Київська держава за князювання Ольги та Святослава

План викладу

1. Початок володарювання Ольги.
2. Реформи Ольги.
3. Зовнішня політика княгині Ольги: візит до Царгорода; спроби встановити відносини з Германською імперією.
4. Заходи княгині щодо поширення християнства.
5. Зовнішня політика князя Святослава: похід проти Хозарії; Балканські походи.
6. Внутрішня політика Святослава.

Хронологія подій

945 – 964 рр.	Князювання княгині Ольги
957 рр.	Подорож княгині Ольги до Константинополя
964 р.	Початок князювання Святослава
964–965 рр.	Походи Святослава проти волзьких булгар та Хозарського каганату
967–968 рр.	Перший Балканський похід князя Святослава
969–971 рр.	Другий похід Святослава на Дунайську Болгарію. Війна із Візантією
972 р.	Загибель Святослава у битві з печенігами

Особистість

Святослав Ігорович (бл. 939 – 972 рр.) – великий князь київський (945–972 рр.). Син князя Ігоря та княгині Ольги. Всі державні заходи Святослава Ігоревича ніби заперечували Ольжині: княгиня була ревною християнкою, а Святослав уперто тримався язичництва; за часів Ольги не сталося жодного протистояння із сусідами, Святослав же постійно воював; Ольга дбала про внутрішні справи держави, а Святослав нехтував ними, за що дорікали йому кияни: «Ти, княже, чужої землі шукаєш і дбаєш про неї, а свою полишив…» Та попри це літописець оповідав про Святослава із надзвичайною симпатією, схиляючись перед його полководницьким хистом, мужністю, лицарською звитяжністю й щирістю: «Сам був хоробрий і легкий. Ходячи, яко пардус, багато воєн він чинив. Возів же за собою він не возив, ні казана не брав, ні м’яса не варив, але, потонку нарізавши конину, або звірину, або воловину і на вуглях спікши, це він їв. Навіть шатра він не мав, а пітник слав і сідло клав у головах. Такими ж і всі інші вої його були. І посилав він до інших земель послів, кажучи: «Хочу на вас іти». Саме Святославові вкладено в уста вислови, яким судилося стати крилатими: «Мертві сорому не знають», «Не посоромимо землі Руської» тощо. Цікаві свідчення про Святослава бережуть і чужоземні джерела. Приміром, візантійський історик Лев Диякон залишив словесний портрет руського князя: «Імператор згодився на переговори в позолоченій зброї, на коні приїхав до берега Дунаю в супроводі великого загону вершників, що виблискували зброєю. Святослав переїздив через ріку в човні і, сидячи за веслом, гріб разом з іншими без ніякої різниці. На вигляд він був такий: середній на зрісті, не дуже високий, не дуже низький, з густими бровами, з блакитними очима, з плоским носом, з голеною бородою і з густими вусами. Голова в нього була зовсім гола, а тільки з одного боку її висіло пасмо волосся, що означало знатність роду; шия кремезна, міцна, плечі широкі і весь стан досить стрункий. Він здавався похмурим і диким. В одному вусі стриміла в нього золота сережка, прикрашена двома перлинами, з рубіном, посеред них установленим. Одяг на ньому був білий, нічим, крім чистоти, від інших не відмінний».

1. Початок володарювання Ольги

• Трагічна смерть князя Ігоря змусила перебрати державне кермо його дружину – княгиню Ольгу: адже Ігорів син, князь Святослав, за свідченням літопису, був іще надто малим.
• На думку вчених, смерть Ігоря була пов’язана з прагненням союзів племен, зокрема деревлян, позбутися влади Рюриковичів і утвердити в Києві власну династію.
• Щоби покласти край домаганням деревлянської знаті, Ольга мусила діяти розважливо й рішуче.
• До сьогодні не збереглося жодних подробиць про те, як саме Ольга подолала антирюриківські настрої деревлян. Перемога київської влади й остаточне підкорення деревлян втілено в легендарних розповідях літописця про три помсти княгині Ольги.

Двічі приходили до Ольги посли від деревлян, прагнучи посватати свого деревлянського князя Мала – і двічі знаходили в Києві смерть. Потім Ольга хитрістю здолала деревлянське військо, а Іскоростень (деревлянську столицю) взяла в облогу. Врешті наклала на переможених іскоростенців данину легку – по кілька горобців і голубів від двора. Деревляни не збагнули, у чому сенс цієї загадки мудрої Ольги, – і зазнали остаточної поразки.

Ольга вперше в історії Руської держави вдалася до заходів, що передбачали ліквідацію місцевих княжінь: вона скасувала правління деревлянського князя Мала, підпорядкувавши деревлянську землю безпосередньо Києву.

