Зайнятість населення в окремих галузях господарства визначається у відсотках від економічно активного населення (працюючого), яке представлене часткою працездатного населення, безпосередньо зайнятого в суспільному виробництві. У більшості промислово розвинутих країнах до працездатного населення відносять громадян, що досягли 15 років, тоді як у країнах, що розвиваються, ця межа починається з 12-14 років, а в окремих африканських країнах – навіть з шестирічного віку.
Структура зайнятості населення віддзеркалює структуру господарства і рівень соціально-економічного розвитку країни. Основною тенденцією в структурі зайнятості в світі є збільшення кількості зайнятих в обслуговуючих галузях за рахунок зменшення частки зайнятих у матеріальному виробництві. На зміну аграрній та індустріальній епох приходить постіндустріальна, яка характеризується постійним збільшенням ролі невиробничої сфери і перетворенням її в головну в світовій економіці.
У розвинутих країнах частка населення, зайнятого в індустріальних галузях господарства, коливається від 35 до 40%, а частка працюючих у сільському господарстві і суміжних галузях постійно зменшується (5-20%). В той же час кількість зайнятих у невиробничій сфері, особливо у торговельно-фінансовій, банківській та управлінській діяльності сягає 50%, а в країнах великої сімки – 70%.
У більшості країн, що розвиваються, в структурі зайнятості значно переважає питома вага сільського господарства, менше представлена сфера послуг, найменше – індустріальні галузі. Це пояснюється аграрним характером економік і низькою продуктивністю праці в сільському господарстві, що розвивається переважно екстенсивним шляхом; а також поширенням дрібної торгівлі.
В багатих країнах-нафтоекспортерах, заможних курортних острівних державах і нових індустріальних країнах структура зайнятості подібна до структури зайнятості у високорозвинутих країнах (до 70% працюючих зайнято в сфері послуг).
У постсоціалістичних країнах у промисловості зайнято до 40%, в сільському господарстві і суміжних галузях – до 20% працюючих. У невиробничій сфері зайнято близько 30%, але на відміну від розвинутих країн тут більшість працює у закладах освіти, охорони здоров’я, культури. В той час, як банківська, торговельна та управлінська сфери знаходяться в стадії становлення. Таким чином, структуру зайнятості можна вважати одним із ключових показників рівня розвитку країни і використовувати при її характеристиці.
Безробітні – це частина населення працездатного віку, не задіяна в сферах матеріального і нематеріального виробництва, що шукає роботу.
Рівень безробіття у високорозвинутих країнах коливається в межах від 2 до 12%. Безробіття тут, як правило, тимчасове явище, пов’язане з пошуком роботи за бажаною спеціальністю або у зв’язку з перекваліфікацією. Добре розвинена система соціального захисту та перекваліфікації дає можливість безробітному досить швидко знайти роботу.
У країнах перехідної економіки рівень безробіття змінюється від 4% (Чехія, Угорщина) і до 9% (країни СНД). Із переходом до ринкової економіки ці країни також почали інтенсивно впроваджувати у себе служби зайнятості з метою створення цивілізованого ринку праці та зменшення соціальної напруги.
Для багатьох країн, що розвиваються, характерним є масове безробіття, що викликає еміграцію молоді в більш розвинуті країни.
В найбідніших країнах Африки населення в основному зайняте у натуральному господарстві, забезпечуючи себе засобами для існування. Тут фактично відсутня система обліку безробітних, підготовки та перекваліфікації працівників та цивілізований ринок праці. Тому точні дані про масштаби безробіття там відсутні.
НАСЕЛЕННЯ СВІТУ
Українська