🚚 🚁 Збираємо на пікап та ремонт дрона аутел

⛑ 🛡 🥾 Шоломи, форма, взуття

§ 30. Японія (підручник)

§30. Японія

 

1. Американська окупаційна політика в Японії

            2 вересня 1945 р. на американському лінкорі «Міссурі» представники Японії підписали акт про капітуляцію. Через три дні на японські острови висадились американські війська. Так закінчилась Друга світова війна і почалась нова ера в історії світу і Японії.

            Американська окупаційна адміністрація діяла згідно з принципами демократизації, демілітаризації, декартелізації Японії. У жовтні 1945 р. окупаційна адміністрація видала декрет про звільнення політичних в’язнів і про дозвіл створювати профспілки і політичні партії. Проголошувались демократичні свободи, восьмигодинний робочий день, право на колективний договір, мінімальну відпустку (один тиждень). Ліквідовувались найбільші промислові корпорації (Дзайбацу): "Мітцубісші", "Міцуі", "Сумітомо". Був проведений судовий процес над основними військовими злочинцями.

            Наприкінці 40-х років у країні активізувалось політичне життя, створювались політичні партії: Соціалістична партія Японії (СПЯ), Ліберальна, Демократична партії та ін.

            У 1946 р. в країні були проведені перші парламентські вибори, на яких перемогли правоцентристські партії.

            Парламент прийняв нову конституцію, розроблену американцями, яка вступила в дію 3 травня 1947 р. Згідно з конституцією імператор зрікався "божественного походження" і залишався символом держави. (Імператором продовжував залишатися Хірохіто). У країні проголошувались всі демократичні права. За 9 статтею конституції Японії заборонялось створювати армію, вона відмовлялась від війни як засобу вирішення суперечок між державами. У відповідності з новою конституцією було проведено вибори, на яких перемогу отримала Соціалістична партія Японії (СПЯ).

            У 1946 р. в Японії розпочалась аграрна реформа. Орендатори ставали власниками орендованих ділянок, землі відсутніх поміщиків діставались селянам, в інших випадках земля викуплялась і теж розподілялась між селянами. Завдяки аграрній реформі було створено ємкий внутрішній ринок, місто отримало дешеву робочу силу.

            У 1947 р. в Японії проведено реформу освіти і школи. Школа була відділена від церкви, а церква від школи. У школі заборонялось пропагувати насильство і війну. Освіта стала світською, загальною, початкова – безкоштовною. У результаті цих реформ були остаточно ліквідовані пережитки минулого, японське суспільство набирало рис сучасного.

            "Холодна війна" показала американцям вразливість Японії перед лицем північного сусіда – СРСР. У неї не було армії, а економічне становище було критичним.

            Як і у випадку з Німеччиною США змінили своє ставлення до Японії. Із розбитого ворога вона перетворилась у форпост боротьби з СРСР. Перше, що зробили американці в Японії – це рішуче взялись за стабілізацію економіки і фінансів.

            Для стабілізації економічного і політичного становища в Японію була направлена комісія з американських політиків та економістів на чолі з Доджем. Комісія розробила і впровадила систему заходів покращання становища в країні. Тривалий час Японія існувала за рахунок американської допомоги. Тепер американські кредити набрали комерційного і адресного характеру; зменшувались податки з перспективних галузей виробництва; збільшувався прибутковий податок.

Ці заходи дали поштовх активізації економічного життя. На початок 50-х років Японія досягла довоєнного рівня виробництва.

            Протягом тривалого часу не було врегульоване питання мирного договору з Японією. Для США, крім того, стало зрозуміло, що мирний договір з Японією може бути укладений тільки з одночасним підписанням угоди про військовий союз, який би дав право США тримати в Японії війська. У Японії цю ідею однозначно сприйняли правоцентристські партії, соціалісти не дійшли згоди. Ліві соціалісти стали боротись проти союзу з США.

            У вересні 1951 р. в Сан-Франциско зібралась мирна конференція при участі делегацій з 42 країн, на якій було укладено мирний договір з Японією. За умовами договору Японія визнавала незалежність Кореї і відмовлялась від претензій на Курильські острови, Південний Сахалін, Тайвань та ряд інших островів. Представники СРСР, Польщі, Чехословаччина відмовились поставити підписи під договором, вимагаючи запрошення для участі в роботі конференції делегацій комуністичного Китаю, Монголії та інших своїх союзників. Крім того, СРСР вимагав вивести з Японії американські війська і ліквідувати бази США.

            У 1952 р. між Японією і США був укладений "договір безпеки". За цим договором США отримали право розмістити свої війська на японських островах, а Японії дозволялось створити сили самооборони, на які можна було витрачати 1% валового національного доходу.

            У 1960 р. між Японією і США був підписаний договір про взаємне співробітництво і гарантії безпеки. Він передбачав автоматичний у разі потреби вступ Японії у війну з СРСР на боці США.

