Як жили кияни. (Житло в Києві)
Ключові питання:
- Які типи житла існували в місті? Чому саме такі?
- в чому суть житлової проблеми? Чому завжди вона існувала? Як вона вирішувалась і вирішується?
- Які ще проблеми пов’язані з житлом?
Ми живемо в Києві. В одному з прекрасніших міст на землі. Воно для нас рідне місто. Але для кожного з нас це місто в першу чергу – наша квартира наш дім, наш двір. Сучасний киянин мешкає переважно в квартирі багатоповерхового будинку, які виростають у нас на очах. Проте квартира як тип помешкання з’явилася лише наприкінці ХІХ ст. Яким же було житло киян у найдавніші часи?
Майже до кінця минулого століття історики дуже приблизно уявляли собі, як виглядали будинки мешканців стародавнього Києва. Оскільки їх будували з дерева або інших недовговічних матеріалів, вони, як вважалось, не збереглися. Тому більшість істориків і археологів були переконані, що основна маса киян жила в невеличких напівземлянках або будиночках з глини чи дерева. Але в 70-х рр. ХХ ст., коли прокладали метро на Подолі, було зроблено сенсаційні знахідки. На глибині 10-12 м (!) було відкопано цілі вулиці давнього міста. Вони були дерев’яними і дуже гарно збереглися, часто разом з предметами хатнього вжитку. Їх немовби законсервував річковий мул. Внаслідок величезної повені вони були занесені ледь не 4-метровим його шаром. Такий от парадокс: для тодішніх киян – горе, а для сьогоднішніх істориків – щастя. Ці знахідки змусили переглянути уявлення про вигляд давнього Києва.
Джерело 1
(а) Розкопки на Подолі в 1972 р. Нижня частина житлового зрубу
Поміркуємо
- як ви вважаєте, з якого дерева будували?
- Як скріплювали колоди?
- Хто жив в цих будинках?
(б) Господарський зруб
Поміркуємо
- як ви вважаєте, для чого слугувала ця будівля?
- Порівняйте з джерело 1(а); чи відрізняється техніка будівництва?
Словничок
Зруб – спосіб зведення стін будинків, споруд із колод чи брусів, які укладають горизонтальними рядами, а в кутах і місцях перетинання з’єднують врубками.
Отже, стародавній Київ був переважно дерев’яним. Будували з міцних соснових колод, ретельно обробляючи їх лише за допомогою сокири. Між колодами прокладали мох – для утеплення. Більшість будинків були двоповерховими: перший поверх-господарський, другий – житловий. Цікаво, що між будинками були дерев’яні містки – щоб не ходити по багнюці. А деякі вулиці були викладені тими самими дерев’яними колодами. Тай вулиці були доволі широкими – 3-6 м.
В будинках обов’язково були печі з лежанками. Середня садиба – навіть невелика, складалась з кількох будівель і була обнесена дубовою огорожею. В будинках було багато різноманітних речей – глиняний посуд, різноманітні предмети хатнього вжитку з дерева, кістки, заліза, світильники, прикраси, монети тощо.
Заможні кияни – бояри та багаті купці – будували «хороми», що мали більш ніж два поверхи. Дах вкривали тесом, черепицею, листовим свинцем. У вікна вставляли скло або слюду. Палаци князів, як припускають історики, могли бути збудовані з цегли (плінфи) або природного каменю. Притулком найбідніших мешканців Києва було заглиблене в землю житло на зразок землянки. Під час стихійних лих та інших негараздів такі землянки ставали тимчасовим житлом багатьох киян.
Словничок
Слюда – природний прозорий шаруватий мінерал.
Джерело 2
(а) Реконструкція Київської садиби Х-ХІ ст. ймовірно, ремісника-кожум’яки. Київ. Поділ.
Поміркуємо
- опишіть, що ви бачите; для чого призначені різні споруди?
(б) Стародавній Київ. Верхнє місто (Місто Ярослава). Реконструкція
Поміркуємо:
- чи відрізняються споруди Верхнього міста від будинків на Подолі? Як саме?
- В чому різниця, чим вона зумовлена (пригадайте, хто жив у Верхньому місті. А хто на Подолі)?
(в) Реконструкція типового жилого будинку. Київ. Поділ. ХІ-ХІІ ст.
Поміркуємо
- скільки поверхів в будинку? Який з них призначений для життя родини?
- Що міститься на іншому поверсі?
