🚚 🚁 Збираємо на пікап та ремонт дрона аутел

⛑ 🛡 🥾 Шоломи, форма, взуття

§ 26. Болгарія (підручник)

§ 26. Болгарія

 

1. Встановлення комуністичного режиму

            Вступ Болгарії у другу світову війну привело до розгортання повстанського руху проти існуючого режиму. У червні 1942 р.  всі опозиційні партії почали переговори з метою об`єднати свої зусилля у боротьбі з фашизмом. У липні всі антифашистські сили об’єдналися у Вітчизняний фронт і ви  робили спільну програму дій. У 1943 р. були створені місцеві комітети Вітчизняного фронту.

            Наближення радянських військ до Болгарії дало поштовх до народного повстання 9 вересня 1944 р., в результаті якого до влади прийшов уряд Вітчизняного фронту на чолі з К.Георгієвим. В уряд увійшли представники комуністів (4), БЗНС (4), 4 члени групи "Ланка" та два соціал-демократа.

            Уряд Вітчизняного фронту провів загальнодемократичні реформи. Встановив робітничий  контроль над виробництвом. У країни була ліквідована монархія і проголошена республіка (1946).

            Після виконання загальнодемократичних завдань і підписання мирного договору (1947) у Вітчизняному фронті відразу розгорілась боротьба між комуністами і БЗНС.

            У 1947 р. лідер БЗНС Н.Петкова було засуджено і страчено. Тим самим комуністи усунули головного свого конкурента і зосередили у своїх руках всю повноту влади.

            На П`ятому з`їзді БКП (грудень 1948 р.) Г.Димитров на вимогу Сталіна заявив, що «Радянський режим і режим народної демократії суть дві форми однієї і тієї ж системи правління, заснованої на союзі між робітниками міста і села, бо засновані на диктатурі пролетаріату. Радянський досвіт – єдина і краща модель для будівництва соціалізму в нашій країні, рівно як і в інших країнах «народної демократії».

            У Болгарії почалось будівництво соціалізму з усіма притаманними цьому  процесу ознакам: індустріалізація, колективізація, репресії.

            Проведення індустріалізації передувала націоналізація, яка дала необхідні засоби для створення важкої промисловості. За короткий час були збудовані гіганти важкої індустрії у Габрові, Пловдіві, Софії, Варні. Але як і в інших державах соціалістичного табору індустріалізація проводилась без урахування сировинних і трудових ресурсів.

            Колективізація була розпочата у 1948 р. шляхом створення кооперативів, де оплата праці членам кооперативу здійснювалась наступним чином: 78 процентів за працю, а 22 – за земельний пай. У 1967 р. оплата за земельний пай взагалі була ліквідовано. Починаючи з 1950 р. колективізація почала проводитись насильницькими методами.

            Не відставали від інших соціалістичних держав болгарські комуністи і у проведенні репресій. Найбільш відомий показовий судовий політичний процес відбувся у листопаді 1949 р. Першого секретаря ЦК БКП Т.Костова та ще десяток відомих партійних і державних діячів було звинувачено у державних злочинах: зв`язок з іноземними спецслужбами, зрада батьківщині. Всі вони були розстріляні. У країні формувався культ особи В.Червенкова.

            По Смерті Сталіна і болгарському керівництві розгорілась боротьба між ярим сталіністом В.Червенковим і Т.Живковим, якого підтримала Москва. У цій боротьбі переміг Т.Живков. Смерть Сталіна, зміна керівництва, критика культу особи на ХХ з`їзд КПРС не призвели у  Болгарії до процесу десталінізації. Постсталінізм у країні вилився лише у косметичне оновлення режиму: припинились масові репресії, зменшились темпи індустріалізації.

            Взагалі комуністичний режим у Болгарії був найбільш відданим своїм московським покровителям. У своєму бажанні догодити він був навіть згоден ліквідувати болгарську державність. У 1963 р. і 1973 р. БКП приймала постанови: звернутися до СРСР з проханням прийняти Болгарію, як 16 союзну республіку. Проте радянське керівництва ці прохання розумно відхиляло.

 

2. Режим Т.Живкова та його повалення

            У 1954 р. Генеральним секретарем ЦК БКП став Тодор Живков. Кінець 50-х – 60-ті роки для країни пройшли без потрясінь.

            У 1971 р. відбувся Х з`їзд БКП на якому було прийнято нову програму БКП – програми побудови розвинутого соціалізму. У цьому ж році було прийнято і нову Конституцію, в який  закріплювалась керівна роль БКП і її союзниці БЗНС. Вищим державним органом стала Державна Рада, Головою якої було обрано Т.Живкова.

