🚚 🚁 Збираємо на пікап та ремонт дрона аутел

⛑ 🛡 🥾 Шоломи, форма, взуття

§ 21. Головні риси розвитку країн Східної Європи у другій половині ХХст. (підручник)

Країни Центральної та східної Європи

 

§ 21. Головні риси розвитку країн Східної Європи у другій половині ХХ ст.

 

1. Встановлення радянського панування у Центральній та Східній Європі

            У результаті перемоги над фашизмом у Другій світовій війні в країнах Східної і Південно-Східної Європи склалася нова політична ситуація. Визволення цих країн супроводжувалось відновленням незалежності або зміною політичного режиму, де вона зберігалась. У всіх визволених країнах утвердилось загальне виборче право і багатопартійність, були проведені аграрні реформи, ліквідовано велике землеволодіння, націоналізована власність колабораціоністів і фашистів. Лад, який утвердився в країнах Східної Європи, отримав назву народної демократії. Народна демократія вважалась перехідним станом суспільства, яке відкидає тоталітаризм і прагне демократичного ідеалу. До влади в цих країнах прийшли антифашистські сили – комуністичні, соціал-демократичні, радикальні партії, у більшості країн об’єднані в народні фронти. Значну роль у народних фронтах відігравали комуністичні партії.

 

Створення національних (народних) фронтів у країнах Східної Європи

 

            Пориваючи з фашизмом і авторитарними режимами, населення Східної Європи пов’язувало своє життя з демократією, пропонуючи різні модифікації цієї генеральної ідеї суспільного розвитку. В цих умовах комуністи, які займали крайні ліві позиції на політичній арені, зробили спробу з’єднати основні положення марксизму з новими політичними реаліями.

            У міру того, як вирішувались загальнонаціональні завдання, між членами коаліцій Народного фронту наростали протиріччя. Такий розвиток подій був закладений природою народної демократії, яка була не представницькою, а "демократією за згодою".

            У процес утворення представницької демократії втрутився Радянський Союз. Радянська армія, що знаходилась на території Східної Європи, істотно впливала на політичну ситуацію, забезпечуючи могутню підтримку прокомуністичним силам у цих країнах. Навіть там, де комуністи спочатку не мали переваги в парламенті (Польща, Угорщина), завдяки радянському тиску вони контролювали важливі посади міністрів внутрішніх справ, державної безпеки, збройних сил.

            У той час, як комуністи користувались підтримкою СРСР, а праві сили були дискредитовані в роки війни співробітництвом з фашизмом, центристські сили опинились у скрутному становищі. Західні демократії відмовились їх підтримувати і вони були розколоті й підкорені комуністами. Коли почалась "холодна війна", спираючись вже на завойовані позиції і прямий тиск з Москви, комуністи легко і без кровопролиття встановили свою владу протягом 1947-1948 рр.

 

Схема: Механізм приходу до влади комуністичних партій у країнах Східної Європи

 

 

 

 

 

           

            Прийшовши до влади, компартії приступили до побудови соціалізму. Відбувалась прискорена націоналізація великої та середньої промисловості, здійснювались репресії проти союзників комуністів по Народному фронту. У 1947 р. на нараді комуністичних і робітничих партій радянське керівництво в особі Жданова і Маленкова зажадало від "братніх партій" здійснення повної націоналізації, ліквідації коаліційних урядів, ліберальних і соціал-демократичних партій. Новий орган, утворений на нараді – Комінформбюро – вимагав визнати радянський зразок побудови соціалізму єдино можливим.

 

З доповіді А.Жданова на зустрічі представників комуністичних партій на весні 1947 р.

            “Оскільки на чолі опору новим спробам імперіалістичної експансії стоїть Радянський Союз, братські компартії повинні виходити з того, що зміцнюючи політичне становище у своїх країнах, вони одночасно зацікавлені  у зміцненні могутності Радянського Союзу як головної опори демократії і соціалізму… Москва ніколи не ставила і не бажає ставити в залежне становище, нарочите підкреслювання цієї «незалежності» від Москви, «зречення» Москви, по суті справи, означає догоджання, пристосування, догоджання тим, хто вважає Москву ворогом».