- Спробуйте пояснити, чому саме так сплановано будинок?
Довідка
Напади ворогів, стихійні лиха, пожежі на жаль, були частим явищем у житті киян. У літописах згадуються, зокрема, пожежі на Подолі в 1111, 1145, 1161, 1169, 1751, 1811 роках. Особливо страшною була пожежа 1811 року, яка тривала три доби. Вона не лише знищила майже всі будівлі (близько 2 тис. будівель), а й призвела до загибелі багатьох тисяч людей. Як згадував свідок тих подій М. Закревський, «Поділ являв собою велике й сумне згарище, вкрите попелом і купою цегли; зрідка стирчали кам’яні стіни й пічні труби, що не встигли обвалитися». Потерпали від пожеж і Верхнє місто та Печерськ.
Робота в парах(групах)
- Користуючись описом (текстом), визначте, які споруди представлені в джерелі 2.
- Хто (представники яких суспільних верств) в них мешкали; чому житла збудовано саме так?
- Скільки людей могли мешкати в таких будинках?
Джерело 3
(а) Спорудження дерев’яної будівлі. Гравюра з Учительного Євангелія. 1637 р.
(б) Будинок київського міщанина 17 ст. на Подолі.
Реконструкція В.Харламова
(в) Будинок заможних київських міщан (будинок Артемихи).
Поділ, ХVІІ ст.
(г) П.Алеппський про Київ середини XVII ст.
«Будинки в цьому місті розкішні, високі й збудовані з колод, що вистругані всередині й ззовні».
Поміркуємо
- що ви можете сказати про житло киян XVI-XIX ст.?
- Чи відрізняється воно суттєво від жител стародавнього Києва?
- Доведіть свою думку, порівнявши відповідні джерела.
Отже, аж до XVIII-XIX ст. житло киян принципово майже не змінювалось. Конструкції будинків виявились настільки вдалими і пристосованими до місцевих умов , що їх відтворювали зі століття в століття. Та й спосіб життя і заняття киян змінювались не дуже сильно. Хоча, звичайно, були і зміни – стали ширше використовувати глину (нею обмазували дерев’яний каркас), деякі великі будинки заможних родин будували вже й з цегли.
Переважно будинки мали прямокутну форму. Зазвичай з однієї кімнати й сіней.
Житло заможних киян мало дахи, прикрашені архітектурними деталями, що їх виготовляли народні майстри. (будинок Артемихи на Подолі (джерело 3(в)).
Основу ж забудови міста, як і раніше, складали родинні садиби. За київською традицією в багатьох з них були не тільки господарські будівлі, а й город та сад. Їхні плоди йшли на родинний стіл.
В XVIII-XIX ст. в Києві, який став центром губернії, мешкають або вважають необхідним мати резиденції чимало багатих і знатних родин. Не дивно, адже в цьому важливому місті є аж дві імператорські резиденції – Кловський та Маріїїнський палаци. В них мешкають царі або члени імператорської родини, коли відвідують Київ. Для таких родин будують багаті особняки – великі кам’яні споруди.
Джерело 4
(а) Маріїнський палац
(б) Будинок командувача військ Київського військового округу
(в) Будинок Петра І
Поміркуємо
- чим ці споруди відрізняються від звичайних київських будинків?
- Для кого вони будувались?
У другій половині XIX ст. у Києві почалася «будівельна лихоманка», пов’язана з бурхливим розвитком промисловості. У місті, переважно в центрі, зводяться комфортабельні прибуткові будинки для заможних киян. На перших поверхах тут розміщувались контори банків та різноманітних установ, кінематографи та фотоательє, магазини.
Проте велика кількість людей, які прибували до Києва для роботи на промислових підприємствах, потребували житла. У місті починають будувати так звані доходні будинки – для різних категорій наймачів. Їхні власники здавали квартири й кімнати в найм. Отже, саме поняття «квартира» в сучасному розумінні цього слова виникло порівняно недавно – наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Більшість киян, як і раніше, мешкали у власних будиночках .
За площею квартири в прибуткових домах другої половини XIX – початку XX ст. поділялись на: маленькі (3-4 кімнатні) загальною площею до 80 кв. м.; середні (6-7кімнатні) загальною площею до 120 кв. м.; великі (7-10кімнатні) загальною площею 180-200 кв. м. Дешеві квартири для робітників та малозабезпеченого населення складались з 1-2 кімнат та кухні-їдальні загальною площею 30-50 кв. м. Орендна плата залежала від площі, упорядкування, місця розташування і становила в середньому 80-200 рублів щорічно. У передмісті такі ж квартири коштували вдвічі дешевше.
