Пригадайте: 1. Коли було проведено земську реформу і з якою метою? 2. Яку роль відігравали земства в державній структурі Російської імперії?
Велику роль у загальноімперському визвольному та українському культурно-просвітницькому рухах відіграли діячі земського руху.
Земства, що були виборними всестановими органами місцевого самоврядування, вже своїм існуванням були опозиційними до централізованої державної системи Російської імперії з необмеженою владою царя. Незважаючи на те, що в земствах більшість складали поміщики (близько 75%), вони в умовах загальнореформаторських настроїв, що панували в імперії в 60–70-х рр. ХІХ ст., стали носіями ідей подальшої лібералізації Росії і запровадження конституції. Земства стали основою ліберального руху в Російській імперії.
У земському русі можна вирізнити такі напрями діяльності:
· боротьба за розширення системи самоврядування;
· впровадження конституції, демократизація суспільного життя;
· підвищення матеріального та освітнього рівня населення.
За своїм характером земський рух був ліберальним. В основі ліберальної альтернативи суспільного розвитку лежала ідея побудови економічного життя суспільства на засадах вільного ринку і конкуренції. Держава мала стати правовою, оберігати демократичні права особи і мінімально втручатися в економічну сферу. Ідеальною формою правління ліберали вважали конституційну монархію. Не визнаючи революційних форм і методів боротьби, в основу своєї діяльності вони поклали пошук компромісу з правлячими колами.
Земський рух був загальноросійським, проте на Україні він ставив перед собою і такі національні завдання, як організація початкової освіти українською мовою.
Перші пореформенні роки (кінець 60 – початок 70-х рр.) стали для руху часом організаційного становлення, усвідомлення місця й ролі серед суспільних сил, кристалізації основної мети та завданнь. Основну діяльність було спрямовано на покращання соціально-економічного становища селянства, підняття його освітнього рівня.
На другому етапі діяльності (кінець 70-х – початок 80‑х рр.) земства стали центрами ліберальної опозиції. Йшов активний процес об’єднання зусиль земств з метою домогтися проведення конституційних реформ у Російській імперії.
Після вбивства царя Олександра ІІ, в умовах здійснення політики контрреформ Олександром ІІІ опозиційна діяльність земств почала занепадати, а з прийняттям закону від 12 червня 1890 р. про обмеження представництва недворянських станів у земствах вона майже припинилась. Проте на початку ХХ ст. вони знову стають одним з центрів опозиції самодержавству.
Українські земські організації належали до найбільш впливових і найрадикальніших на перших двох етапах земського руху. Вельми активну діяльність земства розгорнули в Чернігівській, Харківській, Полтавській губерніях. Вони об’єднували різноманітні сили. З-поміж земських діячів вирізнялись: на Полтавщині – Ф.Лизогуб (майбутній прем’єр-міністр Української Держави П.Скоропадського у 1918 р.), філософ В.Лесевич, М.Стороженко, В.Науменко, В.Леонтович, Б.Мартос, М.Туган-Барановський; на Чернігівщині – О.Русов, О.Ліндфорс, І.Шраг, А.Свєчин, граф Г.Милорадович, М.Василенко, О.Лазаревський; в міській земській управі працювали М.Вороний, М.Самійленко, М.Чернявський, Б.Грінченко, М.Коцюбинський.
Від початку створення земств частина гласних, небайдужих до своїх обов’язків, серйозно взялася до справи розвитку господарства, медичного обслуговування, народної освіти, ветеринарної служби, зв’язку, страхування, статистики тощо. Вже перші заходи земств виявили їхню обмежену компетенцію, а з іншого боку – з’ясували жахливу картину становища більшої частини населення. Для реальних справ іноді доводилося виходити за межі дозволеної їм діяльності. У більшості випадків не передбачені законодавством дії земств розцінювались урядом як крамольні й не дозволялися. Протягом 1866–1868 рр. земства було поставлено під суворий контроль губернаторів. Також було заборонено земствам налагоджувати між собою зв'язки й виносити рішення з приводу урядових постанов. У такий спосіб царський уряд намагався не допустити перетворення земств на осередки опозиції.
Попри такі обмеження, окремі земства під впливом своїх ліберальних гласних не полишали плідної праці та намагались виробити загальні заходи щодо усунення причин незадовільного матеріального становища селянства. Так, наприклад, гласні чернігівського губернського земства І.Петрункевич та О.Карпінський протягом 1869–1875 рр. своїми запитами, звертаннями, скаргами порушували питання про хронічне голодування селян Мглинського і Суразького повітів, пропонували переоцінити їх землі, знизити викупні платежі, організувати ощадно-позичкові каси, артілі та переселити в інші повіти найзлиденніших.