 

            В Угорщині, Румунії, Югославії, Албанії було ліквідовано багатопартійність. У Чехословаччині, НДР, Польщі, Болгарії різні політичні партії стають частинами керованих комуністами коаліцій. Вся повнота влади була сконцентрована в руках виконавчого апарату, який практично злився з апаратом компартійним. З’явились місцеві "Сталіни". Тим самим з демократією було покінчено, хоча при цьому формально зберігались конституція, загальне виборче право, регулярно проводились вибори. В галузі економіки почалось проведення індустріалізації й колективізації. Ринкова економіка була замінена плановою. Відбулась кардинальна зміна соціальної структури суспільства. Зникли клас підприємців і значною мірою самостійність селян. Більша частина працездатного населення була зайнята в державному секторі.

            Індустріалізація в цих країнах, як і в СРСР, набрала форми переважного розвитку важкої промисловості. Кошти на неї були отримані виключно завдяки націоналізації. Крім того, особливо на початковій стадії індустріалізації, штучно стримувалось споживання. Так держава отримала можливість акумулювати значні кошти і направляти їх на промислові інвестиції. СРСР взяв на себе постачання обладнанням, сировиною і енергоресурсами, підготовку спеціалістів. Індустріалізації сприяло аграрне перенаселення, безробіття і можливість використовувати жіночу працю. Прагнення у багатьох соціалістичних країнах створити багатогалузеву важку промисловість перевищувало реальні можливості. Форсування індустріалізації породжувало обмеження споживання і падіння життєвого рівня. Це послужило однією з причин невдоволення і призвело до політичної кризи 60-х років.

            У 1949 р. для ще тіснішого прив’язування східноєвропейських країн до СРСР і прискореного проведення індустріалізації було створено Раду економічної взаємодопомоги (РЕВ).

            А в 1955 р. був оформлений воєнно-політичний союз соціалістичних держав – Організація Варшавського Договору (ОВД). Так було завершено формування табору соціалізму. Кардинальні зміни відбулись у зовнішній політиці країн Східної Європи. Із санітарного кордону проти СРСР вони перетворились в його сателітів. Всілякі прояви непокори СРСР викликали жорстоку реакцію. Прикладом цього є конфлікт Тіто–Сталін.

            Такі кардинальні зміни означали, що в країнах Східної Європи відбулись революції, які були за своєю суттю соціалістичними, антидемократичними. Позбувшись правого тоталітаризму, країни Східної Європи опинились під контролем лівого тоталітаризму.

 

2. Розвиток і криза тоталітарних режимів у Центральній та Східній Європі

            Смерть Сталіна у березні 1953 р. мала значний вплив на розвиток країн Східної Європи. Звільнення від постійного страху виявило глибокі протиріччя тоталітарного соціалізму і масове невдоволення ним внаслідок обмеження споживання, падіння життєвого рівня, репресій і т.д. У НДР, Польщі, Угорщині виникли політичні кризи. Їх неможливо було подолати, зберігши існуючу систему і не застосувавши силу. Значну роль у придушенні виступів населення відіграли радянські війська, які брали безпосередню участь у каральних операціях (Берлін – 1953 р., Угорщина – 1956 р.).

            Не дивлячись на придушення виступів силою, були внесені зміни у курс комуністичних партій, які усунули головні причини невдоволення:

– припинялись масові репресії і проводилась часткова реабілітація їх жертв;

– було переглянуто темпи і методи індустріалізації;

– пом’якшено форми кооперування, а в Польщі вони взагалі були зупинені;

– частково знімались обмеження для малого бізнесу.

            Пізніше було проведено деякі економічні реформи, відбулись певні зміни у відносинах з СРСР: за формою вони набули форми рівноправних.

Конфронтацією СРСР і Китаю скористались Румунія і Албанія для отримання більшої самостійності від Москви.

            Все це проходило на тлі послаблення жорсткого адміністративного контролю над економікою, ідеологією, культурою, що свідчило про початок нового періоду у розвитку країн Східної Європи.

