§ 12. Сполучені Штати Америки
1. Зміна статусу США у світі після Першої світової війни
Перша світова війна не торкнулась Американського континенту, і країна не зазнала того масового руйнування і людських жертв, які були в Європі. Американська армія взяла участь у бойових діях лише влітку-восени 1918 р. Людські втрати США, порівняно з іншими країнами, були значно меншими: близько 120 тис. убитих і померлих від хвороб та близько 230 тис. поранених.
Війна сприяла збагаченню країни. Загальний чистий прибуток монополій протягом 1914-1919 рр. становив 33,6 млрд доларів. Це дозволило здійснити значні капіталовкладення в американську промисловість, створити нові робочі місця, зменшити безробіття.
Промисловий ріст, що почався на цій базі, збільшив питому вагу США у світовому промисловому виробництві. До 1920 р. частка Сполучених Штатів складала близько половини світового видобутку кам’яного вугілля, 3/5 виробництва чавуну і сталі, 2/3 видобутої в усьому світі нафти, 85% випуску автомобілів.
Отже, США закріпили за собою статус економічно наймогутнішої країни світу.
Сполучені Штати значно збільшили експорт капіталу. Головною його формою були військові позички. Загальна їх сума на початку 20-х рр. досягла 11 млрд доларів. Крім того, за роки війни більш ніж удвічі збільшилася сума американських приватних інвестицій за кордоном. У такий спосіб США перетворилися з боржника на найбільшого у світі кредитора.
Зростання питомої ваги США в міжнародних економічних відносинах створило умови для активнішого вторгнення Сполучених Штатів у сферу світової політики. Уряд демократичної партії на чолі з президентом Вудро Вільсоном взяв у 1917 р. курс на завоювання "світового лідерства".
Програму рішучої активізації зовнішньої політики США було викладено Вільсоном у згаданих вище "14 пунктах". Вона містила низку докорінно нових положень. Її прийняття означало б революційні зміни в міжнародних відносинах.
Виступаючи проти таємних угод, які були звичайною практикою міжнародних відносин в Європі, правлячі кола США сподівались укласти інші, більш вигідні для них. Вони намагалися реалізувати гасло "рівних можливостей", щоб створити умови для наступу на позиції європейських колоніальних держав у країнах Азії, Африки та Латинської Америки. Для послаблення своїх суперників США пропонували ввести принцип "відкритих дверей" у всіх володіннях Німеччини й Турецької імперії, що підлягали поділові, а також у Китаї.
На здійснення цієї програми була спрямована діяльність представників США на Паризькій мирній конференції 1919 р. США прагнули не допустити надмірного зміцнення Англії та Франції. З цією метою вони виступили за збереження достатньо сильної Німеччини під впливом Сполучених Штатів. З розрахунку на утвердження домінуючого становища США виходили й американські плани організації Ліги Націй.
Президент США В.Вільсон (1913-1921 рр.)
Рішення Паризької мирної конференції виявилися не такими, як сподівалась адміністрація президента В.Вільсона. Головні об’єкти післявоєнного поділу світу були передані під управління Англії, Франції та Японії. Сполучені Штати не одержали жодної з мандатних територій. У Лізі Націй провідне становище посіли не Сполучені Штати, а Англія та Франція.
Провал планів США на Паризькій мирній конференції пояснювався тим, що зовнішньополітичні позиції США залишалися порівняно слабкими. До того ж у самих США існувала серйозна опозиція зовнішньополітичному курсові президента В.Вільсона.
Виступаючи під прапором ізоляціонізму, республіканці були проти ратифікації Версальського договору, закликали відмовитися від участі США в Лізі Націй. Вони вважали вступ Сполучених Штатів у союз із європейськими державами можливим лише за тієї умови, що там від початку буде забезпечено перевагу США. Республіканці висунули гасло "свободи рук" для США, сподіваючись поступово забезпечити військово-політичну перевагу Сполучених Штатів над європейськими державами і цим зробити важливий крок на шляху до світової першості. Гострі сутички між республіканцями (ізоляціоністи) і демократами (екчпансіоністи) на чолі з Вільсоном були відображенням боротьби різних політичних угруповань з питання про методи завоювання світової гегемонії.
У березні 1920 р. сенат не ратифікував Версальського договору, що містив положення про Лігу Націй. Це означало, що зовнішньополітичний курс, узятий урядом Вільсона в роки Першої світової війни, зазнав поразки.
Не мали успіху і всі спроби уряду Вільсона домогтися успіхів у боротьбі проти більшовицького режиму в Росії.
Поразка Вільсона, який репрезентував реформаторське крило правлячих кіл, і водночас демократів, на виборах 1920 р. мала далекосяжні наслідки у внутрішній політиці. У США надовго було заблоковано проведення соціальних реформ, а у зовнішній політиці запанував ізоляціонізм.
2. Політичний курс республіканської адміністрації
Влітку 1920 р. у США вибухнула глибока економічна криза, що зачепила всі галузі промисловості. Спричинили її скорочення воєнного виробництва і конверсія. Кількість безробітних у 1921 р. сягнула 5,7 млн. Реальна заробітна плата знизилась у середньому на 20-25%.