У типовому варіанті квартира прибуткового будинку складалась з таких обов’язкових приміщень: кабінет, вітальня, їдальня, спальня. В більших квартирах існували також дитячі кімнати та кімнати для прислуги, декілька спалень; у великих квартирах – бібліотека, будуар, кімнати для гостей. Кухня прилягала до «чорних» сходів; її розміри становили 8-16 кв. м. В багатьох квартирах були ванни з ватерклозетом. В квартирах могли бути також хол, коридори, антресолі, комори, лоджії та балкони. В багатих квартирах – кімнати для прислуги.
На початку XX ст. більшість споруд мали центральне парове опалення. У кухнях встановлювали дров’яні печі, пізніше – газові та електричні з духовими шафами.
Джерело 5
(а) З опису будинку Л.Гінзбурга по вул. Миколаївський. Будинок не зберігся, на його місці зараз – готель «Україна».
«Збудований в 1900 р. За надзвичайно багатий вигляд його інколи називали київським Парижем. Займав площу близько тисячі квадратних метрів. Мав 8 поверхів (6 основних, підвальний і мансардний) і дві господарські прибудови. Був збудований з каменю (цегли), висота майже 40 м. будинок був багато прикрашений ліпниною та скульптурою. На верхні поверхи вели розкішні парадні сходи, а біля них знаходився ліфт – один з перших в місті (він коштував власникові 11 тис. 500 руб – величезні на ті часи гроші). Загалом же будинок коштував більше 500 тисяч! Він був обладнаний електрикою, паровим опаленням, водогоном. В кожній квартирі був один чи два ватерклозети, ванна кімната, кухня. Всі підлоги були паркетними, на стінах дорогі шпалери, ліпнина, позолота. Двір був закритим, до нього вели ажурні чавунні ворота. Він був заасфальтований, під ним було збудовано складське приміщення».
(б) Прибутковий будинок
Поміркуємо
- Чому саме наприкінці XIX - на початку XX ст. розгорнулося масове будівництво?
- Як ви розумієте, що таке «прибутковий будинок»?
- Хто мешкав у таких будинках?
(в) М.Носов, дитячий письменник. З повісті «Таємниця на дні колодязя»
«…Дім, у якому батько винайняв квартиру, виявився не п’ятиповерховим, як я очікував (або, точніше, як мені хотілося), а одноповерховим, до того ж якимось сірим, непоказним, сумним на вигляд. У ньому було кілька квартир. Ставши на невеликий, на три східця, ґанок, ви потрапляли в холодні дощані сіни з ґратчастим вікном на всю стіну до стелі… Із сіней двері вели безпосередньо на кухню, де зліва до стіни приліпилася одним своїм боком велика піч з величезною чорною, широко роззявленою пащею. Навпроти цієї пащі було вікно, що виходило, проте, не у двір, а в сіни. Внаслідок цього в кухні навіть у дуже сонячний день була напівтемрява. З кухні двері вели до єдиної кімнати з єдиним вікном, що дивилося на вулицю».
(г) А.Кончаловський, Д.Малаков. З книжки «Київ Михайла Булгакова»
«Чепурний, типово київський двоповерховий будинок у Кудрявському провулку… Затишна п’ятикімнатна квартира розташовувалася на другому поверсі. До неї з вулиці вели парадні сходи в один марш. На фасад виходили вікна кабінету, вітальні й спальні батьків. У вітальні, як у всіх інтелігентних родинах того часу, стояло піаніно, тут влаштовували всі родинні свята, іменини, ялинки. Зі спальні другі двері вели в кімнату дітей. Вікна дитячої, їдальні й кухні виходили на невеличке зелене подвір’ячко, куди збігали круті дерев’яні сходи».
(д) А.Макаров, києвознавець
«Наприкінці ХІХ ст. в Києві було 12 так званих нічліжок на 1280 місць, з них тисяча місць у двох притулках Миколи й Федора Терещенків. Терещенківські притулки функціонували безкоштовно. В них було затишно й чисто. В інших брали за ніч 5 копійок. Ось як описав «копійчану квартиру» тогочасний поліцейський: «…У трьох кімнатах я побачив 58 людей, які лежали на підлозі, один біля одного так щільно, що їм важко було зігнути ноги; не було постелено навіть соломи. Повітря в кімнатах було вологим, задушливо-сморідним».
