§ 3. Виникнення землеробства і скотарства
1. Перехід первісної людини до землеробства та скотарства
Завдяки використанню вогню, винайденню лука і стріл первісні люди урізноманітнили своє харчування, навчилися захищати себе від холоду та хижаків. Поступово їхнє життя ставало тривалішим, внаслідок чого зросла чисельність населення планети. Якщо австралопітеків 3 млн. років тому, за оцінками вчених, налічувалося близько 1 млн., то кроманьйонців – 8 тис. років тому – близько 5,5 млн. чоловік. Озброєний луком і стрілами, списом і ножем первісний мисливець впольовував уже більше тварин. Збирач спустошував природу тієї місцевості, де проживав. Тварин ставало все менше, камінь, придатний для виготовлення знарядь праці, було все важче знайти. Поставала проблема виживання первісної людини.
Зрештою, тисячолітній досвід і нагромаджені знання про навколишній світ підказували вихід із складного становища. Первісна людина почала не тільки брати у природи, а й відновлювати її багатства. Люди давно помітили, що зерна рослин, які потрапляли в пухкий ґрунт, згодом проростали. Також вони зрозуміли, що маленьких звірят, знайдених під час полювання, не треба вбивати. Люди почали свідомо сіяти зерно та приручати і розводити тварин. У мезоліті приручили собаку. Він був вірним помічником людини під час полювання й охоронцем житла.
У різних частинах нашої планети були одомашнені різні тварини й птахи. У Китаї – собака, свиня, курка, качка, гуска. В Індії – буйвіл, кішка, курка. У Передній Азії одомашнили вівцю, козу, велику рогату худобу, коня, одногорбого верблюда. Свійські тварини давали людям м'ясо, молоко, хутро, вовну.
Так поступово в неоліті первісні люди перейшли від збиральництва і полювання до землеробства і скотарства, тобто від привласнювальних методів господарювання до відтворювальних. Цей перехід англійський археолог Гордон Чайлд (1892–1957 рр.) назвав неолітичною революцією. Землеробство поширилося на землях з найбільш сприятливими умовами: теплим кліматом, родючими ґрунтами, дикими злаками. Такі ґрунти були на територіях, які отримали назву «родючий півмісяць». Тут вирощували горох, жито, пшеницю. На берегах річки Хуанхе у Китаї 7 тис. років тому почали вирощувати просо та сою. На Американському континенті 5 тис. років тому навчилися культивувати кукурудзу, гарбуз, квасолю, бавовну.
Цікаво знати
«Родючий півмісяць» – так називають територію Палестини, Лівану, Сирії, Центральної і Південної Туреччини, частини Дворіччя, Ірану та Середньої Азії. Саме тут уперше почали вирощувати зернові культури та одомашнили тварин.
Винайдення землеробства й скотарства, на думку вчених, визначило майбутнє людства. Відтепер з’явилися небачені раніше перспективи для збільшення необхідної для життя людини їжі. Землеробство забезпечувало людину постійною кількістю необхідних продуктів, виробництва яких вона могла контролювати. Скотарство було не лише джерелом м’яса, шкіри й жирів, але, згодом, коли людина навчилася доїти худобу, і молочних продуктів. Худоба стала також використовуватися під час оранки, перевезення вантажів, верхової їзди. Нові форми господарювання зробили можливим осіле життя. Внаслідок цього з’явилися селища з добротними оселями й господарськими спорудами.
У неології було також здійснено декілька не менш важливих за значенням відкриттів. Людина навчилася використовувати глину. Спочатку вона обмазувала нею стінки осель, згодом – почала їх зводити з цегли-сирцю, а пізніше із випаленої цегли. Величезним досягненням стала поява кераміки – фактично першого штучного матеріалу, винайденого людиною. Цей винахід значно змінив харчовий раціон людини. Відтепер з’явилася можливість споживати варену, смажену та печену їжу. Ще одним здобутком цієї доби стало вдосконалення техніки виробництва пам’ятних знарядь праці. Поширилися методи шліфування, свердлення та пиляння каменю. У період неоліту було винайдено прядіння. Разом із прядінням виникло ткацтво, в результаті чого людина створила ще один штучний матеріал – тканину.