Криза промисловості переплелася з аграрною кризою. До весни 1921 р. ціни на сільськогосподарські товари у США знизились у 3-4 рази. Це призвело не тільки до скорочення прибутків фермерів, а й до розорення багатьох із них.
Невдоволення робітників і фермерів їхнім тяжким становищем виявилося під час виборчої кампанії 1920 р. З цього скористалися республіканці. На виборах 1920 р. вони здобули перемогу. Їх кандидат на посаду президента США Уоррен Гардінг зібрав більш як 16 млн голосів, тоді як кандидат демократів Джеймс Кокс — лише 9 млн. Після восьмирічної перерви республіканська партія доступилася до влади. Гардінг узяв курс на повернення до довоєнних порядків ("нормальності", як він казав). Консервативні тенденції мали двоякий вплив на внутрішнє життя країни. З одного боку відбувається небачений розвиток економіки з іншого – йде накопичення і поява цілої низки проблем, які мали далекосяжні наслідки.
Президент США У.Гардінг (1921-1923 рр.)
Іще 1919 р. республіканці заблокували реформи у сфері трудових відносин, про надання права робітникам на страйк. Адміністрація Гардінга виступала проти політики державного регулювання. Проте було створено всі умови для збільшення прибутків великих промисловців, банкірів, підприємців. У1921 р. було скасовано запроваджений у період війни податок на надприбутки корпорацій. Згодом були підвищені мита на імпорт до США важливих промислових товарів. Це призвело до росту цін на внутрішньому ринку. Прибутки монополій одразу підстрибнули.
Для збільшення прибутків представники великого капіталу не зупинялися перед прямим порушенням закону. Курупція державного апарату стала всеохоплюючою. У 1921-1922 рр. великі нафтопромисловці підкупили міністра внутрішніх справ і незаконно одержали в оренду державні нафтоносні райони в Каліфорнії та Вайомінгу. На шлях шахрайських угод із монополіями стали міністр юстиції, голова федерального бюро допомоги ветеранам війни та інші високі урядовці республіканської адміністрації. Дії багатьох членів республіканської адміністрації, відомих своєю близькістю до Гардінга, мали настільки скандальний характер, що це стало компрометувати самого президента. І тільки несподівана смерть у серпні 1923 р. врятувала його від суду і ганьби викриття.
Єдиною серйозною реформою, здійсненою республіканцями, було надання виборчих прав жінкам (1920 р.).
Найяскравішим проявом консервативних тенденцій у внутрішньому житті стала поправка до Конституції, що набирала чинності у січні 1920 р., за якою вводився "сухий закон", що забороняв виготовлення і продаж горілчаних напоїв на всій території США. Як наслідок у країні з`явились банди організованих злочинців (ганстери), що взяли під контроль весь нелегальний бізнес горільчаних напоїв, наркотиків, проституцію. Поширилась корупція серед правоохоронних органів. Масовим стало таке явище як рекет. Війни між бандами ганстерів, що боролись за контроль над нелегальним бізнесом, стали потрясати великі міста США. Одним з найвідомиших тодішніх “королів” злочинного звіту став Аль Капоне.
Перехоплена поліцією партія горільчаних напоїв, що нелегально доставлялися у США
Знову став процвітати Ку-Клус-Клан, який на півдні США контролював цілі райони. Поширення набула расова сегрегація. У деяких південних штатах під заборону потрапило викладання тих знань, що розходяться з Біблією. Так, шкільний учитель Джон Скопс був притягнутий до суду і засуджений за викладання теорії Дарвіна.
У зовнішній політиці республіканські лідери висунули такі принципи, як відмова від військово-політичних союзів з європейськими країнами та активізація економічної експансії Сполучених Штатів.
Адміністрація Гардінга прагнула досягти новими методами старої мети — утвердження світової гегемонії Америки.
У серпні 1921 р. було підписано сепаратний договір між США і Німеччиною, за яким за США закріплялися всі права, надані їм Версальським договором.
Різко посилилась економічна експансія США на Далекому Сході, особливо в Китаї. Все це створювало серйозну загрозу для міжнародних позицій Англії, що призвело до напруження відносин між двома країнами. Різко загострилися протиріччя між США та Японією. США, які вважали себе "обділеними" у Версалі, прагнули взяти реванш. Уже через два роки після Паризької конференції 1919 р. американська дипломатія на Вашингтонській конференції змогла записати до свого активу першу велику перемогу. На Вашингтонській конференції 1921-1922 рр. делегація США, спираючись на економічну могутність Америки, використовуючи такий важливий засіб впливу на інші країни, як воєнні борги, домоглася значних поступок із боку європейських держав. Були прийняті доктрина "відкритих дверей" щодо Китаю, договори про обмеження морських озброєнь і про недоторканність острівних володінь держав-учасниць у Тихому океані, що свідчило про підвищення політичної ваги США в системі міжнародних відносин. Стосовно радянської Росії уряд Гардінга взяв курс на продовження політики економічної блокади і дипломатичної ізоляції. 25 березня 1921 р. державний секретар США Х’юз заявив, що до здійснення "корінних змін" у соціально-економічному устрої Росії про відновлення торгових, а надто дипломатичних, відносин між США і радянською державою годі й казати. Проте здійснення в СРСР політики непу відкрило шлях до американо-радянських торгівельних відносин.
