1648 року козацька революція завершила період історії Києва, який визначався його входженням до складу Речі Посполитої. Наприкінці польсько-литовської доби чисельність киян складала 18 тисяч, із яких дві третини жили на Подолі. Цю частину Києва вважали власне містом і навіть називали Києво-Подолом. Мешканці Подолу користувалися магдебурзьким правом, тобто правом на самоврядування. Обраний згідно з цим правом керівний орган — магістрат — засідав у ратуші, яка стояла на головній площі або Ринку. Площу оточували найбільш помітні споруди Подолу — Успенська церква (яка у давнину звалася Пирогощею) та два монастирі — католицький Домініканський і православний Братський. У стінах Братського монастиря діяв вищий навчальний заклад — колегіум, заснований Петром Могилою (згодом Києво-Могилянська академія).
Від Подолу була відокремлена Біскупщина — невеличке містечко, підпорядковане католицькому єпископу (біскупу). Тут височив кафедральний костел, а поряд стояв палац біскупа.
Із будь-якої точки Подолу було видно дерев’яний замок, споруджений на горі, що дістала назву Киселівки за прізвищем останнього польського воєводи Адама Киселя. У замку сиділи урядовці, що керували Київським воєводством.
Гора після монгольської навали втратила роль міського центру і деякий час була майже незаселеною. Її стали називати Старим Києвом, на противагу Києво-Подолу. В оточенні стародавніх валів тут вціліли два давньоруські храми — Софійський і Михайлівський Золотоверхий. При них діяли монастирі, а навколо утворилося поселення — Софійська слобода.
Головною твердинею православ’я був Печерський монастир, де з 1616 року працювала перша київська друкарня. Монастиреві було підпорядковане оточене дерев’яними стінами Печерське містечко, яке поклало початок третій частині міста — Печерську.
Київ у минулому
Українська