Різновиди шкіряного вбрання епохи неоліту
з тканинними елементами – опліччям і штанами
Урізноманітнення форм діяльності спричинило формування нових відносин власності. Внаслідок чого на зміну давньому колективізму прийшла окрема сім’я, яка володіла ділянкою землі, худобою, реманентом, виробленими продуктами. Сім’ї об’єдналися у родові общини. Споріднені роди складали плем’я. Так з’явилися нові форми взаємозв’язків між людьми.
Успішний розвиток відтворювального господарства у добу неоліту зробив можливим значне зростання населення земної кулі: за цей час воно збільшилося з 5 до 80 млн. чоловік. Значна його частина перейшла до осілого життя.
Цікаво знати
1. Щоб прогодувати протягом року одного мисливця і збирача, необхідно було близько 10 км2, а одного землероба – 0,5 км2. Розвинуте землеробство в епоху бронзи давало можливість прогодувати одну людину 0,1 км2.
2. Дику вівцю було одомашнено 1 тис. років тому в Туреччині, Ірані, Іраку, дику козу – 10 тис. років тому в Ірані, дикого тура – 8.5 тис. років тому в Туреччині, декого кабана – 9 тис. років тому в Туреччині.
2. Знаряддя праці
У неоліті людина вдосконалила своє вміння обробляти камінь, дерево, ріг і кістку. Урізноманітнилися не лише знаряддя праці, а й способи їх виготовлення. Якщо раніше людина, виготовляючи знаряддя праці, лише оббивала камінь, то тепер вона його свердлила, шліфувала, пиляла. Свердлили за допомогою порожнистої кістки. її ставили на камінь й швидко крутили, підсипаючи під неї пісок. Багато часу потрібно було, щоб зробити у камені маленький отвір. Також великих зусиль потребувало і шліфування. Спочатку робили кам'яну заготовку і, оббиваючи, надавали їй потрібної форми. Потім заготовку шліфували за допомогою трамка пісковику, підсипаючи пісок на поверхню, яку обробляли, та поливаючи її водою. Пиляли за допомогою зазубрених кам'яних пластин – пилок.
Кістку, ріг і камінь, оброблені у такий спосіб, використовували для виготовлення стріл, списів, скребел, голок, гарпунів, гачків. У неоліті з'явилися кам'яні сокири для вирубування чагарників і дерев.
Із каменю виготовляли і землеробські знаряддя праці. Замість палиці-копачки, що слугувала для викопування із землі поживних корінців, землероб почав користуватися мотикою. Це була палиця із загнутим кінцем чи гачком з кості або рогу.
Згодом з'явилося рало. Перше рало було надзвичайно простим. До гострої палиці прив'язували мотузку. Одна людина тягла за мотузку, а інша палицею розпушувала землю. У борозни, які утворювалися, кидали насіння. Збирали врожай серпом, виготовленим із дерева або кістки з крем'яними вставками. Потім зерно розмелювали на пласкому камені-зернотерці, згодом винайшли жорна.
3. Виникнення ремесел
Тривалий час вчені вважали, що виникнення ремесел було безпосередньо пов'язане з переходом до землеробства та скотарства. Але з'ясувалося, що процес виникнення ремесел був неодночасним у різних місцевостях. Так, у Греції землеробство з'явилося раніше, ніж гончарство, а в Скандинавії та Іспанії воно було освоєне пізніше за ремесла.
Майстерні, де виготовляли знаряддя праці, з'явилися ще у палеоліті, понад 150 тис. років тому. Найчастіше вони розташовувалися у поселеннях або на території, де було багато придатного для обробки каменю, що його залишив, відступаючи, льодовик. У неоліті (близько 7 тис. років тому) камінь видобували зробленими з рогу мотиками й кайлами у копальнях, які мали глибину до 2 м.
У неоліті значного поширення набуло гончарство. Людина вже мала досвід виготовлення посуду з черепів тварин, панцирів черепах, із деревини чи каменю. У неоліті вона почала використовувати для цього інший матеріал – глину. Спочатку люди зроблений із глини посуд висушували на сонці. Через деякий час вони зрозуміли, що глиняні вироби, обпалені на вогні, набагато міцніші, а отже слугуватимуть довше. Так людство винайшло перший штучний матеріал – кераміку.