            На кінець 60-х р. були вичерпані ресурси, які дали можливість здійснити індустріалізацію. До того ж існуюча система управління виявилась неефективною. У країні стали наростати труднощі. У середині 80-х р. Болгарія вступила в смугу економічної кризи. Сотні підприємств були збитковими. Їх існування підтримувалось за рахунок дотацій з державного бюджету. Зростала собівартість продукції. Імпорт промислового устаткування з країн Заходу, пов`язаний з прагненням модернізувати ряд галузей народного господарства, набагато перевищував експорт. Якість болгарських товарів не відповідала світовому рівню, що робило їх не конкурентоспроможними на західних ринках.

            У пошуках виходу із становища, що склалося, болгарське керівництво намагалось скористатись досвідом ФРН і Японії, де, крім великих підприємств, діє велика кількість середніх і дрібних, які чітко обслуговують своїх партнерів. Почали створюватися спеціалізовані дрібні і середні підприємства, які використовуючи найновішу технологію і будучи не зв`язані жорстким плануванням, могли швидко реагувати  на зміни попиту споживачів. Для розширення зв`язків з країнами Заходу дозволено було створювати спільні підприємства зі змішаним капіталом на території Болгарії і за кордоном.

            Усі ці заходи не дали очікуваного результату. Адміністративно-командна система, збереження жорсткого централізованого планування перешкоджали ефективному розвитку економіки. Зросла заборгованість країни (9 млрд. дол.).

            Становище ускладнювалось кризовим станом сільського господарства. Курс на об`єднання державних господарств і виробничих кооперативів в агропромислові комплекси (АПК) призвів до створення гігантських АПК, що нараховували по 50-75 тис. га. Одержуваний ними прибуток передавався майже повністю в центр. Колишні кооператори перетворились у сільськогосподарських робітників, які мало зацікавлені у результаті своєї  праці. Почалась втеча молоді з села. Для збирання врожаю доводилось залучати армію. Починаючи з 1985 р., Болгарія, яка була експортером сільгосппродукції, була змушена ввозити продовольчі товари.

 

Заходи Т.Живкова у розвитку економіки Болгарії у 70-80-ті роки ХХ ст.

            Низька ефективність економіки призвела до зниження життєвого рівня населення, небувалих розмахів набула спекуляція і корупція. Т.Живков, який зосередив у своїх руках величезну владу, своїм політичним курсом ще більше загострював труднощі, що переживала Болгарія. Оточивши себе родичами і підбираючи до складу керівництва особисто відданих йому людей, Живков жорстоко розправлявся з тими, хто пробував виступати з критикою на його адресу.

            У національній політиці Живков взяв курс на болгаризацію всіх етнічних груп, національних меншин, з метою створення «монолітної єдності болгарської нації». Така політика призвела до наступу на права тюркомовного і мусульманського населення: закривалися мечеті, заборонялись мусульманські обряди, а людей насильно змушували прибирати болгарські імена (у 1984-1985 рр. майже 850 тис. чол. були змушені змінити мусульманські імена на болгарські).

 

Риси режиму Т.Живкова

 

            Населення Болгарії вітало перебудову, що почалась у СРСР, очікуючи, що партійно-державне керівництво, яке постійно підкреслювало свою відданість Радянському Союзу, наслідуватиме його приклад.

            Улітку 1987 р. на пленумі ЦК БКП Живков був змушений визнати, що є «випадки рецидиву культу особи» і пообіцяв покінчити з всевладдям партійного апарату. Була проголошена необхідність створення «нової моделі соціалізму»,  реформ системи управління економікою та адміністративного поділу країни. Проте оголошені реформи не привели до ліквідації адміністративно-командної системи. Вся повнота влади, як і раніше, була зосереджена в руках Живкова та його оточення.

            Влітку 1989 р. становище у країні різко загострилось. Оголошена Живковим «перебудова» не виправдала сподівань. Продовжували зростати інфляція і товарний голод. Закон про право вільного виїзду за кордон призвів до масової втечі у Туреччину мусульманського і тюркомовного населення,  яке в основному займалось сільським господарством (виїхало 350 тис. чол., хоча бажаючих було значно більше, але Туреччина закрила кордон). Події в НДР, Чехословаччині та інших країнах Східної Європи призвели в рух сили, що виступали за справжню перебудову.