Поміркуємо
- Чому описані помешкання так сильно відрізняються одне від одного?
- Де мешкали ті, хто не міг собі дозволити орендувати квартири?
Київська легенда.
В період будівельної лихоманки замовники і архітектори прагнули будувати незвичайні будинки. немов би змагались – чий дім буде найбільш багатим та оригінальним. Дуже модним стало зводити будинки, схожі на середньовічні замки в так званому готичному стилі. Звичайно, це були лише імітації – більш або менш вдалі. А середньовічні замки у звичайної людини завжди викликали асоціації з привидами, похмурими легендами. Мабуть, тому кожний з цих будинків обростав легендами.
Найбільш відомий з таких будинків – «дім Річарда» на Андріївському узвозі. Його було збудовано на замовлення київського підприємця Д.Орлова на початку XX ст. Орлов помер незабаром після закінчення будівництва і дім перейшов до нових власників. І відразу містом стали ширитися чутки, що в домі оселилась нечиста сила. І дійсно, в, квартирах часто лунали жахливі звуки в димарях і вентиляційних трубах, особливо у вітряну погоду. Мабуть, незабаром власники будинку збанкрутували б, але знайшовся сміливець, який докопався до справжньої причини жахливих звуків. Це був один з мешканців – професор історії С.Голубєв. Він з’ясував, що вся справа була в… яєчній шкарлупі. Підрядник розлютив робітників (мабуть заплатив менше, ніж домовлялись) і вони заховали шкарлупу з маленькими дірочками в димарях. Коли здіймався вітер, вони жахливо гули…
А може
все ж таки щось є в цих легендах? Принаймні, Дім Ричарда декілька років тому
був викуплений, його реставрували, там збирались зробити готель. Але так чомусь і не зробили. Подейкують, що він вже декілька разів змінив власників.
Довідка
Владислав Владиславович Городецький (1863-1930 рр.)
– видатний архітектор
Наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. Київ охопив справжній «будівельний бум». Будували готелі, храми різних конфесій, навчальні заклади, спортивні споруди, особняки, ринки, театри та багато інших споруд. І кожна з цих будівель була унікальною, кожна була збудована за власним індивідуальним проектом, та несла в собі витонченість та елегантність. Багато відомих архітекторів доклало немало зусиль споруджуючи архітектурні шедеври. Одним з них був Владислав Владиславович Городецький. За походженням поляк, народився у родовому маєтку в Шолудьках на Вінниччині. Але більшу частину свого життя прожив у Києві – місті, якому архітектор присвятив найкращі роки своєї творчості.
Першим об’єктом збудованим Городецьким в Києві був дерев’яний стрілецький тир на Лук’янівці. Витончений смак митця відразу був помічений київською елітою. Замовлення на різноманітні архітектурні об’єкти йдуть одне за одним. Будівлі збудовані в Києві за проектами Городецького важко навіть перерахувати. Найбільш відомі з них це Історичний музей (зараз Національний художній музей), Караїмська кенаса по вулиці Ярославів Вал, костьол Святого Миколая, де вперше було застосовано залізобетонні перекриття.
Та найбільш відомий архітектор киянам за свій «Будинок з
химерами». З усіх боків будинок прикрашений скульптурами наяд, дельфінів,
ящірок та інших чудернацьких образів виготовлених з високоякісного цементу.
Мабуть, це було улюблене творіння митця, оскільки сам оселився в цьому будинку,
займаючи найкращу квартиру з десяти кімнат.
З цим будинком пов’язана ще одна відома київська легенда – її можна почути і досі. Нібито замовником цього будинку був якийсь купець, дочка якого збожеволіла через нещасне кохання. І видіння цієї бідної дівчини архітектор зобразив у вигляді «химер». Насправді ж Городецький намагався зобразити свої трофеї, здобуті на полюванні в Африці. Адже була в митця ще одна пристрасть – полювання. Неодноразово здобував різноманітні мисливські нагороди. Більше того полював на просторах від Далекого Сходу до Африки. Дуже часто привозив різні екзотичні експонати, які передавав музеям, а живих тварин київському зоопарку.
Важко навіть уявити, що окрім проектування будинків в Городецького вистачало часу ще й на проектування меблів, ювелірних прикрас, вітражів, різьбленням по каменю.