            Потепління в міжнародних відносинах призвело до підписання радянсько-японської декларації 1956 р. про припинення стану війни і відновлення дипломатичних відносин. Питання про мирний договір з Японією залишається для Росії невирішеним і по сьогоднішній день, як і проблема "Північних територій" – приналежності кількох островів.

 

Цікаво знати

            Після смерті Сталіна у відносинах Японії з СРСР відбулось потепління. У червні 1955 р. в Лондоні почалися радянсько-японські переговори. Радянський уряд погодився передати Японії два південнокурильські острови – Хабомаї і Шикотан за умови остаточного врегулювання територіальних відносин між двома країнами. Крім того Радянський Союз зажадав виведення з японських островів американських військ. Японія відмовилася. Тоді сторони домовилися відновити дипломатичні відносини, відклавши підписання мирного договору. У жовтні 1956 р. японська делегація на чолі з прем`єр-міністром Хатоямою прибула до Москви, де було підписано спільну декларацію, яке передбачала припинення стану війни між СРСР і Японією, відновлення дипломатичних і консульських відносин. Сторони домовилися вирішувати суперечки мирним шляхом, утримуватися від загрози сили або її застосування, невтручання у внутрішні справи один одного, визнання взаємного права на самооборону, відмова від взаємних претензій, що є логічним продовженням існування стану війни. СРСР підтримав прохання Японії стати членом ООН. У 1957 р. між двома країнами було укладено торгівельну угоду. Проте подальшого прогресу у розв`язанні територіальних проблем між двома країнами (з 1991 р. з Росією) по теперішній день так і не досягнуто.

 

Американська окупаційна політика в Японії

 

2. Японське «економічне диво». Етапи економічного розвитку Японії

            З середини 50-х років починається п’ятнадцятирічне феноменальне зростання японської економіки, у результаті якого змінилась сама Японія і її значення в світі. Темпи зростання були найбільш високими серед країн Заходу. У 1961-1970 рр. вони складали 11% в рік. У 1968 р. вона посіла друге місце в Західному світі за обсягом національного валового продукту і вийшла на перше місце по виробництву сталі, кораблів, радіоприймачів, телевізорів, магнітофонів, копіювальної техніки, фотоапаратури. У 1981 р. зайняла перше місце по виробництву легкових автомобілів.

 

Причини і передумови японського «економічного дива»

 

            Після швидкого економічного зростання у 50-60-ті роки країна зіткнулася з економічними труднощами. Економічна криза 70-х років та її наслідки сильно вдарили по Японії. Уряд і японський бізнес вдався до реалізації програми структурної перебудови економіки. Центр ваги було вирішено перенести із енерго- і матеріалоємних галузей (чорна і кольорова металургія, суднобудування, виробництво пластмас і штучних волокон) в наукоємні галузі (електроніка, радіотехніка, виробництво засобів зв’язку, ЕОМ, роботів і т.д.), які потребують мало сировини і енергії, але потребують кваліфікованих інженерів та робітників. Реалізація цієї програми зумовила зростання державних витрат та інфляцію. З 1982 р. уряд Японії на чолі з Я.Накасоне почав здійснювати антиінфляційний курс, скорочувати державні витрати, сприяти розвитку ринкових відносин. Були знижені податки з підприємців, почалась приватизація залізниць і телекомунікацій. Курс Накасоне був схожим з тим, що здійснювали Р.Рейган, М.Тетчер, Г.Коль та ін. Зіткнувшись у роки кризи зі спробою багатьох країн обмежити японський експорт товарів, японський бізнес приступив до експорту капіталів, створюючи виробничі потужності в інших країнах. У 80-ті роки Японія стала одним із найбільших світових інвесторів.

            Однак, наприкінці 1991 р., після 50 річного зростання, Японія зіткнулась з труднощами. Темпи зростання у 90-ті роки не перевищували 1% на рік. Наприкінці 90-х років Японія стикнулася ще і з фінансовою кризою, яка завдала серйозного удару не лише по самій Японії (на третину впала капіталізація японської економіки – сукупна вартість акцій японських підприємств), а й країнах Далекого Сходу і Південно-Східної Азії. Із регіону, що найбільш динамічно розвивався, Південно-Східна Азія перетворилась у джерело нестабільності. Азіатська криза зачепила інші регіони світу: Латинську Америку, Росію, Україну та інші держави.

У ХХІ ст. Японія вступила з надією на краще майбутнє.

 

3. Політичний розвиток Японії

            На тлі економічного зростання відбулась політична стабілізація життя країни. З 1955 р. при владі незмінно перебуває ЛДП, яка у внутрішній політиці дотримується курсу на розвиток ліберальної демократії та соціально спрямованої економіки, у зовнішній – на співробітництво з США. Головною опозиційною партією є Соціалістична партія Японії, яка виступає за нейтралітет країни. У 1964 р. утворилась ще одна опозиційна партія – Каммейто, яка виступила за третій шлях розвитку країни з опорою на середній клас.

