§ 21. Німеччина
1. Поразка Німеччини у Першій світовій війні
18 липня 1918 р. війська Антанти перейшли в рішучий наступ проти німецьких військ. Німецькі армії швидко відкочувалися назад. За таких умов начальник генерального штабу Німеччини Гінденбург остаточно переконався, що війну програно.
14 серпня 1918 р. він заявив імператорові Вільгельму ІІ, що необхідно домогтися завершення війни дипломатичним способом, поки німецькі війська знаходяться на території противника. До того ж один за одним почали капітулювати союзники Німеччини: 29 вересня 1918 р. — Болгарія, 10 жовтня — Туреччина, 3 листопада — Австро-Угорщина.
3 жовтня 1918 р. канцлером Німеччини було призначено Макса Баденського, який звернувся до президента США Вільсона з проханням про перемир’я.
У відповідь Вільсон зажадав іще до початку переговорів відвести німецькі війська з загарбаних територій, зречення кайзера, створення відповідального перед рейхстагом уряду. Німеччина була вимушена погодитися на ці умови. Було скасовано статті конституції, які закріплювали відповідальність уряду перед кайзером. Почалось обговорення питання про зречення Вільгельма ІІ. Він тим часом виїхав у ставку німецьких військ на Західному фронті.
Війна дорого коштувала Німеччині: більше як 2 млн загиблих, мільйони поранених і скалічених, значні матеріальні втрати, хоча бойові дії велися не на її території та вона не зазнала руйнувань під час бойових дій.
2. Революція в Німеччині
Революційний загін (9 листопада 1918 р.)
Німецька революція почалася з повстання 3 листопада 1918 р. військових моряків у місті Кілі, обурених спробою командування кинути флот в останній бій, щоб, пожертвувавши ним, домогтися вигідніших умов перемир’я. Перехід влади в Кілі в руки моряків та заснування ними першої в Німеччині ради викликав ланцюгову реакцію в усій країні. Влада вислизнула з рук уряду. 9 листопада 1918 р. рейхсканцлер Макс Баденський поспішив передати владу соціал-демократові Фрідріху Еберту і заявив про зречення кайзера Вільгельма ІІ, який втік до Нідерландів. Німеччину було проголошено республікою. 10 листопада Берлінська рада створила тимчасовий уряд — Раду народних уповноважених, що складалася з представників двох робітничих партій: Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) та Незалежної соціал-демократичної партії Німеччини (НСДПН). Рада народних уповноважених скасувала надзвичайні закони, встановила 8-годинний робочий день і зобов’язала підприємців укласти колективні угоди з профспілками, висловилася за скликання Установчих зборів для створення конституції. Від її імені було підписано Комп’єнське перемир’я; війна скінчилася.
Рада Народних уповноважених – революційний уряд Німеччини
Одночасно в країні набрав сили рух за соціалістичну революцію, за встановлення влади рад і негайне усуспільнення власності. На чолі цього руху стояла група "Спартак", члени якої формально перебували в НСДПН. Керували групою Карл Лібкнехт і Роза Люксембург. Почалася поляризація сил з очевидною перевагою в бік уряду. Перший всенімецький з’їзд рад у грудні 1918 р. відмовився підтримати гасло "Вся влада радам!" і висловився за проведення виборів в Установчі збори, призначені на 19 січня 1919 р. На початку січня утворена спартаківцями Комуністична партія Німеччини разом із частиною "незалежних" намагалася встановити контроль над Берліном та рядом інших міст, давши привід для відкритого збройного виступу їхніх політичних суперників. Соціал-демократи, заручившись підтримкою військових, вдалися до рішучих дій. 12 січня вони придушили виступ комуністів і встановили повний контроль над Берліном. 15 січня було вбито Карла Лібкнехта і Розу Люксембург. Спробу комуністів прийти до влади збройним шляхом було ліквідовано.
Бої у Берліні у січні 1919 р.
3. Веймарська республіка
Проведені 19 січня вибори в Установчі збори дали перемогу правим і центристським партіям. Комуністи бойкотували ці вибори.
Установчі збори працювали в тихому містечку Веймарі, що на півдні Німеччини. Розроблена ними конституція і республіка, утворена на її основі, отримали назву Веймарської.
