🚚 🚁 Збираємо на пікап та ремонт дрона аутел

Київська держава за правління Ярослава Мудрого

План викладу

Боротьба за владу між синами Володимира Святославича. Претензії Ярослава Володимировича на великокнязівський стіл.
Утвердження Ярослава Володимировича в Києві.
Внутрішня політика Ярослава.
Зовнішньополітичні заходи Ярослава Мудрого.

Хронологія подій

1019 р.	Битва Ярослава зі Святополком на р. Альті
1019–1054 рр.	Князювання Ярослава Мудрого в Києві
1017–1037 рр.	Спорудження Софійського собору, укріплень навколо «міста Ярослава», будівництво «Золотих воріт» у Києві
1048 р.	Посольство французького короля Генріха І Капета до Ярослава Мудрого. Шлюб дочки князя Анни з французьким королем
1051 р.	Призначення київським митрополитом Іларіона, першого на цій посаді русича. Заснування Печерського монастиря

Основні поняття та терміни

«Руська правда» – збірник, або звід, руських законів, який складався впродовж кількох поколінь. Найдавнішу частину створено за часів Ярослава Мудрого; окрему частину становлять статті, укладені Ярославовими синами,– «Статут Ярославичів». До «Руської правди» увійшли статті й пізніших часів. Збірник був чинним на землях України, Білорусі, Литви, Росії впродовж кількох століть, ставши основою для розвитку законодавства та судочинства.

Євангеліє (від грец. добра звістка) – одна з найголовніших частин Нового Заповіту, що складається з чотирьох перших книг, написаних євангелістами Матвієм, Марком, Лукою, Іоанном. У ній описується земне життя Господа, Сина Божого Ісуса Христа: Його вчення, чудеса, хресні страждання, смерть, воскресіння й вознесіння на небо.

Графіті – написи та малюнки, видряпані на стінах та архітектурних деталях давніх будівель, посудинах та інших предметах, що їх знаходять під час археологічних розкопок.

Мозаїка – техніка прикрашення підлоги та стін, за якою на цементну основу у визначеному порядку викладаються невеликі кольорові шматочки каменю або скла – смальти.

Собор – головна чи велика церква у місті; головна церква у монастирі. Соборами у правослвній церкві називають великі збори представників духівництва та мирян, де обговорюються важливі питання й ухвалюються обов’язкові для виконання рішення.

Патріарх – вищий титул священнослужителя у православних церквах.

Митрополит – другий після патріарха сан. Стоїть на чолі церковно-територіальної одиниці – митрополії.

Диякон – помічник священика у відправі церковної служби, нижчий духовний чин.

Чернець (ченець) – віруюча людина, котра зреклася звичайного світського (мирського) життя на користь служінню Богові.

Монастир – комплекс будівель і споруд, призначених для проживання монахів, відправлення ними релігійних обрядів, навчання тощо.

Особистість

ЯРОСЛАВ МУДРИЙ (бл. 978 – 1054 рр.) – великий князь київський (1019 – 1954 рр.). Син Володимира Святославича і полоцької княжни Рогніди Рогволодівни. Князеві Ярославу Мудрому пощастило, запевняють дослідники, значно більше, ніж усім його попередникам і навіть багатьом наступникам. Він прожив довге життя і помер у зеніті слави й могутності. До наших днів зберігся мармуровий саркофаг із його останками, дослідивши які, вчені не лише відновили зовнішність князя, а й встановили, на які хвороби той страждав. Про життя Ярослава та його родини сповіщають не самі тільки руські літописи, а й численні чужоземні джерела. На стінах Софійського собору в Києві – храму, спорудженого Ярославом Мудрим, збереглися фрагменти найдавніших зображень, з-поміж яких є кілька із самим Ярославом та його сім’єю. Провівши чимало походів і битв, виборовши у протистоянні з братами право на володарювання у Києві, Ярослав уникнув звинувачень у жорстокості й підступності, а залишився у пам’яті нащадків миролюбним, розважливим і тихим князем, який до книжок виявляв завзяття, часто читаючи їх і вдень, і вночі, за що й був пошанований іменням Мудрий.