Перший глиняний посуд був простим за формою, мав гостре або округле дно. Ліпили його руками з глиняних стрічок у так званий джгутовий спосіб й обпалювали на відкритих вогнищах. Для міцності у глиняне тісто додавали пісок, траву, товчених черепашок. Використовуючи гостродонний посуд, його заривали у землю або поміщали у ямки, розкладаючи навколо вогонь. Наприкінці неоліту з’явився посуд з плоским дном. Це свідчить, що людина стала користуватися столом та піччю.
Зовнішня поверхня посуду вкривалася орнаментом з різноманітних візерунків ямок, прокреслених ліній, відбитків гребінцевого штампу тощо. На думку вчених орнамент відображав зрушення, які відбулися у свідомості землеробських народів, нових можливостей мислення людини. Відтепер вона не копіювала природу, а передавала її символами. У візерунках орнаменту закодовано уявлення людини про будову всесвіту, оточуючий предметний та природний світ, її спроби схилити на свій бік природні сили й захиститися від ворожих. Однак відповіді на те, яку саме інформацію залишили невідомі автори орнаментів досі немає.
Керамічний посуд з місцевими особливостями виготовлення, різноманітністю форм та орнаментів є сьогодні своєрідною візитною карткою кожної археологічної культури.
З винайденням у IV тис. до н.е. (понад 5 тис. років тому) гончарного круга посуд виготовляли у більшій кількості, урізноманітнюючи та вдосконалюючи його форми.
З плетіння народилося мистецтво ткати. Спочатку давні з вовни або волокон диких рослин сукали міцні мотузки, сплітали сітки для риболовлі. Згодом навчилися звивати не грубу мотузку, а тонку нитку. Тонкі нитки, щільно переплетені, утворювали тканину, яка була еластичнішою, приємнішою на дотик, ніж шкіра, з якої раніше виготовляли одяг. Тканину також легше було зшити. Поступово навчилися прясти нитки. Їх виготовляли з тих самих матеріалів – вовни та рослинних волокон, що й мотузки. Давні ткачі робили дерев'яну раму. На ній прив'язували рядами багато ниток, які слугували основою тканини, а потім їх переплітали іншими нитками. Цей пристрій був найдавнішим ткацьким верстатом.
Усе для людини неоліту було вперше: перша зернотерка, перші жорна, перший горщик, перший ткацький верстат. Хто був винахідником цих речей, ми ніколи не дізнаємось. Але, безумовно, люди тих часів були творчими, наполегливо працювали, використовуючи нагромаджений досвід.
4. Обмін
Не завжди у людини було все потрібне для виготовлення знарядь праці чи для обробітку землі. Інколи не вистачало матеріалу або людина не мала достатньо часу чи вмінь, щоб виготовити необхідні речі. Між окремими родами зароджується обмін матеріалами, знаряддями та результатами праці. Так, археологи дослідили, що вже в палеоліті камінь від місць добування у Середземномор'ї перевозили за сотні кілометрів як морем, так і суходолом. Скотарі й землероби також обмінювалися між собою виробленою ними продукцією: шкурами, вовною, м'ясом, молоком, зерном, овочами, а також ремісничими виробами. Можливо, одночасно виникло й запитання: «Скільки кам'яних сокир потрібно віддати, щоб отримати взамін бика?» Так з`явилася потреба в предметах, якими первісна людина користувалася так само, як ми користуємося грошима. Ними могли бути як невеличкі мушлі каурі, так і великі тварини, наприклад бики. Обмін був першим кроком до виникнення торгівлі.
Запитання і завдання
1. Чому первісні люди перейшли до землеробства, адже їхній досвід збиральництва та мисливські знаряддя надавали можливість прохарчуватися і мати вільний час?
2. Де вперше виникло землеробство?
3. Які нові способи обробки каменю винайдені в неоліті?
4. Чому в первісних людей виникла потреба в обміні?
5. Як перші ремесла змінили життя людини?
6. Чому у осілих народів керамічні вироби були з плоским дном?
Українська