🚚 🚁 Збираємо на пікап та ремонт дрона аутел

⛑ 🛡 🥾 Шоломи, форма, взуття

§ 25. Румунія (підручник)

§ 25. Румунія

1. Становлення комуністичного режиму

            У роки Другої світової війни Румунія була союзником нацистської Німеччини, її війська брали активну участь у бойових діях на території СРСР. Проте після поразок німецьких і румунських армій на сході, вихід радянської армії на кордон з Румунією ситуацію в країні докорінно змінилася. Король Мiхай, який фактично був усунутий від влади, перед лицем очевидної поразки фашистського блоку вдався до рішучих дій. Напередодні вступу радянських військ у Бухаресті він 23 серпня 1944 р. дав наказ про арешт пронiмецьки налаштованого прем'єр-мiнiстра Антонеску, уклав перемир‘я з союзниками i оголосив війну Нiмеччинi. За це Михай був нагороджений Сталіним Орденом Перемоги, йому також було подаровано літак, а французами – орденом Почесного легіону. Румунські війська прийняли активну участь у бойових діях на завершальному етапі війни проти німецьких i угорських військ на території Угорщини.

            Вступ радянських військ в Румунію примусив короля включити в уряд, який очолив Петру Гроза, представників комунiстiв, якi зайняли ключовi посади. У жовтні 1945 р. КПР на Нацiональнiй конференції визначила курс на побудову соцiалiзму в Румунії. Генеральним секретарем ЦКПР став Георге Георгiу-Деж. На перших повоєнних виборах у листопаді 1946 р. комуністи i їх прихильники одержали перемогу.

            До лютого 1947 р. Румунія знаходилась під контролем СКР. Після підписання мирного договору Румунія відновила свій суверенітет.

            Впродовж 1947 р. комуністи утвердились в уряді i зрештою змусили короля Мiхая зректися престолу та емігрувати. 30 грудня 1947 р. Румунія була проголошена Румунською Народною Республікою.

 

Цікаво знати

            Король з сім`єю 3 січня 1948 р. вимушено залишив країну. Він був позбавлений громадянства і всього майна. Разом з дружиною Анною Бурбон-Пармською Михай жив в Англії, а згодом – у США. З 1956 р. він з родиною осів у містечку Версуа поблизу Женеви (Швейцарія). Всі роки вигнання він сподівався повернутися на батьківщину і повернути собі трон. З середини 80-х років ХХ ст. став проявляти політичну активність, звертаючись з закликами до румунів «зберегти династію». У березні 1992 р. він нарешті відвідав Румунію з приватним візитом. Королю було відновлено громадянство. Проте лише 10% румунів виступає за відновлення монархії. Правляча еліта Румунії прагне використати династичні зв`язки короля для забезпечення швидшого прийому країни до НАТО і ЄС.

 

            У лютому 1948 р. відбувся об'єднавчий з'їзд КПР i САП Румунії, на якому була створена Румунська комуністична партія. Утвердившись при владi i усунувши своїх конкурентів, комуністи починають соцiалiстичне будівництво.

            У червні 1948 р. була проведена повна нацiоналiзацiя, а "буржуазія ліквідована як клас."

 

Із закону Великих Національних Зборів Румунії (11 липня 1948 р.)

            «Ст.1. Націоналізуються всі багатства надр, що не є… власністю держави, а також всі промислові, банківські, страхувальні, гірничорудні, транспортні і телекомунікаційні приватні підприємства, товариства і об`єднання…”

 

            У грудні 1950 р. процес "соціалізації" економіки завершився прийняттям першого п'ятирічного плану на 1951-1955 р., який передбачав проведення індустріалізації і колективізації (завершена у 1962 р.).

            У 1952 р. була прийнята конституція РНР, яка закріпила владу за комуністами і соціалістичний характер держави.

            Будь-які прояви опозиційності влади придушувалися силою, здійснювалися масові репресії.

