
Найвизначніший серед учнів Козачинського був Григорій Сковорода (1722—1794) — майбутній видатний філософ, гуманіст, просвітитель, поет, педагог, музикант.
Григорій Сковорода
У філософських роздумав велику увагу Сковорода приділяв тому, як людина може стати щасливою. На його думку для цього потрібно пізнати самого себе і займатися у житті тим, що людині природно відповідає. Одним із головних джерел творчості Сковороди була українська дійсність другої половини ХVІІІ ст. Ймовірно саме тому філософ твердив, що найвищим досягненням людини є воля і треба за всяку ціну забезпечувати особисту незалежність. Це переконання зустріло різке засудження тих, хто гнобив українських селян. Вихід з існуючого становища філософ вбачав не в активній боротьбі, а в униканні ненависного світу зла, розуміючи під ним прагнення до непотрібного збагачення і пригноблення інших.
Документи розповідають
Григорій Сковорода про головну мету філософії
«Головна мета життя людського, голова діл людських є дух людини, думки, серця. Кожен має свою мету в житті; але не кожен головну мету… Один піклується про черево життя, себто усі діла свої скеровує, щоб дати життя череву;… інший — одягам й подібним бездушним речам; філософія, або любов до мудрості, скеровує усе коло діл своїх до тієї мети, щоб дати життя духу нашому, благородство серцю. Світлість думкам, яко голові всього. Коли дух людини веселий, думки спокійні, серце мирне — то й усе світле, щасливе, блаженне. Оце і є філософія».
1. Як Сковорода визначає головну мету людського життя і філософії? 2. Як філософія може допомогти людині стати щасливою? Велику роль в усуненні існуючого зла, на думку Сковороди, могла відіграти освіта. Просвітитель вірив у безмежні можливості людського розуму. «Не розум від книжок, — твердив він, — а книжки від розуму».
5. Розвиток природничих наук. Друга половина ХVІІІ ст. стала періодом певних успіхів у розвитку природничих наук. Рослинний світ України розпочали досліджувати М. Тереховський і М. Амбодик-Максимович. Останній у 1795 р. опублікував перший вітчизняний підручник з ботаніки, приділивши в ньому значну увагу вивченню рослин України.
Продовжували розвиватися медичні знання. У другій половині ХVІІІ ст. чимало лікарівукраїнців отримали вчений ступінь докторів медицини. М. Амбодик-Максимович став автором книги «Врачебное веществословие или описание целительных растений». М. Тереховський довів, що мікроорганізми не самозароджуються в організмі, а заносяться іззовні.
Чимало уваги українські лікарі приділяли боротьбі з епідемічними захворюваннями. Так, Є. Мухін запроваджував віспощеплення, шукав засоби боротьби з холерою. Знаменитий епідеміолог Д. Самойлович, який служив військовим лікарем на Півдні, запропонував нові методи запобігання епідемії чуми, що спалахнула тут у 1784 р. Вони отримали схвалення багатьох закордонних академій наук.
Розвивалася медична освіта. У 1773 р. для підготовки лікарів і аптекарів у Львові було створено медичну колегію. У Наддніпрянській Україні перша спеціальна медична школа виникла в 1787 р. у Єлисаветграді.
6. Музика. Друга половина ХVІІІ ст. позначена вагомими здобутками вітчизняної музичної культури. Улюбленцями українського народу, як і раніше, залишалися козаки-бандуристи.
Суттєві зміни відбулися в українській інструментальній музиці. На Запорозькій Січі музиканти грали під час походів та святкування перемог, скликали на козацькі ради. Після ліквідації Січі запорозьких музик перевели до спеціальних підрозділів при міських магістратах. Їхнім завданням було грати під час різноманітних урочистостей. На Правобережжі музиканти змушені були розважати польських магнатів. Новим явищем стали також оркестри та інструментальні ансамблі, створювані царськими вельможами з обдарованих українських селянкріпаків.
Прикметною рисою розвитку тогочасної української музики було посилення її зв’язків із західноєвропейською музичною культурою. Останній гетьман К. Розумовський утримував у Глухові власний оркестр і театр, де ставилися італійські опери. Зібрана ним нотна бібліотека є однією з найдавніших у Східній Європі.
Музичне мистецтво другої половини ХVІІІ ст. не можна уявити без творчості трьох видатних майстрів української хорової музики Максима Березовського (1745—1777), Дмитра Бортнянського (1751—1825) та Артема Веделя (1767—1808).
М. Березовський
М. Березовський є автором 20 хорових церковних концертів. Його музика відзначається ліричністю, проникненням у внутрішній світ людини. Д. Бортнянський, повернувшись з Італії, написав опери «Сокіл», «Син-суперник», комедію «Свято сеньйора». Він також створив понад сто творів хорової церковної музики. Світла лірика, радісні та мужні енергійні теми, глибокий зосереджений драматизм — такі риси притаманні багатогранному світу образів хорових концертів Бортнянського. Артем Ведель написав 29 хорових церковних концертів, які позначені високою фаховою майстерністю і глибоким драматизмом образів.
