§ 37. Туреччина.
Візитна картка
Площа:780,6 тис. км2
Населення:76 806 000 (2010)
Столиця:Анкара.
Офіційна назва:республіка Туреччина
Державний устрій:республіка
Законодавчій орган:Великі національні збори
Глава держави:президент (обирається на 7-річний термін)
Адміністративний устрій:унітарна держава (81 вілайєти, об’єднаних в 8 географічних областей)
Поширені релігії: мусульмани-суніти
Член ООН, НАТО
Державне свято:День Республіки, 29 жовтня (1923)
ЕГП та природно-ресурсний потенціал. Туреччина омивається Середземним, Егейським, Мармуровим і Чорним морями, має кордони з Грузією, Вірменією, Іраном, Іраком, Сірією (в Азії), Болгарією та Грецією (в Європі).
Середня висота території країни складає понад 1 000 м. Велика частина Туреччини зайнята Анатолійським плоскогір’ям і Вірменським нагір’ям (г. Великий Арарат, 5165 м), на півночі – Понтійські гори (до 3937 м), на півдні – хребти Тавра (до 3726 м). Півострів розташовано в межах сейсмічно небезпечної зони, тут часто бувають землетруси, що інколи носять катастрофічний характер.
Клімат на внутрішніх нагір’ях – континентальний, загалом – субтропічний середземноморський, опадів до 500 до 3000 мм на рік, їхня кількість зменшується в напрямку з заходу на схід. Середні температури січня від +5 до +150С, червня від +15 до +320С. Основні річки – Євфрат, Тигр, Кизил-Ірмак, Чарох, Мурат та ін. – є важливим джерелом прісної води та гідроенергії. Великі озера: Ван, Туз, Бейшегір та Егридір. Переважають посушливі степи. Зовнішні схили прибережних хребтів (чверть території країни) покриті лісами з переважанням хвойних на півночі та чагарниками.
Надра країни багаті на різноманітні корисні копалини: нафта й газ, кам’яне та буре вугілля, залізняк, мідь, хром, сурма, ртуть, цинк, вольфрам, уран, золото, барит, польовий шпат, вапняк, магнезит, мармур, пемза, сірка, глина та ін.
Населення. 85,7 % населення країни складають турки, крім них є курди, араби, греки, вірмени, сірійці, євреї та інші. Незалежно від того, що іслам перестав бути державної релігією країни, більшість її населення вважають себе мусульманами-сунітами (99 %) основними святами яких є Курбан-байрам та Шекер-байрам.
Тривалість життя населення коливається між 72 та 70 роками. В його розміщенні все більше прослідковується нерівномірність: більша частина мешкає на прибережних рівнинах, менша – у внутрішніх частинах країни. Міське населення складає 69 %. В сільському господарстві зайнято 29,5 %, промисловості – 24,7 %, сфері послуг – 45,8 % населення. Найбільшими містами країни є Стамбул, Анкара, Ізмір, Іскендерун, Бурса, Адана, Анталья, Трабзон.
Стамбул, найбільше місто Туреччини, на обох берегах протоки Босфор, біля Мармурового моря, головний торговельний, промисловий і культурний центр, основний порт країни. В місті працює найбільший міжнародний аеропорт. Стамбул дає 60 % промислового виробництва країни (машинобудування, хімічна, цементна, харчовосмаков, в т.ч. тютюнова, легка: текстильна, шкіряно-взуттєва, швейна; меблева, паперова, скляна галузі). Університети, Академії економіки, торгівлі, витончених мистецтв, Археологічний і Муніципальний музеї, Музей турецького та ісламського мистецтва, живопису й скульптури, яничар, театри, мальовничі мости через Босфор, які сполучають європейську і азіатську частини Стамбулу, церква Святої Ірини, храм Айя-Софія, музейний комплекс султанського палацу Топкапи та інші архітектурні та культурні інститути роблять Стамбул найбільшим культурним центром країни.
