IV століття пов’язують, як правило, з початком одного з найбільш масштабних і дивовижних явищ не лише європейської, а й усієї світової історії – Великого переселення народів. Це була епоха масового пересування племен, котрі спричинили загибель Західної Римської імперії. Велике переселення народів розпочалося зі вторгнення в Північне Причорномор’я азійського племені гунів. Гуни примусили рушити на захід ґотів, потім потурбували інші германські племена. Частина з них приєдналася до гунів, інші шукали порятунку на нових землях. Пересування племен нагадувало «ефект доміно», коли одна кістка, падаючи, зачіпала сусідню, та – наступну і так далі. «Гуни накинулися на аланів, – писав сучасник цих подій Амвросій Медіоланський, – алани – на ґотів, ґоти, яких вигнали з їхньої батьківщини, захопили у нас Іллірію. І на цьому не кінець...»
Римська імперія в цей час переживала кризу. Скорочувалася торгівля. Зростали податки. Втрачали колишній блиск міста. Порушувалися зв’язки між провінціями. Незадоволених ставало все більше. Народи, завойовані Римом раніше, відмовлялися підкорятися владі намісників. У римській армії, покликаній захищати державу, майже половину складали найманці-германці. 378 р. повсталі вестґоти розгромили імператорське військо під Адріанополем. Ця поразка стала поштовхом для розколу імперії.