Д.Бортнянський
Спільною рисою, яка єднає творчу спадщину цих трьох видатних українських композиторів, є відчутні впливи української народної пісенності.
7. Архітектура і скульптура. В українській архітектурі другої половини ХVІІІ ст. співіснували різні стилі.
В оригінальних формах українського бароко зводив будівлі Степан Ковнір (1695—1786). За його участю споруджено ковнірський (житловий) корпус, будинок друкарні й дзвіниці на Дальніх і Ближніх печерах Києво-Печерської лаври, Кловський палац у Києві, церкву Антонія і Феодосія у Василькові.
Кращі риси українського бароко розвинув Іван ГригоровичБарський (1713—1785). Першою роботою будівничого стало спорудження міського водогону в Києві. Його центральною спорудою був павільйонфонтан «Феліціан» на майдані перед будинком магістрату (нині «Самсон» на Контрактовій площі). За проектами Григоровича-Барського в Києві споруджено Надбрамну церкву з дзвіницею у Кирилівському монастирі, Покровську церкву, церкву Миколи Набережного на Подолі, бурсу Києво-Могилянської академії, дзвіницю Успенського собору. У творчості майстра простежуються перші паростки класицизму.
«Самсон»
У середині ХVІІІ ст. в українську архітектуру прийшов новий західноєвропейський стиль рококо. Він є подальшим розвитком бароко і відрізняється від нього витонченими деталями декоративного оздоблення. Будівлі в цьому стилі на українських землях споруджувалися переважно за проектами іноземних будівничих. У стилі рококо збудовані Андріївська церква у Києві (за проектом В. Растреллі), собор Св. Юра у Львові (архітектори М. Урбанік та Я. де Вітт), міська ратуша в Бучачі (архітектор Б. Меретіні) та інші.
Собор святого Юра (Львів) Андріївська церква
У цей час починає також поширюватися стиль класицизму. Вищим зразком для своєї творчості його послідовники визнавали античне мистецтво. У спокійних і навіть суворих класичних формах зведено палаци гетьмана К. Розумовського в Почепі, Яготині, Глухові та найкращий у Батурині (архітектор Ч. Камерон), палац П. Заводовського в Ляличах (архітектор Д. Кваренгі).
Українські народні майстри не забули секретів дерев’яної архітектури. Найбільшою дерев’яною спорудою ХVІІІ ст. — заввишки близько 65 метрів — був Троїцький собор у Самарі (нині Новомосковську). Спорудив його в 1773—1779 рр. народний майстер Яким Погребняк. Це єдиний в українському дерев’яному будівництві приклад дев’ятикамерної церкви з дев’ятьма банями.
Троїцький собор у Самарі (Новомосковську) сучасний вигляд
Протягом цього часу на українських землях успішно розвивалася скульптурна творчість. На Лівобережжі її досягнення пов’язують з діяльністю російського різьбяра по дереву Сисоя Шалматова. Він виконував скульптурне оформлення іконостасів Мгарського монастиря, церкви Св. Покрови у Ромнах, Хрестовоздвиженського собору в Полтаві. Майстер інколи відступав від релігійних канонів. Відчувалося, що він добре знав анатомію людини і прагнув до психологічної характеристики образу.
Серед скульпторів, які працювали в цей час на західноукраїнських землях, виділяють Пінзеля. Будьякі біографічні відомості й навіть ім’я майстра невідомі. Він виконав статую Св. Юра, Св. Афанасія і Лева на фасаді собору Св. Юра у Львові. Різцю Пінзеля приписують також серію кам’яних фігур, які доповнюють архітектуру ратуші в місті Бучачі, скульптурне оздоблення костьолу в Городці, «Розп’яття» у львівському костьолі Св. Мартіна.
Скульптурна композиція Пінзеля (Бучач)
Наприкінці 60-х рр. ХVІІІ ст. провідна роль у галицькій скульптурі перейшла до місцевих майстрів. Це були С. Сташевський, М. Філевич, П. Полейовський та І. Оброцький. Усі майстри працювали в стилі рококо. Вони виконували роботи для собору Св. Юра і Латинського кафедрального собору у Львові. Для їх творів характерним є поєднання реалістичних елементів із високою емоційністю.
7. Живопис і графіка. Для українського живопису ця доба стала часом поширення впливу рококо.
Цікавим є те, що в Україні легший і елегантний стиль рококо поширився досить швидко. У Лаврській школі малювання було знайдено малюнки, які приписують засновникам французького рококо Ватто і Буше. На їх підставі українські майстри розробляли власний стиль. У новий спосіб, наприклад, вони малювали козака з оселедцем на голові й бандурою у руках — у характері галантного кавалера доби рококо.
