Ми – кияни! (Населення Києва).
Ключові питання
- Які категорії населення, національні громади мешкали і мешкають у Києві?
- Як і чому змінювалась чисельність населення міста?
- Що означає бути киянином?
Місто – це його рельєф. Місто – цілісний організм. Місто – це його історія. Все це, безумовно, так. Але місто – це перш за все люди. Кияни.
Півтори тисячі років існує наше місто. Навіть важко уявити, скільки десятків, сотень тисяч людей жили тут, ходили його вулицями, дихали його повітрям. Вони будували житло, працювали, закохувались, одружувались, народжували дітей. Кого тільки не бачили ці вулиці, гори, яри.
Ось Верхнє місто. Воно бачило князів та їх дружинників, бояр, багатих купців. Пізніше – литовських та польських воєвод, пихатих шляхтичів, солдатів гарнізону. Ще пізніше – воєводи російські та російські стрільці.
А ось Нижнє місто – Поділ. Зі століття в століття тут проживали ремісники і торгівці, багаті місцеві та іноземні купці.
А ось Печерськ. Звичайно, найчастіше тут можна було побачити священників і ченців, прочан не тільки з України, а й з усього православного світу. Але вже з XVIII ст. з появою Печерської фортеці, тут найбільш помітними фігурами стають військові – офіцери та солдати російської армії. Тут же резиденція царського генерал-губернатора, а отже багато різноманітних чиновників.
Завжди помітні в місті були студенти – спочатку спудеї Могилянського колегіуму (академії), пізніше – гімназисти. Потім – студенти Університету, Політехнічного інституту, інших навчальних закладів.
З кінця XIX ст., особливо з другої його половини, все більше в місті робітників, підприємців, банкірів. Промислові підприємства зосереджуються на Подолі та у колишніх передмістях, які стають частинами міста. Банки, офіси – в центрі міста: на Печерську, Хрещатику та прилеглих вулицях.
Всі ці групи населення міста досить легко було пізнати – вони відрізнялись не тільки місцем проживання та способом життя, а й одягом, звичаями тощо.
В XX ст. місто стає більш демократичним. Купців, підприємців, торгівців, банкірів, просто заможних людей не стало. Кияни стали або робітниками, або службовцями, якщо, звичайно, не були учнями чи студентами. Та й військових у місті вистачало.
Кияни (ХІ-ХІІ – ХVII-XVIII – перша половина ХІХ – початок ХХ – кінець ХХ ст.)
Поміркуємо:
- які категорії населення завжди жили в Києві? Чому? Чим вони займались?
- Чому населення Києва стає більш різноманітним на початок XX ст.?
- Чому різні категорії населення в основному мешкали в різних частинах міста?
- Як ви вважаєте, чи зберігається така ситуація зараз?
Джерело 1
Социологи нарисовали портрет типичного киевлянина
«В таком мегаполисе как Киев проживают очень разные люди. Их же только по официальным данным почти три миллиона. Как определить, кто из них киевлянин? Кто может олицетворять типичного обитателя столицы?
Социологи вчера на круглом столе, посвященного поиску "портрета киевлянина", огласили результаты своих исследований. Они считают, что это – симпатичная замужняя женщина 40 лет, имеющая одного 10-15-летнего ребенка, пишет "Сегодня".
"Шаблонная" барышня уделяет своей внешности всего полчаса времени (15 минут до работы и столько же после). На спорт времени практически не хватает. Но при этом дама умудряется выглядеть хорошо, следит за своим весом, однако не совсем худенькая, а скорее – аппетитная. Работает современная киевлянка обычно в сфере услуг или управления персоналом. Она не босс, поскольку не хочет брать на себя лишнюю ответственность, но занимает не самую низкую должность. В среднем получает $600-800 в месяц. Имеет высшее образование, умна и самоуверенна, может заткнуть за пояс почти любого мужчину. Она независима. У нее есть квартира (чаще двухкомнатная), машина лет десяти.
"Киевлянин – это сотрудник офиса, который хочет либо приватизировать часть этого бизнеса, либо хотя бы вырасти по службе, – считает психолог Олег Покальчук. – Если описывать его характер, то это человек с достаточно высокой эпатажностью, но до скандала не доводит. Любит показывать свой финансовый статус, но деньги тратит больше на себя, чем на различные благотворительные цели. Эта мода до нас еще не дошла".
Поміркуємо:
- як ви розумієте термін «середньостатистичний» киянин?
- Чому соціологи вважають, що це саме жінка?
- Які риси середнього киянина відмічено: хто він, де працює, яку має освіту тощо.
- Чого, на ваш погляд, в цьому портреті не вистачає?
Завдання:
Розпитайте дорослих і розкажіть: які категорії населення ми можемо виділити в сучасному Києві? Оформіть результати свого дослідження у вигляді фотомонтажу (фотогазети) або електронної презентації.
