§ 10. Сполучені Штати Америки у 1940-50-х роках

 

 

 

            1. Зміна міжнародного статусу США внаслідок Другої світової війни

            США – єдина країна, яка в період війни зміцнила свої позиції. До кінця війни під контролем США перебувало 80% золотого запасу капіталістичного світу (21 тис. т). Їхня частка становила приблизно 60% світового промислового виробництва (без СРСР). Американські товари становили 40% товарів країн Заходу. Зріс національний прибуток. Більшість країн світу знаходилась у фінансовій залежності від США. Був високим і моральний авторитет США – держави, яка зробила вагомий внесок в розгром фашизму і стала ініціатором створення ООН. США мали велику військову перевагу (найбільший у світі океанський флот, стратегічну авіацію) над іншими країнами і монопольно володіли атомною зброєю (це давало змогу скороти сухопутні війська з 12 млн до 1 млн у 1947 р.). США стали наддержавою. А це означало, що будь-які зміни в будь-якому регіоні світу зачіпають інтереси США. Статус наддержави наклав свій відбиток на внутрішній і зовнішній політиці країни.

 

2. Президентство Г.Трумена

            Повоєнний період в історії США пов`язаний з президентством Г.Трумена. На його політику мали значний відбиток наслідки війни і програмні установки демократичної партії.

 

Фактори впливу на діяльність адміністрації президента Г.Трумена

 

            У перші післявоєнні роки перед США стояли проблеми переведення економіки на мирні рейки (конверсія) і відвернення неминучого спаду виробництва (економічної кризи). Американська адміністрація ставила перед собою три основні завдання: запобігти застою економіки, забезпечити високу зайнятість населення, не допустити інфляції. Для цього передбачалось негайно скоротити збройні сили, забезпечити повну зайнятість демобілізованим, провести реконверсію при збереженні контролю над підприємствами з метою недопущення гострих криз. Для реалізації цієї програми було прийнято "Солдатський білль про права" (1944 р.) і "Закон про зайнятість" (1946 р.). Така політика отримала назву "Справедливий курс".

            31 грудня 1946 р. президент Г.Трумен (1884-1972) оголосив "закінчення воєнних дій". Було ліквідовано органи надзвичайного контролю над виробництвом, які існували під час війни, монополії отримали свободу дій, але це не означало ліквідацію державної системи регулювання, створеної в період 1929-1945 рр. Активно проводився в життя «план Маршалла» (!947-1951), який повинен був забезпечити відновлення ринку в Європі і усунути перенасиченості капіталу в США (буде детально розглянуто на наступних уроках). Було проведено реорганізацію державного апарату. У 1947 р. створено Раду Національної Безпеки, Центральне розвідувальне управління (ЦРУ), реорганізовано військові органи. До Конституції США внесено поправку, згідно з якою президент може обиратися не більш, ніж на два строки підряд. У зовнішній політиці США проводили курс на конфронтацію з СРСР.

            Однак ці заходи не врятували американську економіку від спаду. Зменшились прибутки більшості американців, зросло безробіття, підвищились ціни. Таке становище призвело до розгортання масової страйкової боротьби. У 1945 р. страйкувало 3,5 млн. осіб, а у 1946 р. – 4,6 млн. осіб. Зростання страйкової боротьби викликало в адміністрації реакцію, яка призвела до прийняття у червні 1947 р. антипрофспілкового закону Тафта-Хартлі, названого за прізвищами сенатора Роберта Тафта і члена палати представників Фреда Хартлі.

            Закон обмежував права робітників на укладення колективного договору. Від керівників профспілок вимагалась підписка, що вони не є комуністами, або членами інших "підривних" організацій. Заборонялись страйки солідарності, страйки державних службовців.

 

Із закону Тафта-Хартлі (від 23 липня 1947 р.)

“…§ 8. З боку наймача нечесно:

1)    втручатися, утримувати або змушувати тих, що наймаються зректися участі в профспілковій діяльності;

2)    використовувати вплив або втручатися в утворення або управління будь-якої трудової організації;

3)    вдаватися до дискримінації в наймі та продовженні строків найму з метою сприяти або протидіяти участі в будь-яких трудових організаціях…

З боку трудової організації або її представників буде нечесно:

1)    утримувати або змушувати з боку тих, що наймаються вступати в трудову організацію;

2)    відмовлятися від колективних переговорів з наймачем;

3)    брати участь або спонукати та заохочувати найнятих будь-якого наймача до участі в страйку…

4)    примусити або зажадати від будь-якого наймача, щоб він визнавав або вів переговори з робітничою організацією як з представником своїх робочих…

§ 35. Вважається незаконним для будь-якої особи на службі США або будь-якого агентства США, включаючи конференції, що повністю належать уряду, брати участь у будь-якому страйку..."

