§ 31 ТА ДУХОВНОМУ ЖИТТІ УКРАЇНИ
1. Відродження національної культури
У тісному зв'язку з розбудовою державності України йде процес розвитку національної культури.
Виразно означилися відхід від ідеологічної регламентації культурного життя і орієнтація на загальновизнані цінності світової культури. В літературно-мистецькому житті утверджується плюралізм, що прийшов на зміну притаманному тоталітарній системі однотипному заідеологізованому художньому відображенню дійсності. Переосмислюються догми соціалістичного реалізму
Вже в лютому 1992 р. Міністерство культури України підготувало програму розвитку національної культури, яка практично поривала з тоталітарним минулим і спрямовувала розвиток культури на шлях сповідування вищих гуманістичних цінностей.
Парламент України невдовзі схвалив то програму. Президент Л.Кравчук своїм указом передбачив заходи соціальною захисту діячів культури і мистецтва в умовах переходу до ринкових відносин.
У перші роки незалежності було створено Комітет і Національної премії ім. Т.Шевченка. До його складу увійшли відомі діячі української культури.
Серед перших лауреатів Шевченківської премії незалежної України стали в'язень сталінських концтаборів Б.Антоненко-Давидович (посмертно), дисиденти А.Калинець, Т.Мельничук, художники М.Максименко, Г.Синиця, капела бандуристів ім. Т.Шевченка з Детройта (США) та хор ім. О.Кошиця з Канади.
Національні премії 2000 р. присуджено письменнику І.Гнатюку, композитору А.Караманову, художниці М.Тимченко, скульптору В.Чепелюку, хореографу А.Шекері тощо.
Серед лауреатів Державної премії – письменник І.Чендей, співак В.Зінкевич, мистецтвознавець В.Овсійчук, художник А.Антонюк, науковець Р.Конквест (США).
Повертаються твори, книгозібрання, архіви та інші культурні та духовні цінності, які з різних причин були вивезені з України за кордон. Щоб прискорити повернення незаконно переміщених культурних цінностей, створено спеціальну урядову комісію.
У лютому 1992 р. Україна підписала відповідну угоду і країнами СНД. Для нашої держави ця угода маг особливе значення: за межі України в різний час були вивезені скіфське золото, ікони, картини, мистецькі вироби, рукописи тощо.
Тільки за останні роки в Україну повернуто особисті архіви О.Олеся та О.Ольжича. Громадськість України отримала можливість ознайомитися з великим архівом незмінного протягом багатьох років голови Науковою товариства ім. Т.Шевченка академіка А.Жуковського.
Українська культурна скарбниця поповнилася і творчою спадщиною Л.Морозової, яка була серед тих, хто ризикуючи життям, захищав Михайлівський Золотоверхий собор від руйнації.
Велику зацікавленість науковців викликають передані в Україну копії документів Державного архіву Швеції, що висвітлюють зв’язки України і Швеції у XVIII ст.
До України повернулися із США архівні матеріали уряду УНР в екзилі. Започатковано роботу з метою повернення на Україну спадщини професора І.Огієнка, праці якого нараховують майже 2 000 наїв з різних галузей знань.
Побачили світ раніше недоступні українському читачеві видання літератури української еміграції – твори І.Багряного, В.Барки, О.Теліги, С.Гординського, Л.Мосендза та багатьох інших.
У Спілці письменників України створена спеціальна комісія, що активно включалася у відродження імен тих діячів культури, які стали жертвами сталінщини.
На книжкових полицях з'явилися забуті твори письменників «розстріляного відродження»: М.Зерова, М.Хвильового, Є.Плужника, Г.Косинки та ін. Вийшли друком твори українських дисидентів – В.Стуса, І.Світличного, Є.Сверстюка, В.Рубана, М.Руденка.
В Україні не тільки зберігаються раніше створені осередки культурного життя, але й виникають нові. Створено Одеський філармонічний симфонічний оркестр. Державний ансамбль солістів «Київська камерата» та ін.