            Наприкінці жовтня 1989 р. член Політбюро ЦК БКП міністр закордонних справ П.Младенов надіслав партійному керівництву відкритого листа, в якому звинуватив Т.Живкова в неприпустимих методах управління. 10 листопада 1989 р. ЦК БКП звільнив Живкова з поста Генсека, а незабаром і з поста Голови Держради. На новостворений пост президента Болгарії  було  обрано Петра Младенова.

 

Цікаво знати

Президенти Болгарії

 

3. Сучасне становище Болгарії

            Після повалення режиму Живкова у країні почали створюватись і відновлювати свою діяльність десятки політичних партій і організацій.  Ряд партій і організацій правого спрямування об`єдналось в Союз демократичних сил (СДС), що виступав за впровадження багатопартійності і парламентської демократії. В опозиція до БКП перейшла і БЗНС. БКП вимушена була вступити у діалог з опозицією, але переговори позитивного результату не дали.

            Опозиціонери відмовлялись прийняти участь в уряді, який очолював комуніст А.Луканов.

            У січні 1990 р. ХІV позачерговий з`їзд БКП проголосив головною метою партії перебудову та  оновлення  демократичного соціалізму. Партія відмовилась від конституційного положення про свою керівну роль у суспільстві, засудила деформації у галузі міжнаціональних відносин. Живкова і ряд діячів з його найближчого оточення було виключено з партії. Нове керівництво очолив Александр Лілов, який за Живкова зазнавав переслідувань. БКП була перейменовано у Болгарську соціалістичну партію (БСП).

            У січні 1990 р. був організований національний «круглий стіл» основних партій та організацій, який обговорив найважливіші політичні й економічні проблеми.

            Прагнення БСП консолідувати всі політичні сили для виходу з кризи не знайшло підтримки з боку опозиції, яка не бажала брати на себе відповідальність за становище, в якому опинилась країна.

            На парламентських виборах 17 червня 1990 р. БСП набрала 40 процентів голосів, що дало їй право сформувати уряд на чолі з О.Лукановим, але конструктивної роботи не вийшло. Законотворча робота парламенту була блокована неконструктивними дебатами між опозицією і соціалістами. Політична напруга перекинулась і на вулиці міст: розпочались масові демонстрації, страйки, мітинги. Зрештою БСП пішла на поступки. П.Младенов подав у відставку з поста президента. 1 серпня 1990 р. новим президентом було обрано Желю Желєва. У листопаді 1990 р. подав у відставку уряд Луканова. Після цього було сформовано коаліційний уряд (СДС, БСП, БЗНС) на чолі з Д.Поповим. Уряд Попова розпочав кардинальну економічну реформу («Шокова терапія»). У лютому 1991 р. були лібералізовані ціни, скасовано субсидії тощо. Ціни відразу зросли у декілька разів. Щоб пом`якшити «шок» населенню було виплачено компенсацію і підвищено заробітну плату. Влітку розпочалась «мала приватизація». Прийнято закон про приватизацію землі, який передбачав повернення землі колишнім власникам.

            12 липня 1991 р. було затверджено Конституцію Республіки Болгарії. Яка закріплювала демократичний устрій, приватну власність. Главою держави проголошувався президент.

            Після цього були проведені вибори до парламенту і президента.

На парламентських виборах 1991 р. перемогу одержала СДС, що дало їй змогу сформувати уряд без соціалістів, який очолив Ф.Дімітров.

На президентських виборах у січні 1992 р. президентом Болгарії було знову обрано Желю Желєва. Вибори підвели підсумок першим демократичним перетворенням.

            Уряд Ф.Дімітрова поряд з економічними реформами розгорнув процес «декомунізації». «Декомунізація» включала в себе конфіскацію власності незаконно присвоєну, чистку державного апарату, судовий процес над Т.Живковим та деякими партійними лідерами, прийняття закону про реституцію (повернення) колишнім власникам майна, яка було націоналізовано комуністичним режимом.

