§18 Світове сільське господарство: значення, внутрішньогалузева структура, міжгалузеві зв’язки, аграрні відносини. Найбільші сільськогосподарські райони.
Світове сільське господарство.
За довгу історію розвитку людської цивілізації сільське господарство пережило бурхливий прогрес. Значно розширилася кількість сільськогосподарських рослин та свійських тварин, з’явилися нові знаряддя праці, істотно активізувалася селекційна діяльність, широко почали застосовуватися добрива (спочатку органічні, а потім і мінеральні), хімічні засоби захисту від шкідників, меліорація, успішно застосовують сівозміни.
Порівняно з іншими галузями та сферами господарської діяльності сільському господарству властиво освоєння значних земельних площ, тривалий термін виробничого процесу, менша матеріаломісткість, більша працемісткість.
Оскільки більшість видів сільськогосподарської продукції належить до сировинних товарів, то ціни на неї низькі. Тому галузь потребує потужної державної підтримки. Таку допомогу постійно надають розвинуті країни. Наприклад, підтримка сільськогосподарського виробника є однією з найзначніших статей витрат у бюджетах ЄС, США.
Сільське господарство займає важливе місце в господарстві всіх без винятку країн. Для великої групи країн, що розвиваються, воно є основою економічної системи. Його роль значна в країнах з численним населенням (Китай, Індія, Індонезія), оскільки сільське господарство гарантує продовольчу, а відповідно й стратегічну безпеку. У розвинутих країнах частка сільського господарства у виробництві ВВП незначна, але воно залишається важливим джерелом отримання прибутків.
В сучасному сільському господарстві умовно можна виділити два типи:
Починаючи з 60-х років ХХ ст. у деяких країнах, що розвиваються, відбулася так звана «зелена революція», котра охоплювала комплекс заходів, які з часом дозволили підняти низькопродуктивне сільське господарство до сучасного рівня. Це стосувалося й перегляду власності на землю. Земля, яка перебувала в державній власності або у володінні селянської громади, перейшла в приватне володіння. Діставши землю в приватну власність, селянин отримував змогу закласти землю в банку. Банки стали надавати селянам грошові кредити для придбання сільськогосподарської техніки, добрив. Частину витрат на реалізацію «зеленої революції» держава взяла на себе, як-от реалізацію дорогих програм з меліорації земель, розвитку сільськогосподарського машинобудування, виробництва мінеральних добрив та засобів боротьби зі шкідниками. На бюджетні кошти було створено великі селекційні центри з виведення нових сортів сільськогосподарських культур і порід свійських тварин. Деякі з них набули світової слави — у Мексиці (виведення нових сортів пшениці й кукурудзи), на Філіппінах (виведення рису), у Колумбії (тропічних фруктів).
Сучасне світове сільське господарство важко уявити у відриві від галузей, що його обслуговують. Їхнє організаційне об’єднання знайшло відображення у формуванні агропромислового комплексу (АПК). Утворення єдиного комплексу різноманітних галузей, пов’язаних із сільським господарством, дозволило істотно знизити затрати й різко підвищити ефективність виробничого процесу.
АПК виникли у 30-х роках ХХ ст. у США й стали відповіддю сільськогосподарського бізнесу на Велику депресію 1929–1933 рр. Після Другої світової війни й до кінця ХХ ст. процес формування АПК охопив усі розвинуті країни й деякі країни, що розвиваються. Проте на сьогодні розвинутий АПК має небагато країн.
В структурі АПК виділяють три складові:
У США, де АПК досяг найвищого ступеня зрілості, співвідношення між складовими у відсотках таке — 14:13:73. Це свідчить про незначну роль сільського господарства в структурі сучасного АПК. На сьогодні виробити сільськогосподарську продукцію без наявності високорозвинутих супутніх галузей практично неможливо.
Структура сучасного сільського господарства трирівнева.
Рослинництво вирощує різноманітні сільськогосподарські культури, частина з яких є кормами для тваринництва. У південних країнах, які мають теплий і нерідко вологий клімат, традиційно переважає рослинництво (у Європі це — Італія, Іспанія, Греція). Інколи значну роль відіграють традиції. Наприклад, в Індії за майже 5 000 років індуїзму сформувалися тверді вегетаріанські традиції, відповідно до яких більшість населення м’яса взагалі не вживає. Схожа традиція сформувалася в Японії, де населення надає перевагу рибі та морепродуктам. У північних країнах, навпаки, більше розвинулося тваринництво (Фінляндія, Швеція, Данія, Німеччина). У США співвідношення між рослинництвом і тваринництвом приблизно однакове.