У Гетьманщині доба рококо — це останні часи козацької України, коли вона втрачала свою державність. Ймовірно саме тому життєрадісне європейське рококо мало в Україні відчутні сумні настрої, властиві добі, що минала. Неначе поспішаючи увічнити епоху, останні люди козацької України замовляли свої «парсуни». Тому українські портрети доби рококо значною мірою зберігають пишність і урочистість форм, вироблену у попередні часи бароко. До наймайстерніших належать портрети полковника О. Ковпака, київського міщанина Балабухи, А. Полетики, знатного військового товариша Г. Гамалії, переяславського полковника С. Сулими, Якова Шияна та інші.
Успішно розвивалося в цей час мистецтво гравюри. У творчості Григорія ЛевицькогоНоса (1697—1769) — батька відомого портретиста Дмитра Левицького (1783-1822) — старе українське граверство досягло своєї вершини, увібравши в себе найкращі досягнення української гравюри за попередні півстоліття. Після навчання у Києво-Могилянській академії він працював у друкарні Києво-Печерської лаври.
Д.Левицький (автопортрет)
Левицький досконало володів технікою гравіювання. Нерідко він намагався переосмислити традиційні сюжети і створював власні оригінальні композиції. Своїми творами Левицький виражав інтелектуальну силу людини. Це зближує його з видатним філософомпросвітителем Г. Сковородою.
Великих успіхів досягли гравери друкарні в Почаєві Адам та Йосип Гочемські. Адам ілюстрував не лише церковні видання, але й перший в Україні лікарський підручник А. Крилинського, виданий 1774 р. у Львові. Про його стиль казали, що в анатомічних ілюстраціях він об’єктивно точний, а в барочних релігійних зображеннях стає багатомовним.
Найоригінальнішим жанром малярства другої половини ХVІІІ ст. стали картини, які створювалися невідомими народними майстрами. Вони є своєрідним відображенням головних тем тогочасного українського життя. Серед картин цих часів чимало зображень опришків, гайдамаків, ватажків Коліївщини М. Залізняка та І. Гонти. Оригінальністю визначається картина «Богдан з полками», присвячена Національновизвольній війні українського народу проти Речі Посполитої середини ХVІІІ ст.
Не оминали народні картини й жіночих образів. За свідченням М. Костомарова в середині ХІХ ст. в багатьох заможних хатах на Волині можна було бачити зображення української дівчини, яке вважалося портретом Бондарівни — героїні народної пісні, що її пан Потоцький зажадав мати своєю коханкою. Бондарівна відкинула це домагання, за що й була ним застрелена.
Символом минаючої епохи стала народна картина «Козак Мамай». Козак-бандурист сидить один серед широкого степу, у глибокому роздумі згадуючи славне минуле козацтва, журиться його сумною долею. У часи знищення російським урядом Гетьманщини і Запорозької Січі, безупинного соціального і духовного поневолення ця картина була найпопулярнішою серед українців.
Висновки
— У другій половині ХVІІІ ст. українська культура ще по інерції продовжувала бурхливо розвиватися.
— В українській культурі з’явилася постать світового значення — Г. Сковорода.
— Наприкінці століття українська культура швидко стала втрачати свій самобутній характер, її видатних представників було інтегровано до російської культури, а вона сама стала набувати рис провінційної.
Запитання і завдання
1. Охарактеризуйте розвиток освіти на українських землях. 2. Які зміни відбулися в цей час у розвитку Києво-Могилянської академії? 3. Як розвивалося книгодрукування? 4. Назвіть імена видатних представників української культури другої половини ХVІІІ ст. 5. Якими були здобутки тогочасних природничих наук? 6. Якими були здобутки української музичної культури другої половини ХVІІІ ст.? 7. Які архітектурні стилі були домінуючими на українських землях у другій половині ХVІІІ ст.?
10. Охарактеризуйте розвиток літератури. Які факти свідчать, що література відображала явища тогочасного життя? 11. Що, на ваш погляд, хотів сказати Сковорода своєю епітафією : «Світ ловив мене та не спіймав». 12. Як мистецтво рококо відображало зміни, які відбувалися в Гетьманщині другої половини ХVІІІ ст.? 13. Чому народні картини вважаються своєрідним відображенням тогочасного українського життя? 14. Чим можна пояснити високий рівень розвитку музичного мистецтва в Україні?
15. Складіть розповідь про Григорія Сковороду та його внесок у розвиток української філософської думки. 16. Складіть таблицю: «Українська культура другої половини ХVІІІ ст.»
|
Галузі культури
|
Видатні діячі
|
Основні здобутки
|
|
|
|
|
Узагальнення за темою «Українські землі в другій половині ХVІІІ ст.»