Для Городецького Київ став рідним та улюбленим містом, але через Громадянську війну та зміни, які вона принесла в його життя архітектор вирішив виїхати за кордон до Польщі, де також не припиняє свою діяльність. Врешті, навіть отримує контракти в Ірані, де будує вокзал, театр, готель, палац шаха.
3 січня 1930 року Владислав Городецький помирає. Був похований на римо-католицькому кладовищі в столиці Ірану Тегерані. Кияни, вшановуючи заслуги видатного архітектора, назвали вулицю, на якій жив Городецький його ім’ям.
За часів радянської влади, яка проголосила себе владою робітників і селян, найбільше опікувалися робітниками та незаможними верствами населення. Тому в 20–30-х рр. ХХ ст. родини робітників і службовців поселяли в колись розкішні багатокімнатні квартири заможних киян. Але не по одній родині, а по кілька. Такі квартири називалися «комунальними». Ось як згадує киянин Марк Голуб таке житло: «В середині 30-х років наша родина займала одну з 8 жилих кімнат великої квартири, де були також прихожа, коридор, два санвузли… На кухні була велика плита, але її ніколи не топили – на ній стояли 8 «керосинок» – за кількістю кімнат і родин, що їх займали. Всього в квартирі мешкало 25 чоловік. …За всі роки я не пам’ятаю жодного скандалу, сусіди жили дружно і допомагали один одному, що взагалі-то не було типовим для «комуналок»».
Незручності спільного проживання і вимушене спільне користування ванною чи туалетом часто призводили до конфліктів між мешканцями. Хоча було і по-іншому – між сусідами по «комуналці» встановлювалися прекрасні стосунки. Все залежало від людей.
Житлова проблема особливо гостро постала після війни. Багато будинків киян було зруйновано. Доводилося поселятися, де доведеться. Як згадував киянин Л.Гринь, «одна родина жила там, де раніше двірники зберігали своє господарство і куди сміття у відрах носили… А ще жили на горищі… Пацани голубів розводили прямо «у себе вдома». Ми чотири роки прожили у підвалі. А наш дільничний міліціонер деякий час жив у себе на роботі – безпосередньо в кабінеті.» У повоєнні роки не мали житла й багато тисяч працівників, які приїхали до Києва на відбудову міста, заводів, фабрик.
Розпитаємо експерта.
(а) М.Кальницький про житлові умови київських робітників початку XX ст.
Де вони жили.
«Проблему даху над головою місцеві трудящі розв’язували по-різному. Найпримітивнішим варіантом було проживання працівника безпосередньо у роботодавця (у такому становищі перебували приблизно 17% опитаних). Фактично це означало займати в хазяйському будинку брудний закуток, за який власник не соромився ще й здерти втридорога. «На хазяйські квартири, – говорилося в аналізі анкети, – погоджуються люди, зовсім пригнічені злиднями, які втратили всі свої культурні запити за нескінченною роботою. Потрапивши на таку квартиру, робітник весь віддається в слугування господареві, опускається все нижче й нижче; і якщо він якось не зуміє вибитися з-під ярма цих умов, перетворюється в люмпена, години роботи якого перериваються тільки жахливим запоєм».
Переважна більшість ремісничих робітників проживала в найманих квартирах. Але поняття «квартира» тут потребує уточнення. З них лише відсотків сорок (головним чином для сімейних робітників) були справді окремими квартирами – здебільшого однокімнатними; решта знімала кімнати, а то й пів кімнати, закуток чи ліжко. Жили вони, звісно, у страшній тисняві, але іншого виходу не було – доводилося заощаджувати. Найдешевше – буквально кілька копійок за ніч або зовсім даром – обходилися нічліжні притулки, але їх було мало, тож охочі потрапити туди займали довгі черги ще засвітла.
Здавалося б, тогочасні «будівельні лихоманки» у Києві мали наситити ринок житла і привести ціни на невеликі квартири до прийнятних навіть для малозабезпеченого населення. Насправді ж виходило інакше. Саме через гарячковий характер будівництва роботи і матеріали обходилися дорого, так що домовласники в гонитві за «наваром» підтримували надто високі тарифи. Як свідчила статистика, за дорожнечею житла Київ займав одне з перших місць у світі.