Національне відродження стимулювало зростання мережі музеї» в областях відкрито 29 нових державних музеїв. Започатковано нові історико-культурні заповідники у Батурині, Глумові, Дубно, Збаражі, Корсунь-Шевченківському тощо.
Відновлено випуск журналів «Київська старовина», «Літературно-науковий вісник». З 1992 р. в Україні виходять видання щомісячного часопису незалежної думки «Сучасність».
З'явилися нові періодичні видання журналів, наприклад, «Тернопіль» в – Тернополі, «Поріг» у Кіровограді, «Борисфен» у Дніпропетровську та інші. В Харкові відновлено видання «Збірника Харківського історико-філологічного товариства», публікується часопис «Чумацький шлях». Широку видавничу діяльність розгорнуло Наукове товариство ім. Т.Шевченка у Львові. Київське видавництво «Глобус» розпочало перевидання в Україні знаменитої «Енциклопедії українознавства», підготовленої представниками української діаспори.
Свою власну періодику мають товариства, громадські об'єднання і політичні партії. Практично у кожному обласному центрі України (з’явилися нові видавництва, в тому числі й ті, що працюють на комерційних засадах. Починаючи з 1992 р. в Україні з'являється військова преса – розпочато видання газет «Народна армія», «Флот України» та ін. З'явився журнал «Військо України», який перетворено на друкований орган Міністерства оборони України.
Розширюється тематичний діапазон літературно-мистецьких творів, урізноманітнюються їхні стильові форми.
Великої популярності набув Всеукраїнський фестиваль сучасної пісні і популярної музики «Червона рута». Увійшли в практику народні свята-конкурси «Лесині джерела», «Сорочинський ярмарок»; міжнародні фестивалі українського фольклору «Берегиня», авторської пісні «Золоті ворота». У Львові, (зокрема, у червні 1999 р. відбувся X Міжнародний фестиваль мистецтв «Віртуози».)
Ставши незалежною, Україна розпочала відтворювати та захитати свою історико-культурну спадщину.
Указом Президента в 1996 р. створено Всеукраїнський фонд відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. О.Гончара. Ведеться робота з підготовки зводу пам'яток історії та культури України.
Держава взяла під свою охорону понад 160 тисяч пам'яток, що мають тисячолітню історію. 49 визначних ансамблів і комплексів історико-архітектурної спадщини оголошено державними заповідниками.
Після проголошення Україною незалежності найвизначніші пам'ятки нашої держави були включені до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Це ансамблі Софійського собору та Києво-Печерської лаври у Києві, забудова і пам’ятки історичного Львова. Вже відновлено Михайлівський Золотоверхий собор, відтворюється Успенський собор Києво-Печерської лаври. Проводиться відповідна робота з відновлення історико-культурної спадщини в багатьох регіонах країни.
Економічна криза уповільнила процес культурного розвитку, створила для держави складну проблему не тільки в плані розвитку, але й утримання культурної інфраструктури.
З 1993 р. виникла загрозлива тенденція скорочення видання книжок українською мовою. Зменшилися тиражі видані, періодики. перестали виходити новостворені газети, журнали, альманахи.
В Україні розпалася державна система книготоргівлі, державні видавництва не отримували урядової підтримки. Практично припинило випуск літератури видавництво «Українська енциклопедія», занепали українські видавництва художньої літератури.
Натомість книжковий ринок України буквально завалений книгами з Росії, які внаслідок кращих умов, створених там для книговидавничої справи, мають нижчу ціну, а тому й витісняють українських видавців.
Комерціалізація культури в умовах відсутності потужною приватного сектора та стійких традицій меценатства відкинула на межу виживання значну кількість творчих колективів, талановитих особистостей, призвела до майже абсолютного домінування грошей над естетичними цінностями й орієнтирами.
2. Освіта в сучасній Україні
Україна успадкувала від радянської влади розвинену і широко розгалужену систему освіти, про те в сфері освіти мали місце і негативні сторони, обумовлені обмеженими зв’язками освітян з досвідом розвинених країн світу.
Освіта України орієнтувалась на загальносоюзні потреби, що призвело до диспропорції у розміщенні вищих навчальних закладів і структурі фахової підготовки.