            Смерть Сталіна не внесла суттєвих змін у соціалістичне будівництво в Румунії. У країні не відбулось змін влади, що і привело до чисто косметичної десталінізації.

            Не бажаючи слідувати у руслі політики, яку почало проводити радянське керівництво, Георгіу-Деж починає здійснювати активні кроки направлені на забезпечення більшої самостійності від Москви. Зразком для наслідування було обрано Китай. Таким чином він як би переніс десталінізацію у сферу міждержавних відносин соціалістичних країн. Уміло маневруючи, використавши протиріччя між СРСР і КНР, Георгіу-Деж домігся виведення радянських військ з країни, а у 1964 р. демонстративно здійснив візит у КНР.

 

2. Режим Н.Чаушеску та його падіння

            Лінію свого попередника продовжив і Николає Чаушеску. Румунія при ньому засудила радянську інтервенцію в Чехословаччину у 1968 р. У 1967 р. Румунія не розірвала дипломатичні відносини з Ізраїлем, як це зробили інші країни ОВД. Також Румунія була єдиною соціалістичною країною, яка засудила вторгнення СРСР в Афганістан.

            Така позиція Румунії робила її своєрідним дисидентом у соціалістичному таборі в очах Заходу, що принесло їй не малі вигоди: дешеві кредити, пільгові умови торгівлі з Заходом тощо.

            Але у внутрішній політиці Чаушеску здійснював кроки, які привели до утворення у Румунії найбільш жорсткого тоталітарного режиму у Східній Європі (не рахуючи Албанії). У країні почалась форсована індустріалізація. Під ще не розвідані родовища нафти були створені величезні нафтопереробні комплекси, що зрештою привело до того, що у 80-ті роки Румунія із експортера нафти перетворилась у імпортера. Здійснювались грандіозні проекти на зразок каналу Дунай – Чорне море. Румунія намагалась випускати все: станки, машини, літаки. Хоча для цього не було необхідної кількості кваліфікованої робочої сили, інженерних кадрів і ресурсів.

            Також Чаушеску прагнув ліквідувати різницю між містом і селом. Для цього ліквідовувались "неперспективні" села, а їх мешканці переселялись у агроміста. У Трансильванії, де проживала значна угорська меншина (1750 тис. чол. – 7.5%, населення Румунії), ця політика отримала назву "територіальної систематизації", яка поряд з політикою румунізації угорської меншості (угорці були оголошені "румунами угорської національності") викликали законне невдоволення угорського населення. Ще у 1968 р. було ліквідовано Угорську автономну область.

            У політичній  сфері вся повнота влади була зосереджена у руках Чаушеску. У країнах був встановлений культ його особи. Чаушеску назвали "генієм Карпат" і "Дунаєм думок". Для зміцнення влади всі головні державні посади посідали його родичі (40 осіб.). Так його дружина Єлена стала членом Політвиконкому ЦК, заступником прем'єр-міністра, Президентом Академії Наук. Головним знаряддям влади стали органи державної безпеки – "секурітате", які навіть контролювали приватне життя громадян.

            Така політика Чаушеску на кінець 80-х років привела країну до вкрай важкого становища. Диспропорція у розвитку промисловості привела на внутрішньому ринку до дефіциту основних промислових товарів. Низька продуктивність сільського господарства, яке до того ж було підірване політикою "територіальної систематизації", привела до перебоїв у забезпеченні населення продуктами харчування.

            Зовнішній борт країни досяг 21 млрд. дол. Чаушеску оцінив таке становище, як загрозливе і став єдиним боржником у світі, який у  екстреному порядку вирішив погасити борг. Румунія до мінімуму згорнула імпорт, у тому числі і енергоносіїв.