Конституція ввела у Німеччині загальне виборче право і громадянські свободи. Німеччина проголошувалася федеративною республікою з сильною президентською владою, але відповідальним перед рейхстагом урядом. Фрідріха Еберта було обрано першим президентом. Другим і останнім президентом Веймарської республіки став 1925 р. генерал-фельдмаршал Гінденбург.
Ф.Еберт
Проте революційні настрої в Німеччині ще довго давалися взнаки. 13 квітня 1919 р. на три тижні встановилася радянська влада в Баварії, у 1920 р. праві сили вчинили заколот („Капповський путч”) на три дні захопили владу в Берліні, але наразившись на могутній опір населення змушені були відступити, 1923 р. могутні виступи робітників сталися в Саксонії й Тюрінгії, а в Гамбурзі під керівництвом майбутнього лідера Комуністичної партії Німеччини Ернста Тельмана спалахнули збройні повстання, інспіроване СРСР.
Парад „червоних фронтовиків” – воєнізованої організації КПН (1926 р.)
Крім політичних негараздів молодій республіці довелося долати і економічну кризу спричинену вимогами країн Антанти сплачувати неймовірні репарації. Спроба Франції і Бельгії шляхом окупації Рура – промислового серця Німеччини – який дава 70% вугілля і 50% сталі, ще більш погіршило ситуацію. У Німеччині почалася небачена гіперінфляція: у середині 1922 р. долар коштував 10 марок, то через рік 1 млн марок. Півтори сотні друкарських фабрик не встигали друкувати гроші і нові нулі на банкнотах домальовували у банках. Для отримання заробітної платні робітникам доводилося брати корзини. Ціни у магазинах мінялися щогодини. Але завдяки гіперінфляції держава позбулася всіх воєнних боргів, а підприємці отримали фактично безпроцентні кридити. Значно знизилася заробітна плата – вона складала 40% від довоєнної. Безробіття сягнуло 6 млн чол.
Банкноти у двадцять і сто міліардів марок
Робітники з корзинами для білизни йдуть отримати заробітну плату
У такій ситуації підняли голову всі антивеймарські сили, як з ліва (комуністи), так і з права (нацисти). Лише завдяки рішучим діям уряду Штреземана, який підтримала армія, вдалося врятувати ситуацію. А запровадження плану Дауеса полегшило економічне становище країни. До 1929 р. Німеччина отримала 11 млрд доларів кридитів, що дало змогу відновити довоєнні економічні показники. Головне, за ці роки в економіці Німеччини сталися якісні зміни: відбулась докорінна модернізація виробництва, підприєництво охопило широкі верстви населення, Німеччина посіла перші позиції в автомобільній, авіаційній і хімічній промисловості. Заробітна плата зросла на 60%. На 1929 р. німецька економіка давала 10% світового виробництва і 12% світової торгівлі. Проте показники могли б бути значно кращими, як би не виплати репарацій, що складали 2,5 млрд марок на рік. Для їх виплат запроваджувалися високі податки (у 2 рази перевищували довоєнні) як прямі, так і опосередковані, зокрема на пиво.
4. Зародження фашистського(нацистського) руху
Фашистський рух у Німеччині виник одразу після Першої світової війни.
Причинами його виникнення були реваншистські настрої після поразки у війні та підписання принизливих умов Версальського договору, соціальна незахищеність більшої частини населення внаслідок зростаючої післявоєнної розрухи, реакція на більшовицьку політику експорту світової революції.
Версальський договір породив нацизм. Карикатура
Націонал-соціалістську робітничу партію Німеччини (НСДАП), що стала центром тяжіння усіх фашистів, було утворено 1919 р. (до 1920 р. вона називалася Робітнича партія Німеччини). Порівняно швидко лідером цієї партії став Адольф Гітлер. У 1923 р. нацисти намагались організувати заколот у Баварії («пивний путч»), але зазнали поразки. Все керівництво НСДАП опинилось у в`язниці. Тут у в`язниці Гітлер написав книгу "Майн кампф" ("Моя боротьба"), в якій виклав основні програмні положення фашистського руху в Німеччині. У 20-ті рр. вони ледь животіли. Швидке зростання їхнього впливу почалося під час економічної кризи 1929-1933 рр.