1. Боротьба за владу між синами Володимира Святославича

Претензії Ярослава Володимировича на великокнязівський стіл

Із літопису довідуємося, що спершу Ярослав отримав у володіння від батька Ростов.
Незабаром Володимир надав йому більш престижний уділ – Новгород. Сталося це, свідчить літопис, після смерті новгородського князя, старшого Володимирового сина, Вишеслава.
Князювання у Новгороді було затьмарене ускладненням стосунків із батьком. Літописець розповідав, що через небажання Ярослава виплачувати Києвові щорічну данину між батьком і сином ледь не дійшло до війни. Власне, Володимир лаштував дружину до походу на Новгород, але несподівано розхворівся й помер.

Смерть Володимира Великого зруйнувала усталений у державі лад, чотири роки країну лихоманило, розгорілися міжкнязівські усобиці за владу в Києві, під час яких наклали головою четверо з Володимирових синів, а переможцем судилося стати Ярославові.

Боротьба за Київ

Усю вину за криваву усобицю між Володимировичами руські писемні пам’ятки покладають на Святополка – старшого з живих на той момент синів Володимира. Саме Святополк по смерті батька 1015 р. утвердився у Києві.

Першими жертвами підступного задуму стали наймолодші Володимировичі – Борис та Гліб. Трохи згодом їхню долю розділив ще й Святослав.
Безневинно пролита кров поквапила Ярослава до дії. Діставши у Новгороді звістку про батькову смерть та беззаконня Святополка, він наказав дружинникам лаштуватися до походу.
Перше збройне протистояння Ярослава зі Святополком відбулося, як припускають дослідники, на початку зими 1015 р. під Любечем. Жорстока битва закінчилася цілковитою поразкою війська Святополка.
Переможений князь відступив із поля бою, тож Ярослав безперешкодно увійшов до Києва.
Після поразки 1015 р. Святополк утік до Польщі, під прихисток короля Болеслава Хороброго, який доводився йому тестем. Святополк переконав Болеслава повести військо у руську землю. Похід стався у 1018 р.
Цього разу битва між Ярославом і Святополком відбулася на Бузі, поблизу міста Волинь.
Перемогу здобули воїни Болеслава Хороброго, Ярослав залишив Київ і повернувся до Новгорода.
Тим часом, 4 серпня 1018 р. до столиці Русі увійшло військо Болеслава і Святополка.

Літопис повідомляє, що поводилися вони надзвичайно брутально, почуваючись завойовниками.
Це не сподобалося киянам. Мешканці міста повстали.
Болеслав, прихопивши багато пограбованого майна й чимало полонених, поквапився залишити Київ.
Святополк, втративши останню прихильність киян, перед загрозою нового походу Ярослава, утік із міста до печенігів.

Ярослав належно скористався гірким досвідом поразки й зібрав для вирішальної битви зі Святославом «численні вої».
У 1019 р. на річці Альті Ярослав розтрощив військо Святополка, змусивши братовбивця ганебно тікати – десь на чужині назавжди загубився його слід.

Загиблих братів Бориса та Гліба невдовзі було прилучено до лику святих: їм судилося стати першими святими, канонізованими руською церквою. І саме так пошановуємо їх і ми. Святополк був осуджений за братовбивство як старозавітний Каїн – історія й досі пам’ятає про нього як про Святополка Окаянного. А Ярослав Мудрий зажив слави справедливого володаря, який поклав край усобицям і першим почав вшановувати жертв братовбивчої війни, віднайшовши їхні останки й поховавши з почестями у Вишгороді.

2. Утвердження Ярослава Володимировича у Києві

Під роком 1019 літописець занотував: «Сів Ярослав у Києві, обтер піт з дружиною своєю, показавши перемогу й труд великий».

Невдовзі після утвердження у Києві Ярослав змушений був залишити столицю та податися у північні землі, щоб покласти край зазіханням на Новгород полоцького князя, Ярославового небожа, Брячислава.
Тільки-но той конфлікт було залагоджено, як набрав сили новий – із тмутараканським князем Мстиславом, який 1023 р. несподівано повів свою дружину на Київ. Мстислав доводився Ярославові молодшим братом.
У попередніх усобицях він, за свідченням літописця, участі не брав. Що ж до його претензій на Київ, то вони набули несподіваного розвитку.
Річ у тім, що Мстислав виграв битву з Ярославом, проте від Києва відмовився, віддаючи належне старшому братові.
Року 1026 брати уклали між собою мирну угоду, згідно з якою поділили руські землі по Дніпру: правобережні землі з Києвом належали Ярославові, а лівобережжя із Черніговом – Мстиславові. Такий порядок володарювання проіснував 10 років – до смерті Мстислава.