            Електростанції були підпорядковані контролю армійських офіцерів. Вводились жорсткі ліміти споживання енергії промисловими підприємствами і населенням. З настанням вечора  міста поринали у морок, горів лише кожний десятий ліхтар. У будні дні телебачення працювало 2-3 години на добу. Обмежувалась опалення будинків. Заборонялось користуватися холодильниками у зимовий час. На експорт відправлялось майже все продовольство (а також  все, що мало попит), а внутрішнє споживання регламентувалося. У Грошові (великий промисловий центр) відбувався справжній бунт населення, який був жорстоко придушений "секурітате".

            У той час як країна жила у злиднях план Чаушеску мав 62 палаци, 22 мисливські будинки, два кораблі і т.д. На особистих рахунках Чаушеску в іноземних банках зберігалось близько 1 млрд., а все його майно оцінювалось у 5 млрд. дол. США.

Николає Чаушеску

 

Риси режиму Н.Чаушеску

            На фоні кардинальних змін у Східній Європі  Румунія продовжувала жити за старими схемами. У листопаді 1989 р. відбувся XIV з'їзд РКП, який прийняв новий план розвитку соціалістичного суспільства до 2010 року.

            У грудні 1989 р. Чаушеску відправився з візитом до Ірану. У цей час в Румунії почались драматичні події. 15 грудня 1989 р. представники міської влади м. Тімішоара вирішили перевести на роботу в село протестантського священика Ласло Текеші, який захищав права угорської меншості. Міський суд прийняв рішення висилити його з квартири, але прихожани не допустили такого свавілля. Наступного дня розпочались стихійні демонстрації, під час яких з'явились гасла "Геть Чаушеску". Солдати та служба безпеки намагались розігнати маніфестантів, але безуспішно. 17 грудня на засіданні Політкомісії ЦК РКП Чаушеску настояв на застосуванні зброї проти демонстрантів. У той же день війська почали стріляти по маніфестантах (загинуло 100 чол., поранено 200 чол.).

            18-19 грудня демократичні сили починаються об'єднуватись у боротьбі проти диктатур. 20 грудня 1989 р. Чаушеску, виступаючи по радіо і телебаченню оцінив події в Тімішаорі як діло рук міжнародної агентури і в повіті Тімош був створений надзвичайний орган.

            Але репресії вже не помагали, маніфестації і страйки прокотились по всій країні.

            21 грудня 1989 р. Чаушеску дав розпорядження про проведення мітингу на підтримку існуючого режиму, на якому він виступив з промовою, в який обіцяв підвищити зарплату, пенсії і т.д. Але люди які зібрались на площі почали викрикувати антиурядові гасла.

            Тоді Чаушеску дав наказ стріляти в маніфестантів, а декретом від 22 грудня оголосив введення надзвичайного стану.

            Але армія перейшла на бік демонстрантів. Був утворений фронт національного порятунку на чолі якого став Іон Іллієску, колишний член РКП, усунутий Чаушеску за незгоду з його політикою.

            22 грудня Чаушеску з дружиною залишають на вертольоті столицю, але біля містечка Тирговіште були заарештовані.

            23 грудня в місто увійшли вірні Чаушеску війська і в Бухаресті розгорілись справжні бої. 24 грудня настав перелом. ФНП взяв на себе всю повну владу. 25 грудня воєнний трибунал після короткого засідання (2 години) приговорив подружжя Чаушеску до страти, що відразу і було зроблено. Вони були звинувачені у геноциді, жертвами якого стали 60 тис. чол., нанесенню збитків державі та підриві національної економіки, у переказі мільярдів державних коштів на особисті рахунки та у спробі втечі з країни. Така швидка процедура суду пояснюється небезпекою з боку "секурітате". У ході боїв у столиці загинуло близько 1,5 тис. чоловік.

            Таким чином, події в Румунії 1989 р. розвивались за іншим сценарієм ніж у інших країнах Східної Європи. Жорсткий антиреформистський курс Чаушеску не залишав ніяких шансів мирно здійснити перехід до демократії. Особливістю Румунії у переході до демократії було те, що був відсутній період "оновлення соціалізму".

