§19 Географія світового транспорту.
Транспорт і зв’язок — важливі галузі світової економіки. Здійснюючи перевезення вантажів, пасажирів, передавання інформації в просторі, вони забезпечують ринковий обмін товарами й послугами між країнами й регіонами, беруть участь у формуванні їхньої господарської спеціалізації, сприяють поглибленню процесів кооперації виробництва. Транспорт і зв’язок формують єдині регіональні, національні, світові ринки. Ці дві галузі називають «кровоносною системою» світового господарства. Роль цих галузей настільки значна, що за рівнем їхнього розвитку можна визначити рівень розвитку країни.
В епоху Великих географічних відкриттів (ХV—ХVІ ст.) велику роль у формуванні єдиного світового ринку відіграв морський транспорт. Тільки він міг доправити товари з одного континенту на інший. Проте «золотий вік» транспорту настав тільки на межі ХVІІІ–ХІХ ст., коли розпочався розвиток капіталістичних відносин. За капіталістичного способу виробництва продукція виробляється виключно на продаж. З часом об’єктивно поглиблюється виробнича спеціалізація між окремими регіонами та країнами, внаслідок чого відбувається активізація товарного обміну між ними. Поряд з цим триває пошук дешевших джерел сировини та робочої сили, не обов’язково у своїй країні. Усе це сприяє розвиткові транспорту. З’являються його нові види: автомобільний і залізничний — наприкінці ХVІІІ — на початку ХІХ ст., трубопровідний — наприкінці ХІХ ст., авіаційний — на початку ХХ ст.
Одночасно відбувається поетапна заміна старих типів двигунів на нові, ефективніші. На зміну парусним річковим і морським суднам після винайдення парового двигуна прийшли пароплави (на початковому етапі колісні, потім гвинтові), їх змінили пароплави з дизельним двигуном. Паровий візок (1789) змінив автомобіль спочатку з газовим, а потім і з бензиновим двигуном внутрішнього згорання та дизельним двигуном. Паротяги на залізниці поступово були замінені тепловозами (з дизельним двигуном) та електровозами, а турбінні літаки — турбореактивними.
Словник термінів і понять 
Сучасна світова транспортна система–– це взаємодоповнювальне поєднання різних видів транспорту: наземного (залізничного, автомобільного); водного (морського, річкового, озерного); повітряного (або авіаційного); підземного (трубопровідного). |
Безумовним лідером за протяжністю транспортних шляхів є автомобільний транспорт (28 000 тис. км), що зумовлено його доступністю й порівняно низькою вартістю. Морський транспорт займає друге місце (10 500 тис. км) завдяки величезним просторам Світового океану та активізації впродовж останніх кількох десятиліть морських міжконтинентальних перевезень.
На морські перевезення припадає до 80 % вантажів
Протяжність трубопроводів (нафтопроводи — 760 тис. км, газопроводи — 1 200 тис. км) з кожним роком збільшується. Протяжність залізниць сягає 1 250 000 км. Внутрішній водний транспорт (річки та канали) має невелику протяжність — 550 000 км.
Для характеристики роботи різних видів транспорту найчастіше використовують чотири показники: обсяг перевезених вантажів, що перевозяться (вимірюється в тоннах); вантажообіг (тонно-кілометри); обсяг пасажирів, що скористалися транспортом (пасажири); пасажирообіг (пасажиро-кілометри). Основними вважають вантажообіг і пасажирообіг. Понад 3/5 сумарного світового вантажообігу забезпечує морський транспорт, 4/5 пасажирообігу — автомобільний.
На будівництві дороги
Через технологічні особливості окремих видів транспорту, характеру вантажів і природних особливостей різних регіонів в кожному з них провідним є якийсь один вид транспорту. Наприклад, у більшості розвинутих країн та в багатьох країнах, що розвиваються (насамперед, Латинської Америки) основний вид транспорту – автомобільний. В Росії, Китаї, Індії традиційно перевага за залізничним транспортом, а країнах Південно-Західної Азії завдяки надзвичайно значним запасам нафти і газу – трубопровідним. В Японії, Греції, Індонезії, Філіппінах, Чилі навіть у внутрішніх перевезеннях провідні позиції займає морський транспорт.