Київ завжди був містом, яке притягувало до себе людей звідусіль. З перших століть його існування кого тут тільки не було – слов’яни, варяги (скандинави), купці з арабських країн. Пізніше – євреї, литовці, поляки, росіяни. А також німці, чехи, угорці, італійці, французи… Хтось жив тут деякий час, потім виїжджав, а хтось осідав тут, закохувався в це місто, тут народжувались його діти, онуки.
Джерело 2
До якого храму ми ходимо, якою мовою розмовляємо:
(а) Володимирський собор
(б) Костел св. Миколая
(в) Кірха св. Катерини
(г) Хоральна синагога
Джерело 3
(а) Національний склад населення Києва наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., зафіксований низкою тогочасних переписів:
Рік українці росіяни євреї поляки інші
1874 30.3 47.0 11.0 8.2 3.5
1897 22.1 54.4 13.0 8.0 2.5
1917 16.4 50.0 18.6 9.1 5.9
1919 25.1 42.7 21.1 6.8 4.3
1920 14.3 46.8 32.2 3.8 3.1
1923 25.0 36.2 32.1 3.0 3.3
1926 41.6 25.5 26.3 3.3 3.3
(б) Населення Києва на початку XXI ст. (Вікіпедія за матеріалами Перепису населення)
Окрім українців, які складають більшість населення (близько 83 %), в Києві проживають представники близько 130 національностей. Серед них – росіяни – 337,300 (13.1 %), євреї – 17,900 (0.7 %), білоруси – 16,500 (0.6 %), поляки – 6,900 (0.3 %), вірмени – 4,900 (0.2 %), азербайджанці – 2,600 (0.1 %), татари – 2,500 (0.1 %), грузини – 2,400 (0.1 %), молдавани – 1,900 (0.1 %). Проте локалізації меншин у мікрорайонах не відбувається.
Жителі Києва називають себе киянами. В такій формі політонім вживається з князівських часів.
За мовною ознакою, в 2002 р. 67 % киян вважали рідною мовою українську, проте лише 18 % спілкуються винятково українською, в той час як 48 % спілкуються винятково російською та 34 % спілкуються обома мовами в залежності від обставин.
Поміркуємо:
- про що свідчить наявність в Києві храмів різних релігій?
- Спираючись на статистику, скажіть, яких храмів в місті найбільше?
- Які зміни стались в національному складі населення Києва протягом XX ст? Чим це було викликане? Представників яких національностей в місті було найбільше?
- Чому мешканці Києва називають себе киянами? Як ви вважаєте, що потрібно, щоб бути киянином?
Завдання (соціологічне міні-дослідження):
- розпитай своїх батьків чи знайомих – з якого часу вони проживають в Києві, як, коли і чому тут опинились.
- Зведіть разом отримані результати і підрахуйте, яка частка з опитаних є киянами в першому, яка в другому, яка в третьому та більш давніх поколіннях?
- Зробіть висновки з вашого дослідження (можливо, вам знадобиться допомога батьків)
Зараз інколи можна почути роздратоване: «Понаїхали тут!» Киянам вже немає місця в рідному місті. Київ – не гумовий!
За офіційними статистичними даними населення міста складає 2,7 млн. чол. Ще 300 тис приїздять до Києва щоденно з передмість на роботу. Насправді все не так просто. Очевидно, що людей в Києві значно більше. Адже столиця як магніт притягує до себе людей з усієї країни – тут більше роботи, краще умови життя, більше можливостей зробити кар’єру чи розпочати власний бізнес. Це дійсно часто створює проблеми.
Але ж В усі часи серед населення Києва, кількість людей, які приїхали в місто і стали його мешканцями, значно переважала кількість людей, які в Києві народились. І в того, хто так каже, поза всяким сумнівом, або батьки, або діди теж свого часу приїхали до Києва – з села або маленького містечка, з іншого регіону або країни. Це були люди різних національностей, уподобань, статків. І багато хто з них, залишаючись українцем, поляком, росіянином, євреєм, ставав киянином. І національні громади, і окремі їх представники зробили дуже багато для нашого міста. Без них це місто навіть важко уявити! А співіснування різних культур, звичок традицій створювало неповторний київський дух.
Ось наприклад:
Євреї. Ізраїль та Лазар Бродські.
Переселились до міста з Бродів. (містечко в Галичині). Їх називали цукровими
королями. Одні з найбагатших киян свого часу (на їх заводах виробляли чверть
всього цукру-рафінаду російської імперії). Їм наше місто зобов’язано появою
знаменитої Синагоги Бродського і Бессарабського критого ринку; він жертвував
величезні суми на будівництво і утримання кількох лікарень, ремісничого
училища, бактеріологічного інституту, гімназій, Політехнічного інституту. Вони
жертвували на потреби міста та його жителів сотні тисяч рублів. Хоча
в Російській імперії євреї знаходились в пригнобленому становищі, Лазар
Бродський був нагороджений російськими орденами – саме за заслуги у справі
благодійності.
Відомими підприємцями і благодійниками, меценатами були також такі представники єврейської громади як Лев Гінзбург, Йосип Маршак, Давид Марголін, Яків Бернер та ін.