3. Робітничий та демократичний рухи
Економічна криза 1920-1921 рр. дала могутній поштовх до активізації робітничого руху. Значною спонукою до його розгортання стала ліквідація мінімальних соціальних програм, впроваджених демократами у попередні роки ("справедливий курс").
Найбільшої сили страйковий рух досяг улітку 1922 р., коли він майже одночасно розгорнувся в текстильних центрах Нової Англії, у вугільній промисловості й на залізничному транспорті. Загалом страйковий рух початку 20-х рр. був менш успішним, ніж у перші післявоєнні роки. Поразка великих страйків потягла за собою остаточну втрату завоювань перших післявоєнних років, унаслідок чого США у 20-ті рр. були країною з найвідсталішим соціальним законодавством серед країн Заходу. Тільки бурхливе піднесення економіки: зростання зайнятості та заробітної плати вгамувало боротьбу робітників за свої права.
Економічна криза 1920-1921 рр. дала новий імпульс і розвиткові демократичного руху. Одним із важливіших його напрямків став негритянський рух. Тяжке економічне становище негритянського населення, жорстока расова дискримінація, терор куклукскланівців — усе це викликало опір негрів, очолюваних найбільшою негритянською організацією — Національною асоціацією сприяння прогресу кольорового населення, створеною ще у 1909 р. Одним із її керівників був визначний негритянський вчений, письменник, громадський і політичний діяч Вільям Дюбуа.
У негритянській школі
Одночасно розгорнувся негритянський рух під гаслом "Назад в Африку", що його очолив Маркус Гарві. На початку 20‑х рр. рух Гарві залучив мільйони негрів. Але невдовзі Гарві відмовився від своєї радикальної платформи. Разом із ним до ідеї повернення охололи й широкі маси негритянського населення, які збагнули, що розв’язання негритянського питання полягає не в спробах здійснення гасла "Назад в Африку", а в боротьбі за покращання становища негрів у самих Сполучених Штатах.
4. Особливості стабілізації у США. "Процвітання"
Сполучені Штати раніше від інших високорозвинених країн вступили в період стабілізації. У 1922-1929 рр. відбувався бурхливий розвиток промислового виробництва. Наприкінці цього періоду США виробляли 44% промислової продукції капіталістичного світу, тобто більше, ніж Великобританія, Франція, Німеччина, Італія та Японія разом узяті.
Важливим поштовхом до зростання виробництва стало поширення конвеєрного методу масового виробництва.
Вперше з найбільшою ефективністю ці методи було використано на автомобільних заводах Генрі Форда в Детройті. Впровадження нових технологій привело до побільшення виробництва. Окремим підприємцям було не під силу створення великих підприємств. Тому дедалі більшу роль почали відігравати акціонерні товариства й корпорації — своєрідні форми колективного бізнесу. Масова поява акцій сприяла розвитку фондового ринку.
Заводи Г.Форда
Генрі Форд
Найбільш інтенсивно розвивалися автомобільна, машинобудівна, електротехнічна, хімічна, авіаційна та деякі інші галузі. У кожній з них домінували 3-4 найбільші компанії. До 1929 р. корпорації об’єднували майже половину фабрик і заводів країни. Кількість банків у США зменшилася за 1920-1929 рр. з 30 до 24 тис., а їхні капітали збільшилися на 21 млрд доларів.
США значно збільшили експорт товарів, активно наступаючи на позиції своїх суперників. Перевищення експорту над імпортом у 1921-1929 рр. сягнуло 7,7 млрд доларів. Високі митні тарифи захищали американську промисловість від іноземної конкуренції. Важливим засобом фінансової експлуатації інших країн був вивіз капіталу. Американські капіталовкладення за кордоном з 1920 р. по 1931 р. склали 11,6 млрд доларів, причому 40% цієї суми припадало на Європу, а 22% — на Латинську Америку. Отримуючи величезні відсотки з позичок і платежів з воєнних боргів, США перетворилися в державу-рантьє.
Економічне піднесення 20-х рр. мало ряд особливостей. Суднобудування, виробництво залізничного обладнання, текстильна і вугільна галузі занепадали. Виробничі потужності в машинобудуванні та металургії не були повністю завантажені. Сільське господарство переживало затяжну кризу. У країні було 2-3 млн безробітних. З кожним роком зростав обсяг продажу в кредит, за рахунок майбутніх доходів населення, що свідчило про звуження внутрішнього ринку та загострення проблем збуту. Хоча тоді було поширене гасло: «Реклама плюс кредит – процвітання назавжди!».