            Хоча до теперішнього часу не вщухають суперечки щодо оцінки подій в Румунії: одні, стверджують, що це було народне повстання, що переросло в демократичну революцію, інші, що це був «палацовий переворот», який спровокував народне повстання.

 

Хронологія падіння комуністичного режиму в Румунії

 

3. Румунія після революції 1989 р.

            Демократична революція дала поштовх до активізації політичного життя. У країні почали виникати нові партії (105), водночас РКП (4 млн. чол.) припинила своє існування.

            На парламентських виборах у травні 1990 р. перемогу одержав ФНП (2/3 місць у двопалатному парламенті), І.Іллієску став президентом, який взяв курс на проведення ринкових реформ і демократизацію.

 

Біографічна довідка

            Іон Іллієску (народився у 1930 р.) Навчався в СРСР, отримав диплом інженера. Свою трудову діяльність почав у 1955 р. в бухарестському НДІ гідроенергетики, але швидко переключився на політичну діяльність, зробивши досить успішну партійну кар`єру. У 1953 р. став членом Румунської робітничої партії. 1956-1960 рр. – секретар ЦК Союзу робітничої молоді, у 1961-1967 рр. – працює в апараті ЦК РРП, у 1967-1971 р. – Перший секретар СРМ і міністр у справах молоді, у 1971 р. – секретар ЦК РРП у справах ідеології. Проте на початку 70-х років його успішна кар`єра була перервана. Після конфлікту з Н.Чаушеску він був усунутим з вищих ешелонів влади. Він відмовився впроваджувати досвід китайської «культурної революції» в Румунії. Грудневі події 1989 р. застали Іллієску на посаді директора технічного видавництва в Бухаресті. Швидко зорієнтувавшись, він очолив Фронт національного порятунку – спочатку тимчасовий орган, а згодом партія. 20 травня 1990 р. був обраний президентом(за нього проголосували 85% виборців). Президентську посаду займав до листопада 1996 р. .потім став сенатором. Лідер створеної у 1993 р. Партії соціальної демократії Румунії. 10 грудня 2000 р. знову обраний президентом.

 

            Головним опозиційними партіями стала націонал-ліберальна і націонал-царанистська (селянська), які звинувачують ФНП у неокомунізмі та імітації реформ. Спадщина Чаушеску весь час давала про себе знати. У березні 1990 р. відбулись сутички між румунами і угорцями в Тиргу-Уреш. У листопаді 1990 р. – опозиція за допомогою перманентного багатотисячного мітингу намагалась усунути президента і уряд (їх звинувачували, що вони украли революцію у народу), який завершився кривавою драмою. Почались відроджуватись сили, які взяли на озброєння гасло створення "Великої Румунії", що передбачає приєднання до Румунії Бессарабії (Молдавії) та Буковини. Це мало значний вплив на розвиток подій у Республіці Молдова.

            Зрештою 1992 р. у країні відбулись позачергові вибори, на яких перемогу знову здобув Й.Іллієску і його блок «Червоний квадрат».

            Період 1992-1996 рр. в історії Румунії є суперечливим. З одного боку, економічні реформи супроводжувалися зростанням корупції та організованої злочинності, приватизація проводилась з грубим порушенням закону, зростало зубожіння населення. З іншого, почав з`являтися реальний власник, селянство, якому ще не відбили прагнення до праці за період комуністичного панування, отримало можливість працювати на своїй землі і на себе. Незважаючи на всі негаразди (корупція, інфляція, безробіття, падіння життєвого рівня тощо) з 1994 р. економіка Румунії починає поволі збільшувати валовий національний продукт. Одним з факторів, що сприяв економічному зростанню було те, що у період правління Чаушеску промислові підприємства країни були оснащені новою технікою і технологіями, які випускали конкурентоздатну продукцію. Іншим важливим фактором, була цілеспрямована діяльність уряду на входження країни до європейських структур і НАТО. Країна стала членом Світової торгівельної організації (СОТ), асоційованим членом ЄС. Це відкрило доступ румунським товарам на ринки країн ЄС.