Уніфікація навчального пронесу, що нав'язувалася центральними відомствами, обмежувала вивчення вітчизняної історії, культури, етнографії.
З навчального процесу витіснялася українська мова. В загальноосвітніх школах нею навчалося менше половини учнів, у вищих навчальних закладах викладання здійснювалось переважно російською мовою, а у професійних училищах практично тільки російською мовою.
Перший з’їзд педагогічних працівників України у грудні 1992 р. розглянув і схвалив державну програму «Освіта». Невдовзі Кабінет Міністрів ствердив її своєю постановою.
Програма визначає стратегічні цілі освіти в Україні і передбачає докорінне її реформування, подолання монопольного становища держави в сфері освіти шляхом створення можливостей для функціонування в ній на рівноправній основі альтернативних структур. Запропонована програма передбачає:
– докорінні зрушення у педагогічному процесі;
– децентралізацію та демократизацію управління освітою;
– гуманізацію навчально-виховного процесу;
– безперервність освіти та її багатоваріантність.
Єдине, що в конституційному порядку визнається обов'язковим – це загальна середня освіта. Програма передбачає переорієнтацію всієї сфери освіти на пріоритетний розвиток особистості та створення для цього відповідних умов у суспільстві.
Відбулася деідеологізація та поглиблюється демократизація навчального процесу. У навчально-виховному процесі почали вже відмовлятися від догматичної однаковості, що визнає лише єдині навчальні програми, методики й підручники.
Урізноманітнився спектр навчальних закладів з урахуванням інтересів і нахилів підростаючою покоління.
З цією метою створюються школи поглибленого вивчення окремих предметів, відкриваються гімназії, ліцеї, колегіуми, авторські та приватні школи. Вже в перші роки незалежності працювало 4,3 тис. шкіл з поглибленим вивченням окремих предметів. 179 гімназій, 130 ліцеїв, було відкрито 17 приватних шкіл.
Законом України від 13 квітня 1999 р. визнано доцільним з вересня 2001 р. запровадити 12-річний термін навчання в загально освітніх навчальних закладах.
У 1992 р. було відновлено діяльність Києво-Могилянської академії, відкрито Національну академію управління в Києві, Академію фінансів у Донецьку та інші нові університети.
Запроваджено систему державного ліцензування та акредитації вузів.
З'явилися також недержавні навчальні заклади, які проходять акредитацію і отримують відповідний статус за дозволом Міністерства освіти. Мета створення подібних закладів – оперативне реагування на потреби ринку шляхом підготовки фахівців зі спеціальностей, що користуються найбільшим попитом у ринкових умовах.
Вузи стали більш автономними у своїй діяльності. Здійснюється перехід на триступеневу підготовку: бакалавр, спеціаліст, магістр.
В Україні працюють навчальні заклали різних форм власності і рівнів акредитації.
Зроблено помітні кроки в справі гуманізації та гуманітаризації освіти. Значна увага приділяється вивченню української історії, релігії, народознавства.
Кілька нових науково-дослідних інститутів створено у системі Національної академії наук України. В грудні 1991 р. створено Інститут національних відносин та політології. Археологічна комісія Інституту історії АН України була перетворена на Інститут української археографії їм. М.Грушевського (з філіями у Львові і Дніпропетровську).
Відкрито Інститут української мови, Інститут сходознавства ім. А.Кримського, Інститут світової економіки і міжнародних відносин, Інститут соціологічних досліджень, Інститут народознавства. Як навчальний і науковий заклад у 1992 р. при Київському університеті створено Інститут Українознавства.
Відбулися помітні зрушення в утвердженні в навчальному процесі української мови.
В багатьох вузах створено кафедри українознавства, відкрито чи поновлено сотні шкіл з українською мовою навчання, організовано тисячі україномовних класів у школах з російською мовою навчання.
В 1999 навчальному ропі в Україні функціонувало 21 517 загальноосвітніх шкіл, в них навчалося 6,7 млн. учнів. У 995 професійно-технічних училищах навчалося 511,4 тис. учнів (69% з них разом із професією отримували повну середню освіту). Загальноосвітні школи з українською мовою навчання становили 75,5%.