Місячна оренда окремої однокімнатної квартири з кухнею обходилася киянину в середньому в 12,8 руб. За двокімнатну він мав викласти вже 15,24 руб.,
Підсумки анкетування показали, що для 70% опитаних дохід на всю родину не перевищував 600 руб. на рік, тобто 50 руб. на місяць. А середній показник заробітної плати кваліфікованого робітника-чоловіка становив на рік 445 руб. 11 коп. Левову частку цих сум з’їдали так звані елементарні потреби – житло, харчування, одяг».
(б) Зі спогадів О.Анісімова, 2002 р.
«Одного разу, років 25 тому… я побував в класичній комуналці, де в
11 кімнатах мешкали (тулилися) 11 сімей. Зрозуміло, в туалеті було
11(!) лампочок, на стінах, як гірлянди на новорічній ялинці були розвішані
11 кружків для унітазу…»
Поміркуємо:
- що таке комунальні квартири коли і чому вони з’явилися?
- Як складались стосунки між сусідами по комуналці? Від чого це залежало?
- Чому так гостро не вистачало житла у повоєнні роки? Як доводилося вирішувати проблему?
- Що, на вашу думку, потрібно було зробити для забезпечення людей квартирами?
У 50-х рр. ХХ ст., за ініціативою тодішнього керівника країни М.Хрущова, почали масове будівництво дешевого, максимально спрощеного житла. Такі будинки стали називати «хрущовками». Складові елементи нових, переважно п’ятиповерхових будинків, виготовляли на спеціальних підприємствах – домобудівних комбінатах. Потім готові конструкції розвозили спеціальні автомобілі по будівельних майданчиках, де з них швидко збирали будинки. Інколи на це витрачали всього кілька місяців, а то й тижнів. Житло надавали безкоштовно відповідно до черги. Але своєї черги киянам доводилося чекати багато років, інколи й все життя. З часом квартиру можна було купити – так звані кооперативні квартири.
Спитаємо експертів
(а) В.Баканов, києвознавець.
«У Києві виросли величезні панельні мікрорайони з дитячими садками, школами, магазинами. В них проводили озеленення дворів, будували дитячі майданчики…
А ось надмірна економія конструкцій призвела до того, що …кухні були такими малими, що членам сім’ї з чотирьох чоловік доводилося обідати по черзі. …Ванна кімната була поєднана з туалетом… низькі стелі. Що там казати, для декого й прохід у кухню був вузькуватим. Однак ці скромні будинки допомогли країні вирішити житлову проблему. Нині в Києві експлуатується понад 2000 «хрущовок». Перші мешканці цих будинків, люди вже похилого віку, згадують не історичні події, а побут доби, що минула, минулий спосіб життя...»
(б) Марк Голуб, журналіст.
«Сьогодні це житло… аж ніяк не відповідає сучасним вимогам. Але не треба забувати, коли і за яких умов воно з’явилось. Крім того, треба враховувати ще один дуже важливий фактор: при будівництві цих будинків передбачалось, що вони будуть використовуватись 50, найбільше 70 років, потім їх замінять нові будинки. Ось і закінчився термін…»
Поміркуємо:
- що таке «мікрорайон»? У чому переваги такої забудови?
- Як ви вважаєте, чому квартири були такими маленькими?
- В чому полягає «проблема хрущовок»? Запропонуйте, як її можна вирішувати?
Джерело 6
(а) Типова «хрущовка»
(б) Т.Цимбал, диктор українського телебачення, зі спогадів
«Яке щастя – наша сім’я отримує окрему квартиру! Ми не можемо натішитися своїми крихітними «хоромами»: квартирка хоч і невелика, зате окрема ванна кімната, кухня! Тато майструє розсувні двері в кімнатах, щоб збільшити простір. Мій майбутній чоловік живе у великій 40-метровій комунальній кімнаті на Пушкінській. Його мама ні за яких умов не хоче переїздити з центру в мікрорайон. Її не приваблює навіть окрема квартира. «А як же я буду ходити на Бессарабку?» – запитує вона».
Поміркуємо:
- чому так раділи люди, отримуючи нову квартиру?
- Чому не всі хотіли залишати своє житло в центрі міста?
- В чому переваги і недоліки такого житла?
У 70-80-х рр. ХХ ст. з’являються нові мікрорайони з багатоповерховими будинками з ліфтами, просторішими кімнатами й додатковими приміщеннями. Будівництво з готових конструкцій, як і в попередні часи, давало можливість зводити багато нового житла. Але його було потрібно все більше і більше.
