🚚 🚁 Збираємо на пікап та ремонт дрона аутел

ПОРУШЕННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ЦІЛІСНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ - ГЕТЬМАНЩИНИ

ЗАСАДНИЧІ ТЕЗИ

Укладення Андрусівського договору - одна з найтяжчих подій другої половини XVII ст. Договір засвідчив втрату територіальної цілісності Української держави, узаконивши й закріпивши насильницький поділ українських земель між Польщею та Московією.

ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ

1659 р., жовтень	Підписання Ю.Хмельницьким і московським урядом Переяславських статей.
1660 р., вересень-жовтень	Чуднівська воєнна кампанія. Укладення Слободищенського трактату.
1663 р., червень	Козацька (чорна) рада в Ніжині. Проголошення гетьманом І.Брюховецького.
1663-1668 рр.	Гетьманство І.Брюховецького на Лівобережній Україні.
1663-1665 рр.	Гетьманство П.Тетері на Правобережній Україні.
1665 р., жовтень	Підписання Іваном Брюховецьким Московських статей.
1666 р., січень	П.Дорошенка обрано гетьманом правобережних полків.
1667 р., 30 січня	Андрусівське перемир'я між Москвою та Річчю Посполитою. Закінчення московсько-польської війни.

ОСОБИСТІСТЬ

Юрій Хмельницький був наймолодшою дитиною Богдана Хмельницького та його першої дружини Ганни Сомко. Гетьман дістав непогану домашню освіту, був добре обізнаний зі Святим Письмом, знав кілька мов - грецьку, латину, польську. Вчився Юрій Хмельницький і в Києво-Могилянській академії, але недовго, бо через погіршення здоров'я гетьман повернув сина до Чигирина, де той продовжив навчання вдома.

Ім'я гетьманича в джерелах дедалі частіше згадується після 1653 р., коли по загибелі старшого брата Тимоша він став єдиним спадкоємцем Богдана. Старий гетьман готував ґрунт для передачі булави Юрію, зокрема призначив 16-літнього сина наказним гетьманом в одному з відповідальних походів. Але, як мовиться у прислів’ї, до булави треба голови. Юрій Хмельницький міг стати добрим ученим, письменником, але був зовсім нездатний до ролі гетьмана та військового діяча.

Павло Тетеря походив з української київської шляхти. Він народився у 20-х рр. XVII ст. Здобувши освіту, став підписком (канцеляристом) у Луцькому гродському суді. У 1648 р. приєднався до Богдана Хмельницького. З 1649 р. - переяславський полковий писар, з 1653 р. - переяславський полковник. Павло Тетеря мав неабиякий хист дипломата, за що його особливо цінував Богдан Хмельницький. Перебуваючи в Чигирині при гетьманові, він брав участь майже в усіх дипломатичних переговорах. Так, 1649 р. був на чолі посольства до трансильванського князя Юрія (Дєрдя) ІІ Ракоці; 1652 р. супроводжував Тимоша Хмельницького в подорожі до Ясс, коли той мав одружитися з дочкою молдавського господаря. У 1654 р. разом із Богдановичем-Зарудним очолив посольство до Москви, де обговорювався й затверджувався українсько-московський договір. Тетеря був одним із авторів Гадяцького договору 1658 р. та Слободищенського трактату 1660 р. Після загибелі Данила Виговського (брата Івана Виговського) одружився з його вдовою - дочкою Богдана Хмельницького Катериною.

ГЕТЬМАН ЮРІЙ ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ. ПЕРЕЯСЛАВСЬКИЙ ДОГОВІР 1659 р.

На гетьманство Юрія Хмельницького обрали 28 вересня 1659 р.

Своє гетьманування Юрій Хмельницький вирішив розпочати укладенням нового договору з Московією.
Він прагнув рівноправних і взаємовигідних умов, які дали б змогу зберегти незалежність Української держави у конфедерації з Московією.
Проте переговори, що відбулися 17 жовтня 1659 р. в Переяславі, мали для України небажані результати. Тиск московських воєвод і 40-тисячного московського війська змусили Юрія Хмельницького і старшину підписати варіант договору, запропонований царськими дипломатами-воєначальниками.
При цьому представники московського царя вдалися до брутальної брехні, подаючи свої статі як такі, що їх уклав Богдан Хмельницький.

Переяславський договір 1659 р.

Договір, укладений Юрієм Хмельницьким, на відміну від договору 1654 р., був нерівноправним.

Московські воєводи одержували право прибути із залогами не тільки до Києва, а й до Переяслава, Ніжина, Чернігова, Брацлава та Умані.
Гетьманському урядові заборонялося вести самостійну зовнішню політику, а саме: укладати міжнародні договори, приймати іноземних послів тощо.
Київський митрополит повинен був визнати зверхність московського патріарха (Українська православна церква відкинула цю статтю як неправомірну).
Заборонялося без царського дозволу переобирати гетьмана, а також оголошувати війну або посилати полки на допомогу сусіднім державам.
Гетьман втрачав право призначати і звільняти генеральну старшину та полковників.