Поряд з цим створено умови для вивчення національними меншинами, які проживають в Україні, мови своїх батьків. В Україні в 1999 р. працювала 2 571 шкіл з російською мовою навчання, спеціалістів з російської мови готували в 11 університетах та 25 педагогічних інститутах. Крім того, в країні друкується 1 356 російськомовних газеті журналів.
У 1999 р. 27,4 тис. учнів навчалися румунською мовою, 21,2 тис. – угорською, 6,4 тис. – молдавською, 1,1 тис. – польською.
У 1999 р. в Криму була відкрита перша школа з кримськотатарською мовою навчання. У 1998/99 навчальному році вже працювало шість таких шкіл і 27 спеціальних класів. У Кримському (Сімферопольському) державному університеті навчалося понад 700 кримських татар. Тут ведеться підготовка 500 спеціалістів з кримськотатарської мови і літератури. Підготовка педагогічних національних кадрів (понад 1 000 осіб) здійснюється і в Кримському індустріально-педагогічному інституті.
Визначною подією в житті євреїв України стало відкриття Міжнародного Соломонового університету. Працюють єврейські школи, десятки гуртків вивчають єврейську мову.
В місцях компактного проживання болгарського населення організовано 137 груп факультативного вивчення рідної мови, підготовка викладачів болгарської мови проводиться в Київському національному університеті ім. Т.Шевченка, Ізмаїльському педінституті.
З 1994 р. в Україні почала діяти Державна програма відродження та розвитку освіти національних меншин на період до 2000 року.
У нашій державі освіта визнана пріоритетною сферою і тому має забезпечуватись відповідними коштами та ресурсами. Між тим, фінансування на розвиток освіти щорічно зменшувалося. У 1992 р. частка державного бюджету, спрямована на розвиток освіти, становила 12,6%, 1993 р. – 11,7%, 1994 р. – 9,5%, Лише в останні роки, внаслідок економічного росту в країні, спостерігається тенденція до певного покращання ситуації.
Частковим вирішенням проблеми фінансування стало запровадження контрактної форми навчання, яка передбачає оплату студентами навчання. Паралельно з державними почали організовуватися навчальні заклади позабюджетного фінансування.
Проте масова комерціалізація освіти за умов соціальної диференціації суспільства недопустима, бо зачиняє двері перед талановитими дітьми і малозабезпечених сімей.
Школи не забезпечені належною кількістю підручників, методичних посібників і технічними засобами навчання. Час вимагає зміни не тільки підручників гуманітарного профілю, але й перекладених здебільшого з російської мови: з фізики, хімії, біології та інших предметів. А це, за зростання поліграфічних витрат, нестачі паперу, стало величезною проблемою.
Економічна криза витіснила науку з державних пріоритетів. Рівень бюджетного фінансування на науку за останні сім років скоротився більше ніж у 17 разів.
Незадовільне матеріальне становище стало причиною, в основному, того, що впродовж 1991-1998 рр. Національну Академію Наук України покинуло 1 500 чоловік, які переважно виїхали за кордон. За ці роки загальна чисельність науковців скоротилась на 27%. Виїхали переважно спеціалісти в галузях математичного аналізу, фізики твердого тіла, механіки твердого тіла, хірургії.
Витрати на науку в 1998 р. не перевищували 0,5% державного бюджету.
За цих умов наука не дає належної віддачі. Доречно буде зазначити, що розвинені країни 70% надходжень до бюджету отримують завдяки розвитку науки, впровадженню новітніх технологій.
Незважаючи на великі втрати, Україні вдалося в умовах незалежності не лише зберегти, а в деяких галузях й суттєво зміцнити ядро науково-технічного та технологічного потенціалу.
Ідеться перш за все про потенціал літакобудування. Створено три принципово нові моделі літаків. Україна бере участь у реалізації міжнародної програми ракетно-космічного комплексу морського базування «Морський старт» і «Глобалстар».
Дев'ять суднобудівних заводів України спроможні виконати будь-які замовлення на будівництво сучасних суден як цивільного, так і морського призначення.