Виступ А.Гітлера на одних з перших зборів нацистів
Німецький нацизм не виріс на рівному місті, у нього були свої ідеологічні коріння. Попередниками нацистської ідеології були французький соціолог Жозеф Артюр де Гобіно і і англійський аристократ Хьюстон Стюарт Чемберлен. Гобіно створив чотирьохтомну працю «Досвіт про нерівність людських рас», в якій стверджував, що біла раса має переваги над іншими, а її елітою є арійці. До арійців він відносив населення Скандинавського півострова, Англії, Ірландії, Голландії, частини Франції і Німеччини. Гобино вважав німців, що живуть на заході Німеччини кращими арійцями. Чемберлен сформував расову теорію, яка доводила переваги арійців: «Господь Бог покладається тепер лише на одних німців…». Чемберлен став більш завзятим німецьким націоналістом ніж самі німці. Зустрічь його з Гітлером справила на останнього величезний вплив.
Важливу роль у становленні ідеології нацизму відіграло невелике Товариство Туле, що утворилось у Мюнхені за зразком масонських лож. Своїм завданням воно проголосило вивчення і популярізацію давньогерманської літератури і культури. Також члени товариства пропагували расову перевагу німців і необхідність створення третього рейху. На гербі Товариства була намальована свастика, а дивізом товариства було: «Пам`ятай, що ти німець. Тримай свою кров у чистоті!”.
Також нацисти запозичили фразиологію про “надлюдину”, яка стане правити на Землі і культ сильної особи у філософа Фрідріха Ніцше. Нацисти вважали себе “надлюдьми”.
Не до не після приходу до влади нацистам так і не вдалось створити закінченої, строгої філософсько-ідеологічної системи. Їх ідеологія була компіляцією расизма, антисемітизма, шовінізма, націоналізма, консерватизма, соціалізма тощо.
5. Криза Веймарської республіки. Прихід нацистів до влади
Економічна криза 1929-1933 рр. стала і кризою Веймарської республіки. Велике безробіття, масове розорення селян і ремісників вимагали від влади екстремальних заходів для полегшення становища народу. Однак уряди, що змінювалися, знаходились у полоні застарілих схем, вони проводили політику економії, урізаючи й без того незначні соціальні витрати. Було підвищено податки на предмети першої необхідності, зменшено розміри пенсій, позбавлено допомоги безробітних, які не досягли 21-річного віку.
Така політика не могла не викликати розчарування й давала привід для критики не тільки тих, хто стояв при владі, а й демократії взагалі. На падінні авторитету Веймарської республіки позначилась і широко розповсюджена думка, що її створенню сприяла ганебна Версальська угода. Так чи інакше в роки кризи почали набирати силу партії, що виступали проти демократії, і серед них, передовсім, нацисти, які обіцяли встановити тверду владу і вивести країну з кризи. Вплив партій, що виступали у підтримку Веймарської республіки, швидко падав, і 1932 р. вони вже репрезентували меншість громадян. Нацисти стали найбільшою політичною партією Німеччини.
Роздача нацистами безкоштовних обідів безробітним
Масовою базою фашистського руху стали націоналістичні настрої ремісників, селян, ветеранів війни, безробітних. Підтримку нацистам надали впливові кола великого капіталу Німеччини.
Робітничий клас меншою мірою піддавався впливу нацистів, але значна його частина також виступала проти Веймарської республіки, підтримувала комуністів — прибічників соціалістичної революції. Запеклі суперечки й гостра боротьба між ними та соціал-демократами зробили неможливими єдині антифашистські дії лівих сил, як це було у Франції в 1934-1936 рр. Нацисти зуміли залучити на свій бік зневірену в демократії молодь: 1/3 членів НСДАП складали люди у віці до 30 років. Позначилася на поведінці виборців і тактика боротьби, яку використовували нацисти. Штурмовики та есесівці нападали на мітинги політичних суперників, били активістів інших політичних партій, залякували населення цілих районів. Їхні дії, своєю чергою, демонстрували слабкість законної влади, яка часом нездатна була підтримувати елементарний порядок у містах і гарантувати безпеку громадян.
Фатальну для Веймарської республіки роль відіграли представники традиційної військово-бюрократичної еліти Німеччини, політичний вплив яких не усунула революція 1918 р. Її представники вважали, що саме нацисти є тією силою, яка здатна усунути загрозу рволюції, економічного краху і забезпечить відродження Німеччини. У жовтні 1931 р. її націоналістично налаштовані представники утворили «Гарцбургський фронт», який проголосив нацистів найперспективнішою силою в країні і закликав промислово-фінансові кола до їх фінансування.