Отже, Переяславський договір 1659 р. закріплював зміни в українсько-московських політичних відносинах. Українська держава втрачала незалежність, перетворюючись на автономну частину Московського царства. І хоча автономія була тоді ще доволі широкою, дії царату однозначно засвідчили, що наступ на незалежність України триватиме.

ЧУДНІВСЬКА КАМПАНІЯ 1660 р. ТА УКЛАДЕННЯ СЛОБОДИЩЕНСЬКОГО ТРАКТАТУ

Наступним зовнішньополітичним заходом Юрія Хмельницького став похід українсько-московських військ на Західну Україну. Метою походу було визволення західноукраїнських земель з-під влади Польщі.
Очевидним, однак, був той факт, що дві інші учасниці операції - Польща та Московія, які розірвали перемир'я й поновили воєнні дії задля досягнення цілковитого панування над Україною, докладуть зусиль, аби перешкодити об'єднанню та зміцненню України.
Основні події кампанії відбулися в районі Чуднова на Волині. Вони закінчилися розгромом російських військ, капітуляцією гетьмана Ю.Хмельницького і підписанням 7 жовтня Слободищенського трактату.

Слободищенський трактат 1660 р.

Трактат розроблявся на основі Гадяцького договору, однак текст його зазнав суттєвих змін.
Було усунуто статтю про Велике князівство Руське. Передбачалося повернення польській шляхті й магнатам усіх маєтностей в Україні.
Гетьмана позбавлено права зовнішньополітичних відносин; його було зобов’язано надавати військову допомогу Польщі в її війнах з іншими державами.

Українська держава згідно з трактатом ставала тільки автономною частиною Речі Посполитої. Отож і Слободищенський трактат не приніс Україні миру. Внутрішнє становище козацької держави ще більше ускладнилося, бо виникла загроза перетворення української території на арену жорстокої боротьби між Московією та Річчю Посполитою.

Наслідки Чуднівської кампанії та підписання Слободищенського трактату

Нова угода з Польщею не була сприйнята більшою частиною лівобережного козацтва.
Рядові козаки й старшина відмовлялися визнавати владу Юрія Хмельницького.
Лівобережні полки склали присягу цареві. Рух проти Хмельниченка очолив його дядько Яким Сомко, який прагнув посісти гетьманство.
Проте Сомко був не єдиним претендентом на гетьманську булаву. Гетьманування домагався й ніжинський полковник Василь Золотаренко.

У Москві вдало скористалися з міжусобної боротьби в Україні. Підтримуючи то одного, то іншого претендента, московський уряд загострював ситуацію й водночас посилював свою владу на Лівобережжі. А найбільше подобався московському цареві запопадливий Іван Брюховецький - тоді кошовий отаман Запорозької Січі.

Не бажала відмовлятися від українських земель і Польща.

Втручання інших держав у протистояння різних козацьких угрупувань у боротьбі за гетьманську булаву призвело до поділу України на Лівобережну та Правобережну, що боролися між собою: одна на боці Москви, інша - на боці Польщі. Отже, в Україні розпочалася нова громадянська війна.

ГЕТЬМАН ПАВЛО ТЕТЕРЯ, ЙОГО ДІЯЛЬНІСТЬ (1663-1665 рр.)

Прагнення Юрія Хмельницького придушити антигетьманські виступи 1661-1662 рр. закінчилися невдачею.
Молодий гетьман остаточно вирішив зректися булави.
Скликана на початку січня 1663 р. рада в Чигирині обрала гетьманом Павла Тетерю, а Юрій Хмельницький незабаром постригся в ченці під ім'ям Гедеона і став ігуменом монастиря у Корсуні.

Після відмови Юрія Хмельницького від гетьманства 1663 р. державна територія України поділилася на Правобережну та Лівобережну Гетьманщини.

На правобережні полки через гетьмана Тетерю намагалася впливати Польща, прагнучи відновити й утвердити там свою владу.
Лівобережні козаки дедалі більше підпадали під владу Москви, яка прагнула поставити на гетьманство вигідного для себе претендента.
Спираючись на підтримку Польщі, Павло Тетеря сподівався поширити свою владу на Лівобережжя.
Похід на Лівобережну Україну, що розпочався восени 1663 р., був невдалим. На Правобережжі набирало розмаху антигетьманське та антипольське повстання, до якого прилучилися запорожці й дехто з лівобережних полковників.
Такий перебіг подій ускладнив становище Павла Тетері.
За участь у змові було заарештовано рік тому обраного київського митрополита Йосифа Тукальського та архімандрита Свято-Онуфріївського монастиря Гедеона (Юрія) Хмельницького, полковника Григорія Гуляницького, яких незабаром ув’язнили в колишній столиці хрестоносців Тевтонського ордену - Мальборку (Марієнбурзі), а також І.Виговського, якого засудили до страти і розстріляли. Каральні загони не додали популярності Павлові Тетері. Прірву між ним та козацтвом поглиблювали й дії польського воєначальника Стефана Чернецького.
За таких обставин у липні 1665 р. Тетеря втік до Польщі.
Гетьманську булаву отримав Петро Дорошенко, остаточне затвердження якого відбулося на Генеральній раді в січні 1666 р. в Чигирині.

