Із вивченого в попередніх класах та власного життєвого досвіду вам відомо, що земна поверхня є нерівною. На Землі є гори, плоскогір'я, височини та западини. Усі нерівності земної поверхні називають рельєфом. Для більш повного зображення місцевості на картах, виникає необхідність зображення рельєфу. Щоб правильно зобразити рельєф треба знати абсолютну та відносну висоти об'єктів. Абсолютна висота – це висота об'єкта над рівнем моря, прийнятого за 0 м. У нашій країні за початок відліку висоти прийнято рівень Балтійського моря. Відносна висота – це перевищення одного об'єкта над іншим. Наприклад абсолютна висота найвищої в Україні вершини, гори Говерла, становить 2061 м над рівнем моря. Однак її відносна висота, від підніжжя до вершини, становить значно менше, через те, що підніжжя гори також знаходиться вище рівня моря.
На плані місцевості та топографічній карті рельєф зображують за допомогою горизонталей – ліній, що з'єднують точки місцевості з однаковою абсолютною висотою. Одна горизонталь не дає уявлення про форми рельєфу, необхідно декілька горизонталей. Вони проводяться через певні проміжки висоти, в залежності від масштабу карти. Такими проміжками можуть бути 1 м, 2,5 м, 5 м і т.д. Вершину позначають точкою та вказують її абсолютну висоту. За горизонталями можна визначити характер рельєфу: чим ближче горизонталі розташовуються одна від одної, тим крутіший схил, і навпаки. Напрямок схилу позначають короткими лініями – бергштрихами. Їх розміщують біля горизонталей, вільним кінцем у бік зниження рельєфу.
Окрім горизонталей для зображення рельєфу використовують гіпсометричне або пошарове пофарбування: чим нижче або вище від рівня моря, тим темніше колір. Традиційно використовується жовто-коричнева гама для відображення рельєфу суходолу та блакитно-фіолетова – для рельєфу морського дна. Ступені шкали мають чітко розрізнятися, але не бути занадто контрастними. Вдало виконане пошарове забарвлення, створюючи ефект випуклості рельєфу на карті, не ускладнює сприйняття її змісту.
До основних форм рельєфу суходолу відносять гори та рівнини. За абсолютною висотою гори бувають: низькі – до 1000 м, середні – від 1000 до 2000 м та високі – понад 2000 м.
У горах виділяють окремі вершини, гірські хребти, що складаються із з'єднаних між собою гір, а також гірські долини – зниження між гірськими хребтами. Вузькі та глибокі гірські долини називають ущелинами. Усі рівнини поділяються на низовини (їх абсолютна висота не перевищує 200 м), височини – від 200 до 500 м та плоскогір'я – понад 500 м. Ділянки суходолу, розміщені нижче за рівень моря, називають западинами.
Рельєф дна Світового океану також різноманітний. До основних форм рельєфу належать: шельф – затоплені прибережні частини материків з глибиною до 200 м; материковий схил, який стрімко обривається до глибини 2 000 м; ложе океану – глибинна частина дна. У ложі океану переважають глибоководні рівнини, але часто зустрічаються й підводні хребти, глибоководні жолоби та вулкани з плоскими вершинами. Підводні гори, що досягли поверхні океану, утворюють острови. Найбільші підводні гори утворилися на межі літосферних плит. Вони називаються серединно-океанічними хребтами, досягають до 2000 м висоти та простягаються на тисячі кілометрів.
ЗЕМЛЯ НА ПЛАНІ ТА КАРТІ
Українська