На кінець 70-х рр. припала найактивніша фаза земського руху, він набрав політичного забарвлення. Цьому сприяли як зовнішні фактори (активізація національно-визвольних рухів балканських народів, російсько-турецька війна 1877–1878 рр.), так і внутрішні (розгортання народницького та українського національно-культурного рухів, антиукраїнська політика царизму).
У той період провідні діячі земського руху намагались об’єднати всі сили, що виступали за конституційну перебудову Російської імперії. Прагнення до консолідації сил проявилось у земських нарадах і з’їздах, що відбувались у 1878–1879 рр. Ініціаторами їх були відомі гласні чернігівського губернського земства І.Петрункевич, О.Ліндфорс, О.Карпінський, М.Константинович та ін.
На початку 1878 р. земці порозумілися з громадівцями і вирішили скликати з’їзд у Харкові під приводом ювілею Г.Квітки-Основ’яненка (100-річчя з дня народження). Нарада в Харкові започаткувала політичну організацію земців. Було ухвалено домагатись об’єднання всіх сил у боротьбі за впровадження конституції в Росії.
Пожвавленню діяльності земської опозиції сприяло звернення царя до громадськості з закликом допомогти уряду в боротьбі проти «крамоли» і «зла». Як компенсацію за допомогу земці зажадали створення представницького органу, впровадження конституції та проголошення демократичних свобод.
У грудні 1878 р. в Києві відбулася нарада представників чернігівського земства, народників, громадівців, польських організацій. На нараді земці запропонували об’єднатися всім силам, що борються за конституційні зміни в Російській імперії, але зажадали від народників відмовитися від терористичних методів боротьби. Нарада закінчилась безрезультатно.
Не зумівши домогтися об’єднання всіх опозиційних сил, земці вдалися до консолідації власних лав. На початку квітня 1879 р. в Москві представники п’яти земських зібрань (Чернігівської, Харківської, Полтавської, Тверської і Самарської губерній) скликали з’їзд, який мав організаційно оформити земський рух у межах Російської імперії. Але того не сталося.
А втім, боротьба земців за конституційні реформи дала свої результати. 12 лютого 1880 р. було створено верховну розпорядчу комісію на чолі з міністром внутрішніх справ М.Лоріс-Меліковим, яка мала розробити проект майбутніх конституційних реформ. Це надихнуло земський рух. Земці на своїх зібраннях і з’їздах розробляли і схвалювали різні проекти реформ і надсилали їх до комісії або цареві. Вони пропонували впровадження широкого самоврядування, створення представницького законодавчого органу – Державної думи тощо. Але всі ці пропозиції після вбивства царя залишилися нереалізованими. Діячі земського руху зазнали урядових репресій. Спроби організувати широку пропаганду своїх ідей через організацію видання журналу «Вольное слово» теж не мали успіху. Земський рух, як і ліберальний, так і залишився аморфним аж до революції 1905 р.
Отож, опозиційна діяльність земств в основному була легальною і мирною. Вони використовували такі методи і форми: висловлювання вимог і пропозицій на різних засіданнях, з’їздах, зборах, пресі; подолання петицій, звернень, прохань до вищих органів влади і до самого царя.
Позиція І.І.Петрункевича в українському питанні
«На Україні моя Батьківщина, там проминула майже половина мого життя… з Україною я пов’язаний не тільки холодними ідеями права та державної єдності Росії, а й почуттями, що вкорінені в крові, у спогадах і враженнях природи, в звуках народної мови, у всьому, що накладає незабутню печатку на людину і позначає її національне походження. Але всі ці місцеві впливи не затуляють у мені всієї Батьківщини, і єдність Росії для мене не тільки державна ідея або співжиття двох національностей, а живе й неподільне ціле, що має своє дивовижне художнє та безперечне відображення в таких обдарованих людях, як Гоголь і Короленко, в яких українське й російське, як окреме й загальне, відобразилося з надзвичайною ясністю. Спробуйте відділити в них українське від російського: не вийде ні того, ні іншого, живе буде перетворене на мертве».
Поміркуйте: 1. Якими були основні світоглядні позиції провідників земського руху на українських землях? 2. Що в діяльності загальноімперського земського руху сприяло розвиткові українського?
1. Чим була зумовлена поява земського руху?
2. Яку основну мету переслідував земський рух?
3. Якими були зв’язок і вплив земського руху на український?
4. Охарактеризуйте опозиційну діяльність земств.
5. Чи міг земський рух суттєво вплинути на політичне становище українських земель?
6. Які основні наслідки діяльності земського руху?
Українська