На мезорівні у складі рослинництва виділяють окремі групи сільськогосподарських культур: зернові, технічні, інші продовольчі (овочі, плоди) та кормові.
Провідною групою традиційно залишаються зернові. Останніми роками у зв’язку зі збільшенням обсягів виробництва продукції тваринництва зросла частка кормових культур.
У складі тваринництва на цьому рівні традиційно виділяють: скотарство, свинарство, вівчарство та інші галузі.
Сільське господарство
Рослинництво.
Провідною групою сільськогосподарських культур є зернові. Вони займають близько половини всіх орних земель. Різні види зернових культур можна вирощувати в усіх без винятку природних зонах, де можливе рослинництво та у всіх сівозмінах, що дуже важливо для рослинництва. Завдяки оптимальному поєднанню білків, жирів й вуглеводів, зернві є важливими продовольчими та кормовими культурами. Крім того, виробництво зернових найефективніше — для вирощування 1 ц зерна витрачається не більше 1 людино-години праці.
За валовим виробництвом зерна тривалий час провідні позиції займали розвинуті країни. Завдяки «зеленій революції» в останні десятиріччя деякі країни, що розвиваються, зуміли швидко збільшити виробництво зернових культур (Китай, Індія, Індонезія, Бразилія).
Зернові культури мають важливе стратегічне значення. Зазвичай вважають, якщо країна виробляє зерна не менше 1 000 кг/на особу, то вона забезпечена не лише хлібом, а й основними видами тваринної продукції. Найбільше забезпечені зерном розвинуті країни: Канада, Австралія, США, Франція, а також Аргентина. У багатонаселених країнах Азії й Африки цей показник дуже низький
.
Зернові культури
Для оцінювання рівня розвитку зернового господарства в країні використовується показник середньої врожайності зернових культур. Його найвищі значення (50-75 ц/га) характерні для розвинутих країн, а також для деяких країн, що мають інтенсивне сільське господарство (Японія, США, Південна Корея, Єгипет). Найнижча врожайність – в найбідніших африканських країнах (1-10 ц/га).
Найважливіші зернові культури – пшениця, рис і кукурудза, які називають «трьома хлібами людства». Валовий збір їх однаковий. За посівними площами пшениця майже вдвічі переважає площі рису, який може дати 2-3, а інколи й 4 врожаї на рік.
Пшеницю вирощують у помірному й субтропічному кліматичних поясах. У Північній півкулі площі цих кліматичних поясів більші, ніж у Південній, тому тут збирають більше врожаю. Світовими лідерами за виробництвом пшениці є Китай, Індія, США, Росія, Франція, Німеччина, Україна, Канада.
Рис вирощують переважно в азійських країнах з мусонним кліматом. Серед країн інших регіонів значне виробництво рису мають Бразилія, США.
Рисова ферма. Китай
Найбільші врожаї кукурудзи традиційно збирають США, країни Латинської Америки (Бразилія, Мексика, Аргентина). Значно менша роль європейських країн (Франції, Італії, Румунії, Угорщини). Останніми роками збільшили виробництво кукурудзи деякі азійські країни, насамперед Китай, Індія.
Валовий збір ячменю, просяних культур, вівса й жита істотно менший, ніж пшениці, рису й кукурудзи. Найбільші врожаї ячменю збирають країни помірного та субтропічного кліматичних поясів Північної півкулі (Канада, Росія, Німеччина, Іспанія, Франція). Ячмінь — насамперед кормова, а не продовольча культура. Крім того, у деяких країнах (Німеччина, Чехія) він є сировиною для виробництва пива. Просо, сорго, джовар, баджра, рагі — це важливі продовольчі культури для більшості африканських країн і деяких країн Азії. У США, країнах Латинської Америки їх широко використовують у виробництві комбікормів. Найбільші врожаї просяних культур збирають в Індії, Нігерії, США, Мексиці, Китаї.