            Успіхи в економіці не супроводжувалися реальними позитивними змінами у політичному житті, що гальмувало рух країни до інтеграції в європейські структури.

            Восени 1996 р. відбулись вибори, які здавалось забезпечили необхідні зміни у політичному житті країни. На виборах перемогли праві і центристські сили, які  набрали більшість у парламенті. На президентських виборах перемогу здобув Еміль Константинеску, професор, колишній ректор Бухарестського університету. Праві і центристи на чолі з Константинеску проголосили курс на демократичні перетворення і радикальні економічні реформи. Проте реалізувати декларовані принципи вони не змогли, погрузнувши у міжпартійних суперечках і корупції. Тим часом як рівень життя населення неухильно падав. Погіршення життя населення пов`язувало з правлінням право-центристською коаліцією, яка починає втрачати будь-яку опору. Ліві знову стали набирати популярності. На виборах 2000 р. знову перемагає Й.Іллієску.

            Крім економічних негараздів Румунії довелось долати і значні проблеми з національними меншинами, особливо угорцями. Зрештою під тиском ЄС у 1997 р. Румунія і Угорщина уклали договір, який дещо пом`якшив гостроту проблему. Ще однією проблемою Румуніє є кордони, особливо з Україною. Хоча у 1997 р. було укладено договір, проте залишається багато питань: кордон по р. Тиса, о. Зміїний, гирло р. Дунаю тощо. Без вирішення цих проблем Румунії буде важко реалізувати головну мету інтеграції до європейських і євроатлантичних структур.

 

Підсумки

            Після Другої світової війни і короткого періоду спроб стати на демократичний шлях розвитку в Румунії встановлюється комуністичний режим. Як і в інших країнах Східної Європи будівництво соціалізму здійснювалося за схемою нав`язаною Сталіним. Проте розвиток соціалізму в Румунії мав свою особливість. Період десталінізації характеризувався не змінами у внутрішній політиці, а зміною зовнішньої політики, яка йшла у розріз з політикою СРСР. В той же час Румунія залишалась членом РЕВ і ОВД. У внутрішній політиці 60-80-х років Н.Чаушеску здійснював кроки, які привели до утворення у Румунії одного з найбільш жорстких тоталітарних режимів у Східній Європі, який було повалено в результаті народного повстання у грудні 1989 р. Після повалення тоталітарного режиму країна стала на шлях демократичного розвитку і становлення ринкових відносин. На цьому шляху їй доводиться долати значні труднощі. У 2004 р. країна вступила в НАТО. Румунія є кандидатом до вступу в ЄС у 2007 р.

 

Запитання і завдання:

1.    Коли до влади в Румунії прийшли комуністи? Що відіграло вирішальну роль у встановленні комуністичного режиму в Румунії?

2.    Хто був останнім монархом Румунії? Коли країна була проголошена республікою?

3.    За якою схемою здійснювалися соціалістичні перетворення в Румунії?

4.    Які особливості десталінізації в Румунії?

5.    Визначте основні риси режиму Н.Чаушеску

6.    Що стало приводом до повалення режиму Н.Чаушеску в Румунії? Чому режим Чаушеску було повалено збройним шляхом?

7.    Який шлях розвитку обрада Румунія після повалення режиму Чаушеску? Які успіхи і невдачі на цьому шляху?

8.    Заповніть таблицю:

Розвиток Румунії після повалення режиму Н.Чаушеску

Президенти	Характеристика правління
І.Іллієску (1990 – 1996)
Е.Константинеску (1996-2000)
І.Ілієску (2000 - …)

 

 

• ← § 24. Угорщина
• § 26. Болгарія →