Тож лише від 1036 р. Ярослав став єдиновладним володарем Київської Русі.

3. Внутрішня політика

Збереження територіальної цілісності та єдності Руської держави

Ярослав

повернув під свою владу червенські міста, відвойовані під час князівських усобиць Болеславом Хоробрим;
ходив також на північ, на узбережжя Балтійського моря, де в Чудській землі заклав місто Юр’єв.
не полишав будівництва, розпочатого батьком, на північному кордоні Русі.
остаточно здолав печенігів.

Звістку про останню, переможну для Ярослава, битву проти печенігів, що сталася під мурами Києва, вміщено під 1036 р., одначе сучасні історики відносять її до 1017 р. На честь перемоги Ярослав наказав закласти на місті битви величний храм – Софію Київську.

Розбудова Києва

Про Київ часів Ярослава Мудрого казали, що він був окрасою Русі й суперником самого Константинополя.
Площа «міста Ярослава» порівняно із дитинцем за Володимира зросла у сім разів. Іще вищими та потужнішими стали мури й вал.
Окрасою Києва були Золоті Ворота – парадний в’їзд до міста – із надбрамною церквою Благовіщення, Софійський собор, храм святого Георгія, споруджений на честь небесного покровителя київського князя [церковне ім’я Ярослава – Георгій (Юрій)] та церква святої Ірини.
Справжньою перлиною давньоруської архітектури, найвеличнішою спорудою Києва часів Ярослава Мудрого став собор святої Софії.

Це була велика, увінчана 13-ма банями кам’яна церква, оточена з трьох боків двома рядами відкритих галерей.
Зі заходу до собору було прибудовано дві башти із широкими гвинтовими сходами на церковні хори.
Та ще більше, ніж зовнішня грандіозність, приголомшувало внутрішнє оздоблення храму. Найбільш вражали настінні зображення – фрески та мозаїки, з-поміж яких багато було присвячено засновникові храму – князеві Ярославу Мудрому.
Київська Софія символізувала поєднання божественного начала й державної влади. Собор одночасно був головним, митрополичим храмом Русі і місцем здійснення найурочистіших державних церемоній – сходження на великокнязівський стіл, прийняття чужоземних послів тощо.

Впорядкування законодавства

Налагодження внутрішнього життя було неможливим без упорядкування законів.
До заходів у цьому напрямку вдавався свого часу князь Володимир.
Та слава справжнього реформатора законодавства належить саме Ярославові – адже він був першим, хто уклав писаний збірник руських законів.
Той документ дослідники називають «Правдою Ярослава», або Найдавнішою правдою.
Він складався із 18 статей, які започаткували славнозвісний збірник законів – «Руську правду».

У статтях Ярослава йшлося

про покарання за вбивство,
побиття до крові чи синців,
за вчинене каліцтво,
виривання бороди й вусів,
їзду на чужому коні,
псування майна,
переховування чужого холопа тощо.

Покарання передбачало здебільшого грошові виплати, хоч іще зберігалося право родичів на кровну помсту.
Грошові виплати сплачувалися або на користь князя – їх називали «вірами», або на користь потерпілого чи його родичів – «головщини». Тілесні покарання мали застосовуватися лише для холопів за побиття вільної людини. З-поміж мір покарання не було й смертної кари.

Підтримка християнської церкви

Ярослав Мудрий всіляко сприяв утвердженню й поширенню в руських землях християнського віровчення.

Він не лише опікувався будівництвом церков, а й підтримував авторитетом князівської влади ще не міцну церковну організацію.
Так, за сприяння Ярослава Мудрого року 1051 було обрано першого митрополита з русичів – ним став Іларіон.
У 1051 році, сповіщав літописець, ченцем Антонієм було започатковано Печерський монастир – у недалекому майбутньому провідний осередок церковного й культурно-освітнього життя.

