На початку ХХ ст. відносини між воєнно-політичними блоками провідних держав світу – Троїстим союзом (утворений у 1882 р.) і Антантою (1907 р.) небезпечно загострилися. Обидва блоки переслідували загарбницькі цілі і прагнули світового панування. Кінець ХІХ – початок ХХ ст. пройшов у шаленій гонитві озброєнь і створенні багатотисячних армій. Воєнні витрати перевищували половину державних видатків.
Ініціаторами розв’язання війни виступили правлячі кола Німеччини та Австро-Угорщини, хоча й інші країни переслідували конкретні загарбницькі цілі.
Німецька імперія прагнула до світового панування. В її плани входило загарбання великих територій у Європі, в тому числі України й Прибалтики, заморських володінь Англії, Франції, Бельгії, зміцнення позицій у Туреччині та на Близькому Сході. Австро-Угорщина сподівалася підкорити Сербію, Болгарію й Чорногорію, заволодіти нафтовими родовищами Румунії, панувати на Чорному, Адріатичному та Егейському морях. Туреччина звертала свої погляди на Балканський півострів, Крим, Закавказзя, Іран.
У свою чергу, Англія претендувала на німецькі колонії, турецькі володіння в Месопотамії та Палестині, домагалася посилення впливу на Близькому Сході та в Середземномор’ї. В інтересах Англії було підірвати економічну могутність Німеччини, її зростаючу роль у світовій торгівлі. Франція мала намір повернути Ельзас і Східну Лотарингію, відібрані в неї Німеччиною у 1871 р., захопити багатий вугіллям Саарський басейн та частину Рейнської області Німеччини, заволодіти турецькою Сирією. Економічно послабити Німеччину воліла й Росія. До того ж російський царат переслідував стратегічні завдання — встановити контроль над чорноморськими протоками Босфор і Дарданелли, покінчити з німецьким та австрійським впливом у Туреччині й на Балканах, а головне – поширити свій вплив на всі слов'янські країни.
Найбільше вагалась у визначенні своїх домагань Італія. Будучи союзником Німеччини й Австро-Угорщини, Італія все-таки прораховувала, де на неї чекає більша вигода. З початком війни вона вела тривалі переговори з обома воюючими сторонами; врешті-решт, країни Антанти пообіцяли їй більші територіальні надбання. Англія готова була надати велику позику. Це згодом спричинило перехід Італіі на бік противників Німеччини.
Отже, війна, що насувалася, мала загарбницький характер із боку держав обох блоків.
Приводом до початку Першої світової війни став австро-сербський конфлікт. 28 червня 1914 р. сербський націоналіст Гаврило Принцип, член таємної організації "Млада Босна", яка боролася за об'єднання всіх південнослов'янських народів, убив у боснійському місті Сараєво спадкоємця австрійського та угорського престолів Франца-Фердинанда. Ерцгерцог був головнокомандувачем армії Австро-Угорщини та прибув до Боснії на військові маневри.
23 липня Австро-Угорщина передала урядові Сербії ультиматум, який порушував суверенітет останньої. В разі ухилення Сербії від виконання вимог їй погрожували розривом дипломатичних відносин і війною. Великі держави зайняли вичікувальну позицію. В установлений термін Сербія оголосила про свою згоду прийняти умови ультиматуму. Виняток становив пункт, де йшлося про участь австрійської поліції у проведенні слідства на території Сербії. Цього вистачило, щоб погрози було здійснено. Наприкінці липня австро-угорські війська вторглися на територію Сербії. Розпочалось артилерійське бомбардування Белграда.
Українська