            У внутрішньому житті Японія в 70-ті роки вступила в смугу труднощів. Оскільки з 1955 р. ЛДП незмінно перебувала при владі, питання про прем’єр-міністра фактично стало вирішуватись не в парламенті, а в самій партії. У ній склалось кілька ворогуючих фракцій, які кулуарно вирішували питання про склад уряду. Так виник сприятливий ґрунт для зловживань та корупції. Найбільшим скандалом була справа "Локхід", яка закінчилась арештом і засудженням прем’єр-міністра Танаки. Крім того відбулась ще низка політичних скандалів. Це послабило авторитет ЛДП. У 1993 р. суперечки всередині ЛДП викликали розкол і на парламентських виборах вона зазнала поразки. До влади прийшов блок опозиційних партій на чолі з Соціалістичною партією. У той же час провідні партії країни зазнали розколу, який був  зумовлений розбіжностями у визначенні подальшого розвитку країни. У 1996 р. ЛДП повернула собі посаду прем’єр-міністра, але колишньої могутності і авторитету вона вже не має.

            Жахливою подією в історії Японії стали хімічні напади (терористичні акти) у токійському метро членів екстремістської релігійної секти Аун Сенрікьо у 1994 і 1995 рр., під час яких загинуло 14 і було отруєно 5 тис. чол.

 

4. Зовнішньополітичний курс

            Японська дипломатія не відзначалась особливою активністю у 50-ті роки. У 60-ті роки міжнародна позиція Японії стала вразливою в силу однобічної орієнтації на США. Так, у 1971 р. США, прагнучи вирішити свої економічні проблеми, в односторонньому порядку без попереднього повідомлення Японії обмежили її експорт у США і девальвували долар. Відразу після цього було оголошено про візит Ніксона у Китай і теж без консультацій з Японією, для якої відносини з Китаєм – першочергова проблема. Такі дії США поставили перед Японією питання про більш самостійну зовнішню політику. У 1972 р. новий прем’єр-міністр Танака здійснив заходи, спрямовані на розширення економічних зв’язків Японії. Він відвідав КНР. Були відновлені дипломатичні відносини і розпочата робота над мирним договором між двома країнами. Від США японці домоглись відновлення свого суверенітету над о. Окінава.

            У 80-ті роки змінились акценти в зовнішній політиці Японії. У відносинах з СРСР вона зайняла більш жорстку позицію. Питання розширення економічних зв’язків тісно пов’язувалось із вирішенням територіального питання. Проте це не дало бажаного результату. Японія намагається стати постійним членом Ради Безпеки ООН. У 90-ті роки Японія проводить обережну зовнішню політику, віддаючи перевагу традиційним зв’язкам. На початку ХХІ ст. зовнішньополітичний курс країни був знову спрямований на вихід на більш широку міжнародну арену. Наприкінці 2003 р. японські війська вперше за повоєнну історію були направлені за межі країни. Японський контингент (500 військових) опинився в Іраку для стабілізації становища в країні після повалення режиму С.Хусейна. Також Японія заявила про створення власної системи протиракетної оборони проти можливого удару з боку КНДР.

 

Етапи зовнішньої політики Японії

 

Підсумки

            З поразки у Другій світовій війни японці зробили правильний висновок. Відмовившись від експансіоністської зовнішньої політики, японці здійснили економічні, політичні реформи які заклали основи економічного процвітання і становлення демократичного суспільства. Тепер Японія – багата і процвітаюча держава, один з центрів світової економіки, науки і техніки завтрашнього дня, з розвинутою інфраструктурою, системами освіти, охорони здоров`я і соціального забезпечення. Японці зуміли поєднати запозичення зарубіжного досвіду, досягнень з традиційними цінностями, створивши унікальну японську модель розвитку.

У центрі Токіо

 

Запитання і завдання:

1.    Охарактеризуйте окупаційну політику США в Японії. Які її наслідки і результати?

2.    Яка роль у розвитку Японії її союзу з США?

3.    Які складові японського «економічного дива»?

4.    Виділіть основні етапи економічного розвитку Японії та дайте їм характеристику. Заповніть таблицю.

Етапи (роки)	Характеристика

5.    Вкажіть особливості політичного розвитку країни?

6.    Чим зумовлена криза 90-х років ХХ ст.? Які її наслідки?

7.    Що лежить в основі зовнішньополітичного курсу Японії? Чи відповідає зовнішньополітичний курс країни її економічному потенціалу?

8.    Чому по теперішній час не розв`язана проблема «північних територій»?

 

 

• ← § 29. Ліквідація колоніальної системи. Країни Азії. Африки, Латинської Америки на шляхах незалежного розвитку
• § 31. Китай →