Це пояснювалося нерівномірністю розподілу національного багатства. Заробітна плата ледь-ледь збільшилася, тоді як прибутки великих підприємців виросли втричі. Багаті стали багатшими. Вони купували дорогі машини, будинки, яхти, але їх було мало і вони не могли замінити масового споживача в умовах бурхливого розвитку масового виробництва.
Несталою була і фінансова система. У 20-ті рр. на Нью-Йоркській фондовій біржі — найбільшій у світі — відбувався справжній бум, викликаний небувалим підвищенням курсу акцій. Це залучило на ринок цінних паперів значні фінансові ресурси. Всі прагнули купити акції лише для того, щоб потім їх продати. Коли ж цей спекулятивний бум досяг вищої точки, почалось обвальне падіння акцій, а згодом і криза.
Сталися зрушення і в політичному житті країни. На виборах 1924 р. у боротьбу вступила нова сила. Окрім Демократичної та Республіканської партій, у виборах брав участь Прогресивний блок, який підтримував сенатора-республіканця від штату Вісконсін Р.Лафоллета. Він балотувався як незалежний кандидат у президенти. Його підтримували Американська федерація праці — АФТ, соціалістична партія та кілька громадських організацій. Рух на підтримку Лафоллета був найбільшим в історії США масовим народним політичним виступом, що вийшов за межі двопартійної системи. Лафоллет зібрав на виборах 4,8 млн голосів. Незабаром блок, що його підтримував, розпався. У 1924 р. вперше у виборах узяла участь компартія, яка висунула своїм кандидатом у президенти В.Фостера.
Президент США К.Кулідж (1923-1929 рр.)
Президентом США було обрано Куліджа. Новий уряд проголосив свій девіз: "Справа Америки — бізнес". Він усіляко сприяв ростові прибутків монополій, знижуючи з року в рік податки на корпорації та надаючи великим компаніям державні субсидії. Водночас Кулідж двічі відхиляв законопроект про допомогу фермерам. Значні кошти витрачалися на морські озброєння. Економічне та політичне життя країни знаходилося під контролем сімейств фінансової олігархії — Моргана, Рокфеллера, Дюпона, Меллона, а також чиказької, бостонської та клівлендської фінансових груп. Найважливіші посади в кабінеті Куліджа обіймали представники фінансового капіталу. Міністром фінансів був "алюмінієвий король" Ендрю Меллон, міністром торгівлі — Герберт Гувер, близький до Моргана підприємливий ділок, який отримав репутацію одного зі стовпів "проспериті" ("процвітання").
Президент США Г.Гувер (1929-1933 рр.)
Чергова перемога республіканців на виборах 1928 р. привела Гувера в Білий дім. Значну роль при цьому відіграли обіцянки знищити злидні та забезпечити кожному американцеві заможне життя. Була популярна книга Гувера про «твердий індивідуалізм».
На міжнародній арені США проводили політику експансії, прикриваючи її "ізоляціоністським" прапором. Сполучені Штати виступали головним арбітром у вирішенні проблеми репарацій. Запропонований ними 1924 р. план Дауеса створив умови для відтворення німецького воєнно-промислового потенціалу. У 1929 р. замість нього було розроблено план Юнга, який сприяв проникненню американського капіталу в Європу.
Беручи участь у боротьбі за панування в Китаї, США разом з іншими державами придушували національно-визвольний рух китайського народу. Фінансово-економічний натиск на країни Латинської Америки поєднувався зі збройною інтервенцією, особливо в Центральній Америці та басейні Карибського моря. Агресія США проти Нікарагуа в 1913-1933 рр. (1925-1927 рр. американські війська виводилися з країни) та вбивство керівника національно-визвольного руху Сандіно викликала глибоке обурення в Центральній та Південній Америці.
У роки стабілізації загострилася боротьба між США та Великобританією за контроль над ринками та сировинними ресурсами. Американські монополії дедалі відчутніше тиснули на англійських конкурентів. Посилилось і морське протистояння.
США були єдиною з великих держав, яка відмовлялася визнати СРСР. Одначе республіканська адміністрація не перешкоджала діловим колам США в розвитку економічних і торговельних відносин з Радянським Союзом. Незважаючи на відсутність договірно-правової основи радянсько-американської торгівлі, її обсяг у другій половині 20-х рр. невпинно зростав. У 1930 р. США вийшли на перше місце з-поміж імпортерів товарів до Радянського Союзу (головно машин і промислового обладнання). Нарешті, 1933 р. США і СРСР установили дипломатичні відносини. Це відбулось саме в той момент, коли сталінський режим показав своє справжнє хижацьке лице (міліони людей в України, Північному Кавказі, Казахстані вмирали від Голодомору).
5. Велика депресія
Крах на Нью-Йоркській біржі 29 жовтня 1929 р. («чорний вівторок») сповістив про початок небувалої за глибиною і руйнівною силою економічної кризи. За один день загальна сума падіння ціни акцій складала 10 млрд дол. До літа 1932 р. промислове виробництво у США скоротилося майже вдвічі проти 1929 р. Тисячі банків, промислових і торгових компаній збанкрутували. Але великі корпорації, які поглинули багато дрібних і середніх фірм, утрималися завдяки допомозі уряду.