            Економічні реформи супроводжувалися значним зниженням життєвого рівня населення, значним соціальним розшаруванням, появою безробіття, яке досягла значних розмірів (12-15% працездатного населення. Почалось масове закриття підприємств, інфляція досягла трьохзначних чисел. Численними були зловживання при приватизації. Уряд Л.Берева (грудень 1992 – жовтень 1994 р.) не зумів стабілізувати становище, хоча припинив радикальну «декомунізацію». Таке становище позначилось на настроях у суспільстві. Знову популярності стають набирати ліві сили. БСП та їх союзники («Демократична лівиця»), яка зберегла сильні позиції і на парламентських виборах 1994 р. здобули перемогу,  скориставшись  невдоволенням  населення наслідками економічних реформ. У січні 1995 р. ліві сформували уряд на чолі з Ж.Віденовим. Уряд лівих фактично припинив реформи. Робились спроби відновити адміністративно-командні методи управління економікою, гальмувалася аграрна реформа. Процвітали корупція, фінансові спекуляції, безкарно діяли фінансові піраміди.  Така політика призвела у 1996 р. до глибокої економічної кризи. Падіння виробництва, інфляція, зубожіння населення досягли критичної межі. Особливо обурила населення нестача хліба. До того ж підійшов строк виплати по зовнішнім боргам – 2 млрд. дол. У таких обставинах на президентських виборах перемогу здобув представник демократичних сил Петр Стоянов. Проте ліві, маючи більшість у парламенті, намагались зберегти контроль над урядом, замінивши Віденова на іншого свого представника. Намір продовжити збанкрутілу політику призвів до вибуху народного невдоволення. У ніч з 10 на 11 січня 1997 р. розлючений народ пішов на штурм будинку парламенту (Народні збори). Дії демонстрантів підтримали депутати парламенту правих і центристських партій. Тим часом криза в країні досягла свого апогею.

            19 квітня 1997 р. відбулися парламентські вибори, на яких перемогу здобули демократичні сили (праві і центристи). Новий уряд країни очолив Іван Костов. Першочерговим заходом нового уряду стало заснування Валютної ради – міжнародного органу фінансового контролю, який взяв на себе найважливіші функції Болгарського національного банку і міністерства фінансів. Завдяки діяльності Ради було зупинено інфляцію, країна уникнула банкрутства (зовнішній борг складав 10 млрд. дол.). Стабілізація дала новий поштовх реформам, у країні почалося економічне піднесення. Уряд Костава також розгорнув боротьбу з корупцією та організованою злочинністю, які набрали небачених розмірів. Питання корупції стало провідним у болгарському суспільстві на зламі тисячоліть. На критиці урядових структур в корупції здобув собі політичний капітал колишній король Болгарії Симеон ІІ, який повернувся до країни наприкінці 90-х років. Він створив Антикорупційну партію, яка на виборах 2001 р. здобула перемогу. Симеон став прем`єр-міністром. Президентом країни став Г.Пирванов. Головним своїм завданням Симеон вважає інтеграцію Болгарії у структури НАТО і ЄС. На цьому шляху країна досягла вагомих результатів і є кандидатом до вступу в ЄС, у 2004 р. вступила до НАТО.

 

Біографічна довідка

            Симеон ІІ Саксен-Кобург-Готський (народився у 1937 р.) син царя Бориса ІІІ. Успадкував трон у 1943 р. після смерті батька. У 1946 р. після проголошення Болгарії республікою був змушений разом з родиною емігрувати до Єгипту. У 1951 р. родина царя переселилася до Іспанії. Симеон навчався Александрійському коледжі (Єгипет), Французькому коледжі (Іспанія). Воєнній академії в Пенсільванії (США). Володіє англійською, німецькою, французькою, італійською, іспанською, португальською і арабською мовами. Успішно займається бізнесом. Одружений, має п`ять дітей.

 

Підсумки

            До 1948 р. комуністи остаточно утвердилися при владі в Болгарії і приступили до будівництва соціалізму за сталінським зразком. Період десталінізації призвів до зміни керівництва країни але не курсу, який воно проводило. В країні встановлюється режим Т.Живкова. Всі його експерименти  зазнали повного крахи. У 1990 р. країна стала на шлях демократичного розвиток, проте, на цьому шляху їй доводиться долати значні труднощі і опір антидемократичних сил.

 

Запитання і завдання:

1.    Охарактеризуйте політику уряду Вітчизняного фронту.

2.    Як і коли до влади в Болгарії прийшли комуністи?

3.    Які основні особливості побудови соціалізму в Болгарії?

4.    Чому економічні реформи Т.Живкова у 70-80-ті роки ХХ ст. потерпіли поразку?

5.    Визначте основні риси режиму Т.Живкова.

6.    Що зумовило гостру політичну боротьбу в Болгарії у середині 90-х років ХХ ст.

7.    Заповнити таблицю: Болгарія на сучасному етапі.

Уряди	Партійна приналежність	Період перебування при владі	Основні заходи внутрішньої і зовнішньої політики

 

• ← § 25. Румунія
• § 27-28. Югославія. Нові південнослов`янські держави →