§ 3—4. Церковне життя другої половини XVI ст.
1. Яким було становище православної церкви на українських землях у складі Польського королівства й Великого князівства Литовського у другій половині XIV—XV ст.? 2. Коли єдина для східнослов’янських земель Київська митрополія розділилася на Московську й Київську?
1. Становище православної церкви. XVI ст. дослідники називають темною епохою в історії української православної церкви. У цей період церковне життя на теренах України розвивалося під іноземною й іновірною польсько-литовською владою. І хоча проголошувалося терпиме ставлення до православ’я, забезпечення прав і привілеїв православної церкви, існували істотні причини, які викликали глибоку кризу церковного життя, деморалізували й дезорганізували його. Водночас саме в цей період розвинулися такі характерні особливості українського православ’я, як активна участь у житті церкви світських осіб та зближення церковного життя, духовної освіти й школи, змушених протистояти наступу латинської культури, католицизму та реформаційним рухам.
Негативно впливало на становище православної церкви існуюче в Польському королівстві й Великому князівстві Литовському право патронату або «право подавання». Відповідно до нього, питання призначення на митрополичу і єпископську кафедри залежало від великого князя литовського та польського короля. Після Люблінської унії ситуація погіршилася. Польські королі за правом патронату стали, «подаючи хліби духовні й роздаючи столиці духовні», призначати на посади єпископів і архімандритів (настоятелів монастирів) за гроші. Фактично посаду отримував той, хто більше за неї заплатив. Королі надавали посади в православній церкві світським особам (шляхті, військовим) за борги держави цим людям, різноманітні вислуги, на прохання наближених до королівського двору осіб тощо.
Правом патронату щодо православних церков і монастирів користувалися на приватних землях магнати та шляхта. Воно полягало у праві власності на засновані ними церкви й монастирі у своїх маєтках, селах та містах. Священики в таких парафіях не обиралися простим людом, а призначалися патронамишляхтичами за «правом подавання». Завдяки цьому життя церковної громади залежало від віросповідування власника маєтку або міста та його ставлення до православ’я. Магнати і шляхта розпоряджалися церквами й монастирями на підставі права власності: закладали, міняли, продавали, здавали в оренду, віддавали як посаг тощо.
Польська влада надала православній церкві набагато менше прав порівняно з католицькою. Православних єпископів не допускали, на відміну від католицьких, до участі в роботі сенату — верхньої палати сейму. Православне духівництво, на відміну від католицького, повинно було сплачувати податки. Хоча з 1573 р. польські королі зобов’язалися дотримуватися політики релігійної віротерпимості, фактично польська влада й католицьке духівництво негативно ставилися до православ’я, вбачаючи в ньому перешкоду для просування католицизму на Схід.
2. Реформаційні та контрреформаційні рухи в Україні. У XVI ст. Європу охопила Реформація — церковно-релігійні й суспільно-політичні течії, спрямовані проти католицької церкви. Із поширенням у Європі реформаційних ідей пов’язане пробудження національної свідомості, розвиток культури окремих народів та виникнення протестантизму.
Терміни і поняття
Протестантизм — один із найбільших (поряд із католицизмом і православ’ям) напрямків у християнстві, який виник у період Реформації в XVI ст. Його початковими формами були лютеранство, кальвінізм та англіканство.
У 30—40-х рр. XVI ст. із Європи через Польщу на українські землі стали поширюватися реформаційні вчення. Одним із таких вчень був кальвінізм. Засновник вчення Жан Кальвін вважав, що доля людини заздалегідь визначена Богом, закликав працювати, бути ощадливими й накопичувати багатства. На теренах України громади кальвіністів виникали у великих панських маєтках або містах, що належали магнатам. Першими прийняли кальвінізм магнатські родини Потоцьких і Радзивіллів. До них прилучилися представники знатних православних родів (Вишневецькі, Хоткевичі, Сапеги). Громади кальвіністів виникали також на Закарпатті, Холмщині, Підляшші, Перемишльській і Белзькій землях. Інша течія протестантизму, лютеранство, на теренах України поширення не набула.
