Загибель Західної Римської імперії стала трагічним фіналом історії стародавнього світу і водночас початком нового етапу всесвітньої історії — середньовіччя, епохи, що її початок традиційно визначають од 476 р., коли знетронили останнього імператора Ромула Августула. Щоправда, цей факт сам собою не мав вирішального значення і сучасники його навіть не відмітили. Подією, яка є фіналом середньовіччя, вважають відкриття Америки Христофором Колумбом у 1492 р.
Тож, середні віки охоплюють приблизно тисячу років. Більшість істориків поділяє їх на три періоди:
1. Раннє середньовіччя (кінець V – Х ст.) — зародження і становлення європейської цивілізації.
2. Розвинене середньовіччя (початок ХІ – перша половина ХІV ст.) — розквіт європейської цивілізації.
3. Пізнє середньовіччя (середина ХІV – кінець ХV ст.) — як вдало висловився голландський історик ХХ ст. Йоган Ґейзінґа — “осінь середньовіччя”, епоха пишного і прекрасного відцвітання середньовічної культури.
Така періодизація відображує західний погляд на історію. Адже в Європі в середні віки сформувалась християнська цивілізація (Київська Русь, — один з етапів становлення української державності — теж була її складовою). Інші середньовічні цивілізації (мусульманська, далекосхідна, південноазійська та ін.), що існували в Азії та Африці, об’єднали спільною назвою “Схід”.
Термін “середні віки” першими ввели італійські вчені в ХV ст., намагаючись визначити місце сучасного їм світу в історії й дати ім’я періоду, що відокремлював їхні часи від епохи античності. Добу V – ХV ст. вони вважали часом дикунства і варварства, коли було втрачено і забуто досягнення античної культури. Справді, тоді відбувалося багато подій, що можуть наштовхнути на думку про “темні віки” в розвиткові Європи. Але в історії не буває марно втраченого часу. Саме за доби середньовіччя виникали нові держави, змагалися мужні воїни, вирощували хліб працелюбні селяни. Мовчазними свідками тієї епохи є величні пам’ятки архітектури, що прикрашають міста Європи. Серед них — Реймський собор, собор св. Софії Константинопольської, Кельнський собор, Софійський собор у Києві та сотні інших пам’яток. Хіба можна ці свідчення краси і величі людського духу вважати проявом занепаду? Звісно, ні. Людство не тільки зберегло деякі секрети давньої майстерності, а й значно перевершило їх. У той час з’явилися такі відомі літературні твори, як “Пісня про Роланда”, “Поема про Беовульфа”, “Слово о полку Ігоревім”. У центрах середньовічної культури — монастирях — накопичувалися знання про навколишній світ, монахи переписували і розповсюджували рукописні книги, існували безцінні книгозбірні. Кожна книга була справжнім витвором мистецтва, в якому втілювався потяг середньовічної людини до знань та її уявлення про красу.
Яким же був насправді той період — втрачений час чи велична епоха в розвитку людства, “темні віки” чи романтичне середньовіччя? Однозначної відповіді немає. Істина є як у першому, так і в другому твердженні. Тисяча років не можуть бути “добрими” або “поганими”. Як і в житті людини, в історії переплелися різні події — радісні й сумні, величні та трагічні.
Українська