Поліція розчищає шлях до рейхстагу для нацистських депутатів
У квітні 1932 р. проходили вибори президента республіки. Хоча на них переміг Гінденбург, Гітлер не набагато відстав від нього. Того ж року відбулися вибори до парламенту, які ще більш зміцнили позиції нацистів. За них проголосували 14 млн. виборців або 37%. Основними суперниками нацистів на виборах були соціал-демократи і комуністи, які в разі об`єднання своїх зусиль моглиб перешкодити перемозі нацистів. Але цього не сталося. Після виборів було сформовано уряд на чолі з фон Папеном. Цей уряд отримав назву «кабінет баронів», із-за великої кількості титулованих осіб у його складі. Уле цей уряд не мав ніякої підтримки ні в парламенті, ні в народі. Він намагався домогтися підтримки з боку нацисті, давши свободу дій для штурмовиків (СА), проте це лише зміцнювало позиції нацистів. Зрештою у листопаді 1932 р. відбулись позачергові парламентські вибори. На цих виборах жодна з партій не набрала більшості. Нацисти навіть втратили частину голосів. За них проголосувало 33% виборців. За комуністів голосувало 17% виборців. Гітлер був у розпачі. Подейкують, що він був готовий накласти на себе руки. Саме в цей момент, коли криза наближалася до кінця і з’явились ознаки падіння впливу нацистів, вирішальну роль відіграла воєнно-промислова еліта, яка використала свій вплив на президента Гінденбурга, щоби він вручив мандат на формування уряду Адольфові Гітлеру. 20 січня 1933 р. той став рейхсканцлером — керівником уряду.
6. Становлення фашистської диктатури
Доступившись до виконавчої влади, нацисти почали послідовну ліквідацію режиму політичної демократії Німеччини. Використавши як привід підпал рейхстагу, що його самі ж і організували, вони вдалися до відкритого терору проти їхніх політичних противників — соціал-демократів і комуністів. Проти останніх був влаштований відкритий судовий процес. Передусім Гітлер домігся підписання Гінденбургом спеціального указу "Про охорону народу і держави", що ліквідував основні права громадян і надав необмежені повноваження каральним органам. Нацисти провели нові вибори до рейхстагу, сподіваючись отримати переважну більшість у ньому. Проте підсумки виборів у березні 1933 р. їх не задовольнили: комуністи й соціал-демократи, які знаходились у підпіллі, отримали 30,6% голосів виборців, нацисти — 43,9%. Не зібравши абсолютної більшості голосів, нацисти відтоді остаточно відмовилися від спроб прикрити свій режим хоча б видимістю демократії та збереження конституції.
Нацистський марш на честь призначення А.Гітлера рейхканцлером (1933 р.)
Важливим етапом зміцнення влади Гітлера було знищення ним своїх політичних противників у партії. Лідер штурмовиків (СА) Ернст Рем виступав за продовження «націонал-соціалістичної революції», тобто за переділ власності в Німеччині, що могло позбавити Гітлера підтримки великого капіталу. Щоб розв`язати проблему кординально, Гітлер за допомогою охоронних загонів (СС) вніч на 30 червня 1934 р. фізично знищує керівників СА. Ця подія увійшла в історію під назвою “ніч довгих ножів”
Принцип поділу влади, що лежав в основі Веймарської республіки, було відкинуто, законодавчі функції передано урядові. Гітлеру ж передали повноваження президента Гінденбурга, який помер 1934 р. Так уся повнота влади в Німеччині опинилася в руках Гітлера. Було проведено адміністративну реформу, що ліквідувала земельні парламенти та органи місцевого самоврядування. Влада на всіх рівнях переходила в руки не виборних, а призначуваних згори чиновників.
У 1933 р. вже формально було заборонено всі політичні партії‚ крім НСДАП, що злилася з державою. Партійні функціонери автоматично ставали державними чиновниками відповідного рівня. Така різка зміна державного ладу та суспільного життя супроводжувалася насиллям і породжувала посилення каральних органів держави. СА та СС стали частиною цього апарату насилля. Було створено державну таємну поліцію (гестапо), а з 1933 р. по всій країні з’явилися концентраційні табори для утримання в них усіх невгодних режимові людей. Було ліквідовано основні політичні права громадян — свободу слова, зібрань, недоторканність житла, таємницю листування.