У другій половині XVI ст. на Галичині, Волині, Поділлі та Київщині поширилося аріанство — протестантський напрямок, прихильники якого визнавали лише Бога Отця, заперечуючи цим християнське вчення про Святу Трійцю.
Особливістю реформаційних рухів було те, що вони не поширювалися на значні верстви українського населення. За підрахунками історика М. Грушевського, на українських землях було близько 100 невеликих протестантських громад, створених, як правило, шляхтою і далеко не завжди українською. Поширення протестантизму на певний час загальмувало проникнення католицизму в Україну. В основних засадах Реформації (звільнення зпід влади Риму, наближення церкви до народу, переклад Біблії народною мовою) українське православне населення вбачало засіб протидії католицизму, пристосовуючи реформаційні ідеї до своїх потреб.
Боротьба протестантів із католицькою церквою ставала для православних зразком для оновлення власної церковної організації. Вплив реформаційних ідей проявлявся в діяльності православних братств, які намагалися сприяти оновленню церковного життя.
Важливим наслідком поширення ідей Реформації на українських землях стала поява перекладів Святого Письма. Зокрема, у 1556—1561 рр. на Волині українською мовою було видано Пересопницьке Євангеліє.
Пересопницьке Євангеліє (1556-1561 рр.)
У 60-х рр. XVI ст. в Україні набуває поширення Контрреформація — рух, розпочатий католицькою церквою для боротьби з Реформацією. У 1569 р. за підтримки польської влади на теренах України розпочало діяльність «Товариство Ісуса» (орден єзуїтів). Завдяки наполегливій діяльності єзуїтів, підтримуваних польською владою, їх прибічниками стало чимало магнатів і шляхти, яких вони навернули на католицизм (Радзивілли, Хоткевичи, Сапеги). У 70—80-х рр. XVI ст. на українських землях єзуїти відкривали свої школи, де поєднували досить високий рівень викладання з поширенням католицизму.
3. Православні братства. У XV—XVII ст. на українських землях розгортався братський рух, пов’язаний з діяльністю створюваних православними міщанами братств.
Терміни і поняття
Братства — релігійні та культурнопросвітницькі товариства, створювані православними міщанами при церковних парафіях (приходах) України в XV—XVII ст.
Спочатку православні міщани, створюючи за зразком ремісничих цехів братства, керувалися благодійницькою метою — дбати про побудову й обслуговування церкви, влаштовувати благодійницькі обіди для бідних, готувати церковні урочистості, надавати допомогу хворим тощо.
У XVI ст. в умовах розгортання насильницького покатоличення й національного гноблення православних українців діяльність братств зазнала змін. Вони стали виступати захисниками прав православного населення. Члени братства зверталися зі скаргами на дії польської адміністрації до судів, посилали делегації з проханнями до короля. Водночас братства прагнули очистити церкву від осіб, негідних духовного звання, й оновити її. Вони також займалися просвітницькою діяльністю: відкривали школи, друкарні, збирали бібліотеки.
Перші братства — Благовіщенське (1542 р.) та Миколаївське (1544 р.) — виникли у Львові. У другій половині XVI ст. найвпливовішим стало Успенське ставропігійське братство у Львові. За правом ставропігії воно безпосередньо підпорядковувалося константинопольському патріарху, а не місцевим православним єпископам. Львівське братство мало право зверхності над іншими братствами та контролю над духівництвом. Йому належала Львівська братська друкарня, у якій працював московський друкар Іван Федоров. Близько 1585 р. у місті з’явилася Львівська братська школа для дітей міщан і священиків. Вона утримувалася на кошти братчиків. Братство організувало у Львові шпитальпритулок для непрацездатних, спорудило Успенську церкву.
Ансамбль Успенської церкви (сучасний вигляд)
Цікаво знати
На Україні права ставропігії мали:
* Києво-Печерська Лавра (з 1589),
* Львівське Успенське Братство (з 1589),
* Київське Богоявленське Братство (з 1620),
* Манявський Скит (з 1620),
* Луцьке Хресто-Воздвиженське Братство (з 1623),
* Межигірський Спасопреображенський монастир (з 1687).
