У 1848-1849 рр. майже вся Європа була охоплена новою хвилею революцій і повстань. У січні-лютому 1848 р. спалахнули революції в Італії та Франції, потім заворушення поширилися на Німеччину й Австрійську імперію. Події "весни народів", як називали ці революції сучасники, розвивалися в специфічних для кожної країни умовах. Прикметним було те, що у більшості країн революціонери надихалися національними ідеями.
Населення Франції боролося за реформу виборчої системи і розширення кола виборців. Однак, уряд зайняв жорстку позицію і відмовився йти на будь-які поступки. Відповіддю на це стало повстання у Парижі. "Король-громадянин" Луї-Філіпп зрікся престолу і покинув країну. 25 лютого 1848 р. у Франції було проголошено Другу республіку і сформовано Тимчасовий уряд. Він прийняв закон про загальне виборче право для усіх чоловіків.
У лютому 1848 р. після перших повідомлень про те, що у Франції ліквідовано монархію, розпочалися заворушення у Німеччині. Під час цих подій вперше було висунуто ідею створення загальногерманського представницького органу, який повинен був вирішити питання про об'єднання Німеччини. Для вироблення загальнонімецької конституції і створення нових органів влади було проведено вибори до загальнонімецького парламенту, який працював у Франкфурті від травня 1848 до червня 1849 р. В цей період у багатьох районах Німеччини розгортався рух на підтримку прийняття конституції. Незважаючи на те, що у березні 1849 р. франкфуртський парламент прийняв конституцію об'єднаної Німеччини, здійснити об'єднання країни парламентським шляхом не вдалося.
Революційні виступи у Відні, столиці Австрійської імперії, також розпочалися після того, як надійшло повідомлення про ліквідацію монархії у Франції. Під тиском повсталого народу імператор Фердинанд І погодився надати конституцію і скликати Установчі збори. Одночасно з подіями у Відні в Австрії розпочалися національно-визвольні виступи. Революція охопила Угорщину. У Празі активізувалися чеські ліберали. Хорвати заявили про намір створити власну державу. Розпочалося повстання в австрійських володіннях в Італії. Австрійський уряд для придушення цих виступів використовував міжнаціональні протиріччя та іноземну допомогу.
Революції в Італії розпочалися з повстання на о. Сицилія в січні 1848 р. У деяких з італійських держав у роки революції було прийнято конституції. У березні 1848 р. відбулися народні повстання в Мілані та Венеції, внаслідок чого австрійські війська залишили більшу частину Північної Італії. Проте, незабаром національно-визвольний рух був придушений французькими та австрійськими інтервентами. У Північній Італії поновились абсолютистські порядки і влада австрійців.
Революції 1848-1849 років у Європі завершилися поразкою. Лютнева революція 1848 р. у Франції позбавила влади короля Луї-Філіппа, але не призвела до встановлення міцної республіки. У Німеччині, Австрії та Італії національні рухи не змогли досягти поставленої мети. Проте, незважаючи на це, революції не минули безслідно. Чимало революційних завоювань у тій чи іншій формі збереглися. Конституційний устрій у державах Європи став правилом, а не виключенням. У більшості європейських країн було остаточно ліквідовано давні феодальні повинності селян.
Правлячим колам держав Європи після поразки революцій не вдалося відновити старі порядки. Революції показали неможливість продовження політики Священного союзу. Окремі монархи стали пристосовувати ідеї національно-визвольних рухів до своїх інтересів.
Українська