Україна входить до п'ятірки країн світу за розвитком танкобудування. продукція якого не поступається передовим світовим аналогам.
Наша держава зберігає високотехнологічні конкурентоспроможні виробництва у приладобудуванні, виробництві енергетичного устаткування та важкому машинобудуванні. В Україні збереглися визнані у світі власні наукові школи та унікальні технології розробки нових матеріалів, здатних забезпечити розвиток високотехнологічного виробництва на рівні найкращих світових стандартів.
3. Релігійне життя в Україні
Зміни відбуваються і в релігійному житті України. 26 січня 1990 р. синод представників греко-католицької церкви проголосив легалізацію Української греко-католицької церкви. Вперше після 1946 р. близько 1 500 західноукраїнських парафій знов стали греко-католицькими.
У червні 1990 р. було проголошено про відновлення Української автокефальної православної церкви, забороненої радянською владою в тридцятих роках. Патріархом УАПЦ було обрано митрополита Мстислава (Скрипника), який очолював УАПЦ у США. Вона відразу перетворюється на помітний фактор духовного життя суспільства.
Віруючі, відчуваючи реальне право на свободу віросповідання, стали вимагати відкриття храмів. У багатьох випадках навіть без офіційних дозволів органів влади відновлювали культові споруди. Вперше за роки радянської влади віруючі самі стали споруджувати нові храми.
Верховна Рада України 23 квітня 1991 р. прийняла закон про свободу совісті та релігійні об'єднання. Держава зобов'язалася подолати негативні наслідки попередньої політики щодо релігії, церкви та віруючих. Закон закріпив політико-правові умови здійснення свободи совісті, передбачив невтручання церкви у справи держави, а державних органів – у справи церкви. Закон забезпечив право людини вільно обирати світогляд, можливість пропагувати свої релігійні погляди та діяти у відповідності з ними.
На червень 1999 р. релігійним організаціям держава повернула вже 3,3 тис. культових споруд, понад 8 тис. предметів церковного вжитку.
Хоч закон і проголосив відокремлення церкви від держави, однак втручання державних структур в релігійні справи не припинилося.
В Україні розгорілися міжконфесійні конфлікти. Після серпневих подій 1991 р. українські урядові чиновники основну увагу приділяли найчисленнішій церкві – Українській православній церкві (УПЦ), яка підпорядковувалася Московському патріарху. При цьому ставилося за мету допомогти їй стати на шлях автокефалії (незалежності).
У листопаді 1991 р. в Києві відбувся собор єпископів України, який звернувся до Московського патріарха з проханням надати автокефалію УПЦ. З проханням надати УПЦ повну канонічну самостійність звернувся до Московського патріарха також Президент України Л.Кравчук.
Але Московський патріархат на чолі з Олексієм ІІ категорично відхилив прохання українського собору та представників української влади. Більше того, він позбавив митрополита Київської православної церкви Філарета сану і скликав у Харкові собор єпископів УПЦ. Замість Філарета Київським митрополитом обрано митрополита Ростовського та Новочеркаського Володимира (Сабодана).
Московський патріархат, спираючись на частину українського єпископату, на тому етапі перекреслив надії на досягнення автокефалії Українською православною церквою.
Харківський собор став черговим кроком, спрямованим на поглиблення розколу православ'я.
Слідом за тим Україною прокотилася хвиля захоплення храмів, монастирів прибічниками протилежних конфесій. Такі дії нерідко супроводжувалися конфліктами.
З приводу рішень Харківського собору зі спеціальною заявою виступила Рада у справах релігії при Кабінеті Міністрів України. У заяві зазначалося, що скликання за вказівкою Московської патріархії Харківського собору є порушенням рішень архієрейського собору Російської православної церкви (РПЦ) від 25-27 жовтня 1990 р. про дарування УПЦ самостійності.
У червні 1992 р. в Києві при підтримці керівництва України відбувся собор, де прихильники митрополита Філарета об'єдналися з Українською автокефальною православною церквою, утворивши Українську православну церкву – Київський патріархат (УПЦ КП). Її патріархом було обрано Мстислава (Скрипника).
