Під 945 роком літописець помістив найдавніший опис Києва. Цей опис разом із результатами археологічних розкопок дозволяє уявити, як у часи князювання Ігоря, Ольги та Святослава виглядало місто. Воно складалося з двох відокремлених частин — Гори та Подолу. Горою називали велике плато, яке панувало над долиною Дніпра і було дуже зручним для спорудження укріплень. Поділ розкинувся в долині Дніпра, між підніжжям Гори та дніпровським рукавом Почайною — природною гаванню та місцем зимівлі суден.
На Горі був розташований власне «город» — маленька фортеця, в якій жив князь зі своїми дружинниками. Десь неподалік стояли «княжий двір поза городом» та капище (святилище) Перуна — головного бога Русі. Незабудований простір Гори був укритий сотнями курганів — язичницьким кладовищем. Майже усі кияни — їхня кількість навряд чи перевищувала 5 тисяч осіб — жили на Подолі. Його найбільш жвавим місцем була пристань на Почайні, звідки кожної весни до Царгорода вирушав караван суден. Десь біля пристані стояла найдавніша київська церква св. Іллі. На північ від Подолу, серед оболонських пасовиськ та сіножатей, легенда розміщує капище Велеса — покровителя худоби та багатства.
Київ у минулому
Українська