1. Складіть перелік подій з історії України другої половини XVIIІ ст., які ви вважаєте найважливішими. Обґрунтуйте свій вибір.
2. Поясніть значення понять і термінів «гайдамаки», «опришки», «Вільності Війська Запорізького», «Підпільненська Січ», «Задунайська Січ».
3. Назвіть імена видатних історичних діячів цієї доби. У чому ви вбачаєте їхній внесок в історію України другої половини XVIIІ ст.?
4. Виконайте завдання за історичною картою:
а) нові території, які були заселені українцями у другій половині XVIIІ ст.;
б) українські землі, які у другій половині XVIIІ ст. змінили свою державну приналежність;
в) місце розташована Запорозька Січ;
г) центри гайдамацького та опришківського рухів, територію охоплену Коліївщиною;
д) місця, де відбулися найважливіші історичні події цього періоду (національно-визвольний рух, російсько-турецькі війни);
е) визначте адміністративно-територіальні зміни, що зазнали українські землі у цей період.
5. Складіть розгорнутий план «Особливості соціально-економічного та політичного становища українських земель у другій половині XVIIІ ст.».
6. Дайте оцінку діяльності гетьмана К. Розумовського, кошового отамана П. Калнишевського, філософа Г. Сковороди, народних ватажків М. Залізняка, І. Гонти та О. Довбуша.
7. Визначте місце та історичне значення українського козацтва, Запорозької Січі та Гетьманщини в історії України.
8. Якими, на вашу думку, були найважливіші досягнення культури України другої половини XVIIІ ст.? Поясніть свою думку.
Тестові завдання до теми «Українські землі в другій половині ХVІІІ ст.»
1. Галузь культури, у якій плідно працювали М. Березовський, Д. Бортнянський, А. Ведель: а) театр; б) література; в) музика; г) живопис.
2. Козацька старшина була урівняна в правах з російським дворянством: а) 1764 р.; б) 1775 р.; в) 1783 р.; г) 1785 р.
3. Останньою Запорозькою Січю була: а) Камя`нська Січ; б) Олешківська Січ; в) Нова Січ; г) Чортомлицька Січ.
4. Повстання на Правобережній Україні, що увійшло в історію під назвою «Коліївщина» відбулося: а) 1750 р.; б) 1764 р.; в) 1768 р.; г) 1775 р.
5. Найбільш відомим ватажком опришківського руху ХVІІІ ст. був: а) У. Кармелюк; б) О. Довбуш; в) Л. Кобилиця; г) М. Штолюк.
6. За указом російської імператриці Катерини ІІ гетьманство було скасовано: а) 1709 р.; б) 1727 р.; в) 1764 р.; г) 1775 р.
7. Військово-адміністративна одиниця Нової Січі називалася: а) полк; б) паланка; в) земля; г) округ.
8. У XVIII ст. було здійснено поділів Речі Посполитої: а) один; б) два; в) три; г) чотири.
9. Гайдамаки боролися проти: в) польських панів; б) російських дворян; в) татарських ханів; г) турецьких сіпахів.
10. Українське селянство колишньої Гетьманщини остаточно закріпачене: а) 1764 р.; б) 1775 р.; в) 1783 р.; г) 1785 р.
11. У ХVІІІ ст. була(о) охоплена(е) гайдамацьким рухом: а) Правобережна Україна; б) Лівобережна Україна; в) Галичина; г) Запоріжжя.
12. За указом імператриці Катерини ІІ Кримське ханство було ліквідоване: а) 1768 р.; б) 1771 р.; в) 1775 р.; г) 1783 р.
Енциклопедична сторінка
1722—1794 рр. — життя і діяльність Г. Сковороди
1734 р. — гайдамацьке повстання на Правобережжі під проводом Верлана
1738—1745 рр. — піднесення опришківського руху під проводом О. Довбуша
1750 р. — гайдамацьке повстання на Правобережжі
1750—1764 рр. — гетьманство К. Розумовського. Відновлення і остаточна ліквідація гетьманства в Україні
1764—1786 рр. — Друга Малоросійська колегія
1765 р. — ліквідація козацького устрою на Слобожанщині
1768 р. — гайдамацьке національно-визвольне повстання Коліївщина
1768—1774 р. — російсько-турецька війна
1770—1780-і рр. — реформи Марії Терезії та Йосипа ІІ
1772, 1793, 1795 рр. — три поділи Речі Посполитої
1775 р. — ліквідація Запорозької Січі
1782—1786 рр. — скасування царським урядом усіх адміністративних і судових установ Гетьманщини. Ліквідація української автономії
1783 р. — указ Катерини ІІ про закріпачення селян
1783 р. — приєднання Росією Криму, ліквідація Кримського ханства
1785 р. — козацька старшина урівнювалася в правах з російським дворянством
1787—1791 р. — російсько-турецька війна
Українська