Стамбул заснований близько 660 р. до н.е. як Візантій, з 330 р. н.е. звався Константинополем (від імені римського імператора Костянтина), у російських середньовічних літературних текстах – Царьград. За свою тривалу історію місто було столицею Римської імперії, Візантії, центром Латинської імперії хрестоносців, імперії Османа, Туреччини (до жовтня 1923 р.).
Анкара, з 29 жовтня 1923 столиця Туреччини, друге за величиною (після Стамбулу) місто країни, найбільший політичний, економічний і культурний центр. Розташована на Малоазіатському нагір’ї, на краю лісового Анатолійського плоскогір’я на висоті 891 м, при злитті річок Чубук і Анкара. За переказами місто було засновано в VII ст. до н.е. фригійським царем Мідасом. Місто процвітало, адже знаходилося на перетині караванних шляхів. Свого часу його займали перси, потім галати, воно було центром римської провінції Галатія, нею володіли візантійці, завойовували араби, хрестоносці, турки-сельджуки і турки-османи.
Великий транспортний вузол (біля Анкари – міжнародний аеропорт Есенбога), торговельний центр сільськогосподарського району, що спеціалізується на виробництві шерсті ангорських кіз. В місті працюють підприємства машинобудування, металообробки, шерстяної, шкіряної, цементної, харчовосмакової (борошномельної, цукрової, м’ясної тощо), скляної, деревообробної промисловості, а також традиційне ремісниче виробництво килимів.
Університети, консерваторія, театри, Музей анатолійских цивілізацій, археологічний та етнографічний музеї, мавзолей Ататюрка, старі звивисті мощені вулиці, храм Октавіана, басейн і фундамент римських терм імператора Каракалли, численні парки і Президентський палац створюють ауру старого і в той же час сучасного культурного центру країни.
Бурса, місто на північному заході Туреччини. Транспортний вузол, торговельний центр сільськогосподарського району (шовк, мериносова шерсть, зернові), важливий промисловий центр з підприємствами текстильної (шовкова, бавовняна, шерстяна), харчової, цементної, автоскладальної та деревообробної промисловості. Біля Бурси, в районі Чекирге розташовані термальні мінеральні джерела (+47 – 780C), придатні для лікування ревматизму, гінекологічних і шкірних захворювань.
Місто засноване на початку II ст. до н.е. царем Віфінії Прусієм II під назвою Пруса, завдяки своїм купальням місто було широко відоме ще в римський період. За часів власної історії місто руйнувалося арабами, завойовувалося сельджуками, турками-османами, було першою столицею держави Османа. Тут знаходяться гробниці перших шести султанів Османа, що мешкали тут зі своїм двором. В околицях міста бальнеологічні та гірськолижні курорти, національний парк гори Улудаг (2443 м).
Економіка. Туреччина – індустріально-аграрна країна, економіка якої характеризується середніми показниками, але змінюється та зростає дуже динамічно. В структурі ВВП країни сільське господарство складає 16 %, промисловість – 31 %, сфера послуг – 53 %. В Туреччині краще, ніж в багатьох інших країнах Південно-Західної Азії, розвинена обробна промисловість. Вона представлена головним чином легкою, харчовою та металургійною промисловістю. В останні роки бурними темпами розвивається нафтопереробка, хімічна промисловість та різноманітне машинобудування.
Більше третини населення, зайнятого в сільському господарстві, яке повністю забезпечує населення країни продовольством та відправляє на експорт значний перелік сільськогосподарської готової продукції та сировини.
За останні роки значного розвитку отримали обслуговуючі галузі: міжнародний туризм, фінансова діяльність, освіта і наука.
Промисловість. Виробництво електроенергії складає понад 100 млрд кВт. год. Більшість її виробляють теплові електростанції.
Серед галузей важкої промисловості, що з’явилась в країни за останні часи, слід відмітити три потужні підприємства чорної (Іскендерун, Ереглі, Ізмір) та кольорової (Ергані) металургії, нафтопереробки (Батман), хімічної промисловості (Самсун). Підприємства машинобудування зорієнтовані в основному на монтажі імпортованих деталей, вузлів та механізмів і випускають автомобілі, трактори, сільськогосподарську та військову техніку, обладнання для залізничного транспорту (локомотиви, вагони), морські судна, побутову техніку (холодильники, пральні машини тощо). Ці галузі тяжіють до морських портів та великих міст, де є трудові ресурси (Стамбул, Ізмір).