БОРОТЬБА ЗА ВЛАДУ НА ЛІВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ. ГЕТЬМАН ІВАН БРЮХОВЕЦЬКИЙ

На Лівобережній Україні у квітні 1662 р. переяславський полковник Яким Сомко скликав у Козельці старшинську раду.
Рада обрала Сомка гетьманом. Проте обіймав він цю посаду лише місяць, бо московський уряд, не довіряючи Сомку, не визнав законності його обрання.
У Москві воліли бачити гетьманом запорозького отамана Івана Брюховецького.
- Налагодивши тісні зв’язки з впливовими московськими урядовцями, він зміг переконати царя у своїй відданості московському престолу.
- Вдаючись до хитрощів, підлещуючись до найвпливовіших осіб, легко погоджуючись на поступки у відносинах України з Московією, він отримав те, чого не мали інші претенденти на гетьманство на Лівобережній Україні, - підтримку московського царя, а відтак і військову допомогу.
- Брюховецький розумів, що хоч би якою великою була московська підтримка, та все ж таки обирати на гетьманство його має козацтво. Зваживши на внутрішньополітичну ситуацію, він брехливими обіцянками прихилив на свій бік Запорозьку Січ, козацькі низи і міщанство.
17-18 червня 1663 р. в Ніжині зібралася рада, в якій взяли участь разом із козаками селяни та міські жителі. Спираючись на підтримку козацьких низів, які рішуче виступали проти старшини, а також під тиском московських військ Іван Брюховецький здобув перемогу над Сомком.
Доступившись до влади, Брюховецький дуже швидко зрікся передвиборних обіцянок.
Владний і честолюбний, Брюховецький не відмовлявся від планів об'єднання українських земель під однією булавою. У цьому переконує його участь у воєнних діях 1663-1665 рр.

Московський договір 1665 р.

У своїй діяльності Іван Брюховецький спирався на підтримку Москви. Він робив чималі поступки московському урядові. У 1665 р. Брюховецький - перший з українських гетьманів - поїхав до Москви "побачити пресвітлі очі государя".

Там він погодився підписати новий договір.

Московські воєводи й залоги отримували право перебувати майже в усіх великих містах.
Збирання податків покладалося на московських воєвод, а збори повністю мали надходити до царської казни.
Вибори гетьмана могли відбуватися лише з дозволу царя та у присутності царського представника.
Гетьманський уряд позбавлявся права на проведення самостійної зовнішньої політики.

Московські статті істотно обмежували автономію Лівобережної Гетьманщини, посилювали її залежність від московського царя.

АНДРУСІВСЬКИЙ ДОГОВІР

Тим часом Московія та Річ Посполита розпочали переговори. Закінчилися вони підписанням 30 січня 1667 р. в с. Андрусові (поблизу Смоленська) перемир'я.

Московія	Польща
Воєнні дії між цими державами припинялися. Встановлювалося перемир'я на 13,5 років.
Під владою Московії залишалася Лівобережна Україна, їй поверталися Сіверщина, Смоленщина і на два роки - Київ.		За Польщею закріплювалися землі Білорусі й Правобережної України.
Запорозька Січ переходила під контроль обох держав.

Здебільшого Андрусівський договір, який стосувався України, був укладений таємно, без погодження з українською стороною.

Він перекреслював більшість здобутків українського народу, завойованих майже 20-літньою боротьбою за національне визволення, узаконив і закріплював насильницький поділ українських земель між Польщею та Московією.

Наслідки подій кінця 50 - першої половини 60-х рр. XVII ст. для України

Точилася громадянська війна. За володіння гетьманською булавою одночасно боролися кілька претендентів від угрупувань різної зовнішньополітичної орієнтації.

Наслідком постійного втручання у внутрішні справи України інших держав, залучення їхньої військової сили були майже неперервні воєнні дії, внаслідок яких спустошувалися цілі регіони, руйнувалося й без того занедбане господарство, масово гинули люди.
Козацька Україна втрачала державну незалежність та економічну потугу.
Але найтяжчий наслідок того періоду української історії - втрата територіальної цілісності України. Дніпро, який мав би з’єднувати Україну, розділив Гетьманщину на Лівобережну та Правобережну.

Закріплений Андрусівським договором насильницький поділ українських земель між Московією та Польщею надзвичайно ускладнював визвольні змагання українців - адже відтоді для побудови незалежної держави необхідно було долати опір двох, ворожих одна одній, держав. Перебування у складі різних держав під впливом різних культур загрожувало українському народові розколом. Саме тому найголовнішими завданнями українських державців стали скасування умов Андрусівського договору та об'єднання України під владою одного гетьмана.