Перші вязні нацистських концентраційних таборів
7. Економічна політики нацистів
Важливі зміни стались і в економіці Німеччини. Уряд Гітлера пішов на нечуване для мирного часу розширення державного регулювання господарського життя, спершу — з метою виходу з кризи.
На кошти держави було розгорнуто будівництво загальнонаціональної мережі швидкісних автострад, що дозволило відразу різко скоротити кількість безробітних і пожвавити будівельну індустрію. Перегодом основну увагу було приділено прискореному розвиткові військової промисловості. Військові витрати збільшилися з 620 млн до 15,5 млрд рейхсмарок у 1933-1938 рр. З метою стимулювання економічного зростання вводилися податкові пільги. З одночасним зростанням витрат і зниженням податків виник дефіцит бюджету, що покривався випуском паперових грошей. Щоб не допустити знецінення їх та зростання цін, уряд запровадив контроль над цінами і зарплатою та почав поступовий перехід до карткової системи розподілу. Це збільшило масштаби державного регулювання економіки.
Особливістю економіки нацистської Німеччини було пряме адміністративне регулювання господарства державою. Для цього всіх підприємців було об’єднано в галузеві картелі та підпорядковано імперському міністрові господарства. Коли 1936 р. було прийнято чотирирічний план розвитку військової промисловості, уповноваженим із реалізації цього плану призначили Г.Герінга. Створене ним відомство взяло під контроль усю економіку країни. Держава стала безпосереднім володарем багатьох підприємств, що були конфісковані головно у євреїв під час "аріїзації" промисловості. Так, на заводах державного концерну "Герман Герінг" було зайнято 600 тис. працівників і виплавлялося 7,29 млн т сталі.
Фашистська держава встановила також контроль над ринком робочої сили і трудовими відносинами. У роки Веймарської республіки останні будувалися на визнанні протиріччя інтересів робітників і роботодавців, яке мало вирішуватися через тарифні погодження між організаціями, що репрезентували інтереси кожної зі сторін. Для нацистів такий підхід був неприпустимим у принципі. Трудові відносини вони намагалися побудувати на основі своїх ідей про перевагу національних інтересів і вважали можливою гармонію між працею і капіталом під наглядом держави. У нацистській Німеччині було ліквідовано профспілки, а замість них утворено Німецький робітничий фронт, що включав робітників і роботодавців. Керівники підприємств ставали "вождями трудового колективу", а контроль над трудовими відносинами перейшов до спеціальних "опікунів праці", призначуваних урядом. Контроль над заробітною платою було доповнено введенням загальної трудової повинності.
Під жорсткий державний контроль у нацистській Німеччині було взято і зовнішню торгівлю. Метою її регулювання було прагнення зменшити залежність країни від імпорту. Відповідно вживалися заходи з розвитку тих галузей промисловості, які заступали імпорт: синтетичний бензин, каучук. Усе це також диктувалося загальною військовою підготовкою нацистів та було розраховано на нейтралізацію можливої, на випадок війни, блокади Німеччини.
До початку Другої світової війни економіка Німеччини кардинально змінилася. За збереження приватної власності було суттєво обмежено свободу підприємництва. Ринок товарів і послуг, ринок праці заступила державна регламентація. Практично перестала функціонувати ринкова економіка. Весь комплекс цих заходів прискорив вихід Німеччини з кризи. У 1935 р. вона досягла докризового рівня виробництва, а до 1939 р. значно перевищувала його. Скоротилося безробіття: 1933 р. воно складало 6 млн осіб, 1934 р. — 3 млн., 1936 р. – було майже ліквідоване. Але в самому виході з кризи не було нічого феноменального, бо з 1933 р. всі країни Заходу вступили в смугу економічного пожвавлення. Слід мати на увазі, що більш високі темпи відновлення в Німеччині були значною мірою зумовлені мілітаризацією її економіки. Ціною цих успіхів стала повна ліквідація прав і свобод громадян, створена в країні атмосфера примусового однодумства, шовіністичного розгулу і загальної підозріливості.