Паніка на Нью-йоркській фондовій біржі (Уолл-стріт) 29 жовтня 1929 р.
Криза призвела до небаченого зростання безробіття. На околицях міст виросли "гувервілі" — селища з халуп, у яких жили безробітні та їхні сім’ї, позбавлені житла. Біля благодійних пунктів за мискою юшки вишиковувалися довгі черги голодуючих. Сотні тисяч людей блукали країною в безнадійних пошуках роботи, серед них було чимало розорених фермерів.
Розгорнувся масовий рух безробітних, які організували два "голодні походи" на Вашингтон. Вони вимагали забезпечення роботою, введення системи соціального страхування і видачі допомоги безробітним, припинення звільнень, збереження заробітків працюючим, визнання права на організацію профспілок. Для придушення виступів уряд застосовував війська і поліцію, але рухи не припинялись.
Безробіття вперше в історії сягнуло астрономічної цифри — 17 млн осіб. Недарма криза залишилася в історичній пам’яті американців символом національної трагедії. Початок і швидке розростання її дошкуляли американцям ще й тим, що, повіривши в нескінченне "процвітання" 20-х рр., вони виявилися морально непідготовленими до біди. Криза викликала спочатку не активну протидію, а розгубленість. Усепроникний характер, велика тривалість, безпрецедентна глибина породжували паралізуючий страх. Становище погіршувалося через відсутність у країні системи соціального забезпечення, що було результатом панування індивідуалістичної моралі. Тому криза економіки стала й кризою американського індивідуалізму. Погляди американців звернулися до держави, втручання якої здавалося єдиним засобом виживання.
Характерно, що найбільші масові рухи, які з’явилися в роки кризи, вимагали державного регулювання. Безробітні вимагали створення державної системи страхування з безробіття, ветерани Першої світової війни — державної підтримки, фермери закликали Вашингтон покласти край зниженню цін на їхню продукцію. Криза припала майже повністю на час президентства республіканця Гувера. Він обійняв посаду 4 березня 1929 р. за півроку до початку кризи і залишив Білий дім рівно через 4 роки, коли криза вже проминула свій пік. За іронією долі Гувер був одним із найпослідовніших прихильників індивідуалізму. На його думку, найбільше, на що могла піти держава, — це стати координатором приватної ініціативи і незалежним арбітром у боротьбі конкуруючих соціальних і політичних груп. Гувер, крім того, вважав, що причини кризи полягають у розладі світового господарства після війни, американська ж економіка цілком здорова і не потребує сильнодіючих ліків.
Наслідки „Великої депресії”. Один з колишніх міліонерів торгує яблуками на вулицях Нью-Йорку
Виходячи з цього, президент і формував свою політику в роки кризи. Він, наприклад, скликав конференції представників ділових кіл і профспілок для забезпечення своєрідного соціального перемир’я, закликав розширяти приватну благодійність для допомоги тим, хто її потребував. Від неспокійного світу Америка відгородилася високим митним бар’єром. Створене ним федеральне фермерське управління почало закупівлю надлишків сільськогосподарської продукції. Було прийнято федеральну програму будівельних робіт.
Наслідки „Великої депресії”. „Гувервілі” на околицях американських міст
Дальше поглиблення кризи показало, що цих заходів не досить, однак адміністрація Гувера пішла навіть на згортання її скромних програм. Коли ж у бюджеті Федерального уряду утворився дефіцит і становище стало безвихідним, Гувер погодився видавати державні позички штатам і приватним корпораціям для допомоги громадянам.
І сама криза, і неспроможність політики президента її здолати, не могли не викликати падіння впливу республіканської партії, яка після громадянської війни тривалий час домінувала на політичній арені країни. Їх опоненти — демократична партія — отримали унікальний шанс прийти до влади. У 1930 р. вони зробили перший крок до цього, завоювавши більшість у палаті представників Конгресу.
6. "Новий курс" Рузвельта
Спробою виходу з кризи, пом’якшення соціальної напруженості в суспільстві, спробою, що виявилася початком глибоких реформ американського суспільства, стала політика президента Франкліна Рузвельта в 1933-1941 рр., яка ввійшла в історію під назвою "новий курс".
Рузвельт, будучи з 1928 р. губернатором штату Нью-Йорк, на той час найбільш населеного і найбагатшого, здійснив програму державної допомоги бідним, що не мала аналогів. Ставши кандидатом демократів на вищу державну посаду країни, він підкреслював необхідність допомоги "забутій людині", маючи на увазі мільйони знедолених кризою, обіцяв американському народові "новий курс", пов’язаний з використанням нетрадиційних методів боротьби з кризою. Рузвельт не мав закінченої програми і вважав головною метою передвиборчої кампанії схилити на свій бік усіх невдоволених. Багато людей вважало, що, прийшовши на виборчі дільниці в листопаді 1932 р., вони проголосували не за Рузвельта, а проти Гувера. Рузвельт, крім того, пообіцяв скасувати "сухий закон". Так чи інакше Республіканська партія зазнала відчутної поразки. Рузвельт отримав 22,8 млн голосів, тоді як Гувер — лише 15,8 млн. Демократи до того ж завоювали більшість в обох палатах Конгресу.