Одним з основних видів транспорту є залізничний. Нині найбільшу залізничну мережу мають країни зі значною площею — США, Росія, Китай, Індія. Близько 30 країн світу взагалі не мають залізниць (Гвінея, Нігерія, Бурунді, Сомалі, Чад, Руанда, Лесото, Гвінея-Бісау, Екваторіальна Гвінея). Максимальну густоту залізниць мають Бельгія, Швейцарія (понад 200 км/1 000 км2), Німеччина та інші європейські країни. За довжиною електрифікованих залізниць у світі лідирують Росія, Німеччина, Франція, Індія, Китай. Частка електрифікованих ліній більша в країнах з гірським рельєфом, оскільки електровоз здатний краще їхати вгору та вниз. У Росії вона становить 47 %, в Україні — 40%, а у США — 1 %, в Австралії та Канаді їх узагалі немає. Незначна частка електрифікованих залізниць у США зумовлена традицією початку ХХ ст., коли нафтові компанії, намагаючись реалізувати якнайбільше нафтопродуктів, лобіювали розвиток теплової тяги.
За показниками вантажообігу залізничного транспорту світовими лідерами є США, Китай, Росія, для яких характерна значна диспропорція в розвитку окремих регіонів. До «десятки» лідерів входять також Індія, Україна, Німеччина, Польща, Франція, Японія, Італія.
За показниками пасажирообігу виділяють Індію, Японію, Китай, де мандрівки залізницею традиційно дешеві й зручні, а тому популярні.
Серед останніх тенденцій розвитку світового залізничного транспорту — створення швидкісних магістралей для пасажирських та поштових перевезень. Порівняно розгалужену мережу таких трас уже споруджено в Японії («Сінкансен»), Франції («ТЖВ»), Німеччині («Інтер континентал», «Інтер сіті»), США та Іспанії. Рекорд швидкості поїздів на цих трасах — понад 500 км/год.
Будівництво Трансазіатської залізниці, що з’єднає Стамбул і Сінгапур (14 тис. км), Трансканадської (4,9 тис. км), Трансамериканської (3 тис. км) залізниьі сприятиме розвитку економічних зв’язків, зростанню економки та добробуту населення країн Азії, Америки.
Для допитливих. Першу в світі залізницю з локомотивами на паровій тязі було споруджено в 1825 р. у Великій Британії (ділянка Стоктон––Дарлінгтон), а вже в 1930 р. перший комерційний пасажирський потяг курсував між Ліверпулем і Манчестером. У середині ХІХ ст. залізниці з’явилися у Франції, Бельгії, Німеччині, Австрії, Росії, Нідерландах, Італії, Іспанії, Індії, Єгипті, Австралії, Бразилії, Аргентині. У 1913 р. загальна довжина залізниць становила 1 100 тис. км, тобто приблизно стільки ж, скільки на сьогоднішній день. Найдовшу залізничну мережу мали США (409 тис. км), Російська імперія (72), Німеччина (65), Велика Британія (40,8), Франція (39,6), Італія (34,7). Надалі залізничний транспорт, не витримавши конкуренції з іншими видами транспорту, утратив своє значення, а частину залізниць розібрано.
Для світової мережі залізниць характерні декілька типів колії. У європейських країнах, США, Японії та багатьох країнах, що розвиваються, поширена колія завширшки 1 435 мм; в Україні, Росії, Фінляндії, Монголії — 1 520 мм, у більшості країн, що розвиваються — 1 667, 1 067, 1 000, 762 мм. Інколи в одній країні функціонують декілька типів колії. Це істотно зменшує ефективність експлуатації залізниці.
Значний внесок у пасажирообіг залізничного транспорту вносить метрополітен. Перша лінія метро з’явилася в 1863 р. в Лондоні (Велика Британія). Лондонське метро й сьогодні найрозгалуженіше у світі. Найпротяжніше метро має Нью-Йорк (понад 450 км і більше ніж 500 станцій).
Автомобільний транспорт не однаково розвинений в різних країнах. На сьогодні за загальною протяжністю автомобільних шляхів світове лідерство належить США, Індії та Бразилії. Останніми роками значну кількість автомобільних магістралей споруджено в Китаї. За протяжністю шляхів з твердим покриттям перше місце займають США, за ними йдуть Японія, Франція, Німеччина та інші розвинуті країни. Найменша забезпеченість автомобільними шляхами характерна для Африки (район Сахари та Сахелю), Південної Америки (Амазонія, Гвінейське нагір’я, частина Бразильського нагір’я), Азії (Західний Китай, Аравійський півострів), південна й східна частина Росії, Австралія (район Великої Австралійської пустелі).
Більшість країн, що розвиваються, мають більше ґрунтових доріг. За довжиною швидкісних шляхів найвищого класу — «хайвеїв», «автобанів» –– виділяють США та Німеччину. Максимальні значення густоти автомобільних шляхів у розвинутих країнах з високою густотою населення й господарською діяльністю — Японії, Люксембурзі, Бельгії, Німеччини.