Джерело 7
Сучасні будинки
Поміркуємо:
- чим різняться нові будинки й «хрущовки»? Чи є принципові відмінності?
- У якому будинку живете ви? Чи подобається вам ваш будинок і квартира? Чому?
Змінювалося житло киян, змінювалися умови проживання. А як розвиток суспільства позначався на побуті киян? Спробуємо скласти уявлення про нього, розглянувши окремі речі й побутові сценки різних періодів. Порівняйте зображені нижче побутові речі з сучасними такого самого призначення.
Джерело 8
(а) Машина часу (по Житлу)
Житло 10-13 ст. з білою піччю (з димарем)
Реконструкція М.Сергєєвої
Житло 15-16 ст. Реконструкція М.Сергєєвої
Заможнє житло 16-17 ст. Реконструкція М.Сергєєвої
Одна з 7 кімнат квартири Булгакових
початок 20 ст.
Приміщення в будинку Ханенків – одних з найбагатших киян,
початок 20 ст.
«Комуналка»
«Хрущовка»
Сучасна квартира
(б) Звичайні речі
Прання:
Прасування:
Прибирання:
Чаювання:
Освітлення:
Прилади:
Проблема
Джерело 9
Не пропустите! Список злостных должников составлен и опубликован.
«Сегодня газета "Хрещатик" опубликовала список злостных должников по оплате за ЖКУ. С просьбой в кротчайшие сроки расплатиться с долгами, иначе к ним будут применены строжайшие меры, предусмотренные действующим законодательством. Текст сообщения приводим ниже:
"Выражаем искреннюю благодарность добросовестным плательщикам за жилищно-коммунальные услуги, а таких в г. Киеве свыше 558 тысяч, которые составляют почти 61 % от всех плательщиков за жилищно-коммунальные услуги. Обращаемся, в первую очередь к должникам, с просьбой немедленно оплатить долги и в дальнейшем платить за жилищно-коммунальные услуги своевременно и в полном объеме. В противном случае, к должникам будут употреблены предусмотренные действующим законодательством мероприятия для возвращения долгов"».
Поміркуємо
- яку проблему піднімає джерело? Чому вона існує в різні часи?
- Чому потрібно платити за квартиру? Куди йдуть ці гроші?
- Які послуги повинні бути надані за них?
- Дізнайтесь, чи сплачують за квартиру ваша родина?
Джерело 10
З повідомлення київської преси
У Києві 8 вересня 2008 р. відсвяткували День народження будинку. Цей будинок не кращий і не гірший за інші. Не найновіший, і не найдавніший. Просто будинок, як будинок, мешканці якого несподівано виявили, що у нього ювілей – 50 років. У дворі, на вулиці Кіквідзе,2 поставили столи, господині принесли частування, запросили журналістів і почесних гостей. Розпочалося свято з тостами, спогадами, з піснями й планами…
У минулому з великою повагою ставилися до днів народження будинків. На фасаді будинку писали рік його народження. З часом цю традицію було втрачено. І ось печеряни вирішили її відродити, відзначивши День народження свого будинку, і по всьому було видно, що свято це для них справжнє. Дуже хотілося б, щоб про цю ідею дізналися інші кияни й теж влаштовували невеличкі (добрі) свята у своїх дворах у наш непростий час.
А поет Петро Осадчук подарував мешканцям будинку кілька своїх нових книжок із символічною назвою «Родинний спадок». Він …радів разом з господарями свята і закликав перетворити ці урочистості на щорічні.
Ідея відомого поета всім сподобалася, а отже, продовження буде. А коли ви святкували в останнє День народження свого будинку?
Поміркуємо:
- коли було збудовано дім-іменинник? Що ви можете про нього сказати?
- Для чого мешканці будинку влаштували це свято?
- Чи подобається вам така ідея? Чому?
- Чи хотіли б ви святкувати день народження вашого будинку?
Для обговорення
- Від чого залежав і залежить вибір житла киянами?
- Чому сучасне місто переважно багатоповерхове?
- Чи можливо вирішити «житлову проблему»?
- Як сучасні побутові прилади відрізняються від приладів минулого? У чому їх перевага?
Запропонуйте батькам
- Складіть опис вашої квартири.
- Дізнайтеся, коли було збудовано ваш будинок.
- Обговоріть, у якому стані утримується ваш дім? Чи подобається вам чистота у під’їзді, охайна кабіна ліфта? Від кого залежить привабливість вашого будинку?
Українська