§10. Соціальна структура населення. Трудові ресурси.
Соціальна структура суспільства.
Людина практично ніколи не включена до суспільної взаємодії безпосередньо. Вона зажди входить до певної групи, інтереси і норми поведінки якої впливають на неї. Адже суспільство складається з цих груп. Тому для розуміння суспільних процесів, які відбуваються, необхідно здійснювати аналіз суспільства з позицій соціальної структури.
Соціальна структура населення – це система різних видів спільнот (класових, майнових, професійних, територіальних) і стійких та впорядкованих зв’язків між ними. Соціальний клас – велика сукупність людей з близьким життєвим рівнем, цінностями, інтересами, освітою, соціальним статусом. Як правило, виділяють вищий, середній і нижчий клас.
Одні дослідники визначають соціальну групу (клас) на підставі доходу, майнового стану, професії або роду занять, освіти. Інші включають до певного класу, групи тих людей, які самі себе до них зараховують незалежно від соціально-економічних показників, що визначають їхнє соціальне становище.
Всі люди від народження є рівними, незважаючи на свої статеві, расові, етнічні характеристики. В процесі співжиття у соціальному просторі з іншими особистостями, самореалізуючись та розкриваючи свої таланти, індивід власними зусиллями, відповідно до того, яку користь він приносить суспільству, заслуговує на переміщення у більш привілейовану групу. Соціальна нерівність веде до створення «соціальної драбини», по якій люди рухаються вгору, забезпечуючи собі, своїм дітям все кращі життєві умови і все ширші можливості, або вниз, де ці можливості звужуються.
Тип соціальної структури відображає характер суспільно-економічної системи суспільства. Для розвинутих країн характерна соціальна структура, у якій вищий клас становить приблизно 10-15 % всього населення, середній клас – 60-80 %, нижчий клас – 15-20 %. Певну частину нижчого класу становлять безробітні, бездомні, сезонні робітники. Враховуючим чисельність середньої групи та її стабілізуючий вплив на суспільство, цивілізацію розвинутих країн (західну цивілізацію) іноді ще називають «цивілізацією середнього класу». До ознак середнього класу відносять наявність власності у вигляді накопиченого майна чи існуючої як джерело прибутку, високий рівень освіти, середній по країні прибуток, професійну діяльність, що має високий престиж у суспільстві. Інтереси середнього класу домінують у суспільстві розвинених країн, протистоять бажанню найбагатших ще більше збагатитися й компенсують радикальні зазіхання найбідніших на зміну соціального устрою суспільства.
Для країн, що розвиваються, характерна соціальна структура суспільства, у якій на вищий клас припадає 1-3 % загальної чисельності населення, середнього – 5-7 %, нижчого – 90 %.
У сучасному відкритому суспільстві чинником, який впливає на покращання місця людини у суспільстві, є освіта. Набувши вищого рівня освіти, працівник підвищує свою фахову кваліфікацію, може виконувати більш складну та відповідальну роботу, і це дає йому підстави для одержання вищої винагороди за вкладену працю, допускає до прийняття владних управлінських рішень, створює можливості для користування певними привілеями.
Рисові поля. В'єтнам
Трудові ресурси.
Трудові ресурси – частина населення, яка має фізичні та духовні здібності, загальноосвітні й професійні знання, кваліфікацію для участі у виробництві. Інколи їх поділяють на основні, до складу яких входить працездатна частина населення, і додаткові трудові ресурси (підлітки та пенсіонери, що працюють).
У різних країнах існують свої вікові критерії для визначення трудових ресурсів, в багатьох країнах вони взагалі не визначені. Такі відмінності пов’язані з різною тривалістю життя населення у різних країнах і можливостями держави здійснювати пенсійне забезпечення. За статистикою ООН до трудових ресурсів відносять населення від 15 до 64 років.
Тривалість життя
Про ступінь залучення трудових ресурсів до суспільно корисної діяльності свідчить показник економічно активного населення. Економічно активне населення – це частина населення, що зайнята суспільно корисною працею та має від цього прибуток. До економічно активного населення відносять не тільки тих, хто працює, але й тих безробітних, які активно шукають роботу.