Автобани Німеччини
На початку ХХІ ст. світовий автомобільний парк становив близько 700 млн шт., а кількість легкових автомобілів майже в 2,5 рази перевищувала кількість вантажних. Великі автопарки мають розвинуті країни: США (207,5 млн шт.), Німеччина, Франція, Велика Британія. Останнім часом значно оновили автопарк Італія та Іспанія. Стрімко зростає кількість індивідуальних легкових автомобілів у Росії, Бразилії, Мексиці, Індії, Китаї. Очікують, що в 2025 р. світовими лідерами за загальною кількістю автомобілів стануть Китай та Індія. Найвищий рівень автомобілізації (кількість автомобілів на душу населення — шт./1000 осіб) характерний для розвинутих країн (Люксембург — 590, Італія — 560, США — 520, Німеччина — 500, Австралія — 490, Нова Зеландія — 470, Австрія — 460, Канада — 460, Швейцарія — 460, Франція — 440). Найнижчі показники в Індії (5), Китаї (3), країнах Західної, Центральної, Східної Африки (1-2).
Подальший розвиток автомобільного транспорту здійснюється шляхом швидкого будівництва автобанів міжнародного значення та трансконтинентальних магістралей.
Розвиток автомобільного транспорту розпочався раніше, ніж розвиток залізничного. Перші шляхи, вимощенні каменем, з’явилися у Франції ще в ХVІ ст. Вони називалися «шосе» (дослівно «взута»), згодом це слово увійшло й в інші мови. Перші шляхи з асфальтобетонним покриттям з’явилися в Європі лише в першій половині ХІХ ст. Протягом декількох століть усі перевезення сухопутними шляхами здійснювали кінні екіпажі. Перший самохідний візок з паровим двигуном винайшов у 1789 р. у Франції Н.-Ф. Канью. Ера автомобіля сучасного типу настала через 100 років, коли на чотириколісний візок уперше встановили бензиновий двигун внутрішнього згорання. Різкий поштовх автомобілебудуванню дало впровадження на початку ХХ ст. конвеєра (Г. Форд).
Автоцистерна. США
Трубопровідний транспорт – транспорт, пов'язаний з інтенсивним розвитком енергетики та хімічної промисловості. Розвиток його розпочався 1963 р., коли в штаті Пенсильванія (США) було споруджено перший у світі нафтопровід. Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. нафтопроводи з’явилися в усіх країнах, де добували нафту. Швидке зростання кількості нафтопроводів припадає на 50-ті роки ХХ ст., коли основним видом палива у світі стала нафта. У цей час країни, що володіли нафтовими запасами, швидко збільшили її видобуток, а країни, що не мали своїх запасів, підвищили на неї попит.
Епоха інтенсивного будівництва газопроводів настала пізніше – у 80-ті роки ХХ ст. На сьогодні найдовші мережі нафто- та газопроводів мають і країни, що видобувають вуглеводи, і країни-споживачі цієї сировини.
Країни-лідери за довжиною магістральних нафто- та газопроводів – США, Росія, Німеччина, Канада, Мексика, Франція, Італія, Китай, Аргентина, Велика Британія. 2/3 світових трубопроводів припадає на Північну Америку.
Найдовшими в світі є нафтопровід «Дружба» (5,5 тис.км), Уренгой – Західна Європа (4,5 тис.км), канадські Редуотер – Порт – Кредит (4,8 тис.км), Едмонтон – Монреаль (3,2 тис.км), американський продуктопровід Х’юстон – Нью-Йорк (2,5 тис.км).
Будуються й функціонують трубопроводи у Середземному морі, Мексиканській затоці, Північному морі. Трубопровідний транспорт динамічно розвиватиметься, оскільки існує потреба у транспортуванні газу, нафти з місць видобутку до місць споживання.
Морський транспорт посідає провідне місце у забезпеченні міжнародних перевезень.
Великі порти є важливими ланками світової транспортної системи
На сьогодні офіційно найбільшими морськими флотами володіють Панама (5108 суден), Ліберія (1477 суден), Мальта (1441). До «двадцятки лідерів» входять також Багамські острови, Греція, Кіпр, Сінгапур, Норвегія, Китай, Японія, Сянган, Маршаллові Острови, Велика Британія, США, Індія, Італія, Філіппіни, Сент-Вінсент і Гренадіни, Бермудські острови, Туреччина.