            Тоталітарний режим не був ліквідований, а лише модифікований. Йому намагались надати рис, які б зробили його привабливішим для народів. Проте процес реформування соціалізму мав жорсткі межі. На певному етапі постало питання про політичні права людини і економічні свободи, приватну власність, ринкові відносини. Це загрожувало монополії комуністів на владу. Дійшовши до цієї межі, комуністичні партії ставали на шлях згортання реформ, який вів до неосталінізму. З цього можна дійти висновку, що соціалізм реформуванню не підлягає в принципі.

 

Розвиток країн Східної Європи і політика СРСР у 40-80-ті роки ХХ ст.

 

            Перехід до неосталінізму відбувався без особливих катаклізмів. Лише у Чехословаччині він був здійснений за допомогою втручання СРСР і інших соціалістичних держав ("Доктрина Брежнєва" – про колективну відповідальність за долю соціалізму в кожній країні). Це на деякий час відтягнуло кризу соціалізму у Східній Європі.

 

З промови Л.Брежнєва на V з`їзді ПОРП (12 листопада 1968 р.)

“КПРС завжди сприяла тому, щоб кожна соціалістична країна сама визначала конкретні форми свого розвитку на шляху до соціалізму з урахуванням національних особливостей… Але коли внутрішні і зовнішні сили, ворожі соціалізму, намагаються керувати розвитком соціалістичної країни і штовхають її до відновлення капіталістичного ладу, коли виникає серйозна  загроза безпеці всієї соціалістичної співдружності, тоді це стає не тільки проблемою для народу даної країни, але і загальною проблемою, предметом турбування всіх соціалістичних країн».

 

            Встановленню неосталінізму сприяла також "розрядка", яка дала доступ країнам Східної Європи до фінансових ресурсів країн Заходу Східноєвропейські лідери прагнули здійснити централізоване оновлення основних фондів, щоб випускати конкурентоспроможну продукцію. Реалізувати це вдалося лише частково. Проникнути на ринки країн Заходу виявилось не під силу, а коли настав час сплачувати борги, то не залишилось нічого іншого, як брати нові кредити. Зовнішня заборгованість катастрофічно зростала. Це примусило уряди країн Східної Європи вживати термінові заходи: нарощували експорт і обмежувати імпорт. До цього додалася світова енергетична криза. Все це призвело до падіння темпів економічного розвитку і до загальної економічної стагнації, застою. На Заході у цей час відбувався перехід до постіндустріального, інформаційного суспільства, розпочалось економічне піднесення.

 

3.Демократичні революції в країнах Центральної і Східної Європи (1989-1991 рр.)

            На кінець 80-х років тоталітарні режими у Східній Європі вичерпали свої можливості для прогресу суспільства. Першими симптомами кризи, яка насувалась, стало погіршення економічної ситуації і поява нових соціальних проблем. З’явились риси, не притаманні тоталітарному соціалізму – безробіття, інфляція, падіння життєвого рівня, почали зникати ті, що раніше асоціювались з "завоюванням соціалізму" – стабільність, тверді ціни. Тоталітарна система вичерпала останні аргументи на свій захист. Замовчувати і приховувати масштаби кризи виявилось неможливим в силу більшої відкритості східноєвропейських країн, а також через відсутність значних стратегічних ресурсів, які могли б згладжувати негативні прояви кризи. Масове невдоволення існуючими порядками робило неефективною колишню систему контролю над суспільною свідомістю, без якої тоталітарне суспільство не може існувати.

            Спроби придушити невдоволення силою були безперспективними, тому що саме по собі посилення репресивного характеру режиму не вирішило б економічних проблем, а лише відтягнуло б процес падіння тоталітарної системи. Яскравим прикладом цього є введення воєнного стану в Польщі, жорстокість режимів у Румунії та Албанії.