Обраний президентом, Рузвельт обійняв посаду тільки 4 березня наступного року. На цей час, час "міжцарювання", випав найдраматичніший етап розвитку кризи. Почалася хвиля банкрутства американських банків. Натовпи громадян буквально брали їх в облогу, намагаючись врятувати свої заощадження, забрати їх. У ніч на 4 березня банки Нью-Йорка і Чикаго — фінансових центрів США припинили операції через нестачу готівки. Держава опинилася під загрозою повного паралічу. Банківська криза не дала Рузвельтові часу на адаптацію до нової ролі, вона спонукала його одразу ж виявити видатні якості політика: динамізм, рішучість і новаторський підхід. Щоб мати час на підготовку своїх пропозицій і вгамувати пристрасті, Рузвельт закрив усі банки держави, а потім, отримавши від Конгресу необхідні повноваження, здійснив екстрену програму порятунку банківської системи, допомагаючи одним банкам і ліквідуючи інші. Після цього було проведено перший етап банківської реформи, складовою якої стало страхування дрібних і середніх депозитів до 5 тис. долларов.
Трохи згодом, у 1934 р., була проведена девальвація долара і створена комісія по торгівлі акціями, яка здійснювала нагляд за діяльністю фондовой біржи з метою припинення спекуляцій з завищеною вартістю.
Другою групою заходів, що були проведені на першому етапі «нового курсу», була пов’язана зі спробою вийти з аграрної кризи. Центральне місце серед них займав закон про регулювання сільського господарства 1933 р. (ААА), який був спрямований на підвищення прибутків фермерів за рахунок збільшення цін на продукцію, що вони виробляли. У відповідності з законом створювався складний механізм, який був орієнтований на скорочення виробництва основних видів сільськогосподарської продукції. Як компенсацію фермери отримували преміальні витрати з особого фонду, що створений за рахунок нового спеціального податку.
Президент США Ф.Ркзвельт серед фермерів
Центральним серед законів 100 днів був закон про відновлення промисловості (NRА), що був прийнятий влітку 1933 р., його символом був синій орел. Він передбачав створення державного регулювання умов промислового виробництва, регулювання трудових відносин, допомогу безробітним.
Символ „Нового курсу”
Як підкреслював Рузвельт: «Роль держави ускладнюється неминуче, тому що ускладнюється саме життя».
Перші заходи «нового курсу» сприяли певній стабилізації економіки.
Одначе початок економічного пожвавлення не привів до очікуваного спаду соціальної напруженості. Навпаки, паралізуючий страх людей минав разом із кризою, і активність мас почала зростати. У країні виникли масові рухи, деякі — в незвичній формі, що відображали глибоке невдоволення американців становищем, яке склалося. Лейтмотивом усіх тих рухів була вимога їх учасників більше, надійніше захистити громадян країни, дати гарантії, що пережиті ними біди більше не повторяться. В основному всі побажання зводилися до рішучого впровадження державного регулювання соціального та економічного життя.
Вибори до конгресу 1934 р. показали, що більшість американців підтримує ці вимоги.
Розуміючи приреченість спроб відновити старий порядок, враховуючи настрої мас і розклад політичних сил‚ Рузвельт здійснив "зрушення вліво" у своїй політиці, складовою якого стала низка важливих структурних перетворень в американському суспільстві. "Новий курс" означав державне регулювання економики, втручання держави в приватновласницьку діяльність. Було закрито дрібні банки, заборонено вивіз за кордон золота. Держава регулювала розвиток промисловості, яка ділилася на кілька груп. Між ними повинен був діяти "кодекс честної конкуренції", який визначав обсяг виробництва, розподіл ринків, рівень заробітної плати. У галузі сільського господарства уряд США стимулював експорт пшениці й бавовни, сприяв підвищенню цін на сільськогосподарську продукцію.
"Новий курс" передбачав також проведення соціальних реформ. У країні впроваджувалася державна система надання допомоги вдовам, сиротам та інвалідам, страхування безробітних і пенсійного забезпечення. У 1935 р. було прийнято національний акт про трудові відносини (закон Вагнера). Він остаточно закріпив право робітників на організацію профспілок, проведення страйків, створив також систему державного регулювання трудових відносин. Поряд з основним профспілковим об`єднанням АФП виник Конгрес виробничих профспілок. Були значно розширені економічні функції держави. Установлення державного контролю над Федеральною резервною системою і перетворення її на своєрідний центральний банк США завершили банківську реформу.
Для забезпечення справедливішого розподілу національного прибутку реформувалася система оподаткування — було підвищено ставки податків на надприбуток, спадщину і дарчі. Значно розширено систему громадських робіт. Нею опікувалася Адміністрація розвитку громадських робіт (WPA).