Для вимірювання величини морського флоту використовують також об’ємний та ваговий показники. Об’ємний показник, або водомісткість, вимірюють в брутто-регістрових тоннах (1 бр.-рег. т — 2,83 м3), ваговий, або вантажність — у тоннах дедвейт. Реально максимальним тоннажем морського флоту володіють США (70 млн бр.-рег. т) та Японія (50 бр.-рег. т). Традиційно функції «морських перевізників» виконують Греція й Норвегія. На кінець ХХ ст. світовий морський торговий флот налічував 39 тис. суден. Близько 30% усього флоту – танкери, 25% - балкери (судна для насипних вантажів).
Районом найінтенсивніших морських перевезень зазвичай стає регіон, який має найвищий рівень розвитку. Так, у 70-ті роки ХХ ст. у зв’язку з бурхливим розвитком країн Азійсько-Тихоокеанського регіону «центр тяжіння» морських перевезень став зміщуватися з Атлантичного океану в Тихий: свої вантажообіги збільшили морські порти Японії, Південної Кореї, Сінгапуру, Китаю, Тайваню.
Усього в світі на початок ХХІ ст. налічується понад 2,2 тис. великих портів. Переважна більшість великих морських портів розташована в країнах Східної Азії, Європи та США, в Атлантичному та Тихому океанах. Найбільшими портами є зазвичай транзитні, що розподіляють вантажі між сусідніми країнами — Сінгапур, Роттердам, Антверпен. Деякі порти утворюють потужні портові комплекси. Так, до складу портового комплексу Токіо можна зарахувати власне порти Токіо, а також Кавасакі, Йокогами, Йокосукі, Тіби, Лос-Анджелеса — власне Лос-Анджелес і Лонг-Біч. У зв’язку з активізацією світової торгівлі сировиною серед великих морських портів світу виділяють багато спеціалізованих. Х’юстон, Корпус-Крісті, Валіз (США) переробляють нафтові вантажі, Дамп’єр (Австралія) — залізну руду, Річардс Бей (Південна Африка), Ньюкасл (Австралія) — вугілля. Найбільшими контейнерними портами є Сянган, Сінгапур, Роттердам, Гаосюн, Пусан.
В порту Роттердам. Нідерланди
За загальним вантажообігом до десяти найбільших портів світу на початку ХХІ ст. входять Шанхай, Нінбо, Тяньцзінь, Гуанчжоу, Циндао, Сянган, Циньхуандао (Китай), Сінгапур (Сінгапур), Роттердам (Нідерланди), Х’юстон (США).
У сучасному світовому морському судноплавстві традиційно велику роль відіграють міжнародні канали. Усього їх споруджено чотири: Суецький (Єгипет), Панамський (Панама), Кільський (Німеччина), Корінфський (Греція).
Перспектива розвитку морського транспорту пов’язана з будівництвом суден на повітряній подушці, з атомними силовими установками; контейнеровозів, які транспортуватимуть контейнери та ліхтери.
Морський порт Нью-Йорка
Внутрішній водний (річковий та озерний) транспорт використовують як у межах країни, так і для міжнародних перевезень. На його розміщення впливають природні особливості території – наявність судноплавних річок та озер, штучних каналів та водосховищ. На сьогодні найбільше вантажів і пасажирів річками, озерами, каналами перевозять у країнах Північної Америки (США, Канада) та Європи (Німеччина, Нідерланди, Бельгія, Франція). Відповідно найінтенсивніше для судноплавства використовують річки: Міссісіпі з притокою Святого Лаврентія в Північній Америці; Рейн, Шельма, Маас, Ельба, Дунай, Одер, Вісла, Сена, Луара, Гаронна, Рона в Європі. Серед інших країн світу порівняно високо розвинутий внутрішній водний транспорт у Росії та Китаї.
У деяких регіонах значну роль відіграють міжнародні річкові системи: Рейн і Дунай в Європі; Святого Лаврентія в Північній Америці; Амазонка і Парана в Латинській Америці; Меконг, Ганг, Інд, Іраваді – в Азії, Конго, Ніл, Нігер – в Африці. Найбільші у світі судноплавні канали споруджено у США (Береговий і Ері-канал), Китаї (Великий Китайський), Німеччині (Рейн-Майн-Дунай, Середньонімецький, Дортмунд-Емс), Франції (Центральний, Бургундський, Східний), Росії (Волго-Балтійський, Біломорсько-Балтійський).
Світове лідерство за обсягом перевезених вантажів на озерах належить системі Великих Американських озер –– найбільшій міжнародній системі. Статус найпотужнішого річкового порту світу має Дуйсбург (Німеччина), який називають «західними ворітьми Руру». На рік він переробляє не менше 50 млн т вантажів. Великими річковими портами також є Кельн (Німеччина), Мемфіс, Сент-Луїс, Мінеаполіс, Луїсвіль, Цинциннаті (США).