            Криза тоталітарного режиму у Східній Європі виявилась загальною. Вона включала економічну, соціальну, політичну і моральну кризи. Для переростання кількісних показників (накопи­чення невдоволення) в якісні (зміна суспільного устрою) потрібні носії нового суспільного ладу. В умовах тоталітарної системи носіями демократичних ідей може бути інтелігенція (це пов’язано із специфікою її праці, соціальним статусом і т.д.) і студентська молодь, схильна до сприйняття свіжих ідей. Але ці дві верстви суспільства, не маючи економічної основи для своїх дій і будучи залежними від тієї ж тоталітарної держави, нездатні здійснити соціальну революцію. Для соціальних революцій у країнах Східної Європи потрібен був зовнішній поштовх, який би ослабив тоталітарну державу. Таким поштовхом стала перебудова в СРСР.

            Перебудова сприяла посиленню впливу реформаторських елементів у комуністичних партіях і дискредитації консервативного неосталіністського керівництва у цих партіях. Вона позбавила народи Східної Європи страху перед можливістю радянської інтервенції. М.С.Горбачов у відносинах з країнами Східної Європи відмовився від "доктрини Брежнєва" і визнав право народів цих країн самостійно обирати шлях свого розвитку.

            За своїм характером революції у Східній Європі були демократичними і антитоталітарними. Крім Румунії та Югославії, зміна влади відбулась мирним шляхом.

            Майже у всіх країнах події розгорталися з приходом до влади прихильників "оновлення соціалізму" в компартіях (Польща, Угорщина, Болгарія, Албанія). Прихильники "оновлення" на перших же демократичних виборах отримали більшість на хвилі критики тоталітаризму, комунізму і комуністичних партій. Прийшовши до влади, вони здійснювали реформи, які вели не до оновлення соціалізму, а до побудови капіталізму: проводилась приватизація державного сектору економіки, заохочувався бізнес, створювались ринкові структури. У політичній сфері проголошувався плюралізм і багатопартійність.

            У зовнішній політиці утвердився курс на радикальну переорієнтацію на Захід, ліквідацію Ради економічної взаємодопомоги і Організації Варшавського договору (1991 р.), виведення радянських військ.

            Таким чином, спочатку відбувалась зміна влади, а потім під неї підводилась відповідна політична (ліберальна демократія), соціальна та економічна бази (створення соціально орієнтованого господарства). За таким швидким переходом від тоталітаризму до демократії не встигали ні політична, ні соціальна, ні економічна структури східноєвропейських суспільств. Морально значна частина населення не була підготовлена до життя у суспільстві, де кожен сам за себе і держава вже не гарантує відносно стабільного рівня життя.

            Труднощі революцій значною мірою були викликані невідповідністю політичної системи принципам ліберальної демократії. Отриманий у спадщину економічний стан зробив перехід економіки на ринкові рейки досить болючим: спад виробництва, інфляція, зниження соціального статусу значної кількості громадян.

            На певному етапі революції склалася ситуація, коли невдоволення соціалізмом змінилося невдоволенням демократією, яка навіть не встигла проявити своїх позитивних рис. Тим самим створювалися передумови для реваншу лівих сил. Але ліві сили у країнах Східної Європи, відмовившись від догм марксизму-ленінізму, прийнявши демократичні ідеали, унеможливили повернення до старого.

            Лібералізація режимів у деяких східноєвропейських країнах призвела до загострення міжетнічних протиріч і, як наслідок, розпаду федерацій – Чехословаччини (мирним шляхом) і Югославії, яка стала ареною міжетнічного конфлікту, масових депортацій, етнічних чисток, жертвами яких стали понад 3 млн. осіб (біженці, поранені, убиті).

            Сорокарічна історія тоталітаризму у Східній Європі завершилась. Тоталітаризм виявився явищем тимчасовим, але він дозволив здійснити ривок від відсталості до відносно розвинутої індустріальної економіки. Проте розв’язати проблеми суспільства, яке сам створив, він не зміг. Країни тоталітарного соціалізму набагато відставали від країн Заходу.

            Падіння тоталітаризму в Східній Європі створило унікальну ситуацію в Європі – вона перетворюється на єдиний політико-правовий і цивілізаційний простір, заснований на соціально орієнтованому ринковому господарстві, ліберальній демократії та європейській ідеї. Це дало новий поштовх до європейської інтеграції, розширення НАТО і ЄС на Схід. Революції стали ще одним кроком до становлення цілісності світу.