Зрушення вліво у політиці "нового курсу" зробило більш жорсткою політичну боротьбу. Консервативні сили перейшли до відкритої конфронтації з урядом. Їхнє прославляння Рузвельта як рятівника нації змінилося нападками та звинуваченнями його у зраді. Тому передвиборча кампанія 1936 р. виявила майже діаметрально протилежні позиції двох основних партій у питанні про реформи, а вибори перетворилися на своєрідний референдум про долю "нового курсу". Рузвельт здобув на цих виборах переконливу більшість, зібравши 27,8 млн голосів проти 16,7 млн, поданих за його головного суперника Альфреда Лендона. Республіканці перемогли тільки у 2 штатах із тодішніх 48. У Конгресі їхнє представництво виявилося найменшим від початку століття. Вибори 1936 р. мали історичне значення: вони зробили реформи "нового курсу" необоротними.
Отримавши такий переконливий мандат довіри, Рузвельт у 1937 р. сконцентрував зусилля адміністрації на реформі Верховного суду. Його члени, призначувані на все життя президентом, стали головною опорою консервативних сил. Використовуючи право Верховного суду трактувати Конституцію, вони оголосили 11 законів "нового курсу" невідповідними їй. Побоюючись, що така ж доля може спіткати й закони, прийняті 1935 р., Рузвельт запропонував оновити склад Верховного суду за рахунок призначення додаткових членів після досягнення суддями 70-річного віку. Але ця пропозиція була відхилена конгресом.
Багато його членів вирішило, що роблячи судову владу більш залежною від виконавчої в особі президента, це порушує основний принцип державного устрою США — поділ влади. Їх не зупинило при цьому те, що, голосуючи проти президента, вони діяли проти лідера своєї партії, адже абсолютна більшість в обох палатах була в демократів. Рузвельт заспокоював себе, якось сказавши, що програвши бій, він виграв війну, — Верховний суд у 1937 р. всеж визнав конституційним і закон про соціальне забезпечення, і закон Вагнера, але авторитетові президента було завдано значного удару, а демократична партія виявилася розколотою.
Спираючись на закон Вагнера і прихильність до них президента, профспілки почали штурм двох основних бастіонів антипрофспілкових сил — автомобільної та сталеплавильної промисловості. Запекла боротьба робітників, епізодами якої був "сидячий" страйк на заводі "Дженерал моторс" у Мічигані, і сутичка робітників з поліцією в Чикаго, що призвела до людських жертв, виявились у центрі уваги громадськості. Відтак колективний договір із профспілкою змушені були підписати "Дженерал моторс", "Крайслер моторс" і найбільша сталеварна корпорація "Юнайтед Стейтс стіл". Часом здавалося, що цей конфлікт загрожує зробити недосяжним соціальний мир, якого так прагнули реформатори, а це вже не сприяло зростанню авторитету Рузвельта. Крім того, восени 1937 р. на додачу до всіх негараздів, що звалилися на президента, в країні почалася нова економічна криза, яка поставила під сумнів економічну політику "нового курсу".
Після довгих роздумів Рузвельт 1938 р. запропонував Конгресові нові реформи. Серед них — закон про справедливі умови праці, що дав Федеральному урядові право встановлювати мінімальну погодинну ставку заробітної плати і максимальну тривалість робочого тижня. Закон остаточно заборонив дитячу працю. Замість оголошеного Верховним судом у 1936 р. неконституційним закону про регулювання сільського господарства було прийнято інший. Метою державного регулювання сільського господарства тепер стала боротьба за збереження родючості ґрунту. Для цього фермерам виплачувалися премії за скорочення посівних площ або за введення сівозмін, які бережуть землю. Одночасно здійснювався контроль за рівнем виробництва фермерської продукції. На зростання безробіття адміністрація відповіла розширенням громадських робіт. Хоча влітку 1938 р. криза закінчилася, всі перипетії 1937-1938 рр. не сприяли подальшому зростанню авторитету Рузвельта і демократів.
Будівництво плотини гідроелектростанції у Теннессі
"Новий курс" був своєрідним зламом в історії США ХХ ст. Розпочаті президентом Рузвельтом перетворення були спрямовані на вихід із кризи і на піднесення економіки. Повністю цієї мети так і не було досягнуто. Економіка країни‚ власне, знаходилась у стані застою впродовж 30-х рр. Збереглися значне недовантаження виробничих потужностей та масове безробіття. Адміністрації Рузвельта не поталанило оволодіти мистецтвом регулювання ринкової економіки. Але основні важелі такого регулювання держава отримала саме в ті роки. Значно вагомішими були соціальні реформи. Вперше в історії США держава взяла на себе роль гаранта соціальної захищеності американців. Було зроблено вирішальний крок до держави "процвітання". Функції держави надзвичайно розширилися.