2. Реформи Ольги

• Як свідчить літопис, Ольга, приборкавши деревлян, заходилася впорядковувати збір данини – аби запобігти в майбутньому спалахам невдоволення, подібним до тих, внаслідок яких і загинув її чоловік.
• Княжою владою було передбачено різні розміри і види данини: у літопису їх названо уставами, уроками, оброками.
• Поблизу великих міст Ольга позакладала погости – адміністративно-господарські осередки, де представники князівської влади регулярно збирали встановлену данину, чинили суд тощо. Отож Ольга, згідно із цим тлумаченням, замінила сезонне полюддя регулярним збором данини в погостах.

3. Зовнішня політика княгині Ольги. Візит до Царгорода.

Найважливішим зовнішньополітичним партнером Руської держави за часів Ольги лишалася Візантія.

• Більш-менш усталеною датою щодо подорожі Ольги до Константинополя є 957 р., хоча літописець називає іншу. Встановили її на підставі свідчень візантійського імператора, учасника події, Костантина Багрянородного, який залишив спогади про дві імператорські учти руської княгині, вказуючи не лише дати кожної, а й дні тижня, на які ті випали.
• Посольство княгині складалося зі 100 найшанованіших осіб, з-поміж яких – Ольжин небіж, руські княгині й боярині, священик, посли й перекладачі, купці. Разом із прислугою, воїнами та моряками почет Ольги становив майже півтори тисячі осіб.
• Мета поїздки княгині Ольги до Константинополя витлумачується неоднозначно. Літописець і житійна література причини візиту вбачали у прагненні Ольги охреститися.
• У літопису розповідалося, що, прибувши до Константинополя, княгиня стала християнкою і що її хресним батьком був сам імператор. Щоправда, Константин Багрянородний про хрещення Ольги у своїх спогадах не  згадав жодним словом.

Отже, вирушаючи до Царграда, княгиня Ольга прагнула поновити мирну міждержавну угоду між Руссю та Візантією – адже за звичаями тих часів угода діяла доти, доки живими були володарі, що її уклали. Смерть князя Ігоря й спонукала Ольгу вирушити до Константинополя за новим текстом договору. Щоправда, укладено його вочевидячки не було. І відносини Русі та Візантії, цілком природно, стали прохолоднішими.

Спроби встановити відносини із Германською імперією

Деяке послаблення відносин із Візантією змусило Ольгу шукати іншого сильного союзника.

• У західноєвропейських джерелах збереглося свідчення про посольство княгині Ольги, надіслане року 959 до германського імператора Оттона І.
• Руські посли були вповноважені просити германського володаря надіслати до Києва вищих священиків для поширення християнства, а також клопотатися про встановлення відносин «миру й дружби».
• Оттон І задовольнив прохання княгині й у 961 р. надіслав до Києва кількох священиків на чолі з єпископом Адальбертом, одначе розгорнути діяльність у руських землях вони не змогли.
• Наприкінці життя Ольги княжа влада ослабла. Свідченням цього стала повна зміна державної політики з вокняжінням 964 р. Ольжиного сина – Святослава.

4. Заходи щодо поширення християнства

• З іменем Ольги пов’язують спорудження кількох церков у Києві, зокрема церкви святого Миколи на могилі Аскольда та церкви святої Софії.
• Наполегливість Ольги у справі поширення християнства була належно поцінована нащадками, для яких княгиня-християнка була, за образним висловом літописця, «передвісницею християнській землі, як вранішня зоря перед сонцем і зірниця перед світом».

За кілька століть, на думку істориків – не пізніше 13 ст., Ольгу почали вшановувати як святу.

5. Зовнішня політика князя-воїна

Похід проти Хозарії

• Року 964, як свідчить літопис, Святослав вирушив у похід на Оку та Волгу, маючи на меті підкорити Хозарський каганат.
• Похід тривав два роки. Протягом цього часу було подолано волзьких булгар та буртасів (мордву), ясів і касогів.
• Перед руськими мечами не встояли й найпотужніші фортеці Хозарії – місто Семендер, розташоване на березі Каспійського моря, місто Саркел, що на Дону, та столиця каганату Ітіль, що у гирлі Волги.

Військова присутність русичів на землях Хозарії настільки підірвала сили цієї держави, що відновити колишню велич вона не спромоглася і невдовзі занепала.

• Та всупереч гучним перемогам Святослава, мало хто з істориків оцінює його політику щодо Хозарії позитивно. Адже Хозарський каганат, немовби щит, захищав руські землі від набігів численних східних кочовиків. Із занепадом Хозарії кочові орди посунули на Русь.
• Відвойовані на сході землі треба було захищати, а сил для того в Руської держави бракувало.