Росіяни. Михайло Дегтерьов. Купець, почесний громадянин Києва. Прибув з Росії. Був відомий як дуже багата, але дуже скупа людина. Насправді, він щедро допомагав бідним. А особливо вразив він сучасників тим, що заповів все своє рухоме і нерухоме майно – а це була величезна сума майже 5 млн. карбованців – місту. На ці гроші було збудовано і утримувалось багато будинків для небагатих киян, притулків для бідних. Ім’ям Дегтерьова рішенням Міської думи було названо вулицю в Києві.
Поляки. В другій половині XIX - на початку XX ст., мабуть не було кращої в Києві бібліотеки, ніж бібліотека Ідзиковських (вона знаходилась на Хрещатику – приблизно на місці сучасної станції метро). Вона була дуже популярною серед молоді, адже тут можна було знайти майже все – кількість книжок була набагато більшою, ніж навіть в міській бібліотеці. Хоча була бібліотека приватною, ціна за користування була цілком доступною – 50 копійок на місяць. До того ж тут можна було знайти польські та українські книжки, ноти. Тут же був і книжний магазин з великим вибором книжок і доступними цінами.
Українці. Родина Терещенків. Микола (Нікола) Терещенко переселився
в Київ з Глухова. Розбагатів він на торгівельних операціях і на цукровому
виробництві. Вже в рідному Глухові він великі гроші витрачав на благодійність В
Києві на його гроші було збудовано 4 та 5 гімназії, учили ще для глухонімих,
жіноча гімназія, чоловіче та жіноче комерційні училища, торгівельна школа на Подолі
ряд церков. 150 тис виділив М.Терещенко на будівництво Політехнічного
інституту. Загалом М.Терещенко пожертвував на громадські потреби близько 5 млн.
руб, половину з них – Києву. Справу батька продовжували його сини. Терещенки
зібрали велику колекцію творів російського та українського мистецтва – нині ця
колекція є основою експозиції Київського музею російського та Національного
музею образотворчого мистецтва.
Поміркуємо:
- до яких храмів ходили представники названих родин?
- Якою мовою вони розмовляли вдома?
- Що об’єднує цих людей попри всі відмінності між ними?
- Всі ці люди народились не в Києві. Чи можна їх назвати киянами? Обґрунтуйте.
Київ зажди був багатонаціональним містом. Крім згаданих родин великий слід в його житті залишили швейцарець Семадені, німець Струве, француз Термен, чехи Хвойка і Криванек, італієць Беретті та багато, багато інших.
Далеко не завжди стосунки між національними громадами міста були безхмарними. Бувало, що доходило й до кривавих протистоянь. Але всі вони жили в нашому місті, всі вони частинка його історії і його життя. Справжні кияни завжди КИЯНИ, незалежно від походження, національності, віросповідання. І вони завжди знаходили спільну мову, незалежно від того, якою саме мовою вони розмовляли.
Джерело 4
К.Паустовський про міжнаціональні стосунки в Першій київській гімназії (початок XX ст.)
«Перед іспитами в саду було влаштовано сходини. На них скликали усіх гімназистів нашого класу, крім євреїв. Євреї про ці сходини нічого не повинні були знати.
На сходинах вирішили, що кращі учні з росіян і поляків мають на іспитах хоча б з одного предмету схопити четвірку, щоб не одержати золотої медалі. Ми вирішили віддати всі золоті медалі євреям. Без цих медалей їх не приймали до університету.
Ми поклялися зберігати це рішення у таємниці. До честі нашого класу, ми не проговорилися про це ні тоді, ні пізніше, коли вже були студентами університету …Я порушую цю клятву, оскільки майже нікого з моїх гімназичних товаришів не лишилося серед живих.»
Поміркуємо
- Представники яких національностей навчались у гімназії?
- Яке рішення було прийнято на зборах і у зв’язку з чим?
- Чому було вирішено зберігати таємницю? Чому автор спогадів наважився її порушити?
- Як ви можете оцінити вчинок гімназистів?
Джерело 5
З інтерв’ю київській газеті М.Петровського, видатного вченого-літературознавця, киянина, 2008 р.
«- Що вас пов’язує з Києвом?
- Нічого, крім всього життя. Я хоча й не народився в місті, але потрапив до нього дворічним, а отже до усвідомлення світу, життя і самого себе прокинувся вже тут, ніяким іншим себе не уявляю… Я вперше відкрив очі на світ в Києві, і Київ став для мене …вітчизною в матеріально відчутному сенсі. Все життя пройшло тут. Нещастя міста були моїми особистими нещастями. Тут народились мої діти, тут мої батьки поховані, і я хотів би, щоб і для мене знайшлось місце в цій землі…»
Поміркуємо
- Що є Київ для автора? Як він це пояснює?
- Ви, мабуть, звернули увагу, що М.Петровський не народився в Києві. Чому ж він відчуває себе киянином?
Для обговорення
- Що треба, щоб бути киянином? Чи достатньо народитись в Києві?
- Що для вас – бути киянином?
Українська