Освітня діяльність Ярослава Мудрого

Щоб забезпечити потребу руських церков у книгах, Ярослав створив у Києві при Софійському соборі скрипторій-майстерню для переписування книжок.
Там-таки навчали грамоти й ознайомлювали з основами наук дітей зі заможних родин.
У Софійському соборі діяла своєрідна бібліотека, що могла налічувати до 1000 томів рідкісних книг. У Софійській книгозбірні працювали давньоруські книжники – священики-богослови, літописці, найдавніші руські письменники й учені.
Виникали школи й при інших церквах та монастирях. Свідченням поширення письменності серед різних верств тогочасного Києва є графіті.

4. Зовнішньополітичні заходи Ярослава Мудрого

У зовнішній політиці використовувались усі можливості дипломатії, з-поміж яких чільне місце посідали міждинастичні шлюби. Недарма Ярослава Мудрого називали тестем Європи.
Про масштаби зовнішньополітичної діяльності Ярослава та про авторитет його як володаря свідчить той факт, що всіх своїх дітей він вигідно одружив. Породичавшись із найшляхетнішими європейськими родинами, мудрий князь пов’язав Київську Русь із Європою кровними узами.
Традиційно тісні взаємовідносини склалися між Київською Руссю та Візантією.

Проте дружні союзницькі відносини Візантії та Русі зазнали випробувань після утвердження на імператорському престолі Константина IX Мономаха у 1042 р.
Він розпочав свою діяльність із того, що усунув від управління державою всіх ставлеників попередніх імператорів.
До гурту опальних потрапили й руські люди. Відносини Русі та Візантії особливо загострилися у 1043 р.
Безпосереднім приводом до русько-візантійського конфлікту була сварка на константинопольському ринку між русичами та греками. Під час неї руським купцям було завдано великих збитків, а один знатний русич загинув.
Ярослав Мудрий, звісна річ, не міг не відреагувати на антируські дії Константина IX. Було зібрано велике військо. Похід на Константинополь очолили син Ярослава Володимир і воєвода Вишата.
Руські кораблі з’явилися перед Константинополем у червні 1043 р. Одначе до війни не дійшло.
Візантія погодилася на поступки. Новий мирний договір було скріплено шлюбом Ярославового сина Всеволода з дочкою Мономаха Марією.
Та невдовзі, 1051 р., відносини Києва й Константинополя загострилися знову. Причиною невдоволення константинопольської влади було поставлення Київським митрополитом Іларіона. Одначе й тоді конфлікт залагодили мирно.

Постійні контакти підтримувала Київська Русь часів Ярослава і з Германською імперією. Тогочасні джерела містять повідомлення про руське посольство 1040 р. до Генріха ІІІ.

За три роки посли від «руського короля» знову відвідали германського володаря: вони начебто пропонували йому, свідчить хроніст, за дружину дочку київського князя.
Та Генріх на той час уже був одружений, тому пропозицію русичів не прийняв.
І все-таки близько середини XI ст. кілька шлюбів між представниками князівської сім’ї Ярослава й германськими можновладцями було укладено.

Особливо жваві відносини мала Київська Русь із Польщею.

Виявом добросусідських відносин стали шлюбні зв’язки. Польський князь Казимир одружився зі сестрою Ярослава Марією Добронігою, а його сестра Гертруда-Олісава вийшла заміж за Ізяслава Ярославича.

Тісні взаємини підтримувала Русь зі скандинавськими країнами.
Особливо зміцніли зв’язки Русі та Швеції, чому сприяв шлюб Ярослава з Інгігердою.
Добрі відносини пов’язували Русь із Норвегією.
Писемні джерела засвідчують активні зовнішньополітичні зв’язки Русі з Угорщиною. Виявом тих стосунків були династичні шлюби представників королівського роду Арпадів і київського великокнязівського.
Наприкінці 40-х рр. XI ст. встановилися дружні відносини Русі з Францією, з династією Капетінгів.
Налагоджено їх було завдяки одруженню короля Генріха І із Ганною Ярославною в 1049 р.