Овес та жито поширені приблизно в тих же регіонах і країнах світу, де і ячмінь. За валовим збором вівса в світі виділяють Росію, Канаду, США, Австралію, Німеччину; жита — Росію, Польщу, Україну, Китай. Овес переважно кормова культура, жито — продовольча. З жита випікають чорний хліб. Традиційно в світі чорним хлібом славляться Польща, Німеччина, Данія, Росія, Швеція.
Під час сівби
У світову торгівлю потрапляє зазвичай не більше ніж 10 % зерна. Оскільки зерно значною мірою є стратегічним товаром, то кожна країна намагається виробляти його самостійно. Останніми роками великими експортерами зерна є США, Канада, Австралія, Аргентина, країни Європейського Союзу, Австралія, Китай, великими імпортерами — країни Латинської Америки, Північної Африки, Південно-Західної та Південно-Східної Азії.
Для кожного регіону світу характерний свій набір основних зернових культур: для Європи — пшениця, ячмінь, жито, для Азії — рис, пшениця, для Америки — кукурудза, пшениця, для Австралії — пшениця, для Африки — кукурудза, сорго, просо.
На кукурудзяному полі
Важливе місце в сучасному світовому сільському господарстві займає виробництво технічних культур. Технічними прийнято вважати культури, які потребують подальшого промислового перероблення. До них належать олійні, цукристі, тонізуючі, волокнисті, каучуконосні культури.
Серед олійних провідні позиції займають соя, ріпак, соняшник, арахіс.
Соняшникове поле. Монітоба, Канада
Головними районами вирощування сої у світі є країни з великою кількістю опадів у літній період. Батьківщиною сої вважають Китай. Проте найбільші врожаї протягом останніх десятиліть збирають у США. Стрімко нарощують виробництво сої країни Латинської Америки (Бразилія, Аргентина, Парагвай, Болівія) та Індія. Соя є важливою культурою для виробництва комбікормів завдяки значному вмісту білку.
Основні світові виробники ріпаку – європейські країни (Франція, Німеччина, Польща) і Канада, арахісу — Індія, Китай, США, Бразилія, Аргентина, Нігерія, соняшнику — Аргентина, Україна, Росія, США, Франція, олійної пальми — країни Південно-Східної Азії, Гвінейської затоки і Океанії, оливи — країни Середземномор’я (насамперед Іспанія, Італія, Греція, Туреччина).
Найбільше поширення серед цукристих культур дістали тільки дві — цукрова тростина та цукровий буряк. Цукрова тростина була окультурена в V ст. у Бенгалії, звідки поширилася по всьому світу. Проте вона ніде так добре не прижилася, як у Латинській Америці. Цукровий буряк був окультурений значно пізніше. Перший цукор з цукрового буряку отримали в Німеччині наприкінці ХVІІІ ст.
Упродовж усього ХІХ та першої половини ХХ ст. головною цукровою культурою вважали цукровий буряк. У цей час виробниками цукру були розвинуті країни. Надалі виробництво змістилося в країни, що розвиваються, за рахунок чого частка цукрової тростини різко зросла (до 70 %). Виробництво цукру з цукрової тростини виявилося ефективнішим, що пов’язано з її високою врожайністю. Максимальні врожаї цукрової тростини збирають Бразилія та Індія. Південні країни спеціалізуються на виробництві цукру з цукрової тростини, а північні — з цукрового буряку. Тільки дві країни (Китай та США) виробляють цукор з обох культур. Потужними експортерами цукру є Бразилія, Куба, Австралія, Таїланд, Франція, Німеччина, великими імпортерами — Росія, Китай, Японія, США, Індія, Велика Британія.
Технічні (цукрові, бульбоплідні) та тонізуючі культури
Важливими тонізуючими культурами є кава, какао, чай. Для кожної з цих культур характерний перехід з історичної «батьківщини» на нове місце. Так, «батьківщиною» кави була Африка, а великим сучасним районом її вирощування стала Латинська Америка. Найбільші врожаї кави збирають у двох країнах — Бразилії та Колумбії. Останнім часом стрімко збільшують валові збори та експорт кави азійські (В’єтнам, Індонезія), африканські (насамперед Кот-д’Івуар) країни.
Бразилія й Колумбія, що вирощують найбільше кави, майже не конкурують між собою. Бразилія культивує звичайну каву, яку вирощують на плантаціях просто неба й збирають комбайном. Така кава має гіркий смак та чорний колір. Колумбія культивує елітні сорти кави. Їх вирощують у затінку високих дерев і збирають уручну. Ця кава має кислий смак і тонкий аромат.
