Майже три століття – з кінця VIII до середини XI ст. – в історії Європи називають “Епохою вікінгів”. У той час германські племена, які жили на півночі Європи (Ютландському та Скандинавському півостровах і деяких островах Балтики) рушили на завоювання нових земель. У країнах Європи їх називали норманами – “північними людьми”. Нормани – це стародавні скандинави, предки сучасних норвежців, шведів, данців та ісландців. У самій Скандинавії тих, хто не хотів мирно працювати вдома, а полюбляв життя, сповнене небезпек і пригод, називали вікінгами (походження цього слова остаточно не з’ясовано). Балтійським морем і далі Західною Двіною вони діставалися до земель, заселених східними слов’янами, де їх називали варягами.
Походи вікінгів вважають останньою хвилею Великого переселення народів. Його перша хвиля (V–VI ст.) зруйнувала Західну Римську імперію і привела до появи на її місці варварських королівств. Друга хвиля (кінець VIII – початок XI ст.) прийшла вже до нової Європи. Вікінги однак не змогли зруйнувати її, а пристосувалися до неї, запозичивши традиції та порядки феодальної Європи.
Своїми нападами нормани спустошували узбережжя Англії, Франції і Німеччини, а потім річками просувалися вглиб країн, досягаючи таких міст, як Лондон, Париж, Аахен тощо. Спочатку, захопивши здобич, нормани поверталися додому. З часом вони стали захоплювати прибережні райони і селитися там. Так було в Шотландії, Ірландії, Англії. На початку X ст. французький король вимушений був надати норманам чималі володіння на півночі країни в районі гирла Сени. Так виникло герцогство Нормандія. Пізніше, у XI ст., вихідці з Нормандії підкорили всю Південну Італію й Сицилію, створивши там свої князівства.