8. Масове насильство. Репресії. Антисемітизм
Життя у нацистській Німеччині сильно відрізнялося від тих омріяних картин, що були створені пропагандою. Насилля стало масовим. Тільки до початку 1935 р. було вбито більш як 4200 противників нацизму, заарештовано 515 тис. осіб. До початку 1939 р. в ув’язненні знаходилося більш як 300 тис. душ. Сотні тисяч німців емігрували, в тому числі цвіт творчої інтелігенції — фізик Альберт Ейнштейн, письменники Томас і Генріх Манни, Ліон Фейхтвангер, Бертольд Брехт, композитори Ган Уйснер, Отто Клемперер, Пауль Гіндеміт.
Публічне приниження нацистами євреїв
Антисемітизм став офіційною політикою фашистської держави (на 1933 р. в Німеччині проживало близько 500 тис. євреїв). Вже з весни 1933 р. почався організований владою бойкот усіх установ, що належали євреям. У 1935 р. було прийнято серію законів, що позбавили євреїв німецького громадянства та заборонили їм обіймати посади в державному апараті(«Нюрберзькі закони»). Змішані шлюби заборонялися. З 1939 р. євреїв почали виселяти у спеціально відведені будинки і квартали (гетто). Їм не дозволяли з’являтись у громадських місцях, удаватися до багатьох видів діяльності, вони були зобов’язані постійно носити на одязі нашиту жовту шестикутну зірку. Проти ночі з 9 на 10 листопада 1938 р. влада організувала єврейський погром ("кришталеву ніч", коли було розбито й розграбовано єврейські крамниці, аптеки і т.ін.), жертвами якого стали десятки тисяч осіб. Так було підготовлено ґрунт для винищення євреїв в окупованих Німеччиною в роки війни країнах. 6 млн євреїв стали жертвою расового безумства нацистів.
Крім євреїв расової дискримінації, починаючи з 1935 р. були піддані і цигани (у Німеччині їх проживало близько 22 тис. чол.). Вони мали бути винищені як представники «нищої» раси.
Нацизм прагнув установити контроль і над свідомістю людей. Засоби масової інформації — друк, радіо — залежали від міністра пропаганди Й.Геббельса. Його відомство було поставлено на службу нацизмові: художники, поети, композитори мусили прославляти Гітлера, оспівувати переваги арійської раси і нових порядків. Велич Німеччини мали уособлювати циклопічні споруди.
Спалення нацистами книг
Контроль над масовою свідомістю здійснювався і через тотальне охоплення населення нацистськими організаціями і політичними кампаніями. Німецький трудовий фронт об’єднував 23 млн осіб, до молодіжної організації "Гітлер-югенд" належало понад 8 млн. Членство в них було обов’язковим. Крім того, існували різні націонал-соціалістські союзи, що об’єднували людей за професіями, нахилами, захопленнями тощо. Всі вони мусили відвідувати мітинги і збори, брати участь у масових заходах. Ухилення від усього цього було доказом незгоди і дозволяло цілеспрямовано боротися з його проявами.
Документи, матеріали
Із розмови Еберта з заступником начальника генерального штабу Гренером 9 листопада 1918 р.
Гренер: "Чи має уряд намір охороняти Німеччину від анархії та відновити порядок?"
Еберт: "Так, має намір".
Г. — У такому разі верховне командування підтримуватиме дисципліну в армії та мирно відведе її на батьківщину.
Е. — Як ставиться верховне командування до солдатських рад?
Г. — Віддано накази ставитися до них дружньо.
Е. — На що очікує верховне командування від уряду?
Г. — Верховне командування очікує, що уряд співробітничатиме з офіцерським корпусом у придушенні більшовизму і в підтриманні дисципліни в армії.
Е. — Чи збереже фельдмаршал (Гінденбург) командування?
Г. — Так.
Е. — Передайте фельдмаршалові подяку уряду.
Питання до документа
До яких наслідків привела ця розмова?
Веймарська конституція. 11 серпня 1919 р.
(Витяг)
… Стаття 20. Рейхстаг складається з депутатів німецького народу.
Стаття 21. Депутати є представниками всього народу. Вони підкоряються тільки своїй совісті та не зв’язані мандатами.
Стаття 22. Депутати обираються загальною, рівною, прямою й таємною подачею голосів на засадах пропорційного представництва, чоловіками і жінками, які досягли 20-річного віку.