Абсолютна чисельність світових трудових ресурсів на початок ХХІ ст. становить 3 млрд 800 млн осіб, або 61 % населення світу. Чисельність економічно активного населення відповідно складала близько 3 млрд. осіб, чи близько 50 % населення Землі або близько 79 % від загальної кількості трудових ресурсів., в тому числі доля жінок складає в ньому 40 %. За абсолютними показниками економічно активного населення лідирують Китай, Індія, США, Індонезія, Бразилія, Росія. Для більшості розвинутих країн частка економічно активного населення коливається в межах 50-55 %. Чисельність безробітних оцінювалась у різних джерелах від 300 до 500 млн осіб.
Безробіття
Населенню країн, що розвиваються,. для того, щоб знайти роботу, не вистачає кваліфікації, а часто воно просто неграмотне. Загальна чисельність неграмотного населення в світі складає понад 15 %, а це майже 900 млн осіб. понад 90 % неграмотних – жителі країн, що розвиваються. Найбільша чисельність неграмотних припадає на країни Південної Африки та Тропічної Азії. Понад 2/3 неграмотних – жінки. У багатьох країнах світу, особливо мусульманських, жінкам не дозволяється брати участь в суспільному виробництві. Тому частка жінок в економічному активному населенні країн, що розвиваються нижче, ніж частка чоловіків, а в розвинутих країнах, навпаки – вище. Найнижчі показники частки жінок в економічно активному населенні характерні для нафтовидобувних країн Перської затоки – не більше 20 %. Для країн, що розвиваються, особливо найбідніших, характерна участь дітей віком від 10 до 14 років у суспільному виробництві. На початку ХХІ ст. 14 % дітей у світі – працювали. Найвищі показники працюючих дітей – до 50 % - у бідних країнах Африки (Буркіна Фасо, Малі, Бурунді).
Черга на біржі праці
Структура зайнятості населення пов’язана з рівнем розвитку країни, величиною ВВП, структурою її господарства, рівнем розвитку окремих галузей господарства, структурою поселень, а також традиціями та політичними умовами.
У країнах, що розвиваються, з невеликим доходом до 61 % зайнятого населення працює у сільському господарстві, переважно на сімейних ділянках. У несільськогосподарській діяльності в сільській місцевості зайнято 22 % робітників і 15 % працюють у містах. В індустріально-аграрних країнах з середнім рівнем доходу 29 % працюють у сільському господарстві, 18 % зайняті несільськогосподарською діяльністю у сільській місцевості, 46 % працюють у містах у промисловості та сфері послуг.
Зайнятість населення в сільському, лісовому та рибному господарстві
Жінки несуть хмиз. Китай
У розвинених країнах зі значним доходом усього 4 % працює у сільському господарстві, 27 % - у промисловості, 60 % - у сфері послуг. Кількість зайнятих у сільському господарстві у розвинених країнах постійно скорочується і у Великобританії складає лише 1%, у США – 2 %, у Японії та Франції – близько 3 %. Частка зайнятих у промисловості найвища в індустріальних країнах. Частка послуг, що включає торгівлю, транспорт, зв'язок, фінанси і державне управління, освіту, культуру, науку, побутові послуги та відпочинок, має тенденцію до зростання і на сьогодні складає для найрозвинутіших країн понад 70 %.
Зайнятість населення в індустріальних галузях господарства
Зайнятість населення в обслуговуючих галузях господарства
В цілому світовий розподіл зайнятого населення такий: 48 % зайнято у сільському і лісовому господарстві, рибальстві, мисливстві, 17 % - у промисловості й будівництві, 35% - інших галузях. Близько половини населення світу, що працює, складають особи, зайняті у домашньому господарстві – не наймані робітники. Серед сімейних підприємств найбільш поширені ферми.
Врахування показників трудових ресурсів, економічно активного населення, структури зайнятості важливе для планування економічного розвитку країн.
Українська