 

            Спад виробництва, погіршення матеріального становища, закон Тафта-Хартлі. призвели до падіння авторитету президента Трумена. Він, щоб підняти свою популярність, на чергових виборах запропонував програму, яка забезпечила йому перемогу.

            У 1949 р. Трумен направив Конгресу широку програму реформ у дусі неолібералізму (кейнсіанства). Вона включала в себе такі положення: скасування закону Тафта-Хартлі (на передодні виборів 1948 р. Трумен наклав на нього вето), розширення соціального забезпечення і введення системи медичного страхування, прийняття федеральних законів у галузі цивільного права, надання фінансової допомоги штатам для покращення освіти, підвищення мінімальної заробітної плати, будівництво дешевого житла, широке гідробудівництво, гарантії стабільних прибутків фермерам за рахунок дешевих кредитів, недоторканість конституційних свобод.

            Реалізувати цю програму повною мірою не вдалося в силу економічних (криза 1948-1949 рр.) і зовнішньополітичних причин (створення атомної бомби в СРСР і перемога революції в Китаї). Також конгрес в супереч вето президента схвалив закон Тафта-Хартлі. Не прийняв закони про громадянські права чорношкірих американців, про запровадження медичного страхування, про державну допомогу навчальним закладам тощо.

            Під впливом цих факторів продовжувало погіршуватись економічне становище: зростали податки, державний дефіцит, а в січні 1951 р. почалась стрімка інфляція. Адміністрація змушена була піти на встановлення жорсткого контролю над цінами. Це не виправило становище і зрештою призвело до падіння авторитету демократів.

 

3. Маккартизм (1950-1954)

            Розгортання "холодної війни" позначилося і на внутрішньополітичному житті країн Заходу. Обмежувалися демократичні права, гонінню піддавалися ліві сили (комуністи, антивоєнні сили і рухи, громадяни, які симпатизували СРСР). У США ця тенденція проявилась в політиці маккартизму. Маккартизм виник як реакція на революцію в Китаї і втрату китайського ринку, яка була підсилена війною в Кореї.

            Виступаючи 9 лютого 1950 р., ексцентричний сенатор Д. Маккарті заявив: "Шість років тому в сфері впливу СРСР було 180 млн. осіб... Тепер вже 800 млн. осіб опинилися під абсолютною владою Радянської Росії – зростання на 400%. Причини, через які ми виявились безсилими, не в тому, що наш єдиний могутній противник послав війська для вторгнення на наші береги, а в зраді тих, до кого наша нація відноситься так добре... На мою думку державний департамент піддався комуністичній інфільтрації". У своєму виступі він навіть назвав чисельність комуністів у держдепартаменті – 205 (правда вже у надрукованій версії його промови містилась цифра 57).

            Ця промова стала сигналом для антикомуністичних сил. Всупереч президентському "вето" у вересні 1950 р. було прийнято закон "Про внутрішню безпеку". Почалися гоніння і арешти лідерів Комуністичної партії США (арештовано 140 осіб) і профспілок (арештовано 100 осіб), переслідування ліберально настроєних професорів, "полювання на відьом", шпигуноманія (відбувся цілий ряд арештів (Клаус Фукс, Гаррі Голд, Грінглас, подружжя Розенбергів, які були страчені на електричному стільці) і судових процесів над “радянськими шпигунами” (“Справа Оппенгеймера”). 255 організацій в США були визнані “підривними”.

            Про розгул маккартизму свідчить такий цікавий факт. У місті Медісон (штат Вісконсин) 112 репортерам місцевих газет запропонували підписатися під витягом з білля про права (10 поправок до Конституції США), не повідомивши, що це за документ. 111 репортерів відмовились від цього, вважаючи, що їм підсовують комуністичну пропаганду.

 

Цікаво знати

            Саме в цей період у США працював розвідник №1 СРСР Вільям Генріхович Фішер (Рудольф Абель). У роки другої світової війни діяв як агент у німецькому тилу. Служив у вермахті, контролював роботу німецьких радистів, навіть отримав нагороду “Залізний хрест”. Його активна діяльність в США тривала з 1948 по 1957 роки. Йому вдалось організувати агентурну мережу, яка мала доступ до “атомних секретів” США та інших воєнних відомостей. У 1957 р. був заарештований (виданий іншим радянським агентом М.К.Івановим (Рейно Хейханеном)). Під час судового процесу йому було присуджено 30 років ув`язнення. Під час судового процесу він сказав лише 7 слів. У 1960 р. був обміняний на американського пілота-шпигуна Френсіса Пауерса. Що був збитий над територією СРСР.