Батьківщиною какао вважають Латинську Америку (шоколадний напій вживало ще стародавнє плем’я майя), а сучасними великими виробниками стали африканські країни (Кот-д’Івуар, Гана, Нігерія, Камерун), а також Індонезія, Малайзія.
Чай був окультурений у Китаї, де сьогодні налічують найбільше його сортів. Понад 100 років найбільшими виробниками чаю є колишні британські колонії: Індія, Шрі-Ланка, Кенія. Останнім часом значно збільшили виробництво чаю Індонезія, Туреччина, В’єтнам, Аргентина.
«Батьківщиною» тютюну, який вважають наркотичною культурою, є Латинська Америка, звідки він поширився по всьому світу. Найбільшим виробником тютюну став Китай. Значно відстають від нього Індія, Бразилія, США. США поступово зменшують валові збори тютюну, а країни, що розвиваються, — нарощують. Великі врожаї тютюну збирають середземноморські країни (Туреччина, Греція, Італія) та деякі країни Африки (Зімбабве, Малаві).
До тонізуючих можуть бути зараховані й наркотичні культури, які широко застосовують у медицині. Найбільшими постачальниками цих культур стали азійські країни — Афганістан, Пакистан, Іран (країни «Золотого півмісяця»), М’янма, Таїланд, Лаос («Золотого трикутника»), а також деякі країни Латинської Америки, насамперед Колумбія. Уряди всіх цивілізованих країн провадять боротьбу з незаконним обігом наркотичних рослин.
Серед каучуконосів найбільше поширена гевея. Її історичною «батьківщиною» є Бразилія, проте з кінця ХІХ ст. провідні позиції у виробництві латексу захопили країни Південно-Східної (Таїланд, Індонезія, Малайзія) та Південної (Індія, Шрі-Ланка) Азії. Порівняно невелике виробництво латексу мають африканські країни (Кот-д’Івуар, Нігерія, Ліберія).
Технічні (олійні та волокнисті) культури
Волокнисті культури –– одні з найважливіших серед технічних культур. До них належать бавовна, льон-довгунець, коноплі, абака, джут, сизаль. Бавовна була окультурена в Латинській Америці. На сьогодні найбільшими виробниками бавовни є азійські країни (Китай, Індія, Пакистан, Узбекистан, Туреччина, Сирія), а також США, Бразилія, Греція. Єгипет вирощує тонковолокнисту бавовну й став її найбільшим постачальником на світовий ринок. Найбільше середньоволокнистої бавовни експортують США (30 %), Китай, Пакистан, країни Центральної Азії. Найбільше бавовни імпортують Японія, Південна Корея, Сянган та європейські країни.
Світові лідери з виробництва льону-довгунцю – європейські країни (Франція, Росія, Німеччина, Польща, Чехія, Угорщина, Бельгія), абаки — Філіппіни, джуту — Індія, Бангладеш, сизалю — країни Східної Африки (Танзанія, Кенія) та Латинської Америки (Бразилія).
Велике значення має вирощування таких продовольчих культур як картопля, овочі, фрукти. Нині за валовим збором картоплі провідні позиції у світі займають Китай, Росія, Індія, США, Україна, Німеччина, Польща, Білорусь, Нідерланди, Велиа Британія. Найбільше картоплі на душу населення вирощують Ірландія, Білорусь, Польща, Нідерланди.
За валовим збором овочів світовими лідерами є великі країни з численним населенням і сприятливими кліматичними умовами (Китай, Індія, США), а в розрахунку на душу населення — країни Середземномор’я: Туреччина, Італія, Греція). Найбільші врожаї томатів збирають у США, Китаї, Італії, Туреччині, капусти — у Китаї, Південній Кореї, Японії, цибулі — у Китаї, Індії, США.
Світовими лідерами з виробництва плодів є країни зі сприятливими кліматичними умовами — Китай, Індія, Бразилія, США. Найбільше плодів на душу населення збирають у країнах Середземномор’я. За валовим збором яблук виділяють Китай та США, винограду — Італію, Францію, Іспанію, США, апельсинів — Бразилію, США, лимонів — Мексику, Аргентину, Індію, Іран, мандаринів — Японію, бананів — Індію, Китай і латиноамериканські країни, манго — Індію. Безумовним лідером (до 80 %) за експортом апельсинового соку (замороженого у вигляді концентрату) є Бразилія, бананів — Еквадор, Коста-Рика, Колумбія. Швидко нарощують виробництво та експорт виноградного вина Аргентина, Чилі, Південна Африка, Алжир, Австралія.