 

Революції в країнах Східної Європи (1989-1991 рр.)

Еволюційна форма перетворення		Революційна форма перетворення
Угорщина. Лютий 1989 р. – пленум УСРП – відмова від руководящої ролі партії у суспільстві. Весна 1989 р. початок роботи “круглого столу”. 1990 р. – вибори до парламенту на багатопартійній основі	Польща. Лютий 1989 р. – початок засідань круглого столу. Угода про принципи парламентської демократії.	“Оксамитові” революції – досягнення революційної мети без кровопролиття			Сутички з органами порядку	Народне повстання	Громадянська війна, етнічне протистояння, втручання зовнішніх сил
		НДР. Вересень-листопад 1989 р.	Болгарія. Листопад 1989 р.	Чехословаччина. Листопад-грудень 1989 р.	Албанія. 1990 р. – зміна політичного курсу.. Лютий 19991 р. – сутички з силами порядку. Загинуло 4 чол. Березень 1991 р. – багатопартійні вибори	Румунія. Грудень 1989 р. – розстріл виступу населення в Тимішоаре. 21-25 грудня 1989 р. – повстання у Бухаресті. Загинуло 1104 чол.	Югославія. 1991 р. – розпад СФРЮ. 1991-2001 рр. – Громадянська  війна та етнічні конфлікти. Утворення нових незалежних держав: Словенія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Македонія, Союзна республіка Югославія (у 2003 перетворена на державу Сербія і Чорногорія.)
		Загальний механізм: масові виступи населення, усунення від влади комуністичного керівництва, демократичні вибори.

 

Підсумки

            Завершення Другої світової війни не принесло країнам Центральної та Східної Європи звільнення від  тоталітаризму. Після короткого періоду народної демократії під тиском СРСР встановлюється новий тоталітарний режим але комуністичного типу. Сорокарічна історія існування тоталітаризму у країнах Центральної та Східної Європи, з одного боку, сприяло прискореному економічному розвитку регіону, з іншого, ціна заплачена за це виявилась непомірною. У кінцевому підсумку визначилося нове відставання у розвитку від провідних країн світу. Під вантажем власних проблем та зовнішніх впливів (Перебудова в СРСР та підривна діяльність країн Заходу) тоталітарні режими в країнах Центральної та Східної Європи було повалено. Побудова демократичного суспільства і ринкової економіки виявилися нелегкими проте успішними.

 

Запитання і завдання:

1.    Що таке «народна демократія»? Якого періоду історії країн Центральної і Східної Європи вона торкається?

2.    Коли комуністи прийшли до влади в країнах Центральної та Східної Європи? Що стало вирішальним фактором у встановленні комуністичних режимів?

3.    Які складові побудови соціалізму в країнах Центральної та Східної Європи?

4.    Чи можна події 40-50-х років у країнах Центральної та Східної Європи можна назвати революціями?

5.    Які причини кризи соціалізму в країнах Центральної та Східної Європи в середині 50-х років?

6.    В яких країнах відбулись найсуттєвіші виступи населення проти існуючих комуністичних режимів? Чому вони потерпіли поразку?

7.    Вкажіть основні риси постсталінізму у країнах Центральної та Східної Європи.

8.    Що таке «Доктрина Брежнєва»? Чому  вона з`явилась саме в 1968 р.? Де вона була вперше успішно використана?

9.    Які риси неосталінізму в країнах Центральної та Східної Європи?

10. Назвіть основні прояви кризи соціалізму в країнах Центральної та Східної Європи у 80-ті роки.

11. Чому М.Горбачов  відмовився від застосування “доктрини Брежнєва” наприкінці 80-х – на початку 90-х років ХХ ст.?

12. З`ясуйте підсумки сорокарічного існування тоталітарного режиму країнах Центральної та Східної Європи.

13. Які наслідки падіння тоталітаризму у країнах Центральної та Східної Європи?

 

• ← § 20. Російська Федерація. Нові і відновлені незалежні держави.
• § 22. Польща →