Однак досягнути єдності у православ'ї так і не вдалося. Собор УАПЦ своїм патріархом обирає Дмитрія (в миру Ярема). У свою чергу УПЦ КП в жовтні 1993 р. патріархом церкви обирає колишнього українського правозахисника Володимира (Романюка). У липні 1995 р. патріарх Володимир пішов із життя. Його похорон у Києві переріс у справжню трагедію. Під час самовільною поховання патріарха біля брами дзвіниці Св. Софії дійшло до сутички з охоронцями громадського порядку. Офіційним керівником УПЦ КП став місцеблюститель, патріаршого престолу митрополит Філарет.
На початок 1999 р. в Україні діяли: Українська православна церква (Московський патріархат), Українська православна церква (Київський патріархат, Українська автокефальна православна церква, Українська греко-католицька церква, Римсько-католицька церква.
На початок 1996 р. налічувалося загалом 70 конфесій, течій і спрямувань, із яких близько 30 виникли в умовах незалежної держави. Вони об'єднують понад 17 тис. релігійних Громад. Серед них – Шведська євангелічно-лютеранська, Вірмено-католицька церква, Церква Христова, Рідна українська національна віра та ін.
В Україні багато й інших конфесій, зокрема сектантських, чисельність яких істотно зросла. Поруч з тими, що існують на легальній основі, є й такі, що діють без реєстрації в органах державної влади, знаходяться на нелегальному положенні. Це, зокрема, сатаністи, Біле братство, сектантське об'єднання Муна тощо.
Для молоді Білого братства «невіруючі» батьки ставали ворогами, від них підмовлялися. Для братства фізичне знищення людини не було гріхом. Відповідно до релігійних постулатів матеріальне існування трактується ними як розплата за скоєні гріхи, а тому до нього, зрештою, не слід прагнути.
До міжконфесійної терпимості закликала декларація про громадську злагоду в Україні, яку підписали в липні 1997 р. представники всіх основних релігійних конфесій та етнокультурних утворень, що мешкають в Україні. Вони закликають усі політичні сили суспільства облишити таємні звинувачення, непорозуміння і працювати на благо і процвітання українського народу.
Кількість релігійних громад в Україні
|
Назва церкви |
1997 |
1998 |
1999 |
|
Українська Православна Церква |
6882 |
7386 |
7996 |
|
Українська Православна Церква(Київський Патріархат) |
1529 |
1901 |
2187 |
|
Українська Автокефальна Православна Церква |
1167 |
1063 |
1026 |
|
Українська Греко-Католицька Церква |
3098 |
3151 |
3212 |
|
Римо-Католицька Церква |
716 |
732 |
751 |
(Дані наведені за виданням: Абетка української політики. – С. 260-263.)
Релігійне життя в Україні на початку XXІ ст.
Запитання і завдання
1. Які нові осередки культури виникли в незалежній Україні?
2. Які видатні пам'ятки нашої держави включені до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО?
3. Які релігійні конфесії існують в сучасній Україні?
4. Які зміни відбулися в культурному житті України за роки незалежності?
5. Які зміни в розвитку освіти відбулися в Україні в 90-і роки?
6. Яким чином в Україні забезпечуються мовні та культурні права національних меншин?
7. Охарактеризуйте умови розвитку культури за часів незалежності України.
8. Визначте основні напрямки реформування системи освіти в Україні.
9. Дайте характеристику змінам в релігійному житті України, що відбулися в умовах незалежності.
10. Спробуйте визначити причини міжконфесійних конфліктів « незалежній Україні.
11. Яке значення, на Вашу думку, має повернення забутих імен видатних митців України для виховання молодого покоління?
12. Визначте найбільш суттєві, на Ваш огляд, недоліки існуючої системи середньої освіти і запропонуйте шляхи їх подолання.
13. Які Ви бачите шляхи подолання міжконфесійних конфліктів в Україні? Що, на Вашу думку, потрібно зробити для того, щоб подібні конфлікти не виникали в майбутньому?
Українська