Стаття 23. Рейхстаг обирається на 4 роки.
Стаття 41. Президент імперії обирається всім німецьким народом. Може бути обраний кожний німець, якому виповнилося 35 років.
Стаття 43. Президент імперії обирається на 7 років. Переобрання можливе ...
Стаття 109. Всі німці рівні перед законом. Чоловіки і жінки мають у принципі однакові права і несуть однакові обов’язки. Публічно-правові привілеї та обмеження, зумовлені народженням або станом, підлягають скасуванню.
Стаття 114. Свобода особистості є недоторканною.
Стаття 115. Житло кожного німця є його вільним сховищем. Воно недоторканне.
Стаття 118. Кожний німець має право в межах загальних законів вільно висловлювати свої думки усно, у пресі, засобами зображення або інакше. У цьому праві його не повинні стримувати жодні відносини у праці або службі, і ніхто не має права завдавати йому збитків за те, що він користується цим правом. Цензура не допускається.
Стаття 123. Усі німці мають право збиратися мирно та без зброї, не роблячи попередньої заяви й не питаючи особливого дозволу.
Стаття 124. Усі німці мають право утворювати союзи або спілки в цілях, що не суперечать кримінальним законам. Це право не може наражатися на обмеження заходами примусового характеру.
Стаття 125. Гарантуються свобода й таємниця виборів.
Стаття 153. Власність забезпечується конституцією.
Питання до документа
Доведіть, що Веймарська конституція мала демократичний характер.
Висловлювання Гітлера після поразки "пивного путчу" (1923 р.)
"…Якщо я знову вдамся до політики, то це буде нова політика. На зміну тому, щоб завойовувати владу за допомогою зброї, ми, на зло депутатам-католикам і марксистам, сунемо ніс у рейхстаг. Щоправда, потрібно буде більше часу, щоб їх переголосувати, ніж на те, щоб їх перестріляти… Але їхня власна конституція приведе нас до успіху. Кожна легальна процедура триває довго…, але рано чи пізно ми завоюємо більшість, а отже, і Німеччину".
Запитання до документа
1. Чому нацисти зневажали демократичні процедури, а водночас використовували їх для захоплення влади?
2. Які положення Веймарської конституції сприяли здійсненню планів нацистів?
Задача з німецького підручника математики для середніх шкіл. 1939 р.
"Юнкерс" вилетів з вантажем 12 дюжин бомб, кожна вагою 10 кг. Літак тримає курс на Варшаву, центр світового єврейства. Він бомбардує це місто. В разі вильоту з повним бомбовим навантаженням і повними бензобаками, що містять 1500 кг пального, .літак важить 8 т. Із поверненням літака з його хрестового походу він усе ще має 230 кг пального. Яка власна вага літака?"
Запитання до документа
1. Яка ваша думка щодо задачі?
2. З чим пов’язана її поява в шкільному підручнику?
3. Яку роль відігравала пропаганда у становленні та утвердженні тоталітарних режимів?
4. Які ідеологічні штампи були закладені в задачі?
Запитання і завдання
1. Які причини і наслідки Листопадової революції 1918 р.?
2. Чому комуністи не змогли взяти владу під час революційних подій 1918-1919 рр.?
3. На яких засадах було створено Веймарську республіку? З’ясуйте слабкі риси Веймарської республіки.
4. Які причини виникнення фашизму в Німеччині?
5. Які наслідки економічної кризи 30-х рр. для Німеччини?
6. З’ясуйте етапи приходу нацистів до влади. Які чинники сприяли цьому процесові?
7. Дайте характеристику нацистського режиму в Німеччині.
8. Як можна оцінити економічну політику нацистів?
9. Яку мету переслідували нацисти у своїй внутрішній політиці? Дайте морально-правову оцінку методам, що їх використовували нацисти для досягнення своєї мети.
10. Чому расизм став однією з основ нацизму?
Запам’ятайте дати:
3 листопада 1918 р. Початок революції в Німеччині.
9 листопада 1918 р. Повалення монархії та проголошення республіки.
Січень 1919 р. Збройний виступ комуністів у Берліні.
19191933 рр. Веймарська республіка.
Квітень-травень 1919 р. Баварська радянська республіка.
1923 р. Заколот нацистів у Баварії.
1933 р. Встановлення фашистської диктатури в Німеччині.
Українська