Діяльність Львівського Успенського братства стала прикладом для православних українців інших міст. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. православні братства діяли в Перемишлі, Рогатині, Тернополі, Луцьку, Кременці, Судовій Вишні, Києві та багатьох інших українських містах.
4. Передумови укладення Берестейської церковної унії. Європейські державні та церковні діячі неодноразово обговорювали питання відновлення єдності християнської церкви. Інтерес до цього питання особливо посилився в умовах розгортання Контрреформації. Католицька церква активізувала свої намагання розширити вплив на Сході з метою об’єднання католиків та православних під егідою папського престолу. У Речі Посполитій ідею об’єднання (унії) православної й католицької церков пропагували єзуїти. У 1577 р. польський проповідник-єзуїт Петро Скарга видав книгу «Про єдність церкви Божої під одним пастирем...», у якій доводив необхідність об’єднання двох церков.
Проповідь П.Скарги
Питання церковної унії обговорювалося представниками Папи Римського з україно-білоруською православною знаттю. Загалом вона прихильно ставилися до можливого об’єднання за умови, що воно відбудеться на засадах рівноправності. Завдяки унії вони прагнули здійснити оновлення православної церкви, наблизити її до потреб часу.
Україно-білоруські православні єпископи, які поділяли унійні настрої, вбачали в об’єднанні шлях до подолання кризи православної церкви й оздоровлення церкви в цілому. Вони вважали, що завдяки цьому позбудуться принизливої для духівництва залежності від торговоремісничого люду, об’єднаного у братства. Унія сприятиме досягненню православними фактичної рівності у правах із католиками в Речі Посполитій, дозволить православним ієрархам, як і католицьким, отримати місця в сенаті.
Польська влада всіляко підтримувала унійні прагнення православних ієрархів, вважаючи, що єдина віра є чинником зміцнення держави. Церковна унія розглядалася, по-перше, як шлях до остаточного закріплення українських і білоруських земель, по-друге, перехідний етап до чистого католицизму і, нарешті, як засіб до денаціоналізації українців та білорусів, оскільки з церковною латинізацією пов’язувалася й полонізація.
В українському суспільстві були також противники об’єднання церков, яких очолював князь Костянтин-Василь Острозький. Спочатку він ставився до унії прихильно. Князь і його прибічники вважали, що до унії повинна увійти вся Східна церква, а об’єднання мало відбутися на засадах рівноправності православної та католицької церков. Проте усвідомлення того, що влада Речі Посполитої і представники Папи Римського прагнуть іншого, перетворило князя на противника унії.
Костянтин-Василь Острозький
5. Церковні собори в Бересті 1596 р. та утворення грекокатолицької церкви. За наполяганням Папи Римського польський король Сиґізмунд ІІІ скликав церковний собор у м. Бересті, де мало відбутися урочисте проголошення унії. Для участі в його роботі прибули митрополит з його єпископами. 16 жовтня 1596 р. собор розпочав роботу.
Сигізмунд ІІІ Ваза
Однак вже на початку роботи прихильники унії церков і традиційного православ’я не знайшли спільної мови й розділилися на два окремі собори. Противники об’єднання на окремому православному соборі засудили діяльність митрополита Михайла Рогози і тих єпископів, які прийняли унію. У свою чергу, митрополит та вірні йому єпископи на своєму соборі офіційно затвердили акт унії православної та католицької церков.
За умовами Берестейської унії, православна церква зберігала східний обряд, церковнослов’янську мову, виборне право на заміщення митрополита та єпископів, юліанський календар і право одружуватися для нижчого духівництва. Одночасно визнавалася зверхність Папи Римського як першоієрарха всієї християнської церкви та приймалася католицька догматика.
У результаті Берестейської унії на українських землях виникла грекокатолицька церква. Фактично замість однієї церкви утворилося дві, розпочалася тривала боротьба «Русі з Руссю» — між православними і грекокатоликами. Проголошуваного зрівняння у правах грекокатоликів і католиків не відбулося. Обіцяних місць у сенаті грекокатолицькі єпископи не отримали. У ситуації існування права патронату в Речі Посполитій від світської влади залежало, яка саме церква (грекокатолицька чи православна) існуватиме на підвладній їй території.