 

            Маккартизм не став довготривалою тенденцією внутрішньої політики США. Це було зумовлено: 1. У США не було масової бази для комуністичного руху. 2. Успіхи США у протидії СРСР на зовнішньополітичній арені. 3. Потепління міжнародного становища в середині 1950-х рр.

 

4. Президентство Д.Ейзенхауера.

            Провали у реформаторській діяльності демократів сприяли росту авторитету Республіканської партії. Популярний національний герой Д.Ейзенхауер (головнокомандуючий військами союзників в Європі під час другої світової війни) став офіційним кандидатом республіканців на посаду президента. Вибори 1952 р. перетворились в особистий тріумф Д.Ейзенхауера (1890-1969).

            Соціально-економічний розвиток США у період правління республіканців можна охарактеризувати таким чином: повільні темпи розвитку виробництва і часті кризи (1953-1954, 1957-1958, 1960-1961 рр.), початок впровадження автоматизації в різних сферах виробничого процесу (впровадження автоматичних машин, конвеєрного методу обробки, автоматичних контрольних систем, електронно-обчислювальних систем), помітні зміни структури робочої сили (збільшення кількості робітників невиробничої сфери, скорочення фермерів в суспільстві відносно інших верств населення з 16,6% до 12%), інтенсивний розвиток військово-промислового комплексу. Все це відбулося на тлі стагнації соціально-економічних процесів.

            У 50-ті роки проходить трансформація республіканської та демократичної партій: соціально-економічний розвиток країни вбачається ними у розвитку державного регулювання економікою.

            Ці два чинники мали значний вплив на його внутрішньополітичний курс. З одного боку, він не розширював соціальні програми, започатковані демократами, з іншого – він не дозволив їх скоротити, як цього вимагала більшість республіканців. Ще формуючи концепцію свого президентства, Ейзенхауер говорив, що країна потребує спокою після великих потрясінь другої світової війни.

            На період правління адміністрації Ейзенхауера припадає потепління відносин між СРСР та США, припинення війни у Кореї. У 50-ті роки вдалося запобігти гострих міждержавних криз. Головною метою США було усунення загрози проникнення СРСР у нові регіони світу. З цією метою було розроблено "доктрину Ейзенхауера", згідно з якою США повинні заповнити "вакуум", який з’явився в результаті розпаду колоніальних імперій Великобританії та Франції і утворення незалежних держав, а також протидіяти СРСР не всюди, а там, де складуться сприятливіші умови “Стратегія масованої відплати”. Суть цієї стратегії висловив сам Ейзенхауер: “США не зв`язують себе зобов`язанням протистояння комунізму у будь якій точці земної кулі. На дії СРСР в одному місці США можуть відповісти в іншому, де будуть вважати доцільним. Використовуючи при цьому, якщо буде потрібно, ядерну зброю. Тільки сила може допомогти, слабкість не може допомогти, вона може тільки просити милостиню”.

 

            Підсумки

            Після другої світової війни США стали наддержавою очоливши Західний світ у протистоянні з СРСР (комунізмом). На президентство Г.Трумена і Д.Ейзенхауера припадає перший етап “холодної війни”. За президентства Трумена і Ейзенхауера спостерігався швидкий поступальний розвиток країни, хоча і він супроводжувався періодичними економічними кризами, які були зумовлені повоєнним спадом виробництва і структурними перебудовами американської економіки в умовах розгортання НТР. За цей період відбулось зміцнення американської політичної системи, “американського стилю життя”. Продовжувався процес подальшої демократизації американського суспільства. Проте на цьому шляху не вдалося уникнути спроб деяких політичних сил обмежити демократичні права. Маккартизм не став довготривалою тенденцією.

 

Запитання і завдання:

1.    Визначте наслідки Другої світової війни для США. Дайте визначення поняттю “наддержава”.

2.    Назвіть основні заходи адміністрації президента Трумена, які мали забезпечити усунення кризових явищ в повоєнній економіці і забезпечити подальший розвиток США.

3.    Що таке “закон “Тафта-Хартлі”? Що викликало невдоволення робітників у законі? Чому він не був скасованим?

4.    Чому Трумену не вдалось у повній мірі реалізувати проголошені плани?

5.    Що таке маккартизм? Чи був маккартизм закономірним явищем? Чому він не став довготривалою тенденцією?

6.    Заповніть таблицю: Президентство Г.Трумена і Д.Ейзенхауера

 

 

• ← § 9. Європейська інтеграція
• § 11. Сполучені Штати Америки у 1960-70-х роках →