Тож територіальні придбання Святослава по короткім часі було втрачено.

 Перший балканський похід Святослава

Не менш масштабною й так само мало результативною була кампанія Святослава на Балканах. Розпочата 967 р., вона тривала кілька років і складалася із двох походів.

• Як уважають історики, до першого походу проти Болгарії Святослава спонукав візантійський імператор Никифор.
• Обізнаний про вчинений Святославом розгром Хозарії, він прагнув силою руського війська упокорити свавільних болгарських володарів.
• Водночас чимало дослідників, проаналізувавши перебіг подій, дійшли висновку, що Святослав мав на Балканах і власний інтерес.
• Здійснюючи активну наступальну політику в південному напрямку, він мріяв про нову великокнязівську резиденцію – поближче до територій, на яких воював.
• Отож, Святослав упродовж 968 р. швидко просувався землями Нижнього Подунав’я і невдовзі “взявши вісімдесят городів по Дунаю, і сів, князюючи там, у городі Переяславці, беручи данину…»
• Такий розвиток подій аж ніяк не відповідав зовнішньополітичним планам Візантії, яка сама воліла володарювати на Балканах. Тому невдовзі Святославові довелося воювати вже проти військ імператора.
• Не на користь Святославові складались обставини. Влітку 968 р. до Переяславця надійшла звістка про смертельну небезпеку, яка загрожувала Києву: скориставшись відсутністю великого князя та його дружини, до руської столиці підійшли орди печенігів і оточили її.
• Святослав змушений був якомога швидше повертатися до Києва. На Дунай він зміг повернутися лише 970 р.
• За відсутності Святослава на Балканах сталися суттєві зміни: у Візантії на престолі утвердився новий імператор Іоанн Цимісхій, який удався до всіх дипломатичних заходів, аби переконати Святослава відмовитися від його зазіхань на Балкани.
• Уряд Болгарії уклав із Візантією союзницьку угоду й розпочав боротьбу проти руських залог у дунайських фортецях. Отже, Святославові довелося знову братися до зброї.

Другий балканський похід

• На початку походу Святослав підкорив майже всю Болгарію, перейшов через Балканські гори і вдерся до Фракії.
• Одначе у битві під Аркадіополем Святослав зазнав поразки – першої в житті.
• Це змусило його повернути на Дунай і закріпитися в Доростолі  (тепер Сілістра в Болгарії). Навесні 971 р. сюди підійшли війська візантійського імператора.
• Святослав зі своєю дружиною опинився в облозі, яка тривала три місяці. Врешті знесилені противники погодилися на переговори.
• Відбувалися вони на найвищому рівні: особисто зустрічалися руський князь і візантійський імператор.
• За договором 971 р. Святослав відмовлявся від претензій на візантійські володіння у Криму та на Дунаї, візантійський імператор зобов’язувався пропустити русичів додому й надалі ставитися до них як до друзів.
• Дійшовши згоди зі Святославом, візантійський володар таємно повідомив ханові печенігів Курі, що виснажені тривалим походом русичі повертаються із великою здобиччю додому.
• У районі дніпрових порогів печеніги перекрили шлях до Києва. Реально оцінивши співвідношення сил, Святослав відійшов до Білобережжя, щоби там перезимувати.
• На початку березня 972 р. князь вирушив до Києва. Та біля порогів його атакували печеніги. У бою загинуло багато русичів. Наклав головою і великий князь.

6. Внутрішня політика Святослава

• Святослав мало дбав про внутрішньодержавні справи. Попервах він доручав їх матері – княгині Ользі, а після її смерті, року 969, уповноважив здійснювати верховну владу своїх синів, віддавши Київ Ярополкові, Деревлянську землю – Олегові, а Новгород – Володимирові.
• У такий спосіб було утверджено порядок князівського правління, що надавав право володарювати на всій території Руської держави представникам лише однієї династії – Рюриковичів.
• Із незначними змінами цей порядок проіснував кілька століть. Він не був якимсь оригінальним винаходом Святослава – так чинили скрізь у середньовічній Європі.
• Сини Святослава не уникнули міжкнязівських чвар. Як свідчить літопис, боротьба за владу між Ярополком та Олегом тривала п’ять років, часом загострюючись до справжньої війни, що в ній, врешті-решт, обидва наклали головою.
• У вирі тих подій брав участь і наймолодший Святославів син – Володимир. Саме він після смерті Ярополка утвердився у Києві.

• ← Київська держава за перших князів
• Київська держава за правління Ярослава Мудрого →