З 1939 р. Рузвельт відмовився від подальших реформ. Аж до вступу США у Другу світову війну його адміністрація прагнула закріпити вже здійснені реформи "нового курсу". З початком Другої світової війни США заявили про свій нейтралітет (5 вересня 1939 р.). Після нападу Японії на американську військово-морську базу Перл-Гарбор 7 грудня 1941 р. США вступили у війну на боці Антигітлерівської коаліції.
Документи, матеріали
Закон про поліпшення становища в сільському господарстві (ААА). 12 травня 1933 р.
(Витяг)
Закон про поліпшення тяжкого становища національної економіки через підвищення купівельної спроможності сільського господарства, про проведення впорядкування ліквідації акціонерних земельних банків та проведення інших необхідних заходів.
Цим засвідчується, що Конгрес проводитиме наведену нижче політику:
1). Встановлювати й підтримувати таке співвідношення між виробництвом і споживанням сільськогосподарських продуктів і такі умови їхнього продажу, що піднесуть купівельну спроможність сільськогосподарських продуктів стосовно предметів, необхідних фермерові, до купівельної спроможності цих продуктів у базовий період. За найближчий період... вважається довоєнний період із серпня 1909 р. по липень 1924 р.
Міністр сільського господарства цим уповноважується укладати оптаційні контракти з виробниками бавовни з продажу будь-кому з них такої кількості бавовни, яка не повинна перевищувати різниці, що існує між кількістю бавовни, що виростили, в поточному та минулому році, в усіх тих випадках, коли цей виробник дасть письмову згоду скоротити виробництво бавовни у 1933 р. порівняно з попереднім роком не менш ніж на 30%...
Кожному такому виробникові, що погодився на зменшення продукції, міністр сільського господарства надішле, без права подальшої передачі, оптаційний контракт про продаж зазначеному вище виробникові такої кількості бавовни з запасів, що знаходяться в розпорядженні та під контролем міністра сільського господарства, на яку цей виробник бавовни дав згоду зменшити його виробництво...
Питання до документа
1. З якою метою було прийнято закон про регулювання сільського господарства?
2. Який механізи регулювання сільськогосподарського виробництва пропонував закон? Чи виявився він дієвим?
Закон про відновлення національної економіки (NІRА). 16 липня 1933 р.
(Витяг)
Закон про оздоровлення національної промисловості, заохочення здорової конкуренції, організацію корисних громадянських робіт і досягнення деяких інших цілей.
... президент може затверджувати кодекси про справедливу конкуренцію для даного фаху або галузі промисловості..., якщо він уважає:
1) що ці асоціації або групи не чинять нікому нерівних обмежень у прийнятті своїх членів і що вони справді є представниками означених у проханні професій, або галузей промисловості, або організацій, що до них входять;
2) що запропоновані кодекси про справедливу конкуренцію не спрямовані на розвиток монополій, або знищення, або придушення дрібного підприємництва.
Розділ 7. Всі кодекси про справедливу конкуренцію повинні передбачати:
1) що всі особи, котрі працюють за наймом, мають право на організацію і на укладення договорів про обмеження їхніх спільних дій під час обрання ними своїх представників або самоорганізації з метою ведення переговорів про колективну угоду або вжиття інших заходів взаємодопомоги чи захисту;
2) що жодній особі, котра працює або шукає роботу за наймом, не буде поставлено умовою отримання нею роботи вступ до тієї чи тієї компанійської спілки або відмови від договорів через представників, що були нею самою обрані, і що роботодавці не зможуть втручатися, справляти тиск або в інший спосіб перешкоджати вступові, організації або наданню допомоги робітничій спілці, що була обрана нею за власним розсудом;
3) що наймачі згодні з максимальною тривалістю робочого дня, мінімальним рівнем оплати та іншими умовами найму, що були схвалені або запропоновані президентом...
Питання до документа
1. Назвіть причини появи і наслідки кодексу про справедливу конкуренцію.
2. Які положення мали містити кодекси?
Запитання і завдання
1. Як змінилося становище США після Першої світової війни?
2. Які особливості політичного та економічного розвитку США у 20-ті рр.?
3. Чим були зумовлено домінування Республіканської партії у політичному житті США в 20-ті роки?
4. Дайте характеристику розвиткові робітничого руху і руху за демократичні права у 20-ті рр. Чому вони зазнали поразки?
5. З’ясуйте причини і наслідки економічної кризи у США в 1929-1933 рр.
6. Які реформи були проведені Рузвельтом щодо виведення економіки США з кризи?
7. Які наслідки реформ "нового курсу"?
8. Дайте оцінку діяльності Ф.Рузвельта.
Запам’ятайте дати:
1922-1929 рр. – період „процвітання (проспереті) в США
29 жовтня 1929 р. – „чорний вівторок”, крах нью-йорської фондової біржі, початок „великої депресії” в США (1929-1933).
4 березня 1933 р. Вступ Ф.Рузвельта на посаду президента США. Початок "нового курсу".
1933 р. Встановлення дипломатичних відносин між СРСР і США.
1935 р. Закон Вагнера.
5 вересня 1939 р. Заява уряду США про нейтралітет.
Українська