1240 року військо хана Батия здобуло і зруйнувало столицю Русі. Напередодні цієї катастрофи Київ був одним із найбільших міст Європи з населенням 35-50 тисяч осіб. Як і за перших князів, місто складалося з аристократичної Гори та демократичного Подолу.
Гору захищали дві лінії валів. Першу з них спорудили за Володимира Святославича (тому вчені назвали захищену нею територію “город Володимира”), другу — за Ярослава Мудрого (“город Ярослава”). На Горі були розташовані головні храми — Десятинна церква і Софійський собор, монастирі, княжі та боярські двори. Поділ був заселений ремісниками та купцями. Його центральну площу — Торговище — прикрашала церква Богородиці Пирогощої, біля якої починався Боричів узвіз — шлях, що сполучав Поділ з Горою.
З містом були тісно пов’язані його околиці — приміські села, укріплені княжі та боярські двори, монастирі. Серед монастирів найбільшим був Печерський. Така назва пояснюється тим, що перші ченці, очолювані преподобними Антонієм та Феодосієм, жили в печерах. Згодом храми та келії спорудили на поверхні, а печери стали місцем поховання ченців та усамітненої молитви. Печерський монастир був одним із головних осередків давньоруської культури, в його стінах жили літописець Нестор, іконописець Аліпій, цілитель Агапіт.
Київ у минулому
Українська