Центри походження важливих сільськогосподарських культур
| Центри походження | Сільськогосподарські культури |
| Середземноморський | Овес, оливи, льон-довгунець, капуста, морква, буряк (зокрема цукровий), бруква, ріпа, редис, кріп, петрушка, селера, часник, тмин, м’ята, лаванда |
| Передньоазійський | Тверда пшениця, жито, ячмінь, яблуня, груша, виноград, вишня, слива, черешня, айва, алича, гранат, інжир, диня, мигдаль, каштан, мак, троянда, хурма, кормові трави: вика, люцерна, конюшина |
| Центральноазійський | Горох, чечевиця, коноплі, цибуля, часник, шпинат, абрикос, персик, виноград, волоські горіхи, коноплі |
| Індійський (з охопленням Індо-Малайського) | Рис, цукрова тростина, огірок, баклажан, ямс, банан, цитрусові (апельсин, лимон), манго, хлібне дерево, кокосова пальма, кунжут, чорний перець, мускатний горіх |
| Китайський | Гречка, просо, соя, гірчиця, ячмінь, редька, слива, хурма, чай, кориця, камфорне дерево, маслина, шовковиця |
| Абіссинський(Ефіопський) | М’яка пшениця, сорго, кава, рицина |
| Центральноамериканський | Кукурудза, квасоля, соняшник, льон-кучерявець, бавовник, батат, гарбуз, авокадо, стручковий перець, папая, какао, томат, тютюн, агава, хінне дерево, ваніль |
| Південноамериканський(з охопленням Перуано-Еквадорського, Болівійського, Чилійського, Бразільсько-Парагвайського) | Картопля, маніок, арахіс, тонковолокниста бавовна, ананас, полуниці, гевея |
Сучасне пивоварене виробництво. Шотландія
Тваринництво.
У складі тваринництва виділяють чотири головні галузі – скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво, а також інші – конярство, верблюдарство, оленярство, шовківництво.
Серед окремих регіонів світу найчисельніше поголів’я великої рогатої худоби мають Азія, Латинська Америка, Африка. Крім звичайних корів, тут розводять буйволів, зебу, ватусі. Продуктивність скотарства в країнах, що розвиваються, невелика. Стада великої рогатої худоби в країнах Європи й Північної Америки нечисленні, проте високопродуктивні. Розвинуті країни виробляють основну частку світової яловичини та молока.
Тваринництво
Інтенсивне молочне або м’ясне скотарство характерне переважно для малих ферм, а екстенсивне м’ясне скотарство — для великих господарств. Великі скотарські господарства характерні для країн, що мають значні площі природних пасовищ (США, Канада, Австралія, Мексика, Бразилія, Аргентина).
Найрозвинутіше свинарство — в Китаї. Традиційно багато свиней розводять у США, європейських (Німеччина, Іспанія, Росія, Польща, Франція, Нідерланди) та латиноамериканських країнах (Бразилія, Мексика).
Розподіл вівчарства й козівництва нагадує розподіл поголів’я великої рогатої худоби. З країн, що розвиваються, найбільше овець розводять у Китаї, Індії, Ірані, Пакистані, Туреччині, кіз — в Індії, Пакистані, Ірані, деяких африканських країнах. Це поголів’я малопродуктивне, дає незначну кількість вовни, пуху, м’яса. У розвинутих країнах (Австралія, Нова Зеландія, Велика Британія, Південна Африка) поголів’я нечисленне, але вовни дає дуже багато.
У птахівництві здебільшого розводять курей, меншою мірою — гусей, качок, індиків. Птахівництво забезпечує виробництво яєць і м’яса на промисловій основі. Із загального світового поголів’я птиці 40 % припадає на Азію, де лідерами є Китай, Японія, Індія, Індонезія. На європейські країни припадає 17 %. Найбільше птиці вирощують у Франції, Великій Британії, Італії, Румунії. На Північну Америку припадає 11 % (близько 1/2 у США, 1/4 у Мексиці), на Південну Америку — 10 % (2/5 у Бразилії), на Африку — 9 % (Нігерія, Ефіопія, Єгипет, Південна Африка).