Фрагмент вітража «Берестейська
унія»
в Митрополичому кафедральному храмі Української греко-католицької церкви Свв. Володимира
і Ольги у м. Вінніпег, Канада (вітражист:
Лео Мол)
У складних умовах загострення протистояння на ґрунті віросповідання грекокатолицьке духівництво стало чинити опір спробам католицької церкви за допомогою унії окатоличувати й полонізувати українське населення. Відстоюючи національну ідентичність, грекокатолицька церква довела, що вона є українською церквою.
Цікаво знати
Назва «грекокатолицька церква» має історичне походження. До укладення Берестейської церковної унії українські й білоруські православні на землях, що входили до Речі Посполитої і були підлеглі константинопольському патріарху, вважали себе приналежними до східного грецького обряду християнства й казали, що сповідують «грецьку віру». Після унії для вирізнення тих, хто її підтримав, у Римі стали вживати назву «грекикатолики». Проте вже в 20-х рр. XVIІ ст. прихильників унії частіше визначали як «русинівкатоликів», або «з’єднаних», а вірних православ’ю — як «нез’єднаних», або «схизматиків». Офіційну назву «грекокатолики» вперше запровадила для своїх підданих австрійська імператриця Марія Терезія наприкінці XVIІІ ст.
Українська православна церква, яку влада Речі Посполитої поставила поза законом, не скорилася й продовжувала шукати шляхи для свого оновлення. У цьому вона спиралася на підтримку українських православних шляхтичів, міщан і нового суспільного стану — козацтва. Захист православ’я став одним із головних гасел українців у національновизвольній боротьбі першої половини XVIІ ст.
6. Розвиток полемічної літератури. Наприкінці XVI — у першій половині XVIІ ст. на українських землях значного поширення набули твори полемічної літератури, автори яких, дотримуючись певних поглядів на релігію і церкву, намагалися спростувати позиції своїх противників.
Першим помітним твором полемічної літератури в Україні вважається написана за дорученням князя К.-В. Острозького відповідь аріанина Мотовила на книгу П. Скарги «Про єдність церкви Божої під одним пастирем...». Одним із перших православних письменниківполемістів став ректор Острозької школи Герасим Смотрицький. У виданих 1587 р. творах «Ключ царства небесного» і «Календар римський новий» він різко критикував католицизм й папство, захищав православ’я й обґрунтовував шкідливість календарної реформи папи Григорія ХІІІ. Твори цього жанру значно поширилися в Україні у зв’язку з підготовкою й укладенням Берестейської унії. Найвідомішими православними письменникамиполемістами були Клірик Острозький, Стефан Зизаній, Мелетій Смотрицький, Іван Вишенський, Іов Борецький, Захарія Копистенський.
Мелетій Смотрицький
Постать в історії
Однією із найяскравіших постатей у нашій історії початку XVII ст. був Мелетій Смотрицький, талановитий письменник, вчений-філолог, ерудит, людина всебiчної європейської освіти, яка постійно переймалася долею свого народу й своєї церкви і робила для них все, що могла. Це не був учений «не від миру сього» — його публіцистичні твори, наповнені «премудрістю», сучасники читали, перечитували, обговорювали всюди, де знаходилася хоча б одна письменна людина. Віхи життя. Мелетій (світське ім’я — Максим) Смотрицький (1575—1633) народився на Поділлі в селі Смотричі в небагатій православній шляхетній родині. Його батько Герасим Смотрицький був ректором славетної Острозької академії, знаним письменником і поетом; це він разом з Іваном Федоровим видрукував Острозьку Біблію. Мелетій Смотрицький навчався в Острозькій академії, де його наставником був грек Кирило Лукарис, майбутній Константинопольський патріарх, а далі — у єзуїтській Віленській академії. Пізніше він поїхав за кордон для завершення освіти й слухав лекції в кількох знаних польських і німецьких університетах, зокрема, у Віттенберзькому (Віттенберг — місто, де католицький чернець Мартін Лютер вперше оприлюднив свої відомі тези-звинувачення проти Католицької церкви). Ідеї Реформації глибоко вплинули на шляхтича з Поділля; значно пізніше він писав про себе: «Хто я був тоді? Послідовник Лютера, який при гробі Лютера свій молодий вік на науках отруївши, лютеранським димом закопчений, прибув до Литви, і Русь тим же чадом заразив». У західних університетах Смотрицький отримав всебiчну класичну освіту, познайомився з античною культурою, з філософами та письменниками Відродження, мав змогу порівняти системи освіти й філософії різних країн, конфесій, університетів, а головне — став свідомим раціоналістом і прихильником свободи переконань. Смотрицький знав чимало мов, включно із старожитніми біблійними, і був одним із найосвіченіших людей свого часу.