Крім сучасних галузей широко розвинуті традиційні ремесла: виробництво килимів, ювелірних та шкіряних виробів.
Харчовосмакова промисловість повністю забезпечена вітчизняною сировиною, текстильна галузь спеціалізується на виробництві шовкових, вовняних та бавовняних тканин.
Сільське господарство. Основна галузь сільського господарства країни – поливне і богарне землеробство. Вирощують зернові (пшениця, ячмінь, просо), технічні (бавовник, тютюн – шосте місце в світі, цукрові буряки, олійні – соняшник, оливи – третє місце в світі за виробництвом оливкової олії, чайний кущ – п’яте місце в світі). Розвинене виноградарство і плодівництво. Значні території відведено під посадки інжиру, горіхів (фундук – перше місце в світі і волоський), цитрусових, овочів, лакриці.
Пасовищне тваринництво займається розведенням кіз (ангорської породи), овець, великої рогатої худоби, розводять також верблюдів, віслюків, буйволів, коней, тутового шовкопряда. Розвинено рибальство.
Транспорт В країні розвинені всі види транспорту, але значна берегова лінія та наявність зручних бухт зумовили особливий розвиток морського транспорту, який забезпечує експортно-імпортні операції. Головні порти: Ізмір, Ізміт, Трабзон, Іскендерун, Самсун. Річковий транспорт набув незначного розвитку, адже річки та озера невеликі, мають пороги та часто пересихають влітку. У великих містах є аеропорти (Стамбул, Адана, Бурса, Анкара, Ізмір, Анталья). В країні 8,7 тис. км залізних доріг, вони забезпечують головним чином перевезення вантажів та мінеральної сировини. Довжина шосейних доріг 430 тис. км. Будівництво наземного транспорту ускладнює рельєф території країни.
Нафта перевозиться трубопровідним транспортом. Найбільший з них зв’язує райони видобутку нафти на сході країни з Іскендеруном та іншими промисловими центрами сходу країни.
Зовнішньоекономічні зв’язки. Експорт Туреччини складається із сільськогосподарської продукції (2/3 вартості: фундук, родзинки, фрукти, бавовна, тютюн, вовна, мохер), а також тканин, напоїв, хімічних товарів, руд чорних і кольорових металів, одягу, харчових продуктів, металевих виробів, транспортного устаткування. Основні зовнішньоторговельні партнери: Німеччина, Велика Британія, Італія, Франція, Росія, Іспанія.
Імпортує країна машини, хімічну продукцію, напівфабрикати, паливо, транспортне устаткування, гуму, папір з Росії, Німеччини, Китаю, Італії, США, Франції, арабських та інших країн. Значні доходи отримує держава від туристичного бізнесу, щорічно країну відвідують понад 9 млн туристів, їх притягує сюди тепле море, пам’ятки історії та архітектури, гарна інфраструктура, східна екзотика, мінеральні й термальні джерела. Значні грошові суми переказують в країну громадяни, які працюють в країнах Європи, зокрема в Німеччині.
Територіально країну можна поділити на три частини: промисловий Захід, аграрний Схід та аграрно-промисловий Центр та Південь.
Словник термінів і понять 
Зороастризм, релігія, поширена в давнину і ранньому середньовіччі у Середній Азії, Ірані, Афганістані, Азербайджані і деяких країнах Ближнього і Середнього Сходу, збереглася у парсів у Індії і гебрів у Ірані. Назву релігія отримала від імені пророка Зороастра (Заратуштра). Священний канон – «Авеста». Основні принципи зороастризму: зіставлення двох «вічних початків» – добра і зла, віра в кінцеву перемогу добра, що втілюється в образі верховного божества Ахурамазди. Головну роль в ритуалі зороастризму грає вогонь. |
Українська