Велике значення в харчуванні населення відіграють морепродукти, особливо риба. Світове риболовство дає щорічно 75 млн т риби, ще 20 млн т дістають штучним розведенням риби. 2/3 морської риби добувають у Тихому океані біля берегів Америки й Східної Азії, а 1/4 — в Атлантичному океані біля берегів Європи й Північної Америки. Найчисленніше поголів’я коней у Китаї, Мексиці, Бразилії, найбільше верблюдів розводять країни Південно-Західної Азії та Північної Африки, північних оленів — у Росії, Канаді, США (Аляска) й скандинавських країнах.
В багатьох регіонах світу коней використовують як тяглову силу
Світовими лідерами за виробництвом м’яса традиційно є розвинуті країни (США, Франція, Німеччина, Іспанія, Росія, Італія, Канада, Австралія, Аргентина, Велика Британія, Японія). Останнім часом збільшили його виробництво деякі країни, що розвиваються (Китай, Мексика, Індія, Бразилія). Найбільше м’яса на душу населення виробляють у Новій Зеландії, Данії, Австралії, Нідерландах. Уважають, що країна повністю забезпечує себе м’ясом, якщо виробляє його не менше 100 кг/на особу на рік. Частка яловичини найвища в Аргентині, Індії, Австралії, Росії, Бразилії, свинини — у Китаї, Німеччині, Іспанії, баранини — у Новій Зеландії, Австралії, Індії, м’яса птиці — у США, Великій Британії, Мексиці, Бразилії, Франції.
Найбільшими світовими експортерами яловичини є Бразилія, Австралія, США, Канада, свинини — Данія, Нідерланди, Канада, Китай, баранини — Австралія, Нова Зеландія, Велика Британія, м’яса птиці — США, Франція, Бразилія, Нідерланди. Найбільші закупівлі м’яса за кордоном здійснюють США, Японія, країни Європейського Союзу.
Світовими лідерами за виробництвом молока є розвинуті країни та деякі країни, що розвиваються (Індія, Бразилія, Пакистан, Мексика, Аргентина). Найбільше молока на душу населення виробляють у Новій Зеландії (близько 3 т), Данії (1 т), Литві (800 л), Нідерландах (700 л). Найбільші середні надої молока на одну корову зафіксовано у США (7 100 л/рік), Данії, Нідерландах, Бельгії, Франції, Німеччині, Швейцарії (близько 7 000 л/рік). Середні надої в країнах, що розвиваються, значно менші — в Аргентині — 4 000 л, Бразилії — 1 800 л, Китаї — 900 л.
Найбільше вершкового масла виробляють в Індії, США, Франції, Пакистані, Німеччині, Новій Зеландії, Росії та Польщі. За виробництвом сиру виділяють США, Францію, Німеччину, Італію, Нідерланди. Найбільшими експортерами сухого молока, вершкового масла, сиру є Нова Зеландія, Нідерланди, Німеччина, Франція, Бельгія.
Тваринницька ферма. Онтаріо, Канада
Компанії, що переробляють або виробляють різні види сільськогосподарської продукції, належать до найбільших у світі. Серед них переважають універсальні компанії — «Марс», «Юнайтед брендс», «Дженерал фудс», «Пілсбері», «Алтріс груп» (до 2003 р. — «Філіп Моріс») (США), «Нестле» (Швейцарія), «Юнілевер» (Велика Британія й Нідерланди). «Свіфт», «Ермор» (США) спеціалізуються на переробці м’яса, «Крафтко», «Беатріс фуд» (США), «Данон» (Франція), «Ерманн» (Німеччина), «Кампіна» (Нідерланди) — молока.
«Стандарт фрут енд стімшін» (США) — великий постачальник тропічних плодів, «Дель монте» (США) виготовляє з них соки, джеми, компоти, «Кока-Кола» і «Пепсі» (США) виготовляють прохолодні напої та мінеральну воду. «Якобс» і «Чібо» (Німеччина) переробляють каву, «Ер джей Рейнольдс», «Імперіал тобакко» (США), «Брітіш амерікен тобако» (США й Велика Британія) і «Джапан тобако інтернешнл» (Японія) — тютюн. «Мак Дональдс» і «Мак чікен» (США) контролюють найбільші у світі системи швидкого харчування.
Українська