Важливу роль у боротьбі українського народу за свою віру й мову відіграв твір невідомого автора початку XVIІ ст. «Пересторога». Його автор яскраво й образно висвітлював гноблення православних католиками на теренах Речі Посполитої, а шляхом протидії цьому вважав поширення знань, освіти, книгодрукування й діяльності братств.
У своїх творах письменникиполемісти засуджували Берестейську унію і тих православних ієрархів, які її підтримали. Вони палко обстоювали православну віру і критикували вчення католицької церкви. У православ’ї полемісти вбачали найважливіший чинник самозбереження українського народу, закликали всіх небайдужих захистити батьківську віру.
Висновки
— У XVI ст. православна церква на українських землях перебувала у кризовому стані.
— Поширення реформаційного руху сприяло розвитку релігійного вільнодумства в Україні й виходу частини віруючих із традиційних церков.
— Розгортання Контрреформації сприяло тому, що зміцніла католицька церква розгорнула наступ на Схід, одним із наслідків якого стала Берестейська унія.
— Діяльність братств допомагала православним міщанам протистояти релігійнонаціональним утискам, сприяла національному й культурному пробудженню українського суспільства.
— Укладення Берестейської унії спричинило появу Української грекокатолицької церкви. Водночас в українському суспільстві загострилося протистояння на віросповідному ґрунті.
— Поява полемічної літератури сприяла формуванню національної свідомості українського народу.
Запитання і завдання
1. Як називають дослідники XVI ст. в історії української православної церкви? 2. Як впливало на розвиток православної церкви право патронату? 3. Як поширення протестантизму в Україні вплинуло на проникнення сюди католицизму? 4. Коли було видано Пересопницьке Євангеліє? 5. Що таке братство? 6. У чому полягало право ставропігії Львівського братства? 7. Як ставилася україно-білоруська знать до можливості об’єднання католицької і православної церков? 8. Коли було укладено Берестейську церковну унію? 9. Що таке полемічна література? Назвіть імена найвідоміших православних письменниківполемістів.
10. Схарактеризуйте становище православної церкви в XVI ст. 11. Як вплинуло на релігійну ситуацію в Україні поширення сюди реформаційних та контрреформаційних рухів? 12. Схарактеризуйте діяльність православних братств. 13. Якими були передумови і наслідки укладення Берестейської унії? 14. Як впливав на релігійну ситуацію в Україні розвиток полемічної літератури?
15. За картою «Церковне життя на українських землях у складі Речі Посполитої XVI — першої половини XVIІ ст.» назвіть: а) православні єпархії Київської митрополії; б) православні церковні братства; в) православні єпархії, які прийняли Берестейську унію. 16. Складіть характеристику укладення Берестейської унії за планом: а) передумови укладення; б) причини укладення; в) дата підписання унії; г) зміст унії; д) результати та наслідки.
17. У протистоянні, яке виникло між православними та греко-католиками після укладання Берестейської унії, протестантські громади одразу стали допомагати православній церкві. Чим, на вашу думку, це було обумовлене? Яким засобом боротьби з католицькою церквою протестанти могли навчити православних?
Українська