Розвинуті країни будуть удосконалювати внутрішній водний транспорт. Це зробить перевезення значних об’ємів вантажів більш економічними. А країни, що розвиваються, намагатимуться освоїти великі річкові системи Південної Америки й Африки, що пожвавить їхній економічний і соціальний розвиток.
Авіаційний транспорт став розвиватися лише на межі ХІХ-ХХ ст. Він є набільш швидкісним, але найвартісним видом транспорту. Має велике значення для міжнародного сполучення та для країн з великою територією. Серед окремих країн за рівнем розвитку авіаційного транспорту виділяють США. У них не тільки найбільше авіакомпаній, а й найпотужніший авіапарк (3/4 парку літаків розвинутих країн). У США розташовані найбільші аеропорти (в Атланті — «Хертсфілд», у Чикаго — «О’Хара», Лос-Анджелес). У Європі найбільші аеропорти має Велика Британія (Лондон — «Хітроу»), Німеччина (Франкфурт-на-Майні — «Рейн-Майн»), Франція (Париж — імені Шарля де Голля). В Азії — Японія (Токіо — «Ханеда»). Порівняно високого рівня розвитку авіаційний транспорт досяг у Великій Британії, Японії, Німеччині, Франції, Бразилії, Росії, Італії, Канаді, Австралії. Найбільшу кількість пасажирів за рік приймають аеропорти Атланти, Чикаго, Лондону, Токіо, Парижу.
Франко-Британський Concorde – єдиний в світі надзвуковий пасажирський лайнер, що впродовж 30 років здійснював трансатлантичні авіаперевезення
Авіаційних транспорт розвиватиметься шляхом удосконалення, модернізації рухомого складу, нарощування швидкості перевезення.
Зв’язок. Зв’язок справедливо вважають однією з найважливіших галузей світового господарства, яка забезпечує передачу, прийом поштових, телефонних, телеграфних, радіо та інших повідомлень.
Способи передачі інформації змінювались з розвитком науки й технології. У середині ХVІІ ст. у Франції стала регулярно працювати поштова служба, а в 1840 р. у Великій Британії з’явилася перша поштова марка. Крім того, у ХІХ ст. винайдено принципово нові технічні засоби передачі інформації: телеграф (1832), телефон (1876) і радіо (1895). У 1914 році розпочала свою роботу перша в світі радіостанція «Локрен» (Бельгія). У 30-ті роки ХХ ст. був прокладений телефонний кабель по дну Атлантичного океану, тим самим було встановлено прямий зв'язок між Європою йі Америкою. У 30-ті роки ХХ ст. на світовий ринок прийшло телебачення. У 1940 р. телебачення було тільки у 6 країнах, а нині воно функціонує практично у всіх країнах світу.
Першим ефективним засобом електричного зв’язку став телеграф. Двостороннім зв'язок став завдяки телефону. Радіо зробило зв'язок без мереж проводів, доступним для використання об’єктами, що рухаються.
На даний час засоби інформації поділяються на три великі групи – кабельні, радіо та супутникові. Служби інформації можуть бути радіомовними (радіо, телебачення) і загального користування (телефон, факс, факсимільний зв'язок, електронна пошта).
Мережа міжнародного зв’язку
На розвиток передачі інформації значно вплинув супутниковий зв'язок. Супутники розміщують на геостаціонарній орбіті (орбіта Кларка – 36 тис. км над екватором). Один такий супутник, що «зависає» над земною поверхнею (обертається з такою ж швидкістю, як і Земля навколо своєї осі), забезпечує прийом сигналів на третині поверхні Землі, що її видно з космосу. Супутниковий зв'язок на сьогодні задовольняє 2/3 світових потреб у комунікації. Швидко зростає світовий ринок телекомунікаційних послуг. Набуває поширення зв'язок через мережу Internet.
Наземні системи зв’язку розвиваються завдяки використанню оптико-волоконних технологій. Тонке оптичне волокно (як людська волосина) забезпечує тисячі телефонних розмов. Відбувається перехід від аналогової техніки передачі інформації до цифрової, що значно покращує якість та обсяги передачі. Швидко зростають мобільні системи зв’язку (стільниковий зв'язок).
За рівнем розвитку всіх сучасних видів зв’язку (радіо, телевізійний, телефонний, Інтернет) світове лідирують розвинуті країни — США, Японія, Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія. Останніми роками до них приєдналися великі країни, що розвиваються, — Китай, Бразилія, Індія.
Українська